Рішення

від 25.02.2020 по справі 910/15840/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2020Справа № 910/15840/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ТАКО" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод кранів" простягнення 31333,17 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ТАКО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод кранів" 31333,17 грн, з яких: 18000,00 грн основної заборгованості та 13333,17 грн пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №3108-ОФ від 31.08.2018 в частині здійснення оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2019, після усунення позивачем обставин які стали підставою для залишення позовної заяви без руху, за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/15840/19; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

24.01.2020 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи та про надання часу для подання відзиву на позов протягом 15 днів з моменту ознайомлення з матеріалами розглядуваної справи.

12.02.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній просив суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення з відповідача пені та надав свій контррозрахунок вказаних позовних вимог з урахуванням п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України.

Судом поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та прийнято означений відзив до розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач можливістю подання відповіді на відзив відповідно до ст.166 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ТАКО" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський завод кранів" (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу №3108-ОФ (договір), згідно умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у визначені строки покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар (товари) (п.1.1).

Відповідно до п.2.1 договору асортимент, номенклатура, загальна кількість та вартість товару, що підлягає поставці, визначаються сторонами у рахунках або специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Рахунок або специфікація складаються постачальником на основі письмової або усної заявки покупця.

Датою поставки вважається дата, вказана у накладній на товар (п.3.5 договору).

Згідно п.п.4.1, 4.4, 4.5 договору ціни на товар, що поставляється за даним договором є договірними та вказуються з урахуванням ПДВ в рахунках або специфікаціях до даного договору. Загальна сума договору складається з сум видаткових документів на фактично поставлений товар та на момент підписання цього договору складає 318600,00 грн з ПДВ 20% - 53100,00 грн. Якщо інше не вказано у відповідних специфікаціях до даного договору, оплата за товар здійснюється покупцем із розрахунку 6 (шість) платежів кожні 5 календарних днів у безготівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника.

Товар приймається покупцем згідно видаткової накладної. Покупець набуває право власності на товар і несе подальші ризики випадкової загибелі (псування товару та інше) з моменту отримання товару згідно видаткової накладної за місцем передачі Товару (п.п.6.1, 6.3 договору).

В разі прострочення покупцем термінів оплати товару, останній виплачує пеню в розмірі 0,1% за кожен день прострочення від суми не сплаченого в строк товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на такий період (п.7.2 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.10.1 цього договору та закінчується 31.12.2018. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.10.1 договору).

Відповідно до специфікації №1 до договору сторони погодили купівлю-продаж товару на суму 318600,00 грн та умови оплати, а саме 30% від вартості товару перераховується у формі передоплати на підставі виставленого продавцем рахунку на передоплату; 50% від вартості товару перераховується протягом 5 днів з моменту отримання повідомлення про готовність відвантаження товару на підставі виставленого продавцем рахунку на передоплату; 20% від вартості товару перераховується протягом 3-5 днів з дати його поставки.

31.08.2018 позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №5.108 від 31.08.2018 на суму 318600,00 грн.

На виконання умов укладеного між контрагентами договору позивачем було передано, а представником відповідача за довіреністю №209 від 14.09.2018 прийнято товар на загальну суму 318600,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №2/109 від 14.09.2018 та товарно-транспортною накладною №Р1/14 від 14.09.2018.

В рахунок оплати отриманого товару відповідачем було перераховано позивачу 300600,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №4536 від 13.09.2018 на суму 63720,00 грн, №4583 від 25.09.2018 на суму 63720,00 грн, №4620 від 28.09.2018 на суму 63720,00 грн, №160 від 29.10.2018 на суму 25000,00 грн, №4714 від 05.11.2018 на суму 15000,00 грн, №155 від 16.11.2018 на суму 12000,00 грн, №172 від 21.11.2018 на суму 10000,00 грн, №218 від 22.12.2018 на суму 15000,00 грн, №239 від 22.01.2019 на суму 10440,00 грн, №4889 від 01.02.2019 на суму 5000,00 грн, №269 від 14.02.2019 на суму 2000,00 грн, №24 від 11.04.2019 на суму 2000,00 грн, №428 від 10.05.2019 на суму 3000,00 грн, №47 від 13.05.2019 на суму 8000,00 грн та №5044 від 23.05.2019 на суму 2000,00 грн.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 318600,00 грн, виконав належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, однак відповідач, всупереч положенням укладеного між контрагентами правочину, за переданий позивачем товар оплатив частково, на суму 300600,00 грн, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод кранів" виникла заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 18000,00 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 13333,17 грн за загальний період прострочки з 20.09.2018 по 19.03.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктами 7.2 договору передбачено, що в разі прострочення покупцем термінів оплати товару, останній виплачує пеню в розмірі 0,1% за кожен день прострочення від суми не сплаченого в строк товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на такий період.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Щодо тверджень відповідача про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення пені виходять за межі визначеного законодавством строку спеціальної позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Отже, враховуючи висновки суду про наявність порушених прав позивача, оцінивши доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, господарський суд вважає за необхідне застосувати позовну давність та наслідки її спливу при розгляді вимог позивача про стягнення пені.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом 07.11.2019 (згідно накладної Акціонерного товариства "Укрпошта"), а отже суд нараховує пеню в межах строку, передбаченого п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України з урахуванням умов договору щодо оплати товару та з урахуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України і часткових оплат відповідача.

За розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача за період з 07.11.2018 (дата з урахуванням строку позовної давності) по 19.03.2019 (дата з урахуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, яка самостійно визначена позивачем у розрахунку до позовної заяви) підлягає пеня у розмірі 6641,20 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ТАКО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод кранів".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод кранів" (03148, м.Київ, вул.Картвелішвілі, будинок 7/2, ідентифікаційний код 38956920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "ТАКО" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Любарського, будинок 108-А, ідентифікаційний код 13417240) основну заборгованість в сумі 18000 (вісімнадцять тисяч) грн 00 коп., пеню на суму 6641 (шість тисяч шістсот сорок одна) грн 20 коп. та судовий збір у розмірі 1510 (одна тисяча п`ятсот десять) грн 72 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М. Смирнова