Рішення

від 20.02.2020 по справі 910/15248/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2020Справа № 910/15248/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Грузького Ю.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/15248/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед"

(07852, Київська обл., Бородянський район, с. Микуличі, вул. Центральна, буд. 2 літ. Б; ідентифікаційний код: 21526737)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат"

(01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 16-22, офіс 301; ідентифікаційний код: 37727455)

про розірвання договору та стягнення 200 000,00 грн

Представники сторін:

від позивача: Пономаренко В.М., ордер серії АР № 1008672 від 22.01.2020;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Адвокат" (далі - відповідач) про розірвання Договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 та стягнення 200 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору комісії № 01-15 від 01.05.2015, укладеного між відповідачем та Споживчим товариством "Діамед", право вимоги за яким відступлено позивачу на підставі Договору № 1 про відступлення права вимоги від 16.11.2016, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для розірвання Договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 та повернення помилково перерахованих відповідачу грошових коштів у сумі 200 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 7 днів з дня вручення цієї ухвали.

14.11.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15248/19, з огляду на заявлене позивачем клопотання, справу визнано судом малозначною та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 18.12.2019, встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - протягом 5 днів з моменту отримання даної ухвали, а також встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи. Крім того, судом було розглянуто заявлене позивачем в позовній заяві клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме належним чином засвідченої копії Договору комісії № 01-15 від 01.05.2015, та відмовлено в його задоволенні.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

У судове засідання 18.12.2019 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засідання 18.12.2019 судом було оголошено перерву до 22.01.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, відповідача було викликано в судове засідання на 22.01.2020.

22.01.2020 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення та заява про застосування строку позовної давності.

У судове засідання 22.01.2020 з`явились представники сторін.

У судовому засіданні 22.01.2020 судом було оголошено перерву до 05.02.2020.

У судове засідання 05.02.2020 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 05.02.2020 судом було оголошено перерву до 20.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, відповідача було викликано в судове засідання на 20.02.2020.

У судове засідання 20.02.2020 з`явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, просив суд задовольнити позов, представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням викладеного, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та у встановлений судом строк своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 20.02.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, 01.05.2015 між Споживчим товариством "Діамед" (далі - СТ "Діамед") та відповідачем було укладено Договір комісії № 01-15 (далі - Договір).

За твердженнями позивача, 14.07.2016 СТ "Діамед" було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 200 000,00 грн, з призначенням платежу оплата згідно договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 , проте станом на 18.11.2016 відповідачем не було зроблено жодних дій на виконання умов Договору, не було підписано жодного правочину, відтак вищевказані грошові кошти, на думку позивача, були перераховані СТ "Діамед" на рахунок відповідача помилково, оскільки останнім не вчинялись ніякі дії, які можливо було б кваліфікувати як дії комісіонера за Договором.

16.11.2016 між СТ "Діамед" (первісний кредитор) та позивачем (новий кредитор) було укладено Договір № 1 про відступлення права вимоги (далі - Договір про відступлення), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за Договором комісії № 01-15 від 01.05.2015 (далі - Основний договір), що укладений між СТ "Діамед" та ТОВ "Бізнес Адвокат" (далі - боржник).

Згідно з п. 1.2 Договору про відступлення новий кредитор одержує всі права (замість первісного кредитора), в тому числі право розірвати Основний договір та право вимагати повернення коштів, які були сплачені згідно з Основним договором.

За умовами п. 1.4 Договору про відступлення новий кредитор, замість первісного кредитора, отримує право вимагати та стягувати грошові кошти з боржника, а саме частину платежів, які були сплачені первісним кредитором 14.07.2015 в сумі 200 000,00 грн.

У пункті 2.1 Договору про відступлення сторони домовились, що новий кредитор безоплатно отримує від первісного кредитора право вимоги, що належить останньому.

Відповідно до п. 3.1 Договору про відступлення первісний кредитор зобов`язується передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються за цим Договором, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за Основним договором, у термін до 16 грудня 2016.

Новий кредитор зобов`язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим Договором шляхом надання боржнику копії цього договору (п. 3.2 Договору про відступлення).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надіслано на адресу відповідача Повідомлення про заміну кредитора у Договорі комісії № 01-15 від 01.05.2015, розірвання договору та повернення коштів від 18.10.2018 (докази направлення вказаного повідомлення містяться у матеріалах справи), у якому позивач повідомив відповідача про те, що СТ "Діамед" передав позивачу свої права за Договором, в тому числі право розірвати Договір та право вимагати повернення помилково сплачених коштів та просив відповідача вважати Договір комісії №01-15 від 01.05.2015 розірваним і перерахувати грошові кошти в сумі 200 000,00 грн на рахунок нового кредитора (позивача).

У зв`язку з викладеним, враховуючи факт невиконання відповідачем умов Договору комісії № 01-15 від 01.05.2015, залишення без задоволення Повідомлення від 18.10.2018, позивач звернувся до суду з цим позовом і просить суд розірвати Договір комісії № 01-15 від 01.05.2015 та стягнути з відповідача на свою користь 200 000,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частинами 1, 3 статті 1012 Цивільного кодексу України передбачено, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

За приписами ч. 1 ст. 1013 Цивільного кодексу України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Згідно з ч. 1 ст. 1014 Цивільного кодексу України комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Предметом заявленого позову є вимоги позивача про розірвання Договору комісії №01-15 від 01.05.2015 та стягнення з відповідача помилково перерахованих, на думку позивача, грошових коштів у сумі 200 000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що право розірвати Договір та вимагати повернення вказаних грошових коштів у позивача виникло на підставі укладеного ним та СТ "Діамед" Договору про відступлення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про визнання недійсним укладеного між позивачем та СТ "Діамед" Договору про відступлення, відтак позивач, в силу пунктів 1.1, 1.2 Договору про відступлення, є кредитором за Договором комісії №01-15 від 01.05.2015.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У матеріалах справи відсутня належним чином засвідчена копія Договору комісії №01-15 від 01.05.2015, про розірвання якого позивачем заявлено відповідну позовну вимогу, відтак суд позбавлений процесуальної можливості дослідити умови вказаного договору та встановити факт його порушення відповідачем.

Згідно з частинами 2, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

За приписами ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

Суд наголошує, що позивачем при поданні клопотання про витребування доказів, а саме належним чином засвідченої копії Договору комісії №01-15 від 01.05.2015, положень ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України та п. 3.1 Договору про відступлення враховано не було.

Доказів звернення до відповідача у будь-який спосіб з вимогою до відповідача надати копію Договору комісії № 01-15 від 01.05.2015, як про те зазначено в позовній заяві, матеріали справи також не містять.

Крім того, позивачем протягом перебування справи у провадженні суду відповідного клопотання про витребування доказів, яке відповідало б приписам статей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, подано також не було.

У поданій до суду позовній заяві у частині вимог про розірвання Договору позивач посилається на положення ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Втім, передбачених статтями 651 або 652 Цивільного кодексу України підстав для розірвання Договору позивачем не наведено і судом при розгляді справи не встановлено.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Матеріали справи не містять жодних доказів істотного порушення Договору відповідачем, що б мало наслідком розірвання Договору в порядку ст. 651 Цивільного кодексу України.

Будь-яких доказів на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору, з якими закон (стаття 652 Цивільного кодексу України) пов`язує право сторони на розірвання договору матеріали справи також не містять.

Водночас, судом встановлено, що СТ "Діамед" 14.07.2015 було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 200 000,00 грн, а не 14.07.2016, як невірно зазначено позивачем у позовній заяві.

При цьому, посилання позивача на помилковість перерахування вказаних грошових кошів на рахунок відповідача є безпідставним, оскільки грошові кошти в сумі 200 000,00 грн були отримані відповідачем на відповідній правовій підставі - укладеному між СТ "Діамед" та відповідачем Договорі, що випливає з призначення вказаного платежу, а саме оплата згідно договору комісії № 01-15 від 01.05.2015 .

Доводи позивача щодо невиконання відповідачем умов Договору не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, і сам по собі факт невиконання (неналежного виконання) іншою стороною умов договору, з огляду на вищевказані положення чинного законодавства України, не може бути підставою для його розірвання.

Крім того, з підстав викладених вище (відсутності у матеріалах справи Договору комісії №01-15 від 01.05.2015), суд не може встановити наявність передбачених вказаним договором підстав для його розірвання та повернення перерахованих відповідачу грошових коштів у сумі 200 000,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України Про судоустрій України є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4 - 5 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 у справі № 5-249кс15.

Подані позивачем докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими, позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено суду факту порушення його прав та законних інтересів відповідачем, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Щодо поданої заяви про застосування строку позовної давності, відповідно до якої відповідач просить суд відмовити в позові, суд зазначає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

З огляду на викладене, оскільки судом при розгляді справи не встановлено порушення прав та законних інтересів позивача, наслідки спливу строку позовної давності судом не застосовуються.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Судовий збір у розмірі 4 921,00 грн, у зв`язку з необхідністю відмови в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Судовий збір у розмірі 4 921,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 25.02.2020.

Суддя О.В. Нечай