Рішення

від 18.02.2020 по справі 914/2158/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2020 р. Справа № 914/2158/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В.,

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.

розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудпроект", село Підбірці Пустомитівського району, Львівська області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційне підприємство "Транс Гарант", м. Львів

про стягнення заборгованості в розмірі 268 769,16 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Заяв про відвід судді не надходило. Технічна фіксація судового засідання не проводилася.

СУТЬ СПОРУ:

Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Західбудпроект" до Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційне підприємство "Транс Гарант" про стягнення заборгованості в розмірі 268 769,16 грн.

Ухвалою від 25.10.2019 р. відкрито провадження у справі № 914/2158/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 19.11.2019 р. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Позивач в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідач в судові засідання не з`являвся, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подав, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 28.10.2019 року.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН:

Аргументи позивача:

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачем помилково перераховані на рахунок відповідача кошти на загальну суму 188 603,80 грн., які станом на момент розгляду справи позивачу повернуті не були, незважаючи на численні прохання та вимоги останнього.

Таким чином, відповідач за рахунок позивача набув грошові кошти у сумі 188 603,80 грн . без будь-якої правової підстави, не повернув та не висловлює наміру повернути їх, чим порушує права та інтереси ТзОВ Західбудпроект .

Крім того, позивачем нараховано 16 832,19 грн. 3% річних та 63 333,17 грн. втрат, спричинених інфляцією, які просить стягнути з відповідача, як відшкодування за користування чужими коштами.

Аргументи відповідача .

Відповідач відзив на позов не подав, позовні вимоги не спростував.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ .

28.10.2016 р. позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Західбудпроект зі свого рахунку № НОМЕР_1 в Західному ГРУ АТ КБ ПриватБанк , код банку 325321, помилково перерахував на рахунок відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційного підприємства Транс Гарант № НОМЕР_2 в АТ ВіЕс Банк , код банку 325213, грошові кошти в сумі 45803,80 грн з призначенням платежу оплата за виконані роботи з поточного ремонту аварійних приміщень в поліклінічному корпусі згідно акту від 28.10.2016 р. у сумі 38169,83 грн., ПДВ - 20% 7633,97 грн.

Вказане підтверджується платіжним дорученням №1605 від 28.10.2016 р. (засвідчена копія додається до позовної заяви), яке було одержане та проведене банком 28.10.2016 р. о 13:01:00. Таким чином, відповідно до даного платіжного доручення кошти позивача у сумі 45 803,80 грн . були списані з рахунку позивача та перераховані на користь відповідача.

Також в той самий день 28.10.2016 р. позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Західбудпроект зі свого рахунку № НОМЕР_1 в Західному ГРУ АТ КБ ПриватБанк , код банку 325321, вдруге помилково перерахував на рахунок відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційного підприємства Транс Гарант № НОМЕР_2 в АТ ВіЕс Банк , код банку 325213, грошові кошти в сумі 142800,00 грн . з призначенням платежу оплата за виконані роботи з реконструкції відділення невідкладної допомоги К8МКЛ згідно акту від 28.10.2016 р. у сумі 119000,00 грн., ПДВ - 20% 23800,00 грн.

Вказане підтверджується платіжним дорученням №1606 від 28.10.2016 р. (засвідчена копія додається до позовної заяви), яке було одержане та проведене банком 28.10.2016 р. о 13:04:00. Таким чином, даним платіжним дорученням кошти позивача у сумі 142 800 грн . були списані з рахунку позивача та перераховані на користь відповідача.

Отже, 28.10.2016 р. двома платіжними дорученнями позивач помилково перерахував відповідачеві кошти на загальну суму 188603,80грн(45803,80 грн за платіжним дорученням №1605 та 142800 грн за платіжним дорученням №1606).

Станом на день розгляду справи судом, відповідачем не надано доказів повернення безпідставно набутих коштів.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до положень статей 15 та 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги визначені ст. 193 ГК України.

Як встановлено ч.ч.1,2 ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, сутність зобов`язання із набуття, збереженням майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, що набуте поза межами правої підстави, у випадку, якщо правова підстава переходу відпала згодом або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Як зазначено у позовній заяві та не спростовано відповідачем, помилковість сплати даних коштів позивачем та безпідставність їх набуття відповідачем полягає в тому, що між ТзОВ Західбудпроект та ТзОВ ТЕП Транс Гарант не існувало та не існує на даний момент будь-яких правовідносин, в тому числі і щодо виконання ТзОВ ТЕП Транс Гарант будь-яких робіт; між товариствами не укладалося договорів та не велося переговорів щодо їх укладення, а позивач ніколи не мав ніяких зобов`язань щодо оплати відповідачеві коштів ні в сумі 188603, 80 грн. , ані в будь-якому іншому розмірі.

Роботи з поточного ремонту аварійних приміщень в поліклінічному корпусі та роботи з реконструкції відділення невідкладної допомоги (такими були призначення платежу в платіжних дорученнях, кошти за якими помилково отримав відповідач) фактично виконувалися контрагентами позивача - фізичною особою-підприємцем Лущем Олегом Ігоровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю ЮМ Логістика Медіа Груп за договорами підряду №5 від 10.10.2016 р. та №041016 від 04.10.2016 р. відповідно(засвідчені копії договорів, актів приймання виконаних робіт та платіжних доручень додаються), тобто отримувачами платежів мали бути вищезгадані ФО-П Лущ О.І. та ТзОВ ЮМ Логістика Медіа Груп .

Як вбачається з матеріалів справи, після виявлення помилковості сплачення коштів, в той же день - 28.10.2016 р., позивач засобами електронної пошти звернувся до відповідача з листами-заявами на повернення коштів №311-1 та №311-2 від 28.10.2016 р., в яких просив ТзОВ ТЕП Транс Гарант повернути кошти, помилково перераховані платіжними дорученнями №1605 та №1606 від 28.10.2016 р., та вказав реквізити, за якими слід це зробити.

15.10.2019 р. позивач надіслав відповідачеві лист-вимогу №19/1510-1, в якому повторно просив повернути безпідставно отримані кошти.

Проте всі вимоги та прохання позивача, як письмові, так і усні, не дали результату, а станом на день подання цієї позовної заяви помилково перераховані кошти відповідачем повернені не були, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, відповідач за рахунок позивача набув грошові кошти у сумі 188 603,80 грн. без будь-якої правової підстави, не повернув та не висловлює наміру повернути їх, чим порушує права та інтереси ТзОВ Західбудпроект .

Відповідно до п. п. 1.23., 1.24. ст.1 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ,під помилковим переказом розуміється рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Пунктом 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні встановлено, щопереказ вважається закінченим з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Факт набуття відповідачем грошових коштів та їх набуття саме за рахунок позивача підтверджується платіжними дорученнями, з яких однозначно вбачається те, хто був платником і отримувачем коштів. Такий майновий перехід відбувся внаслідок випадковості, без жодної правової підстави, про що свідчить відсутність будь-яких правочинів між сторонами та, більш того, існування документів, які вказують на те, що роботи, на оплату яких призначалися платежі, насправді виконувалися зовсім іншими особами за укладеними з позивачем договорами.

Відповідно до п. 3.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 № 22 (надалі - Інструкція), банк отримувача до настання дати валютування, що зазначена в електронному розрахунковому документі, зараховує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізніше наступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє отримувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування. Банк, що обслуговує отримувача, зобов`язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача на початок операційного дня, який визначений датою валютування.

Згідно з п.6 Указу Президента України від 16.03.1995 р. №227/95 Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України , що був чинним на момент помилкового переказу коштів, підприємства незалежно від форм власності мають повертати в п`ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Отже, враховуючи все вищевикладене, у випадку якби відповідач, який не пізніше наступного робочого дня повинен був довідатися про надходження на його адресу коштів, діяв добросовісно, він повинен був пересвідчитися в підставності надходження таких коштів та, встановивши, що такі було отримано ним помилково, безпідставно та за роботи, які ніколи ним не виконувалися, від особи, яка ніколи не мала перед ним жодних зобов`язань, негайно повернути такі кошти на рахунок, з якого вони надійшли. Обов`язок негайного виконання такого зобов`язання випливає з самої суті відносин щодо набуття майна без достатньої правової підстави та актів цивільного законодавства. Таке повернення отримувач мав здійснити навіть не чекаючи на отримання від платника будь-яких вимог, оскільки ані ст.1212 Цивільного кодексу України, ні згаданий указ Президента України не ставлять обов`язок повернути безпідставно отримані кошти в залежність від одержання чи не одержання відповідної вимоги.

Разом з тим, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 16 832,19 грн. 3% річних та 63 333,17 грн. втрат, спричинених інфляцією.

Так, з тлумачення статті 1214 Цивільного кодексу України (особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна) випливає, що обов`язок повернути безпідставно набуте майно виникає з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, оскільки особа зобов`язана відшкодовувати доходи від нього саме з цього моменту, а, отже, і з цього моменту виникає обов`язок повертати таке майно або відшкодовувати його вартість. Визначення іншого моменту, наприклад моменту одержання вимоги, для початку виникнення обов`язку повернути безпідставно набуте майно, ніж момент, з якого особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном, суперечив би законам логіки,так як для відшкодування доходів від такого майна, що є похідним від повернення самого майна, встановлено саме наведені вище правила стосовно того, що таке здійснюється з часу, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Враховуючи те, що відповідно до вимог банківського законодавства, банк зобов`язаний повідомляти отримувача про надходження на його адресу коштів не пізніше наступного робочого дня, з цього дня - 31.10.2016 р. у відповідача виникло позадоговірне грошове зобов`язання перед позивачем в сумі 188 603, 80 грн.

Верховний Суд в своїй постанові від 24.07.2019 р. у справі №521/14384/16-ц чітко вказує наступне: …між сторонами відсутні договірні зобов`язання, кошти набуті ОСОБА_2 без достатньої правової підстави, а тому право вимоги у позивача щодо їх повернення виникло з моменту отримання відповідачем такого майна, а не з моменту направлення відповідачу відповідної вимоги . (текст постанови, видрукуваний з Єдиного державного реєстру судових рішень додається).

Незважаючи на те, що відповідач мав повернути кошти негайно після того як дізнався про безпідставність їх отримання, позивач додатково звертався до нього з відповідними листами-вимогами про повернення коштів, які, проте, були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, відповідач за рахунок позивача набув грошові кошти та станом на момент звернення до суду утримує їх в себе без достатньої правової підстави.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), якими є і зобов`язання щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Правова позиція щодо поширення дії ст.625 ЦК України на недоговірні зобов`язання наведена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц та Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17.

Так, у своїй постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що за користування безпідставно одержаними коштами можуть нараховуватися саме проценти річних, передбачені ст.625 ЦК України, а не проценти відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією зі ст.536 ЦК України: Отже, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині. … Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі№ 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. Довід Міськради про те, що припис частини другою статті 625 ЦК може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов`язання, не береться до уваги, бо ним якраз порушене позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК.

Таким чином, між сторонами існує грошове зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих коштів, в якому відповідач виступає боржником, а позивач - кредитором. Таке зобов`язання виникло 31.10.2016 р., тобто з моменту, коли відповідач міг і мав би дізнатись про отримання ним коштів без достатньої правової підстави, та не припинялося станом на сьогодні.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про правильність їх нарахування, відтак 3% річних в розмірі 16 832,19 грн. за період з 31.10.2016 р. по 21.10.2019 р. та сума інфляційних втрат за період з 31.10.2016 р. по 31.05.2019 р. в розмірі 63 333,17 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань і до стягнення підлягає сума заборгованості в розмірі 268 769,19 грн., з яких: 188 603,80 грн. безпідставно набутих коштів, 16 832,19 грн. 3% річних та 63 333,17 грн. втрат, спричинених інфляцією.

Положеннями ч. 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч.1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 2 ГПК України, принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи. За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції, однак представник відповідача доказів належного виконання зобов`язання не представив.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 86, 129, 202, 233, 237, 240, ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудпроект" до Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційне підприємство "Транс Гарант" про стягнення заборгованості в розмірі 268 769,16 грн. - задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційне підприємство "Транс Гарант" (79040, м. Львів, вулиця патона, 23, кВ. 60, ідентифікаційний код - 38991127) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудпроект" (81127, Львівська область, Пустомитівський район, с. Підбірці, вулиця Львівська, 156, ідентифікаційний код - 35630286) - 268 769,16 грн. заборгованості, з яких: 188 603,80 грн. безпідставно набутих коштів, 63 333,17 грн. - інфляційних витрат, 16 832,19 грн. - 3%, а також судовий збір в розмірі 4 031,54 грн.

3. Наказ видати в порядку ст. 327 ГПК України, після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 25.02.2020 року.

Суддя Горецька З. В.