Постанова

від 24.02.2020 по справі 320/4227/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4227/19 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № Ф-4760-56 у сумі 5 211,36 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у період, за який Позивачу було нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, останній працював на підприємстві, яке, у свою чергу, сплачувало за нього такий внесок. Відтак, на переконання суду, нарахування ОСОБА_1 як самозайнятій особі єдиного внеску свідчить про подвійний характер оподаткування.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що на день формування податкової вимоги позивач перебувала на обліку як самозайнята особа та була зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від здійснення адвокатської діяльності. Крім того, підкреслює, що положеннями спеціального закону не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску самозайнятої особи, яка одночасно є найманим працівником на підприємстві.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що станом на дату винесення податкової вимоги позивач працює у публічному акціонерному товаристві "Державна продовольчо - зернова корпорація України" та є найманим працівником, а її роботодавцем безумовно виконуються всі вимоги щодо нарахування та своєчасної сплати в повному обсязі ЄСВ.

Крім того, оскільки відповідачем було заявлено клопотання про його заміну правонаступником, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.

Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у Київської області реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Київської області. При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у Київській області здійснено 30 липня 2019 року.

З урахуванням зазначеного вище суд вважає за можливе задовольнити заяву відповідача та допустити заміну Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Решетилівським РС УДМС України в Полтавській області 09 липня 2016 року (а.с.9-12).

На підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області від 17 жовтня 2017 року №14 ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що їй видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №1899 від 17 жовтня 2017 року (а.с. 14).

Згідно довідки про взяття на облік платника податків від 23 квітня 2018 №1810310700009 платника податків адвоката ОСОБА_1 взято на облік у контролюючому органі 23 квітня 2018 року за №9662 (а.с. 15).

При цьому, згідно довідки від 05 вересня 2019 року №130-1-19/5597, наявній у матеріалах справи, ОСОБА_1 працює у публічному акціонерному товаристві "Державна продовольчо - зернова корпорація України" з 10 червня 2014 року до цього часу на посаді начальника відділу виконання рішень та банкрутства управління претензійно - позовної роботи юридичного департаменту апарату управління.

З матеріалів справи вбачається, що 15 травня 2019 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4760-56, відповідно до якої у позивача наявна заборгованість станом на 30 квітня 2019 року зі сплати єдиного внеску, що становить 5211, 36 грн. (а.с.16).

Крім того, 13 червня 2019 року позивачем подано до Державної фіскальної служби України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-4760-56.

Разом з тим, рішенням Державної фіскальної служби України від 19 липня 2019 року №34386/6/99-99-4-05-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області від 15 травня 2019 року №Ф-4760-56 залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 від 13 червня 2019 року б/н - без задоволення.

На підставі встановлених вище обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд апеляційної вважає за необхідне зазначити, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічний правовий висновок зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19.

При цьому, інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у м. Києві, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 , у період з 10 червня 2014 року по цей час позивач працює на посаді начальника відділу виконання рішень та банкрутства управління претензійно - позовної роботи юридичного департаменту апарату управління публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України".

У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС у Київській області та підтверджується індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-7) (а.с. 26-28).

Разом із тим, представником відповідача до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснювала та здійснює незалежну професійну діяльність поза межами публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.

Ураховуючи,що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" не працює, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, тому визначена в оскаржуваній вимозі Головного управління ДФС у Київській області від 15 травня 2019 року №Ф-4760-56 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 5211, 26 грн. фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі №820/6324/17.

За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) прийнято відповідачем протиправно та необґрунтовано, а відтак, остання підлягає скасуванню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов