Постанова

від 19.02.2020 по справі 160/2812/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 160/2812/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

за участю секретаря судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року у справі №160/2812/19 за позовом Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№26)" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, (з урахуванням уточнень) про визнати протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 року №Ю-0003751306, внаслідок якого ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№26)" донараховано в сумі 1632580,39 грн; визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.02.2019 р. № 0003741306, в сумі 816290,20 грн. штрафних санкцій; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 04.02.2019 р. № 0003721306, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 04.02.2019 року № 0003901306, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.04.2019 року №Ю-2314-55/04 в сумі 2436624,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про незгоду з винесеними рішеннями та вимогами про сплату боргу, за висновками Акту перевірки, оскільки позивач не є роботодавцем для осіб (засуджених) та як слідство не є податковим агентом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування скарги посилається на те, що суд не врахував, що згідно укладених договорів між позивачем та виправною колонією, саме позивач зобов`язаний здійснити всі обов`язкові виплати. Крім того, саме позивач здійснює облік табелю робочого часу, а отже є податковим агентом в розумінні приписів податкового законодавства, зокрема ст.ст.14 та 18 Податкового кодексу України. Також зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо застосування ст. 56 ПК України, оскільки позивачем не подавалась скарга на рішення податкового органу щодо єдиного внеску.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав в ній викладених.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, у період з 29.11.2018 р. по 19.12.2018 р. (термін проведення перевірки було продовжено з 12.12.2018 р. на 5 робочих днів згідно наказу №7036-п від 10.12.2018 р.) відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№26)" (РНОКПП 08679706) з питання повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.10.2015 р. по 30.09.2018 р., єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2018 р., за результатами якої складено Акт від 27.12.2018 р. № 74973/04-36-13-06/08679706.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: п.1 ч.2 ст.6, ч. 5 ст.8. ч.2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині заниження суми нарахованого єдиного внеску на суму 1632580,39 грн. за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених, в т.ч.: жовтень 2016 - 63800,00 грн., листопад 2016 - 63800,00 грн., грудень 2016 - 49632,00 грн., січень 2017 - 73216,00 грн., лютий 2017 - 38720,00 грн., березень 2017 р. - 58432,00 грн., квітень 2017 р. - 79552,00 грн., травень 2017 - 68288,00 грн., червень 2017 - 66176,00 грн., липень 2017 - 61952,00 грн., серпень 2017 - 75328,00 грн., вересень 2017 - 92928,00 грн., жовтень 2017 - 78848,00 грн., листопад 2017 р. - 82368,00 грн., грудень 2017 - 83776,00 грн., січень 2018 - 61429,50 грн., лютий 2018 - 64705,74 грн., березень 2018 р. - 72077,28 грн., квітень 2018 р. - 72896,34 грн., травень 2018 р. - 83544,12 грн., червень 2018 р. - 67981,98 грн., липень 2018 р. - 83738,74 грн., серпень 2018 р. - 89390,69 грн.; п.171.1 ст. 171. пп.168.1.2. п.168.1. ст. 168, пп. "а" п. 176.2 ст. 176 ПК України, не перераховано (не сплачено) до бюджету податок на доходи фізичних осіб із заробітної плати засуджених осіб в загальній сумі 187659,05 грн.; абз. "б" п. 176.2 ст. 176 ПК України та р. ІІІ Наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. №4, зареєстрованого в Мінюсті №111/26556 від 30.01.2015 р. "Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" податкові розрахунки за формою 1-ДФ за період ІV квартал 2015 року, І- ІV кв. 2016 р., І- ІV кв. 2017 р. та І-ІІІ кв. 2018 р. надавались з недостовірними відомостями, а саме: без відображення нарахованих та виплачених доходів від працевлаштування платників податків (засуджених), нарахованого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб.

За результатами перевірки відповідачем прийняті:

1. Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0003751306 від 04.02.2019 року, внаслідок чого ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№26)" донараховано 1632580,39 грн.;

2. Рішення №0003741306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.02.2019 р. у сумі 816290,20 грн.;

3. Податкове повідомлення-рішення від 04.02.2019 року №0003901306, яким збільшено суму грошового зобов`язання на суму 602 784,68 грн.;

5. Податкове повідомлення-рішення від 04.02.2019 р. №0003721306, яким застосовано штрафні санкції у сумі 510,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, скарга позивача залишена без задоволення.

Позивач не погодившись з рішеннями податкового органу звернувся до суду із зазначеним позовом.

Суд першої інстанції задовольнив позов з тих підстав, що протягом періоду, що підлягав перевірці контролюючими органом, позивач користувався працею спецконтингенту (засуджених) відповідно до умов укладених раніше договорів та дійшов висновку, що позивач по відношенню до засуджених не є роботодавцем, не є податковим агентом в даних відносних, не нараховує засудженим заробітну плату, а отже не повинен нараховувати та сплачувати за них податок на доходи фізичних осіб та інші супутні виплати.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову, виходячи з наступного.

Спір полягає у тому, що на переконання відповідача позивачем не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб з заробітної плати засуджених, не було включено до податкового розрахунку ф.1-ДФ сум доходу, нарахованого особам, засудженим до позбавлення волі, не було своєчасно перераховано до бюджету військовий збір з доходів заробітної плати засуджених, занижено суму нарахованого єдиного внеску за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених, зазначене також призвело до подання до податкового органу недостовірні відомості.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями статті 162 Податкового Кодексу України визначено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема податковий агент.

Відповідно до пп.14.1.180 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IVцього Кодексу.

Статтею 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом, визначений п. 168.1 ст. 168 ПК України.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України).

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України).

Відповідно до ст. 171 ПК України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Пунктом 176.2 статті 176 ПК України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: пп. "а" - своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; пп "б" - подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Судом встановлено, що позивач - Державне Підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№26)" є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до пп. 6 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах в установах чи організаціях усіх формах власності за умови забезпечення нагляду за їхньою поведінкою.

Відповідно до ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України, в редакції яка діє з 08.10.2016 (з дня набрання чинності внесеними змінами Законом України від 07.09.2016 №1492-VІІІ) засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

До 08.10.2016 редакція абз. 3 ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачала, що праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.

Отже, особливістю залучення засуджених до позбавлення волі до оплачуваної роботи з 08.10.2016 є регулювання таких трудових правовідносин законодавством про працю, з особливостями, що визначені Кримінально-виконавчим кодексом України (абз. 3 ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Згідно статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 1.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 р. № 396/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 р. за № 387/22919, засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (п.2.1 Інструкції).

Засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи (п.3.1 Інструкції).

Згідно з п. 5.1 зазначеної Інструкції праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості.

Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

За правилами розділу VI Інструкції засуджені до позбавлення волі із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування (п.6.1).

Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання проводиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами проводяться у порядку, встановленому законодавством (п.6.2).

Відповідно до п.6.3 Інструкції відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості:

податок з доходів фізичних осіб;

аліменти;

вартість одягу, взуття, білизни (крім вартості спецодягу);

вартість харчування, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецхарчування);

за виконавчими листами на користь громадян;

за виконавчими листами на користь юридичних осіб;

відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Із змісту вказаних правових норм вбачається, що залучення засуджених до суспільно корисної праці, в тому числі, на підприємствах установ виконання покарань, відбувається шляхом укладення між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором) строкового трудового договору.

За загальними правилами особою відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку; на податкового агента покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Згідно абз.1 п.1 ст.4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску, зокрема, є: 1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом періоду, що перевірявся, між позивачем ДП "Підприємство ДКВС України (№26)" (виконавець) та ДУ "Жовтоводська виправна колонія (№26)" (замовник) укладались договори про залучення засуджених осіб до праці № Г- 14 від 06.01.2015 р., №Г-16 від 04.01.2016 р. №А-1 від 03.01.2017 р. та № А-1/26/10-18- 03(А) від 02.01.2018 р. були укладені сторонами у період з 04.01.2016 р. по 31.12.2018 р.

Відповідно до умов зазначених договорів кількість засуджених визначається відповідно до виробничої необхідності та конкретизується у звіті про залучення засуджених до праці, грошові кошти (заробіток) за виконану роботу, використану працю засуджених позивачем перераховувались на користь ДУ "Жовтоводська виправна колонія (№26)" (замовник).

Як зазначає позивач та не спростовує відповідач, актом перевірки встановлено

відповідно до змісту означених договорів, замовник - виправна колонія, отримувало від виконавця - Державної установи рахунки, на підставі яких Державне Підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№26 грошові кошти на рахунки Державної установи. З рахунків вбачається, що оплата послуг проводиться за найменуваннями: "Доходи від працевикористання", "Утримання із зарплати" та "Нараховано на особові рахунки засуджених". За період 2015-2018 рр. на особисті рахунки фізичних осіб (з числа засуджених) кошти Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№26)" не перераховувались, а також нарочно не виплачувалися.

Отже, Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№26)" фактично не здійснювало виплату заробітної плати засудженим.

Враховуючи вищезазначені норми законодавства, які регламентують спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в силу вимог закону, в редакції, що діяла до 28.08.2018 року, Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№26)" не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі були залучені до роботи на підставі договорів, укладених позивачем з Державною установою "Жовтоводська виправна колонія (№26)".

Колегія суддів зазначає, що доказів того, що позивач протягом перевіряємого періоду був роботодавцем для засуджених та укладав з ними строкові трудові договори, здійснював виплату заробітної плати засудженим та сплачував за засуджених загальнообов`язкові державні соціальні виплати відповідачем не надано.

Отже, у спірних правовідносинах позивач не являється роботодавцем для засуджених, а отже не є податковим агентом стосовно заробітної плати та доходів отриманих засудженими до позбавлення волі осіб.

Посилання податкового органу на копії табелів обліку робочого часу та розрахунку заробітної плати за жовтень-грудень 2016 р., 2017р., січень-серпень 2018 р. як на доказ який підтверджує нарахування позивачем заробітної плати засудженим, колегія суддів до уваги не бере, оскільки як зазначено в акті перевірки позивач нараховану заробітну плату засудженим перераховував Державній установі "Жовтоводська виправна колонія (№26)", а в силу вимог закону Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№26)" не є роботодавцем, а отже у нього відсутній обов`язок з нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб.

Посилання відповідача на порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК визначено що об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Враховуючи зазначені норми законодавства, суд приходить висновку, що обов`язок з утримання та сплати сум військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку покладається на роботодавця такого платника.

У спірних правовідносинах позивач не являється роботодавцем для засуджених.

Посилання відповідача на порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених та заниження суми нарахованого єдиного внеску з доходу у вигляді заробітної плати засуджених, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки позивач у розумінні Закону № 2464 не є платником єдиного внеску.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обов`язку у позивача щодо сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску за засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а відтак, відсутні підстави для донарахування позивачу оскаржуваними рішення відповідача податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску та застосування штрафних санкцій, пені стосовно позивача.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача щодо невірного посилання судом першої інстанції на норми ст. 56 ПК України, щодо прийняття податковим органом вимоги зі сплати недоїмки (єдиного внеску), з наступних підстав.

Враховуючи приписи ст. 56 ПК України, скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Відповідно до приписів ст. 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Отже, податкова вимоги надсилається на суму податкового боргу.

Недоїмка зі сплати єдиного внеску не є податковим боргом, а отже оскільки позивачем було подано скаргу на податкове повідомлення-рішення, є помилковим посилання суду першої інстанції на норми ст. 56 ПК України, на протиправне винесення вимоги зі сплати єдиного внеску, оскільки така не прийнята на суму податкового боргу. Доказів подання скарги на рішення податкового органу щодо єдиного внеску суду надано не було.

Проте, такі висновки не спростовують доводів суду першої інстанції по суті вирішеного спору, а отже не є підставою для скасування судового рішення, що оскаржене відповідачем.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи сторони, що подала апеляційну скаргу висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 315, ст. 316, ст.ст. 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року у справі №160/2812/19 за позовом Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№26)" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст. 328, ст.329 КАС України.

Повне судове рішення складено 24 лютого 2020року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак