Постанова

від 24.02.2020 по справі 580/3255/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3255/19 Суддя (судді) першої інстанції: Гаврилюк В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства Прометей про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИЛА:

Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до приватного підприємства Прометей , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача 24210,72 грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2018 році та 2216,13 грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачем, як роботодавцем, не було виконано свій обов`язок з самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю згідно із законодавчо встановленим нормативом робочих місць, а факт звернення до органів Державної служби зайнятості не є підставою для звільнення від сплати адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а оскільки відповідач подав до відділення звітність про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю та відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не допускав, то позивач протиправно нарахував приватному підприємству Прометей 24210,72 грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2018 році та 2216,13 грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

В силу положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справу було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст. 311 КАС України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для здійснення розгляду справи за участі сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми № 10-ПІ (а.с. 13), поданого приватним підприємством Прометей від 15.07.2019 № 3149, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу, що працювали у 2018 році, становить 14 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 особи, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить 1 особа, фонд оплати праці складає 677,9 грн. Середньорічна заробітна плата штатного працівника приватного підприємства Прометей зазначена у розмірі 48421,43 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем визначена у розмірі 24210,72 грн.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку адміністративно-господарської санкції та пені станом на 03 вересня 2018 року за даними звіту за Ф.10-ПІ (а.с.6) сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 24210,72 грн., розмір пені до сплати - 2216,13 грн.

З метою стягнення зазначених коштів з підприємства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що на виконання наведених вимог законодавства відповідач подавав звіт форми № 3-ПН про наявність вакантних робочих місць, в якому зазначалося про створене вакантне робоче місце слюсара-ремонтника для окремих категорій громадян - осіб з інвалідністю, а центром зайнятості протягом 2018 року не були направлені на підприємство особи з інвалідністю для працевлаштування у зв`язку з відсутністю осіб з інвалідністю, які мають зазначений в вакансії професійний досвід.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно із п. 17 ч. 3 р. І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 19 грудня 2017 року № 2249-VIII (набрав чинності 20 січня 2018 року) у тексті Закону Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні слова інвалід , дитина-інвалід та інвалід з дитинства в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами особа з інвалідністю , дитина з інвалідністю та особа з інвалідністю з дитинства у відповідному відмінку і числі, крім частини першої статті 11 і другого речення статті 37.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу вимог ч. 3 ст. 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Статтею 19 Закону № 875 встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно з ч. 2 ст. 20 вищезазначеного Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 4 ст. 20 Закону № 875 визначено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 250 ГК України.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми, відповідач, як юридична особа, що використовує найману працю, у якої середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону № 875, повинен щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування , абз. 3 п. 2 якого визначено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ Про зайнятість населення (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII Про зайнятість населення , який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно з п. 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу вищевказаних норм чинного законодавства вбачається, що при наявності вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації, як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, звітність за формою № 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з наступного дня після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дати, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Тобто, на час спірних правовідносин (у 2018 році) законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів враховує правову позицію постанови Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 (провадження № К/9901/5558/17), в якій Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду у справі № 825/1276/16 (провадження № К/9901/12232/18) щодо застосування п.п. 1.3, 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та ч. 1 ст. 218 ГК України, відповідно до якого підстави для звільнення від відповідальності за недотримання нормативу працевлаштування інвалідів (у 2015 році) наявні лише у разі подання Державній службі зайнятості звітності форми № 3-ПН за всі місяці відповідного року, тобто щомісячно.

Так, у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 Суд дійшов іншого висновку, а саме що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН у 2015 році (у спірних правовідносинах у 2018 році) законодавством не встановлено, а встановлено лише, що така звітність подається не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто, передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Колегією суддів встановлено, що відповідач подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2018 рік 27.06.2018, тим самим, вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення. Доказів того, що така звітність подана із пропуском законодавчо встановленого 10-ти денного терміну позивачем надано не було.

З матеріалів справи не вбачається, що уповноваженими органами направлялись до приватного підприємства Прометей особи з інвалідністю для працевлаштування, тому у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами осіб з інвалідністю для працевлаштування, або за відсутність таких осіб з огляду на наявність у останніх права вільного вибору місця роботи та заборону примусової праці.

З огляду на викладені обставини за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів доходить висновку щодо відсутності підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 24210,72 грн. та пені за несвоєчасну сплату санкцій у розмірі 2216,13 грн., оскільки в діях відповідача відсутній склад правопорушення, передбаченого Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , а відповідачем здійснені передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо інформування органів працевлаштування інвалідів про наявну можливість для їх працевлаштування, чим надано можливість виконання вищевказаними органами свого обов`язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів, оскільки обов`язок відповідача створити робочі місця для осіб з інвалідністю та їх працевлаштування не супроводжується його обов`язком пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст.329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 24 лютого 2020 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

А.Ю.Кучма