Постанова

від 31.07.2007 по справі 34/10а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

34/10а

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

31.07.07 р.                                                                             Справа № 34/10а

                    м. Донецьк, вул.Артема,157,

                                                                                         зал судових засідань (каб.) №212

Господарський суд Донецької області у складі  судді  Кододової О.В.  при секретарі судового засідання Котельниковій Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю  “Санта-М” смт. Володарське

до відповідача 1.: Державної податкової інспекції у Першотравневому районі  Донецької області

до відповідача 2.: Державної податкової інспекції у Володарському районі Донецької області  

про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення №0000622340/0 від 05.06.2006року з податку на прибуток у сумі податку 3965,25грн. та штрафних санкцій,  податкового повідомлення-рішення  №0000662340/0 від 05.06.2006р. з податку на додану вартість у сумі 11349,25грн., податкового повідомлення-рішення №0000401700/0 від 05.06.2006р. з податку з доходів найманих працівників у сумі 1170,00грн.

за участю представників сторін:

від позивача – Федорова (за дорученням)

від відповідача – Терстуях О.П., Іванченко І.М.(за дорученнями)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов засновником Товариством з обмеженою відповідальністю  “Санта-М” смт. Володарське до Державної податкової інспекції у Першотравневому районі  Донецької області та Державної податкової інспекції у Володарському районі Донецької області  про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення №0000622340/0 від 05.06.2006року з податку на прибуток у сумі податку 3965,25грн. та штрафних санкцій,  податкового повідомлення-рішення  №0000662340/0 від 05.06.2006р. з податку на додану вартість у сумі 11349,25грн., податкового повідомлення-рішення №0000401700/0 від 05.06.2006р. з податку з доходів найманих працівників у сумі 1170,00грн.

          В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на  те, що  відповідно ч.4 п.п5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Позивач зазначає, що ним належним чином підтверджені витрати з оплати послуг перевезення (договори, калькуляції, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних послуг перевезення, платіжні документи) на суму 7463,00грн.

Висновки відповідача про те, що накладна №135 від 02.06.2005р. не є підставою для включення в податковий кредит витрат по сплаті ПДВ у сумі 7566,17грн. неправомірні, оскільки органи державної податкової служби не наділені повноваженнями визначати дійсність  або недійсність податкових накладних.

Позивач також зазначає, що донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 390грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 780грн. є неправомірними, оскільки правовідносини між  позивачем та ПП Сімоновим А.Л. не є  правовідносинами про надання послуг (робіт) а є суто правовідносинами найму.

          Позивач заявою від 14.05.2007року (вхід. №02-41/18969 (т.2 а.с.62) змінив позовні вимоги і просить визнати частково нечинними податкові повідомлення – рішення №0000622340/0 від 95.06.2006року з податку на прибуток у сумі податку 3966,00грн. та штрафних санкцій 944,40грн., №0000662340/0 від 05.06.2006року з податку на додану вартість у сумі 7566,00грн. та штрафних санкцій – 3638,00грн., №0000401700/0 від 05.06.2006року з податку з доходів найманих працівників у сумі податку 390,00грн. та штрафних санкцій 780,00грн.

Відповідач 1. у запереченнях від 13.02.2007р. (вхід.№02-41/5803) зазначає, що не може бути відповідачем у справі, оскільки позивач зареєстрований Володарською районною державною адміністрацією та знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Володарському районі. В ДПІ у Першотравневому районі  позивач не знаходиться ні як платник основних податків ні як платник місцевих податків, облікові картки по даному підприємству в інспекції не заведені, матеріали щодо перевірки підприємства були передані до ДПІ у Володарському районі , в зв'язку з чим  ДПІ у Першотравневому районі  Донецької області  не може надати докази по справі та виконати ухвали або рішення суду і тому ДПІ у Першотравневому районі не може відповідати за позовом. По суті позовних вимог позивач 1. заперечує за тих же підстав, що і відповідач 2.

Відповідач 2.  у запереченнях від 12.02.2007року (вхід.№02-41/5540) проти позову заперечує за тих підстав, що відповідно п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка повинна містити вказані окремими строками відповідні реквізити. Податкові накладні, як вказує відповідач, оформлені з порушенням порядку складання, не надають права платнику податку на віднесення сум ПДВ в податковий кредит звітного періоду.

Відповідач 2. також зазначає, що  згідно даних бухгалтерського обліку, залишки ТМЦ складають станом на 01.04.2005р. 0 грн., станом на 30.06.2005р. 4807,12грн., станом на 30.09.2005р. 35410,72грн., тобто за 1 півріччя приріст балансової вартості складає 4,8тис.грн., за 9 місяців 35,4тис.грн. Тобто за 1 півріччя 2005р. не включено 4,8грн., за     9 місяців 2005р. 4,4тис.грн.

Також у своїх запереченнях відповідач 2. зазначає, що відповідно до п.п. 4.2.7. п.4.2 ст.4 Закону України №889 “Про податок з доходів фізичних осіб”  у загальний оподаткований період включається доход від надання  майна в оренду або суборенду. Адже, з нарахованого доходу  підприємство (як податковий агент) зобов'язано було нарахувати (утримати)  податок у квітні  та травні 2005року за ставкою 13%, що складає  390грн., а перерахувати у строки, передбачені законом для місячного періоду.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до пункту 2-1 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Вислухавши у судовому засіданні представників позивача, відповідача,  дослідивши та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов підприємства підлягає задоволенню виходячи з наступного.  

Мангуською міжрайонною державною податковою інспекцією Донецької області  26 травня 2006року була здійснена виїзна комплексна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 24.03.2005р. по 31.12.2005р., за результатами якої був складений акт перевірки  N 72/23-32898811.

В результаті проведеної перевірки відповідачем встановлені порушення з боку позивача:

- пп.5.3.3, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст. 5 Закону України  від 22.05.1997р. №283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2005 рік в розмірі  4232грн., а саме в 2 кварталі 2005року на суму 1231грн., в 3 кварталі 2005року на  суму 2418грн., в 4 кварталі  2005 року на суму 583грн.;

- пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997р. зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2005рік на суму 7616грн., в тому числі за червень 2005року на суму 7566грн., за вересень 2005року на суму 50грн.;

- ст.1, ст..4, ст.8 Закону України “Про податок з доходів  фізичних осіб” №889-IV від  22.05.2003р. зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування прибуткового податку з доходів фізичних осіб до бюджету за квітень, травень 2005року у розмірі 403грн.    

За наслідками перевірки Мангуською МДПІ (Володарське відділення)  були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 05.06.2006р. №0000622340/0 яким визначено податкове зобов'язання  з податку на прибуток на суму 5566,40грн., з них основний платіж 4232,00грн., 1334,40грн.  штрафні (фінансові) санкції;

- від 05.06.2006р. № 0000662340/0, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11424,00грн., з них  7616,00грн. основного платежу 7616,00грн., 3808,00грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- від 05.06.2006р. № 0000401700/0, яким позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку з доходів найманих працівників у розмірі 1209,00грн., з них 403,00грн. основного платежу, 806,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач не погодився з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від та направив скаргу №171 від 17.06.2006р. до Мангуської МДПІ. Рішенням від 14.07.2006р. №7790/10/23 Мангуська МДПІ залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 05.06.2006р. №0000622340/0, від 05.06.2006р. №0000662340/0, від 05.06.2006р. №0000401700/0 , а скаргу позивача без задоволення.

На підставі наказів Державної податкової адміністрації у Донецькій області №20 від 24.01.2006року та №286 від 17.07.2006року Мангуська МДПІ була реорганізована шляхом поділення і створення на її базі державної податкової інспекції у Першотравневому районі та державної податкової інспекції  у Володарському районі .

Як вбачається з матеріалів справи позивач знаходиться на податковому обліку та податкові повідомлення-рішення №0000622340/0 від 05.06.2006року, №0000662340/0 від 05.06.2006р. , №0000401700/0 від 05.06.2006р. обліковуються у ДПІ у Володарському районі. Тобто належним відповідачем у справі є державна податкова інспекція у Володарському районі. Відтак вимоги  позивача заявлені до ДПІ у Першотравневому районі задоволенню не підлягають.

1. Розглянувши матеріали справи суд дійшов до висновку що вимоги позивача про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення №0000622340/0 від 05.06.2006року з податку на прибуток у сумі 3966,00грн. та штрафних санкцій  944,40грн. підлягають задоволенню з огляду на наступне:

У акті перевірки  (т.1 арк. справи 19-20) відповідач встановив, що позивачем порушені вимоги п.5.9 ст.5 Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, зі змінами та доповненнями, згідно якому “платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі – запасів) на складах, у незавершеному  виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включається до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно)... У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх  балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді...” позивачем до складу валових доходів не віднесено  в II кварталі 2005року суму у розмірі 4807грн., у III кварталі 2005року суму у розмірі 4410грн.

Як вбачається із протоколу загальних зборів засновників позивача від 22.03.2005року вирішувалося питання створення товариства і формування статутного фонду в тому числі шляхом внесення майна ( т.1 а.с.140) : столи комп'ютерні 2 шт. -1100грн., факс „Panasonsc” 1 шт. 969,00грн., крісло 1 шт. – 800грн., стіл письмовий з контейнерами 1 шт. – 450грн., принтер Phaser 3121 1шт. -880грн., всього на загальну суму 4199грн. Позивач відобразив отримане майно у „Зворотно – сальдовій відомості по рахунку 22” за 1 квартал 2005року (т.2 а.с. 44).

Відповідач вважає, що ця сума позивачем не віднесена до валових доходів в результаті чого у розділі 3.1.1 акту перевірки (т.1 а.с.19) встановлено заниження скоригованого валового доходу за 2 квартал  2005року в сумі 4807грн. та за 3 квартал 2005року в сумі 4410грн.

Позивач оспорює ці висновки в частині заниження скоригованого валового доходу за 2 квартал  2005року в сумі 4199грн. та за 3 квартал 2005року в сумі 4198грн., що вплинуло на визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за 2 квартал  2005року в сумі 1050грн. та штрафної (фін.) санкції у розмірі 322.50грн. та за 3 квартал 2005року в сумі 1049грн. та штрафної (фін.) санкції у розмірі 170,20грн.

          Відповідно до п.5.9. Платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

Формування статутного капіталу та здійснення внесків не відноситься до складу валових витрат, тому відповідач неправомірно включив суму 4199 грн. до складу валового доходу і визначив позивачу податкове зобов'язання у розмірі 1049,75грн. за 1 півріччя 2005року та 1049,50грн. за 9 місяців 2005року.

Крім того, відповідач у розділі 3.1.2 акту перевірки (а.с.20-22) встановив, що на порушення вимог пп..5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України  від 22.05.1997року №283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, зі змінами та доповненнями, згідно якому “не належать до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку” позивачем до складу валових витрат віднесена сума витрат у розмірі 7463грн. за 2005рік по транспортним  перевезенням без товаро - транспортних накладних, а саме:

          - в II кварталі 2005року у розмірі 5130грн. Позивачем  до складу валових витрат віднесено вартість транспортно – експедиційних послуг, які підтверджено лише податковими накладними №879 від 31.05.2005р. на суму 664,58грн. та ПДВ в розмірі 132,92грн., що виписана ТОВ “Деливері” , №127 від 03.06.2005р. на суму 2833,33грн. та ПДВ в розмірі 566,67грн., що виписана ПП “Хімпостачальникавто”, №2196 від 03.06.2005р. на суму 416,67грн. та ПДВ в розмірі 83,33грн., що виписана ПП “МТЦ-Запоріжжя”, №1821 від 09.06.2005р. на суму 667,50грн. та ПДВ в розмірі 133,50грн., що виписана ТОВ “Деливері”, №2083 від 16.06.2005р. на суму 547,50грн. та ПДВ в розмірі 109,50грн., що виписана ТОВ “Деливері”.

          - в III кварталі 2005року у розмірі 2333грн. Позивачем до складу валових витрат віднесено вартість транспортно – експедиційних послуг, які підтверджено лише податковою накладною №198 від 05.08.2005р. на суму 2333,33грн. та ПДВ в розмірі 466,67грн., що виписана ПП “Хімпостачальникавто”

Пункт 5.1. Закону  України  “Про оподаткування  прибутку  підприємств”  (надалі Закон про прибуток ) передбачає, що валові  витрати  виробництва  та  обігу  (далі - валові витрати) - сума будь-яких  витрат  платника  податку  у  грошовій, матеріальній    або   нематеріальній   формах,   здійснюваних   як компенсація вартості товарів (робіт,  послуг),  які  придбаваються (виготовляються)   таким   платником  податку  для  їх  подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до  п.п. 5.2.1  п.5.2  ст.  5 Закону про прибуток  до  складу валових   витрат  включаються  суми  будь-яких  витрат,  сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку  з  підготовкою, організацією,  веденням  виробництва,  продажем  продукції (робіт, послуг) і охороною  праці  з  врахуванням  обмежень,  встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті. Проте в п.5.3-5.8 ст. 5 цього Закону не зазначено про  неправомірність  віднесення  до  складу  валових витрат витрати за транспортні послуги .

Згідно з  п. п. 5.3.9  ст.  5 вищевказаного Закону валові    витрати    мають    бути    підтверджені    відповідними розрахунковими,  платіжними документами,  обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав для перевірки договори  про  надання  транспортних послуг, договір на транспортні послуги, рахунки  за транспортні  послуги, податкові накладні. Ці документи були досліджені відповідачем при перевірці .        

Право на віднесення до валових витрат підтверджується також наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 34 від 31.05.2005р. на суму 797,50грн.у тому числі ПДВ у розмірі 132,92грн., №39 від 06.06.2005р. на суму 500грн. у тому числі ПДВ у розмірі 83,33грн., №109 від 05.08.2005р. на суму 2800грн.у тому числі ПДВ у розмірі 466,67грн., №38 від 02.06.2005р. на суму 3400грн.(автотранспортні послуги) у тому числі ПДВ 566,67грн., №40 від 09.06.2005р. на суму 801грн. у тому числі ПДВ у розмірі 133,50грн., №58 від 16.06.2005р. на суму 42грн. у тому числі ПДВ у розмірі 7грн., всього на загальну суму 8340,50грн. у тому числі ПДВ у розмірі 1390,09грн.  на перерахування коштів за надані транспортні послуги  згідно до  рахунків.

Відповідно до  п.  10 ст.  5  Закону  України  про прибуток заборонені додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Таким чином,  суд  вважає,  що позивач  мав  право транспортні послуги віднести до валових витрат.

Крім того,  норми Закону України "Про оподаткування  прибутку підприємств"  передбачають  як  підставу  для невключення до валових  витрат  лише  випадок  повної  відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів,  а тому неможливість віднесення до  валових  витрат  підприємства  нереальних  сум,  не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні” від 16 липня 1999 року N 996-XIV підставою   для   бухгалтерського   обліку   господарських операцій  є  первинні  документи,  які  фіксують  факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути  складені під  час здійснення господарської операції,  а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.  Для контролю та  впорядкування оброблення   даних   на   підставі   первинних  документів  можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга цієї статті передбачає, що первинні  та  зведені  облікові  документи   можуть   бути складені  на  паперових  або  машинних  носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ;  зміст та  обсяг  господарської   операції,   одиницю   виміру господарської операції; посади осіб,   відповідальних   за  здійснення  господарської операції і правильність її оформлення;  особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, наявні у матеріалах справи та додані до перевірки податкові накладні є первинними бухгалтерськими документами у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні”, які свідчать про здійснення господарської операції.

Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України про прибуток датою  збільшення  валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше  або дата списання  коштів  з  банківських  рахунків  платника податку на оплату товарів (робіт,  послуг),  а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;  або дата  оприбуткування  платником  податку  товарів,  а для робіт (послуг)  -  дата  фактичного  отримання  платником  податку результатів робіт (послуг).

Водночас, п.  10 ст.  5  Закону  України  про прибуток заборонені додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Позивачем надані рахунки – фактури,  платіжні доручення про перерахування коштів, акти приймання – передачі робіт (послуг) (т.2 а.с.18-37), які також підтверджують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат у 2005році суми витрат у розмірі 7463грн. за 2005рік по транспортним  перевезенням. Таким чином,  суд  вважає,  що позивач  мав  право транспортні послуги віднести до валових витрат.

Крім того,  норми Закону України "Про оподаткування  прибутку підприємств"  передбачають  як  підставу  для невключення до валових  витрат  лише  випадок  повної  відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів,  а тому неможливість віднесення до  валових  витрат  підприємства  нереальних  сум,  не підтверджених будь-якими документами взагалі.

          Відтак вимоги позивача про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення №0000622340/0 від 05.06.2006року з податку на прибуток у сумі 3966,00грн. та штрафних санкцій  944,40грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

          Судом не приймається до уваги посилання відповідача на норми ч.1 ст.312 Господарського Кодексу України за тих підстав, що ця норма передбачає здійснення перевезення вантажу за договором в прямому змішаному сполученні та перевезення від вантажовідправника до вантажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиним перевізним документом. Відповідач не довів, що здійснювалося саме таке перевезення.

          Суд також не погоджується із твердженням  відповідача, що факт перевезення повинен бути підтверджений товарно – транспортною накладною, відповідно до  „Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи”, затвердженої наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 р. N 228/253, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 серпня 1996 р. за N 483/1508, за тих підстав, що дію наказу зупинено до усунення порушень, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16 жовтня 1998 року N 17-02/10, згідно з повідомленням Державного комітету України з питань розвитку підприємництва. Тобто на момент  здійснення господарських операцій у 2005році  дія наказу Мінтрансу України та Мінстату України від 07.08.96 N 228/253 "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи" призупинена. Крім того, наказ виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів 31 травня 2006 року згідно з Висновком Міністерства юстиції України  від 15 травня 2006 року N 10/68.

          Крім того, відповідно до п.п.1.1 зазначеної Інструкції виконання її положень обов'язкове для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, установ і організацій - юридичних та фізичних осіб - незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності:

- які здійснюють перевезення вантажів автомобільним транспортом на комерційній основі або для власних потреб;

- для яких виконуються перевезення вантажів автомобільним транспортом на комерційній основі.

          Тобто ці документи є обов'язковими для перевізників, а не для замовників, які користуються цими послугами. Крім того зазначена Інструкція не регулює правила податкового обліку.

          2. Суд вважає, що вимоги позивача про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення №0000662340 від 05.06.2006року  з податку на додану вартість у сумі  11349,25грн. підлягають задоволенню з огляду на наступне:

На ст.25 том.1 справи відповідачем встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” №168-97-ВР від 03.04.1997р., зі змінами та доповненнями, згідно якому “платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) податковий номер податкової накладної, б) дату виписування податкової накладної, в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи...,  г) податковий номер платника податку (продавця та покупця), д) місце розташування  юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість..., позивачем до складу податкового кредиту віднесено в червні  2005року суму в  розмірі 7566грн. В податковій накладній  №135 від 02.06.2005р., виписаній ВК “СТО” на загальну суму 45397,03грн., в тому складі ПДВ в розмірі 7566,17грн., не зазначено місце розташування товариства з обмеженою відповідальністю “Санта-М”.

З даним висновком акту перевірки суд не може погодитися наступних підстав:

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997р. № 77/97-ВР (із змінами та доповненнями) платники податку несуть відповідальність  за  правильність  обчислення,   своєчасність сплати  податків  і  зборів  (обов'язкових  платежів) і додержання законів  про  оподаткування відповідно до законів України.

Згідно з Законом України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997р., яким визначено ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обов'язок щодо визначення об'єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг, правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку - продавця товару.

Обов'язок сплатити нарахований продавцем ПДВ у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку –покупця.

Закон України “ Про податок на додану вартість” не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг) за правильність визначення платником податку – продавцем товару (послуг) об'єктів оподаткування та правильність відображення їх у податковому обліку.               

Відповідно до пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997р. “Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

          Згідно пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997р. “Про податок на додану вартість” (із змінами та доповненнями) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити інформацію, зазначену окремими рядками:

 а) порядковий номер податкової накладної;

 б)           дату виписування податкової накладної;

 в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

 г)          податковий номер платника податку (продавця та покупця);

 д) місце розташування юридичної особи   або   місце   податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

 е) опис   (номенклатуру)   товарів   (робіт,  послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

 є) повну назву отримувача;

 ж) ціну поставки без врахування податку;

 з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

 и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідач в акті перевірки виключив з податкового кредиту податкову накладну №135 за тих підстав, що неправильно вказано місце розташування покупця .

           Як вбачається з податкової накладної №135 від 02.06.2005р., яка видана ВК “СТО”, місце розташування юридичної особи   - покупця (Позивача) зазначене –                      м. Маріуполь, 87000 Донецька обл. За зазначених підстав відповідач виключив з податкового кредиту суму 7566,17грн.      

          У акті перевірки відсутні відомості, що податкова накладна виписана не платником податку, який не має право  виписувати  податкові  накладні.  Спірні  операції відображені позивачем  в бухгалтерському та податковому обліку.

З'ясовуючи обставини справи господарським судом було встановлено, що розділи податкової накладної “місце знаходження покупця” заповнені шляхом відображення в них інформації, а саме, що покупець знаходиться м. Маріуполь, 87000 Донецька обл., (юридична адреса в повному обсязі не вказувалася, а саме 87000, Донецька область, Володарський район, смт. Володарське, вул. Леніна,79).

З урахуванням вимог пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо обов'язкових реквізитів податкової накладної, судом зазначається, що в Законі України “Про податок на додану вартість” відсутнє тлумачення терміну “місце розташування” юридичної особи. В типовій формі податкової накладної, затвердженої Наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 (в редакції Наказу ДПА України від 08.10.1998  № 469), зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997 за № 233/2037, всупереч пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” мають місце розділи “місцезнаходження продавця” та “місцезнаходження покупця”, а не “місце розташування” продавця (покупця), як це передбачено Законом України “Про податок на додану вартість”. В Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 (в редакції Наказу ДПА України від 08.10.1998 № 469, від 02.08.2001 № 311), також відсутнє визначення терміну “місцезнаходження”, яке вживається в типовій формі податкової накладної.

          В Законі України “Про податок на додану вартість” відсутня відсильна норма на застосування норм цього Закону до податкових правовідносин, які регулюються законами України про оподаткування, у тому числі щодо реквізитів податкових накладних та їх оцінки з точки зору повноти заповнення, визначення термінів та т. інш.

          Суд вважає, що в спірних правовідносинах має місце неоднозначне (множинне) трактування обов'язку платника податку стосовно заповнення розділів податкової накладної “місцезнаходження продавця” та “місцезнаходження покупця”, оскільки в  пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” йдеться про місце розташування юридичної особи (визначення термінів в податковому законодавстві в розумінні Закону України “Про податок на додану вартість” – відсутні). Отже, виходячи  з приписів пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, суд дійшов висновку про помилковість висновку  державної податкової інспекції стосовного того, що продавець при виписуванні податкових накладних, зокрема, при заповненні розділу  “місцезнаходження покупця” не вправі був вказувати лише місто, індекс та область .

          Крім того, судом  при винесенні рішення враховано, що підпункт  7.2.6. п. 7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” не містить відсильної норми на положення пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону , у зв'язку з чим відповідач помилково вважає, що порушення порядку виписування податкової накладної –це відсутність тих чи інших реквізитів в податковій накладній або невірне їх заповнення. Законодавець встановив вимоги до податкової накладної, а також відповідальність у разі відсутності податкової накладної, на те, що за нормами Закону України “Про податок на додану вартість” на податковий кредит не можна розраховувати лише в одному випадку - взагалі за відсутності податкової накладної.

          Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у передбаченому Законом порядку. Отже, податкові накладні, що видані не зареєстрованою у податковому органі особою, не надають покупцеві права віднести відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до  пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

          Верховний Суд України у постанові від 06.12.2005року по справі №7/310-2004 зазначив, що недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки, зокрема: відсутність у деяких з них порядкового номеру, в інших – одиниці виміру, адреси одержувача (позивача у справі) не робили накладні нечинними, не свідчили про їх неналежність та недопустимість як доказів. У постанові зазначено, що повинно зробити оцінку всіх доказів у їх сукупності, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

          Така ж правова позиція висловлена Вищім адміністративним судом у постанові від 20.06.2007року.

          Судом при розгляді справи встановлено, що між позивачем (Покупець) та  Виробничим кооперативом СТО (Постачальник) був укладений договір постачання обладнання №10003/170505 від 17.05.2005року (т.1 а.с.36-40). Виробничим кооперативом СТО  позивачу був виписаний рахунок – фактура №СФ-000207 від 01.06.2005року (т.1 а.с.49, а.с.146) на загальну суму 45397,03грн. у тому числі ПДВ 7566,17грн. та видаткова накладна №РН-0000199  від 02.06.2005року (т.1 а.с.145). Оплата була здійснена у безготівковому порядку шляхом перерахування суми 45397,03грн. у тому числі ПДВ 7566,17грн. платіжним дорученням №29 від 31.05.2005року (т .1 а.с.147).

          Дослідивши матеріали справи в їх сукупності з іншими обставинами справи, суд встановив, що господарська операція, за якою був сформований спірний податковий кредит, була фактично здійснена, оплата проведена. Відтак висновки акту перевірки щодо порушення позивачем п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України  “Про податок на додану вартість” спростовується наявними у матеріалах справи документами, тому відповідач безпідставно виключив з податкового кредиту податкову накладну на загальну суму  7566,17грн. і застосував штрафну санкцію у розмірі 3783грн. Тобто, вимоги позивача про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000662340 від 05.06.2006року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі  7566,00грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 3638грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

          3. У акті перевірки також встановлено порушення позивачем ст.1, ст.4, ст.8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” №889-IV від 22.05.2003р. зі змінами та доповненнями, встановлено, що згідно договору №112 від 01.04.2005р., на період з 01.04.2005р. по 31.12.2005р. з СПД -  фізичною особою, платником єдиного податку, Симоновим А.Л., не утримано податку на доходи фізичних осіб, з суми 3000грн., чим не до утримано податку в сумі 390грн.

Розглянувши матеріали справи суд дійшов до висновку, що вимоги позивача про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення №0000401700/0 від 05.06.2006р. з податку з доходів найманих працівників у сумі 1170грн. підлягають задоволенню з огляду на наступне:

У акті перевірки зазначено, що  позивачем порушено вимоги ст.1, ст.4, ст.8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” №889-IV від 22.05.2003року зі змінами та доповненнями, встановлено що згідно договору №112 від 01.04.2005р., на період з 01.04.2005р. по 31.12.2005р. з СПД – фізичною особою, платником єдиного податку, Симоновим А.Л., не утримано податку на доходи фізичних осіб, з суми 3000грн., чим не до утримано податку у сумі 390грн.

Між сторонами відсутній спір щодо розміру доходу та суми донарахованого податку, спір стосується правомірності застосування норм Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”  у частині нарахування податкового зобов'язання  по взаємовідносинам позивача з суб'єктом підприємницької діяльності – фізичною особою  Симоновим А.Л. за цивільно - правовом договором.

Як вбачається із матеріалів справи між позивачем ( суборендатор ) та  Суб'єктом підприємницької діяльності – фізичною особою  Симоновим А.Л. (орендатор) був укладений договір №112 від 01.04.2005року предметом якого є  оренда приміщення під склад.

Відповідно до п.1.8 ст.1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”  від 22.05.2003року №889-IV, наймана особа - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім заробітної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються (несуться) працедавцем.   

          Законом  N 2505-IV від 25.03.2005р. (який набув чинності 31.03.2005року) пункт  1.8 статті 1 було доповнено  абзацом четвертим, який передбачав, що самозайнята  особа - платник єдиного або фіксованого податку, яка  надає  послуги  іншій  особі (виконує роботи на її користь) у межах цивільно-правового договору, прирівнюється до найманої особи з  відповідним  оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати,  якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання   таких   послуг   (робіт)   протягом  більше  ніж  одного календарного  місяця  за  податковий  рік.  

          Відповідно до приписів п.1.19 ст.1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”  самозайнята особа - платник податку,  який є  суб'єктом підприємницької   діяльності  або  здійснює  незалежну  професійну діяльність та не є найманою особою у межах  такої  підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

          Законом України N 2642-IV від 03.06.2005 „Про внесення змін до деяких законів України” (набув чинності 30.06.2005року) абзац  четвертий пункту 1.8 статті 1 було виключено.

Відповідно до ст.8 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, якщо оподаткований дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, перераховується у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

П.п.4.2.7 п.4.2 ст.4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” передбачено, що  загальний оподаткований доход включається  доход  від надання майна в оренду або суборенду.               

Законом України  “Про внесення змін до Закону України “Про  державний бюджет України на 2005рік та деяких інших законодавчих актів України” внесені зміни до п.1.8 ст. 1  Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003р. №889-IV. Пункт 1.8 ст.1 був доповнений таким абзацом : "Самозайнята особа - платник єдиного або фіксованого податку, яка надає послуги іншій особі (виконує роботи на її користь) у межах цивільно-правового договору, прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг (робіт) протягом більше ніж одного календарного місяця за податковий рік".

Редакція Закону України  “Про внесення змін до Закону України “Про  державний бюджет України на 2005рік та деяких інших законодавчих актів України” діяла з 25 (31) березня 2005року до 03.06.2005року (30.06) та була виключена Законом України від 03.06.2005року №2642-IV “Про внесення змін до деяких законів України”. Тобто абзац четвертий пункт  1.8 статті 1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” діяв протягом трьох місяців з 31.03.2005року по 30.06.2005року.

          Саме у цей період податок утримувався не  тільки у фізичних осіб, а  також у підприємців. Суд зауважує на тому, що норми пункту 1.8 стосуються тільки робіт і послуг, а операцій з продажу товарів не стосуються. Не стосуються вони й договорів оренди (оренда не є послугою).

          Відтак відповідач неправомірно за період з 01.04.2005року по 31.12.2005року  нарахував позивачу прибутковий податок у розмірі 390грн.

Крім того суд погоджується із твердженням позивача про те, що Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік не можуть змінюватися податкові ставки і механізми справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Статтею 1 Закону України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р. №1251 встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Частиною другою ст. 7 цього ж Закону передбачено, що зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.  

Відповідно до п.п.4.4.1. п.4.1 ст.4 Закону України від 21.12.2000року №2181 “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

          З огляду на вищенаведене вимоги позивача про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення №0000401700/0 від 05.06.2006року у частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у сумі податку 390,00грн. та штрафних санкцій 780,00грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Основними засадами судочинства відповідно до ст. 129 Конституції України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Одним із принципів ( п.4 ст.7 КАСУ) адміністративного судочинства є  змагальність    сторін,    диспозитивність   та   офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Згідно до п.1ст.11 КАСУ розгляд  і  вирішення  справ  в адміністративних   судах здійснюються  на  засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними  суду  своїх  доказів  і   у   доведенні   перед   судом   їх переконливості.

Відповідно до п.4 ст.70 КАСУ обставини,   які  за  законом  повинні  бути підтверджені певними засобами доказування,  не можуть підтверджуватися  ніякими іншими  засобами  доказування,  крім  випадків,  коли  щодо  таких обставин не виникає спору.

Згідно до приписів статті 86 КАСУ суд  оцінює  докази,  які є у справі,  за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на їх  безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.             

Згідно до ст.71 КАСУ кожна  сторона  повинна  довести  ті обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень,  дій чи  бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень  обов'язок  щодо доказування правомірності  свого  рішення,  дії  чи  бездіяльності покладається    на   відповідача,   якщо   він   заперечує   проти адміністративного позову.

Відповідач  належними доказами не довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, з огляду на викладене позов підлягає задоволенню, а спірні податкові повідомлення  - рішення визнанню нечинними.   

Відповідно до ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом  владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючи, що позивачем при поданні позову сплачене державне мито у розмірі 3,40грн., яке як і судовий збір зараховується не єдиний рахунок держаного казначейства, сплачена сума підлягає присудженню із з Державного бюджету України.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, проголошена вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 31 червня 2007року після закінчення розгляду справи, в присутності представників сторін.

Керуючись Конституцією України  ст.  4  Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, Закону України “Про податок на додану вартість”, Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні” від 16 липня 1999 року N 996-XIV, Закону України  від 22.05.1997р. №283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, зі змінами та доповненнями, ст.ст.94,159,160,162,163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

                                                          П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю  “Санта-М”                           смт. Володарське  до Державної податкової інспекції у Володарському районі Донецької області  про визнати частково нечинними податкові повідомлення – рішення №0000622340/0 від 95.06.2006року з податку на прибуток у сумі податку 3966,00грн. та штрафних санкцій 944,40грн., №0000662340/0 від 05.06.2006року з податку на додану вартість у сумі 7566,00грн. та штрафних санкцій – 3638,00грн., №0000401700/0 від 05.06.2006року з податку з доходів найманих працівників у сумі податку 390,00грн. та штрафних санкцій 780,00грн.  задовольнити повністю .

Визнати частково нечинними податкові повідомлення – рішення Мангуської МДПІ (Володарське відділення)  : №0000622340/0 від 95.06.2006року з податку на прибуток у сумі податку 3966,00грн. та штрафних санкцій 944,40грн., №0000662340/0 від 05.06.2006року з податку на додану вартість у сумі 7566,00грн. та штрафних санкцій – 3638,00грн., №0000401700/0 від 05.06.2006року з податку з доходів найманих працівників у сумі податку 390,00грн. та штрафних санкцій 780,00грн.  

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю  “Санта-М”  (87000, Донецька область, смт. Володарське,                          вул. Леніна,79 п/р.26005301010670.980 у Донецькій філії АКБ „МРІЯ”, МФО 335571, код ЄДРПОУ 32898811 ) державне мито  у сумі 3,40 грн.

Позовні вимоги заявлені до ДПІ у Першотравневому районі задоволенню не підлягають.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова виготовлена у повному обсязі  06.08.2007року.

Суддя