Рішення

від 24.02.2020 по справі 917/2228/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2020 Справа № 917/2228/19

м. Полтава

за позовною заявою Фізичної особи - підприємця Кузьменка Олександра Сергійовича, АДРЕСА_1

до Фізичної особи - підприємця Русаленка Руслана Володимировича, АДРЕСА_2

про стягнення 138 091,95 грн.,

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Квіта О.Т.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 138 091,95 грн., з яких 136 000,00 грн. попередньої оплати за договором поставки № 16/01/19/1 від 16.01.2019 року, 2 091,95 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не виконав умови укладеного між сторонами договору поставки № 16/01/19/1 від 16.01.2019 року в частині поставки обладнання.

Ухвалою від 27.12.2019 року (а.с. 1-2) суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання ухвали та для подання заперечень - до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду від 27.12.2019 року направлялась відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 52-54) та повернулась до суду із відміткою поштового працівника інші причини повернення, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення (а.с. 56-59).

05.02.2020 року господарський суд Полтавської області повторно направив ухвалу від 27.12.2019 року на адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДР від 05.02.2020 року (а.с. 60-62), яка також повернута до суду із відміткою інші причини повернення, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення (а.с. 63-66).

Крім того, ухвала суду від 27.12.2019 року була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідач відзив на позов не надав. Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В зв`язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи, достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

16.01.2019 року сторони уклали договір поставки № 16/01/19/1 (далі - Договір, а.с. 18-19), на умовах якого Фізична особа - підприємець Русаленко Руслан Володимирович (відповідач), як Постачальник, зобов`язався передати у власність Фізичної особи - підприємця Кузьменка Олександра Сергійовича (позивача), як Покупця, продукцію у відповідності до специфікації, а Покупець зобов`язався прийняти і оплатити дану продукцію на умовах цього договору (п. 1.1 Договору).

За п. 1.2 Договору, найменування, одиниці виміру, ціна, загальна вартість, якість, кількість товару, його асортимент, номенклатура, інші особливості та характеристики (в т.ч. технічні) Товару визначено у Специфікації до Договору, які є невід`ємною частиною даного Договору.

В Специфікації № 1 від 16.01.219 року (Додаток № 1 до Договору, а.с. 20) встановлено, що Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця на умовах Договору обладнання (плазменний стіл 1500х3000 ЧПУ (з додатковим боковим патроном) в кількості 1 шт. загальною вартістю 146 000,00 грн.) та провести його наладку протягом 5 календарних днів з моменту повідомлення Покупцем про закінчення установки. Термін поставки обладнання, визначений в специфікації, протягом 60 робочих днів з моменту отримання передоплати.; термін оплати - 80% у вигляді передоплати (можлива оплата частками), 10% при завантаженні та 10% з моменту запуску обладнання після здійснення пуско-наладних робіт Постачальником.

Відповідач надав позивачу для сплати рахунки-фактури № 86674 від 16.01.2018 року на суму 100 000,00 грн. та № 86599 від 21.05.2019 року на суму 36 000,00 грн. (а.с. 22-23).

На виконання умов укладеного Договору платіжними дорученнями від 16.01.2019 року на суму 100 000,00 грн. та від 22.05.2019 року на суму 36 000,00 грн. позивач здійснив попередню оплату по Договору та сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 136 000,00 грн., що підтверджується випискою банку за цей період з 16.01.2019 року по 20.12.2019 року та становить більше ніж 80% вартості товару (а.с. 24).

Гарантійними листами від 22.05.2019 року та від 22.08.2019 року (а.с. 25-26) відповідач гарантував поставку, наладку та запуск обладнання відповідно до Договору.

Позивач звертався до відповідача із претензією № 23/1-09-19 від 23.09.2019 року із вимогою здійснити поставку обладнання в строк до 01.10.2019 року або в той же термін повернути грошові кошти в сумі 136 000,00 грн. (а.с. 27-28).

Відповідач зазначену претензію залишив без реагування, отримані кошти не повернув, що стало підставою для звернення позивача із позовом про стягнення неповернутої передоплати в сумі 136 000,00 грн. Також із посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України позивач заявив до стягнення 3% річних в сумі 2 091,95 грн., нарахованих на суму передоплати за період з 12.04.2019 року по 26.10.2019 року.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (надалі - Господарського кодексу України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив відповідачу 136 000,00 грн. передоплати за товар, визначений в специфікації № 1 до Договору. Відповідно до виписки банку за період з 16.01.2019 року по 20.12.2019 року (а.с. 24) оплата проводилась двома платежами: 16.01.2019 року на суму 100 000,00 грн. та 22.05.2019 року на суму 36 000,00 грн.

Відповідно до умов Договору, визначених в Специфікації № 1 від 16.01.2019 року, відповідач зобов`язався передати позивачу обладнання протягом 60 робочих днів з моменту отримання передоплати, проте поставку не здійснив.

Частиною другою статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідач не надав будь-яких заперечень стосовно заявленої до стягнення суми та підстав її виникнення як і доказів поставки товару в строк, встановлений в Специфікації № 1 до Договору, тому позовні вимоги про стягнення 136 000,00 грн. попередньої оплати задовольняються судом повністю.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Із посиланням на ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення 2 091,95 грн. 3% річних, нарахованих на суму передоплати за період з 12.04.2019 року по 26.10.2019 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Таким чином, статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.10.2018 року № 910/1775/18.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За наведеного, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача щодо стягнення 2 091,95 грн. 3% річних, нарахованих на попередню оплату за обладнання.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно та підлягають стягненню з відповідача в сумі 2040,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Русаленка Руслана Володимировича ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Кузьменка Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) - 136 000,00 грн. попередньої оплати за договором поставки № 16/01/19/1 від 16.01.2019 року, 2 040,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

5 . Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Пушко І.І.