Ухвала

від 24.02.2020 по справі 756/7051/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 756/7051/16-к

провадження № 51- 759 ск 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 8 липня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року щодо ОСОБА_5 ,

встановив:

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 8 липня 2019 року

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Іловайська Харцизького району Донецької області та жителя АДРЕСА_1 , виправдано за ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі КК), у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувався у внесенні ним, як службовою особою, завідомо неправдивих відомостей до офіційних документів за таких обставин.

ОСОБА_5 , будучи призначеним протоколом загальних зборів № 2 від 30 травня 2011 року на посаду директора ТОВ «Бінетек» (ЄРДПОУ 3725742), у межах своєї компетенції,відповідно до Статуту вказаного товариства, мав виконувати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції. На початку липня 2014 року у денний час доби, знаходячись за місцем здійснення господарської діяльності ТОВ «Бінетек» у квартирі № 43 на вул. Полярній, 8-А у м. Києві, і встановивши, що для ведення господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, необхідна наявність відповідної ліцензії, отримання якої можливе виключно у разі відповідності підприємства ліцензійним вимогам у частині наявності трудових відносин підприємства з працівниками певної кваліфікації, яких приймають на роботу за основним, так і не за основним місцем роботи, зрозумів, що ТОВ «Бінетек» не відповідає вказаним вимогам.

Так, в порушення вимог статей 8, 10 Закону України «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності» ОСОБА_5 вніс недостовірну інформацію до обов`язкових додатків до заяви на видачу ліцензії для ведення господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, в графі «Відомості про суб`єкт господарювання ТОВ «Бінетек» (код ЄДРПОУ 3725742) про працевлаштування на момент подачі документів семи працівників, з яких п`ять осіб - працівники монтажного зв`язку та двоє осіб - монтажники електричних мереж, яку підтвердив власним підписом та відбитком печатки ТОВ «Бінетек». В подальшому він направив указані документи до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції, на підставі яких 26 серпня 2014 року згідно наказу серії АЕ №526057 «Про видачу ліцензії» ТОВ «Бінетек» отримало ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов`язаної зі створенням об`єктів архітектури з терміном дії до 1 серпня 2017 року.

При розгляді справи суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела в судовому засіданні жодними належними та допустимими доказами факт того, що саме ОСОБА_5 як суб`єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК вчинив вказане правопорушення та вироком від 8 липня 2019 року виправдав його за цим обвинуваченням.

Київський апеляційний суд ухвалою від 11 листопада 2019 року зазначений вирок районного суду залишивбез змін.

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_4 , вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Прокурор вважає необґрунтованим виправдання ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 366 КК і не погоджується з оцінкою суду про визнання наданих ним доказів неналежними та недопустимими. Вказує, що суд не надав належної оцінки майже усім наданим стороною обвинувачення доказам у їх сукупності, окрім ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року про тимчасовий доступ до ліцензійної справи ТОВ «Бінетек» та постанови від 28 березня 2016 року про визнання цієї справи речовим доказом, що, на думку прокурора, суттєво вплинуло на законність прийнятого рішення. Також прокурор зазначає про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону під час правової оцінки наданих доказів, так як, на його думку, суд неправильно дійшов висновків про те, що всі надані стороною обвинувачення докази не містять фактичних даних, які підтверджують винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину. На переконання прокурора, апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги про незаконність цього судового рішення та не навів підстав, з яких визнав ці доводи необґрунтованими, а тому він вважає, що ухвала апеляційного суду постановлена без додержання вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) та є незаконною.

Розглянувши касаційну скаргу, вивчивши надані до неї копії судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального тапроцесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Ч. 1ст. 366 ККпередбачена кримінальна відповідальність, поміж іншого, за умисне внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку івстановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися надоказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої таапеляційної інстанцій.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування висунутого обвинувачення в кримінальному провадженні покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було. Уцій справі суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках визначеної законом змагальної процедури у кримінальному процесі.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_5 суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.

Як убачається з вироку, у ньому викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_5 і визнаного судом недоведеним та підстави його виправдання із зазначенням конкретних мотивів, з яких суд визнав надані стороною обвинувачення докази недопустимими та неналежними.

Районний суд у судовому засіданні ретельно перевірив усі надані стороною обвинувачення докази, відповідно до ст.94КПК оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, у своєму вироку навів детальний аналіз цих доказів та надав відповідну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності.

Зокрема, свій висновок про недоведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину суд першої інстанції обґрунтував: листом Управління пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва від 29 березня 2016 року за № 5896/03, згідно якого ТОВ «Бінетек» за період з 1 січня 2014 року по 31 січня 2016 року надав звітність про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на одну застраховану особу, а за лютий 2016 року на дві застраховані особи; ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року про тимчасовий доступ до ліцензійної справи ТОВ «Бінетек»; ліцензією серії АЕ № 526057, видану ТОВ «Бінетек» (код ЄДРПОУ 37257742) на здійснення господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури; заявою на видачу ліценції поданої до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, подану 24 липня 2014 року від імені ОСОБА_5 ; відомостями про суб`єкта господарювання ТОВ «БІНЕТЕК»; постановою від 28 березня 2016 року про визнання ліцензійної справи ТОВ «Бінетек» речовим доказом; висновком експерта від 28 березня 2015 року №369/тдд, зазначивши, що сам ОСОБА_5 свою вину не визнав та відмовився надавати показання.

Так, суд першої інстанції, оцінюючи як докази лист-відповідь ПФУ Оболонського району м. Києва від 29 березня 2016 року за № 5896/03, наданий на запит слідчого СВ Оболонського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві ОСОБА_6 №350/125/51/04-16 від 29 лютого 2016 року про те, що ТОВ «Бінетек» (код ЄДРПОУ 37257742) за період з 1 січня 2014 року по 31 січня 2016 року надав звітність про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на одну застраховану особу, за лютий 2016 року на дві застраховані особи та висновок експерта від 28 березня 2015 року №369/тдд, вказав, що вони були надані стороною обвинувачення на підтвердження внесення ОСОБА_5 недостовірної інформації до офіційних документів, а саме до «Відомості про суб`єкт господарювання ТОВ «Бінетек» (код ЄДРПОУ 3725742)» про працевлаштування на момент подачі документів сімох працівників, із яких п`ять осіб - працівники монтажного зв`язку та двоє осіб - монтажники електричних мереж.

При цьому, місцевий суд обґрунтовано не визнав ці докази належними та допустимими, оскільки прокурором не було доведено суду, що їх було отримано під час досудового розслідування саме по цьому кримінальному провадженню та в порядку, передбаченомуКПК.

Так, дослідивши в судовому засіданні висновок експерта від 28 березня 2015 року №369/тдд, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що він зроблений зокрема на підставі наданих слідчим для дослідження експерту вільних зразків підпису ОСОБА_5 та експериментальних зразків його підпису, разом з цим, суду не було надано вказані об`єкти дослідження та не надано докази, які підтверджують, що вони отримані в порядку, передбаченомуКПК і їх не було долучено в якості речових доказів.

Оцінюючи в судовому засіданні за критеріями ч. 1 ст. 94 КПК лист-відповідь ПФУ Оболонського району м. Києва від 29 березня 2016 року за № 5896/03, як доказ винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, наданий стороною обвинувачення, та визнаючи його недопустимим, районний суд у своєму рішенні зазначив в обґрунтування свого рішення те, що в судовому засіданні не було надано доказів того, що на час здійснення слідчим 29 лютого 2016 року запиту до ПФУ Оболонського району м. Києва останній мав право, відповідно до вимог п. 3 ст. 214 КПК,здійснювати досудове розслідування, з огляду на те, що згідно із наданого прокурором витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню №12016100050004281 воно було розпочате лише 28 квітня 2016 року, а на спростування доводів прокурора про, що ці відомості були отримані під час проведення досудового розслідування по іншому кримінальному провадженню №1201610002681, з якого було виділено матеріали по даному кримінальному провадженню, суд першої інстанції вказав, про наявність в матеріалах постанови про виділення матеріалів від 28 квітня 2016 року, згідно якої останнє кримінальне провадження було відкрито 15 березня 2016 року, тобто також пізніше здійснення запиту слідчого.

Окрім цього, згідно ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Враховуючи викладене, районний суд визнав, що відомості про суми внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не можна визнати беззаперечними доказами на підтвердження реальної кількості працевлаштованих осіб, оскільки вони в першу чергу лише свідчать про кількість застрахованих осіб.

Також у своєму рішенні, суд першої інстанції вказав, що суду не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_5 , будучи призначеним на посаду директора ТОВ «Бінетек» (ЄРДПОУ 3725742) протоколом загальних зборів № 2 від 30 травня 2011 року та в межах своєї компетенції відповідно до Статуту ТОВ «Бінетек» виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, оскільки суду не надано для дослідження зазначений протокол загальних зборів, не надано докази, які підтверджують, що обвинувачений був службовою особою та виконував організаційно розпорядчі функції( посадова інструкція, статут, тощо).

Окрім цього, суду і не було надано будь-яких доказів на підтвердження зазначених в обвинувальному акті обставин про те, що ОСОБА_5 вчинив цей злочин саме на початку липня 2014 року у денний час доби, знаходячись за місцем здійснення господарської діяльності ТОВ «Бінетек» (код ЄДРПОУ 3725742) у квартирі № 43 на вул. Полярній, 8-А у м. Києві, а також, що він указану заяву та обов`язкові додатки до неї направив до Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції.

Дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження та оцінивши надані стороною обвинувачення докази за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, районний суд з дотриманням встановлених у статтях 17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності в кримінальному провадженні, дійшов умотивованого висновку про відсутність достатніх даних, які би підтверджували факт вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 366 КК, правильно вказавши той факт, що органом обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами обставини обвинувачення, час та місце вчинення злочину, а також те, що останній мав статус службової особи та повноваження на здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а тому виправдав останнього у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, в якому він обвинувачувався.

Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої є аналогічними тим, що зазначені у його касаційній скарзі, ретельно їх перевірив та дійшов переконливого висновку про законність вироку суду першої інстанції, навівши відповідні обґрунтування і мотиви якими він керувався при ухваленні свого рішення.

При цьому, апеляційний суд, дослідивши надані сторонами докази у визначених межах, погодився із правильністю висновків районного суду у вироку щодо неналежності та недопустимості доказів, наданих стороною обвинувачення, зазначивши, що всі ці докази не містять достатніх даних, які би давали суду підстави дійти безспірного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 , у вчиненні інкримінованого злочину, а тому визнав наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи безпідставними та залишив вирок районного суду без змін.

Вирок районного суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогамстатей 370, 374 та 419 КПК.

Касаційна скарга прокурора не містить доводів, які би свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які, з огляду на положення статей 412 та 413 КПК, можуть бути підставами для їх зміни чи скасування відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу, і таких даних зі змісту судових рішень не вбачається.

З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора та додані до неї матеріали не дають приводів для її задоволення, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Зважаючи на викладене та керуючись п. 2 ч. 2 статті 428КПК, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 8 липня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року щодо ОСОБА_5 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3