Рішення

від 24.02.2020 по справі 140/3155/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року ЛуцькСправа № 140/3155/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування висновку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася з позовом до Громадської ради доброчесності (далі - ГРД, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККСУ, комісія, третя особа) про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого рішенням Громадської ради доброчесності від 24.06.2019.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

08.01.2020 за вх. № 355/20 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про відвід судді Валюха В.М.

Ухвалою від 10.01.2019 заяву про відвід у справі №140/3155/19 задоволено.

Програмою діловодства спеціалізованого суду автоматизованим розподілом справи між суддями відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Лозовського О.А. для розгляду вказаної справи.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.01.2020 прийнято позовну заяву до провадження та ухвалено розгляд даної справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є суддею Ківерцівського районного суду Волинської області і відносно неї відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищою кваліфікаційною комісією суддів України проводилося кваліфікаційне оцінювання. В межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідачем затверджено висновок від 24.06.2019 про невідповідність позивача як судді Ківерцівського районного суду Волинської області критеріям доброчесності та професійної етики. Позивач вважає, що оскаржуваний висновок відповідача є безпідставним, необґрунтованим, таким, що містить неправдиві та недостовірні відомості і прийнятий без врахування усіх обставин та вимог чинного законодавства, у зв`язку із чим просить визнати його протиправним та скасувати.

У встановлений судом строк відзиву від відповідача, а також інших заяв, клопотань, пояснень не надійшло, при цьому, копію ухвали про відкриття провадження у справі, а також позовну заяву і додані до неї документи надіслано судом на поштову адресу відповідача - м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а також на електронну адресу ГРД. Проте, зазначений лист повернувся до суду не врученим із відміткою не знайдено за цією адресою , тобто зазначена копія ухвали не була вручена відповідачу з незалежних від суду причин. Відтак, в силу вимог частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) слід вважати, що копія ухвали про відкриття провадження у адміністративній справі вручена відповідачу належним чином.

Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ВККСУ 25.11.2019 за вх.№20443/19 подала пояснення на позовну заяву у яких зазначила, що відповідно до положень частини третьої статті 85 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" рішенням Комісії від 07.06.2018 №133/зп-18 запроваджено тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей під час кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

25.06.2019 ГРД до Комісії було надано висновок про невідповідність судді Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений 24.06.2019.

Станом на 19.11.2019 рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_2 на відповідність займаній посаді не прийнято, кваліфікаційне оцінювання позивачки не є завершеним та триває надалі. Просить врахувати надані пояснення при прийнятті рішення.

Від учасників справи інших заяв по суті справи не надходило.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 07.12.2009 №1016/2009 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ківерцівського районного суду Волинської області строком на п`ять років (а. с. 13-16).

Постановою Верховної Ради України №479-VIIІ від 21.05.2015 ОСОБА_1 обрана на посаду судді Ківерцівського районного суду Волинської області безстроково (а. с. 17-25).

Рішенням ВККСУ від 07.06.2018 призначено кваліфікаційне оцінювання та визначено графік проведення іспитів 2188 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, серед яких суддя Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_1

25.06.2019 ВККСУ проведена співбесіда з ОСОБА_1 за результатами дослідження досьє судді у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

25.06.2019 ГРД до Комісії було надано висновок Про невідповідність судді Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики , який затверджений 24.10.2019 (далі -висновок).

З висновку від 24.06.2019 вбачається, що підставами для його прийняття стало те, що:

1) Суддя безпідставно допустила значні розбіжності у відомостях, поданих у майнових деклараціях за різні періоди.

2) Суддя не пояснила переконливо джерела походження ліквідного майна близьких осіб і легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ.

За результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді Комісією оголошено перерву у проведенні співбесіди про відповідність займаній посаді судді Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Отже, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Водночас, за законом надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування, а так само не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

Так, правовий статус та завдання ГРД визначені статтею 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини 1 якої ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Частиною 1 статті 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Згідно з пунктом 16 частини 4 статті 85 названого Закону суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).

З аналізу змісту вказаних норм видно, що на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Тобто, відповідач у зазначений спосіб приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому, за висновком суду, є іншим суб`єктом при здійсненні владних управлінських функцій на підставі законодавства і, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України та належним відповідачем за даним адміністративним позовом.

Також варто відмітити, що за сферою правового регулювання Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Висновок ГРД, затверджений відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду іншим суб`єктом, зокрема, Комісією, стосується прав та інтересів конкретно визначеної особи та, відповідно, є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини.

Отже, процес надання для Комісії висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі закону, з огляду на що прийнятий відповідачем висновок, як акт індивідуальної дії з правовими наслідками для позивача, має відповідати критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, суд вважає, що даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.

Враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, а також зважаючи на те, що спірний висновок ГРД безпосередньо стосується прав та законних інтересів позивача, які вона вважає порушеними, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до частини 6 статті 87 вказаного Закону Громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Абзацом 2 частини третьої статті 88 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Статтею 2 Регламенту ГРД передбачено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженим Рішенням ВККСУ 13.10.2016 №81/зп-16 (далі - Регламент ВККСУ) передбачено, що інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда). Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів. Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди. Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту. У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення. Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.

Відповідно до підпункту 4.10.2 пункту 4.10 Регламенту ВККСУ суддя (кандидат на посаду судді) має бути ознайомлений Громадською радою доброчесності з інформацією, що може свідчити про невідповідність його критеріям професійної етики та доброчесності (далі - інформація негативного характеру) або висновком, та має право надати Громадській раді доброчесності відповідні пояснення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Про необхідність надання саме обґрунтованого висновку йдеться також і у Висновку Ради Європи від 10.04.2017 щодо Регламенту ГРД (п. 3.4), а саме: усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими, що кореспондується з вимогами, встановленими у частині 2 статті 2 КАС України.

Суд звертає увагу, що поняття "доброчесність" чинним законодавством не визначене, а тому є оціночним поняттям, на чому зауважено також і у згаданому Висновку Ради Європи щодо ГРД, а також у Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності ГРД в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи.

Як вбачається з наведених норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Регламенту ГРД, обсяг оцінювання, що здійснюється ГРД, обмежується питаннями професійної етики та доброчесності суддів (кандидатів на посаду судді).

Поряд з цим, відповідно до пункту 11 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС України від 03.11.2016 №143/зп-16, відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

11.1. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи - підприємця.

11.2. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом.

11.3. Наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності.

11.4. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя.

11.5. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

11.6. Дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність.

11.7. Надання адвокатом (патентним повіреним) правової допомоги з питань, які відповідають рівню його компетенції.

11.8. Чесність і сумлінність при здійсненні професійної діяльності.

11.9. Інші дані, які можуть вказувати про відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності.

Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, зокрема:

1) інформації та документів, наданих кандидатом на посаду судді, та будь-якої іншої інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді;

2) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади, установами та організаціями;

3) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

4) декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності кандидата на посаду судді;

5) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (у разі її проведення);

6) висновку Громадської ради доброчесності (за наявності);

7) іншої інформації, що включена до досьє кандидата на посаду судді.

Відповідність кандидата на посаду судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

10.1. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

10.2. Відповідність кандидата на посаду судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

10.3. Для науковців:

10.3.1. Дотримання норм та принципів, що визначають моральну поведінку вченого, його відповідальність перед суспільством, а також дотримання норм та принципів Етичного кодексу ученого України.

10.4. Для адвокатів:

10.4.1. Дотримання принципів та засад здійснення адвокатської діяльності щодо високих етичних стандартів поведінки та дотримання адвокатами особливих деонтологічних вимог і правил, визначених Правилами адвокатської етики.

10.5. Наявність фактів притягнення кандидата на посаду судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про неетичність його поведінки.

10.6. Інша інформація, що міститься у досьє кандидата на посаду судді.

Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.

Отже, будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема й висновок ГРД, має бути обґрунтованим, ґрунтуватись на достовірних обставинах та підтверджуватись відповідними доказами.

Оцінюючи висновок ГРД на предмет його обґрунтованості по суті висвітлених у ньому питань, суд звертає увагу на таке.

Підставою для висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики ГРД зазначила про виявлення нею таких даних:

1) Суддя безпідставно допустила значні розбіжності у відомостях, поданих у майнових деклараціях за різні періоди (підпункт 4.7 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019).

2) Суддя не пояснила переконливо джерела походження ліквідного майна близьких осіб і легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ (підпункт 4.9 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019) .

Такими фактами на думку відповідача є:

1. Відповідно до декларацій уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих суддею за 2017, 2018 роки, судді на праві користування належить житловий будинок площею 188,2 м2 у селі Струмівка Луцького району Волинської області, власником якого є ОСОБА_3 . У відповідних деклараціях датою набуття права користування цим житловим будинком суддя зазначила 17.06.2016. -

Однак, у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій суддею за 2016 рік, у розділі 3 "Об`єкти нерухомості" право користування зазначеним житловим будинком не було відображено. . .

Закон України "Про запобігання корупції" зобов`язує суб`єктів декларування, у тому числі суддів, зазначати в декларації об`єкти нерухомості, які перебували на праві користування у звітному періоді. Суддя при заповненні та поданні своєї майнової декларації за 201 б рік не дотрималась цього обов`язку.

Згідно з пунктом 4.7 Четвертого показника "Дотримання етичних норм" Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумних заходів з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини. Хоча суддя й стала декларувати право користування зазначеним житловим будинком у своїх деклараціях з 2017 року, але той факт, що суддя його не вказала у своїй майновій декларації за 2016 рік, на думку Громадської ради доброчесності, свідчить про недбале ставлення судді до виконання обов`язку щодо декларування своїх активів і може негативно впливати на довіру суспільства до судової гілки влади .

2) Відповідно до декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданих суддею за 2015, 2016. 2017, 2018 роки, судді на праві користування належить транспортний засіб - легковий автомобіль Lexus RX 350 2006 року випуску, власником якого є ОСОБА_4 . Суддя набула право користування цим автомобілем 01.02.2015. Оскільки інформація про володіння ОСОБА_4 зазначеним автомобілем відсутня у Єдиному державному реєстрі МВС України (відповідь на запит не дала будь-яких відомостей про володіння ОСОБА_4 транспортними засобами), визначити дату набуття права власності на цей автомобіль не вдалось.

За інформацією, наявною на веб-сайті з продажу автомобілів, станом на 24.06.2019 вартість легкового автомобіля цієї ж марки та моделі, цього ж року випуску, складає щонайменше 12 900 дол. США.

Також, як видно з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 17.06.2016 ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок площею 188,2 м2 у селі Струмівка Луцького району Волинської області. За інформацією, наведеною у публікації блогу " Просуд " щодо чоловіка судді, вартість такого будинку із врахуванням вартості одною квадратного метру нерухомості у котеджному містечку, в якому розташований цей житловий будинок, становить понад 2 млн грн. Як вже зазначалось вище, цей житловий будинок перебуває у користуванні самої судді, а фактичним місцем проживання у деклараціях суддя також вказує адресу у селі Струмівка Луцького району Волинської області.

Відповідно до відомостей, які наявні у суддівському досьє, сукупний дохід ОСОБА_4 та її чоловіка, ОСОБА_3 , у 2013-2018 роках склали 61 392 грн. За інформацією, наведеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об`єднань, ОСОБА_3 з 2011 року є засновником ТОВ "Еко Світ Україна" (код ЄДРПОУ 37691377), а ОСОБА_4 з 2010 року є співзасновницею ТОВ "Воля Луцьк" (код ЄДРПОУ 37204672). Однак, відомості про доходи від здійснення ними підприємницької діяльності у суддівському досьє відсутні. Крім того, за інформацією наявною на веб-сайті Youcontrol, сукупний чистий дохід ТОВ "Еко Світ Україна" у 2014-2017 роках не перевищив 60 тис. грн, а сукупний чистий дохід ТОВ "Воля Луцьк" протягом 2014-2016 років склав до 140 тис. грн, а у 2017 році товариство понесло чистий збиток у розмірі понад 120 тис грн. Зазначене дозволяє припускати, що і доходів від здійснення підприємницької діяльності батькам судді було би недостатньо для набуття зазначених активів.

У деклараціях судді та її чоловіка за 2016 рік не зазначено про здійснення будь-яких видатків, які мають бути задекларовані відповідно до вимог Закону України "Про запобігання корупції".

Згідно з пунктом 4.7 Четвертого показника "Дотримання етичних норм" Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя має бути обізнаним про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумних заходів з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини.

Пунктом 10 частини 7 ст. 56 Закону України "Про судоустрій і статус судців" на суддю покладається обов`язок підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання. Конституція України однією з підстав звільнення судді з посади визначає порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна .

Суд не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів позовної заяви, житловий будинок площею 188,2 м2 у с. Струмівка, Луцького району Волинської області був придбаний у розстрочку (регулярними платежами протягом 2015-2016 років) батьком позивачки ОСОБА_3 та 17.06.2016 останній набув право власності на нього, що підтверджується довідкою директора ПП БК Інвестор №172 від 04.07.2019. Станом на 2016 рік ОСОБА_1 проживала у квартирі АДРЕСА_1 , тобто не перебувала у спільному побуті із ОСОБА_3 , що позбавляло позивачку можливості зазначити дану інформацію у декларації за 2016 рік. Крім того, як зазначає ОСОБА_1 , вона та її сім`я лише 31.12.2017 вселилися та почали проживати у житловому будинку, який знаходиться у с. Струмівка, Луцького району Волинської області, тобто набула право користування зазначеним будинком, про що вказана інформація була внесена до декларації уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік.

Так, згідно роз`яснень щодо заповнення декларації уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування та відповідно до вимог Закону України Про запобігання корупції суб`єкт декларування повинен задекларувати усі об`єкти нерухомості незалежно від їх вартості, що належать йому на праві власності, знаходяться у нього на праві оренди чи іншого права користування станом на останній день звітного періоду (31 грудня звітного року для щорічної декларації). При цьому дата набуття вказується відповідно до документів, на підставі яких було набуто право на відповідне майно. Якщо об`єкт нерухомості був відчужений після кінця звітного періоду, до чи після подання декларації, то інформацію про це слід буде відобразити у наступній декларації, яка охопить відповідний період (див. також вище роз`яснення щодо звітного періоду для різних типів декларацій.

Таким чином, з врахуванням наведеного, суд вважає, що при заповненні декларацій уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, поданих суддею за 2016, 2017 та 2018 роки позивачем не було допущено жодних розбіжностей у відомостях, поданих у майнових деклараціях за різні періоди та у свою чергу не порушено вимог Закону України Про запобігання корупції , про що йдеться у висновку ГРД від 24.06.2019, поданому до ВККС 25.06.2019.

Щодо даних, зазначених у пункті 2 спірного Висновку, суд зазначає таке.

Як слідує з матеріалів справи, 03.08.2015 укладено договір №с-35 між ОСОБА_3 та ПП Будівельна компанія інвестор про спорудження та забезпечення введення в експлуатацію об`єкта будівництва, а саме житлового будинку в є. Струмівка, Луцького району, Волинської області, терміном на два роки з відповідними проплатами (зазначеному у графіку платежів). У відповідному договорі та довідці, виданої ПП Будівельна компанія інвестор , зазначено вартість даного житлового будинку в сумі 1 000 000 грн, які були сплачені протягом 2015-2016 років. У 2016 році ПП Будівельна компанія інвестор виконала свої зобов`язання та ввела в експлуатацію житловий будинок і відповідно ОСОБА_3 набув право власності на нього 17.06.2016 .

На підтвердження наявності достатніх коштів придбання даного майна батьками позивачки станом на 2011 та 2015-2016 роки, ОСОБА_1 зазначає, що згідно договору купівлі - продажу від 25.12.2005 матір`ю позивачки ОСОБА_4 було продано квартиру АДРЕСА_3 за 90780 грн. Вищезазначені кошти були переведені у валюту (долари США) та знаходились на вкладному (депозитному) рахунку, відкритому у Відділення №0205 Луцького РУ ПАТ КБ НАДРА на ім`я ОСОБА_4., що підтверджується відповіддю на запит уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПА КБ НАДРА від 17.07.2019 №02-6676.

Разом з тим, 14.05.2008 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно якого матір`ю позивачки було відчужено квартиру АДРЕСА_4 , що у м. Луцьку за ціною 300 000,00 грн. Вищезазначені кошти були також переведені у валюту (долари США).

Також, ОСОБА_1 зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.04.2016 було продано земельну ділянку, яка знаходиться у с. Зміїнець, Луцького району Волинської області ОСОБА_6 , за ціною 146 840 грн.

Окрім того, у період 2016 року згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу батьком ОСОБА_1 - ОСОБА_3 було продано автомобіль марки Toyota F.I Cruiser , 2010 року випуску за 120 000 грн. Зазначені кошти у валюті (долари США) знаходилися на зберіганні у ПАТ Ощадбанк (оренда індивідуального сейфу), що підтверджується довідкою №01/04-198 від 04.07.2019.

Крім того, за період трудової діяльності батьки позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є пенсіонерами, заощаджували кошти, однак не декларували, оскільки відповідно до приписів законодавства, норми якого були чинні в той період, таке декларування не вимагалось. З 2011 року ОСОБА_3 є директором ФГ ЕКО СВІТ УКРАЇНА , працює із земельними ділянками (паями), частину з яких бере в оренду, інша частина є спадковим майном.

Суд звертає увагу, що зазначене позивачем майно, яке перебувало та перебуває у її власності чи членів сім`ї, з якими ОСОБА_1 спільно проживає, було відображено у щорічних деклараціях, а в подальшому у електронних деклараціях.

Відповідно до пункту 10 частини 7 статті 56 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддя зобов`язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.

З аналізу даної норми вбачається, що вона стосується надання інформації виключно відносно судді, а не його членів сім`ї, а тим більше близьких осіб.

При цьому, ні члени сім`ї, ні близькі особи судді не позбавляються конвенційного права на приватне життя та захист їх персональних даних, в той час як лише суддя може бути в певній мірі обмежений у даних правах через публічність своєї посади.

Так, Європейський суд з прав людини вказував на таке: Суд вказує на ряд справ, де вказано, що приватне життя це широкий термін, якому не можна дати вичерпного визначення (Peck v. the United Kingdom, no. 44647/98, § 57, ECHR 2003-I). Проте він також зазначив, що Стаття 8 захищає моральну і фізичну цілісність особистості (X and Y v. the Netherlands, judgment of 26 March 1985, Series A no. 91, pp. 11-13, §§ 22-27), в тому числі право на життя в приватному порядку, без небажаної уваги .

Крім того, статті Кодексу суддівської етики не містять жодної вимоги про те, що суддя зобов`язаний надати документи, які підтверджують доходи близьких осіб, у тому числі отримані за їх життя у радянські часи. Роз`яснення до Кодексу суддівської етики також вказують виключно на обов`язок судді бути обізнаним відносно себе та лише передбачає те, що суддя має вжити розумних заходів щодо отримання інформації про майновий стан членів сім`ї та близьких осіб.

Таким чином, суддя не зобов`язаний збирати та надавати інформацію щодо майнового стану близьких осіб.

Статтею 46 Закону України "Про запобігання корупції" визначено повний перелік інформації, що зазначається в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Так, зокрема, відповідно до пунктів 1-3 частини першої цієї статті у декларації зазначаються відомості про:

1) прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків суб`єкта декларування та членів його сім`ї, зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб`єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду, або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб`єкта декларування.

2) об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:

а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;

б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

3) цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:

а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування;

б) дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості;

в) у разі якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

З врахуванням встановлених обставин справи, які підтверджуються належними письмовими доказами, суд вважає, що позивачем повністю дотримано вимог Закону України "Про запобігання корупції", а тому правових підстав стверджувати про те, що суддя не пояснила переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ своїх чи членів сім`ї, у відповідача не було.

Статтею 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено вичерпний перелік обов`язків судді.

Так, згідно з пунктами 7, 10 частини сьомої цієї статті суддя зобов`язаний: подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.

Таким чином, системний аналіз статті 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Закону України "Про запобігання корупції" вказує на необхідність надання інформації стосовно самого судді, який має бути обізнаним відносно себе та передбачає вжиття при цьому розумних заходів щодо отримання відомостей про членів сім`ї. Обов`язку щодо збору та надання інформації стосовно майнового стану близьких осіб законодавство не встановлює.

Згідно з статтями 3, 28 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до частин першої та другої статті 32 Конституції Україні ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

У рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено, що аналізуючи питання щодо поширення інформації про сімейне життя особи, яка займає посаду, пов`язану із здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, Конституційний Суд України, враховує, що така інформація зазвичай стосується не лише цієї особи, а й інших осіб, зокрема, членів її сім`ї, яким Конституція України гарантує право на невтручання в їх особисте і сімейне життя, крім випадків, визначених законом. Тому, поширення даних про таких фізичних осіб - членів сім`ї, що можуть стати відомими в результаті поширення інформації про саму посадову особу, крім випадків визначених законом, може призвести до порушення їх конституційних прав, зашкодити гідності, честі, діловій репутації тощо.

Застереження щодо недопущення порушення конституційних прав членів сімей посадових осіб Конституційний Суд України висловив у рішенні від 06.10.2010 №21-рп/2010 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Законів України "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів).

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, дійшов висновку, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події га явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Положення частини першої статті 32 та частин третьої статті 34 Конституції України перебувають у системному взаємозв`язку і передбачають як недопустимість порушення прав людини на недоторканість особистого та сімейного життя, так і реалізацію особою права на вільне зберігання, використання і поширення інформації.

Хоча відповідач і наділений правом за результатами аналізу та/або перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), приймати висновок щодо невідповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та/або доброчесності, проте такий висновок не повинен ґрунтуватися на припущеннях або на інформації із сумнівних джерел без належної перевірки, а має бути вмотивованим та ґрунтуватися на достовірній інформації.

На думку суду, оскаржуваний висновок ГРД базується на не перевірених, недостовірних даних, які стали підставою для негативного оцінювання судді, і викликали сумнів у його правомірності в цілому.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд дійшов висновку, що необхідним для прийняття ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є визнання ГРД достовірною інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) і повинно підтверджуватися достатньою і достовірною інформацією.

Таким чином, згідно з положеннями статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 19 Регламенту ГРД, висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими. Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінка доказів з ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність. Належно обґрунтовані висновки мають містити мінімальні складові (правову підставу, встановлені факти, оцінку доказів, віднесення факту до відповідної категорії тощо) та слугують основою для правильного та справедливого рішення. Окрім того, лише належно викладені рішення можуть бути основою для формування практики визнання поведінки недоброчесною та такою, що порушує правила етики судді.

Водночас, ГРД під час складання своїх рішень, не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції ГРД, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку

Підсумовуючи викладене у сукупності, суд вважає, що викладені в оскаржуваному висновку доводи ГРД не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованого сумніву чи можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності чи професійної етики.

Суд також звертає увагу, що оскаржуваний Висновок не містить в собі інформації, передбаченої підпунктом 6, а також, додатки не містять пояснень судді, як це передбачено підпунктом 8 пункту 4.10.3. Регламенту ВККС, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевою самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.10.2016 №81/зп-16, визначено порядок розгляду Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, наданих громадською радою доброчесності.

Відповідно до положень підпункту 4.10.3 зазначеного пункту, інформація або висновок мають бути підписані усіма членами Громадської ради доброчесності, які брали участь в ухваленні рішення про надання Комісії інформації або висновку.

До інформації або висновку додається витяг з протоколу із зазначенням результатів голосування щодо їх надання Комісії.

У разі недотримання Громадською радою доброчесності зазначених вимог Комісія у складі колегії може ухвалити рішення про залишення без розгляду такої інформації або висновку.

Відповідно до частини шостої статті 87 Закону України Про судоустрій та статус суд дів Громадська рада доброчесності надає Вищій кваліфікаційній комісії судців України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судці) та за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата па посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судці або до суддівського досьє.

Згідно з пунктом 4.1 розділу IV Порядку формування і веденим суддівського досьє, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 15.11.2016 №150-зп-16, до повноважень секретаріату Комісії віднесено ведення суддівського досьє.

Пунктом 4.20 розділу IV зазначеного Порядку передбачено, що висновок Громадської ради доброчесності підлягає включенню до суддівського досьє невідкладно після його надходження до Комісії.

Проте, в порушення імперативної вимоги щодо підписання висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики всіма членами ГРД які брали участь у голосуванні, оскаржуваний висновок містить лише електронний цифровий підпис координатора ГРД.

Відтак, вищевказаний висновок не множна вважати таким, який прийнятий та затверджений відповідно до вимог Регламенту ВККС.

Протокол, який був наданий Комісії ВККС є протоколом електронного голосування щодо затвердження рішення про надання інформації.

При опрацюванні відповідних файлів секретаріатом Комісії та роздрукуванні зазначеного файлу по кожному судді для формування суддівського досьє протокол (витяг з протоколу) друкується окремим документом.

Таким чином, ГРД, як суб`єкт владних повноважень, не дотрималась вказаних вимог Конституції України, Закону №1402-VIII та Регламенту ВВКС, вчинивши порушення процедури прийняття оскаржуваного Висновку, що додатково до вищенаведеного свідчить про його протиправність.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями представника Комісії, висновок складено та подано до Комісії без дотримання вимог Регламенту Комісії, а саме: не дотримано строку подання висновку до Комісії, висновок ГРД зареєстровано за день до проведення співбесіди (24.06.2019), а не за 10 днів; не зазначено інформації щодо пояснень судді, відмови від їх надання, мотивів та підстав їх врахування або відхилення, відомостей щодо можливості судді ознайомитись з висновком.

При цьому, з самого висновку від 24.06.2019 вбачається, що ГРД не змогла забезпечити право судді на відповідь до початку її співбесіди з Комісією.

Ненадання можливості позивачу надати пояснення щодо питань, які зазначені у висновку ГРД, на переконання суду, свідчить про неповне отримання інформації, використання її без належної перевірки.

Статтею 20 Регламенту ГРД передбачено, що член Ради, отримавши завдання щодо збору, перевірки та аналізу інформації про суддю або з власної ініціативи проводить збір такої інформації.

З метою збору інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради:

1) організовує пошук інформації на інформаційному порталі Ради, в інших джерелах в Інтернеті;

2) організовує пошук інформації у кореспонденції Ради;

3) організовує пошук інформації у відкритих державних реєстрах;

4) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також додаткові дії, які вважає необхідними (частина друга статті 20 Регламенту ГРД).

Наведене свідчить про те, що перелік дій членів ГРД під час збирання інформації відносно судді не є вичерпним.

Однак, отримана інформація про суддю повинна бути перевірена з метою її оцінки та достовірності, як це випливає з частини першої статті 21 Регламенту ГРД.

Частиною другою цієї статті Регламенту ГРД передбачено, що з метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради:

1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації;

2) порівнює інформацію з різних джерел;

3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації;

4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу;

5) звертається за додатковою інформацією до очевидців;

6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Отже, перелік дій, які може вчиняти член ГРД для перевірки інформації, також не є вичерпним.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (частина третя статті 21 Регламенту ГРД).

З висновку ГРД та інших матеріалів справи не вбачається, що відповідач мав будь-які перешкоди для з`ясування обставин, які на думку відповідача, свідчать про недоброчесну поведінку позивача.

Невчинення дій щодо перевірки отриманої інформації свідчить не лише про неповне збирання інформації, а й про відсутність наміру щодо надання об`єктивної характеристики позивачу з метою здійснення його кваліфікаційного оцінювання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, що, в свою чергу, розцінюється як невикористання повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Суд вважає, що прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень рішення щодо позивача про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без перевірки отриманої інформації з інших джерел свідчить про те, що таке рішення прийнято без урахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, базується на припущеннях відповідача щодо певних обставин, тобто необґрунтовано. Наявність у позивача умислу на приховування або наведення недостовірної інформації у деклараціях під час розгляду даної справи не виявлено.

При цьому, судом наголошується, що ненадання позивачу можливості подати пояснення з приводу отриманої щодо нього негативної інформації позбавило позивача права на участь у процесі прийняття рішення щодо нього.

Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає, що оскаржуваний висновок ГРД від 24.06.2019 не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, прийнятий без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, є протиправним та порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких гуртуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано жодних заперечень проти позовних вимог, жодних доказів в обґрунтування викладеного у оскаржуваному висновку та на спростування викладених обставин позивачем в позовній заяві.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати висновок Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9) від 24.06.2019 про невідповідність судді Ківерцівського районного суду Волинської області Корецької Вікторії Віталіївни (45603, Волинська область, Луцький район, село Струмівка, вулиця Сковороди, будинок 35) критеріям доброчесності та професійної етики.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський