Рішення

від 24.02.2020 по справі 910/17332/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.02.2020Справа № 910/17332/19

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Комерційний індустріальний Банк" (04050, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 6, ідентифікаційний код 21580639)

до Акціонерного товариства "К.Енерго" (85612, Донецька область, Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок 34, ідентифікаційний код 00131305) в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергопостачальна компанія Акціонерного товариства "К.Енерго" (01050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 31, ідентифікаційний код 41336175)

про стягнення 52 283,05 грн

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2019 року Акціонерне товариство "Комерційний індустріальний Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "К.Енерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергопостачальна компанія Акціонерного товариства "К.Енерго" про стягнення 52 283,05 грн, з яких 45 768,92 грн - основного боргу, 4 373,65 грн - інфляційних втрат та 2 140,48 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення попередньо сплачених грошових коштів за Договором № 330278-01 від 01.10.2015 на постачання теплової енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/17332/19, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 18.12.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Про фактичне вручення вказаної ухвали свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103053264941.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.12.2019 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2015 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго", яке в подальшому перейменовано в Акціонерне товариство "К.Енерго" (енергопостачальна організація) та Акціонерним товариством "Комерційний індустріальний Банк" (абонент) було укладено Договір на постачання теплової енергії №330278-01 від 01.10.2015, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Згідно пунктів 1,2 додатку №4 до договору на постачання теплової енергії №330278-01 від 01.10.2015 розрахунки за теплову енергію, що споживається проводяться виключно у грошовій формі. Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно із Законом України "Про заставу", яка засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

Цей договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 31.12.2016. Договір припиняє свою дію в випадках: закінчення строку, на який він був укладений; прийняття рішення Господарським судом; передбачених пунктом 6.4.1. договору; ліквідації сторін. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. (пункти 8.1., 8.2., 8.4. договору).

В подальшому Київською міською радою було прийнято рішення №517/4581 про завершення укладеної з АТ "Київенерго" угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.20001 з 30.04.2018.

На підставі наведеного Акціонерне товариство "Київенерго" з 01.05.2018 припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних осіб та побутових клієнтів міста Києва.

Враховуючи вищевикладене, 30.04.2018 між позивачем та відповідачем на підставі договору на постачання теплової енергії №330278-01 від 01.10.2015 було складено та підписано акт звіряння розрахунків за теплову енергію, відповідно до змісту якого переплата позивача за теплову енергію складає 45 768,92 грн.

З метою досудового врегулювання, позивач 25.09.2019 звертався до відповідача із вимогою №25-2-145/2019 від 24.09.2019 про повернення коштів у сумі 45 768,92 грн.

Проте вимоги позивача не виконані, грошові кошти на користь позивача не повернуті, останній звернувся із даним позовом до суду.

Як вже зазначалось, відповідач своїм правом поданні відзиву суду не скористався.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскільки договірні відносини з поставки теплової енергії за договором на постачання теплової енергії №330278-01 від 01.10.2015 припинені, відповідач повинен повернути позивачу зайво сплачені грошові кошти в розмірі 45 768,92 грн як безпідставно набуті кошти в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок припинення відповідачем діяльності з постачання теплової енергії з 01.05.2018, автоматична пролонгація договору постачання теплової енергії №330278-01 від 01.10.2015 не відбулась, а також його термін дії закінчився. Вказані обставини в межах даної справи відповідачем не спростовані.

Вказане вище свідчить про наявність правових підстав у позивача вимагати у відповідача повернення сплачених грошових коштів, оскільки правова підстава їх отримання (договір поставки теплової енергії) відпали.

Враховуючи те, що розмір переплати позивачем за договором на постачання теплової енергії №330278-01 від 01.10.2015 підтверджений належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про повернення вказаної суми позивачу, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 373,65 грн - інфляційних втрат та 2 140,48 грн - 3% річних.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Відповідно до пунктів 5.1., 5.2. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов`язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов`язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

Отже, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 373,65 грн - інфляційних втрат та 2 140,48 грн - 3% річних є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Комерційний індустріальний Банк" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236 - 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства "Комерційний індустріальний Банк" до Акціонерного товариства "К.Енерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергопостачальна компанія Акціонерного товариства "К.Енерго" про стягнення 52 283,05 грн, з яких 45 768,92 грн - основного боргу, 4 373,65 грн - інфляційних втрат та 2 140,48 грн - 3% річних - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "К.Енерго" (85612, Донецька область, Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок 34, ідентифікаційний код 00131305) в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергопостачальна компанія Акціонерного товариства "К.Енерго" (01050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 31, ідентифікаційний код 41336175) на користь Акціонерного товариства "Комерційний індустріальний Банк" (04050, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 6, ідентифікаційний код 21580639) 45 768,92 грн (сорок п`ять тисяч сімсот шістдесят вісім гривень92 копійки) - основного боргу та витрати по сплаті судового збору в сумі 1681,66 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 66 копійок)

3 . У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ