Постанова

від 20.02.2020 по справі 136/35/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 136/35/18

провадження № 61-7953св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Прилуцьке , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю СХК Вінницька промислова група ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке на рішення Липовецького районного суду Вінницької області

від 04 січня 2019 року у складі судді Стадник С. І. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке (далі - ТОВ Прилуцьке ), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю СХК Вінницька промислова група (далі - ТОВ СКХ Вінницька промислова група ), про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 3,3847 га кадастровий номер: 0522284000:03:000:0205, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

В травні 2017 року йому стало відомо про існування договору оренди зазначеної земельної ділянки від 12 березня 2014 року, який ніби то укладений між ним та ТОВ Прилуцьке , строком на п`ять років. Зазначений договір він не підписував, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладення зазначеного правочину.

Посилаючись на наведене, просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 12 березня 2014 року, укладений між ним та ТОВ Прилуцьке , за яким право оренди земельної ділянки загальною площею 3,3847 га кадастровий номер: 0522284000:03:000:0205 зареєстроване реєстраційною службою Липовецького районного управління юстиції Вінницької області 13 липня

2014 року, номер запису 6316323.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня

2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 12 березня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Прилуцьке про передачу в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3847 га кадастровий номер 0522284000:03:000:0205, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області.

Стягнуто з ТОВ Прилуцьке на користь ОСОБА_1 судові витрати на проведення судової експертизи в розмірі 4 290,00 грн, а також судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір, укладений від імені ОСОБА_1 , підписаний не ним, а іншою особою, а отже укладений за відсутності волевиявлення позивача, що свідчить про наявність підстав для визнання його недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України. Суд визнав необгрунтованою заяву відповідача про застосування позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ Прилуцьке залишено без задоволення, рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та встановивши, що оспорюваний правочин, укладений від імені ОСОБА_1 , підписано не ним, а іншою особою, що підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи від 08 жовтня 2018 року № 3621/3622/18-21, дійшов обгрунтованого висновку про визнання договору оренди землі недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України. Апеляційний суд вказав, що позивач звернувся до суду з позовом у межах строку позовної давності, оскільки дізнався про існування спірного договору оренди землі у травні 2017 року. Доводи заявника про те, що позовну давність необхідно обчислювати з моменту отримання позивачем плати за користування земельною ділянкою, апеляційний суд вважав необгрунтованими, оскільки позовна давність обраховується з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, а отже не міг знати про його існування у 2014 році.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ Прилуцьке , правонаступником якого є ТОВ СКХ Вінницька промислова група , у якій заявник просив скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач дізнався про існування оспорюваного договору лише в травні 2017 року, оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження цієї обставини. Позивачем не доведено, що він не міг дізнатися про порушення свого права раніше, оскільки земельна ділянка використовується заявником за призначенням починаючи з 2014 року, за користування якої позивач отримував орендну плату відповідно до умов договору, а тому ОСОБА_1 мав об`єктивну можливість знати про порушення свого права (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14).

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року залучено ТОВ СКХ Вінницька промислова група , як правонаступника ТОВ Прилуцьке , до участі у справі.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України, у редакції на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, у редакції на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ Прилуцьке , правонаступником якого є ТОВ СКХ Вінницька промислова група , не підлягає задоволенню з таких підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,3847 га кадастровий номер: 0522284000:03:000:0205, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, що підтверджується державним актом серії ВН №202674 про право власності на земельну ділянку від 17 квітня 2006 року.

12 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ Прилуцьке укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка 3,3847 га кадастровий номер 0522284000:03:000:0205, яка розташована на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області. На підставі зазначеного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ Прилуцьке зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер 0522284000:03:000:0205 строком на 5 років.

Відповідно до висновку технічної та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз

від 08 жовтня 2018 року № 3621/3622/18-21, підпис в графі Орендодавець договору оренди від 12 березня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 3,3847 га кадастровий номер 0522284000:03:000:0205 - виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою, без наслідування почерку ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, надавши належну оцінку висновку технічної та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 08 жовтня

2018 року № 3621/3622/18-21, відповідно до якого підпис в графі Орендодавець договору оренди від 12 березня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 3,3847 га кадастровий номер 0522284000:03:000:0205 - виконаний не ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у

ОСОБА_1 волевиявлення на укладення договору оренди земельної ділянки від 12 березня 2014 року з ТОВ Прилуцьке , що відповідно до статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 136/273/18 (провадження

№ 61-1879св19), від 01 липня 2019 року у справі № 136/215/18 (провадження

№ 61-6743св19), від 06 листопада 2019 року усправі № 136/218/18 (провадження № 61-7311св19).

Щодо вимоги ТОВ Прилуцьке про застосування позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається не з моменту, коли сторони домовились про тимчасове користування земельною ділянкою позивача та отримання останнім плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто про укладення від його імені договору.

Факт отримання орендної плати не є визначальним при обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено, вважала, що правовідносини виникли з інших підстав.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року

у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такого правового висновку.

Ураховуючи наведене, посилання заявника на те, що позивач знав про наявність оспорюваного договору з 2014 року, оскільки систематично отримував плату за користування земельною ділянкою на підставі договору є необгрунтованими, оскільки встановивши, що про укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 дізнався лише у травні 2017 року, а з позовом до суду звернувся в лютому

2018 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач звернувся до суду в межах позовної давності.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками судів, власного тлумачення заявником характеру спірних правовідносин. В силу вимог статті 400 ЦПК України встановлення нових обставин, оцінка та переоцінка доказів знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено характер правовідносин, вірно застосовано закон, що їх регулює, надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцьке , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю СХК Вінницька промислова група , залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 04 січня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак