Рішення

від 22.01.2020 по справі 914/1687/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2020 справа № 914/1687/19

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Зубкович Д.С., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області, м. Золочів, Львівська область,

до відповідача 1: Золочівської міської ради, м. Золочів, Львівська область,

до відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Легоцької Тетяни Леонідівни, м. Золочів, Львівська область,

предмет спору: визнання незаконним та скасування рішення сесії Золочівської міської ради від 26.02.2016 року; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.03.2016 року; зобов`язання повернути земельну ділянку,

підстава позову: порушення процедури прийняття рішення органу місцевого самоврядування,

за участю представників:

позивача: Лука Галина Володимирівна - прокурор на підставі посвідчення № 044203 від 19.09.2016 року,

відповідача 1: Налужний Роман Степанович - представник на підставі довіреності № 68 від 27.06.19р.,

відповідача 2: не з`явився.

ПРОЦЕС

20.08.2019 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області до Золочівської міської ради та до Фізичної особи-підприємця Легоцької Тетяни Леонідівни про визнання незаконним та скасування рішення сесії Золочівської міської ради від 26.02.2016 року; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.03.2016 року; зобов`язання повернути земельну ділянку.

Ухвалою суду від 27.08.2019 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 16.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвала суду про відкриття провадження отримана сторонами та третіми особами 20.09.2019 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відводів складу суду учасниками справи не заявлено.

08.10.2019 року від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

15.10.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, поданий відповідачем 1.

У судовому засіданні 27.11.2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд прави по суті на 18.12.2019 року. Розгляд справи неодноразово відкладався за згодою сторін.

У судове засідання 22.01.2020 року з`явилися представники позивача та відповідача 1. Відповідач 2 явки представника в судове засідання повторно не забезпечив.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд зазначає, що відповідач 2 повідомлений та обізнаний про відкрите провадження у даній справі, проте, жодного разу не забезпечив явку представника чи особисту явку в судове засідання, у зв`язку з чим його неявка в дане судове засідання без повідомлення причин неявки не перешкоджає розгляду справи по суті за його відсутності. Суд враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12, щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У судовому засіданні 22.01.2020 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області звернувся до суду із позовом про визнання незаконним та скасування рішення сесії Золочівської міської ради від 26.02.2016 № 132 Про продовження оренди землі , про визнання недійсним договору оренди, укладеного між Золочівською міською радою та ФОП Легоцькою Тетяною Леонідівною від 10.03.2016 року, на підставі якого передано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 4621810100:02:008:0012 площею 0,0146 га., про зобов`язання Легоцьку Т.Л. повернути земельну ділянку у комунальну власність територіальної громади Золочівської міської ради Львівської області земельну ділянку.

Рішення міської ради прокурор вважає незаконним, оскільки таке прийняте за участю Легоцької Т.Л. як депутата сьомого демократичного скликання Золочівської міської ради Львівської області, яка відповідно до підпункту б пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України Про запобігання корупції є суб`єктом відповідальності за корупційні правопорушення, проте під час голосування не повідомила у встановленому законом випадку те порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів перед прийняттям рішення №116 "Про надання дозволу на виготовлення детального плану по зміні цільового призначення земельної ділянки площею 0,0543 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4621810100:03:019:0031 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" та рішення № 132 "Про продовження ФОП Легоцькій Т.Л. короткострокову оренду - терміном 5 років земельної ділянки площею 0,0146 га на вул. С.Стрільців , кадастровий номер 4621810100:02:008:0012, для обслуговування торгівельного павільйону", тобто особисто голосувала за прийняття вказаних рішень Золочівської міської ради в умовах реального конфлікту інтересів.

Договір оренди від 10.03.2016 року прокурор вважає таким, що підлягає визнанню недійсним, оскільки підставою для укладення між Золочівською міською радою та ФОП Легоцькою Т .Л . відповідного договору оренди землі було рішення сесії Золочівської міської ради від 26.02.2016 № 132 ФОП Легоцькій Т.Л. Якщо ж рішення №132 від 26.02.20016 року підлягає визнанню недійсним та скасуванню, то відповідно договір є таким, що не відповідає ч.1 ст.116 та ч.1 ст. 124 ЗК України, ч. 2 ст. 16 Закону України Про оренду землі , а отже, вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України.

Вимога про зобов`язання Легоцьку Т.Л. повернути земельну ділянку у комунальну власність територіальної громади Золочівської міської ради Львівської області земельну ділянку обгрунтовується приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Відповідач 1 щодо позовних вимог заперечує та просить залишити позов без розгляду з тих підстав, що прокурор не обґрунтував наявності встановлених законом підстав для представництва інтересів держави для звернення з даним позовом. У процесі розгляду справи

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не подав.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно з рішенням рішення V сесії VII демократичного скликання Золочівської міської ради Львівської області від 26.02.2016 № 132 року вирішено продовжити ФОП Легоцькій Тетяні Леонідівні короткострокову оренду терміном на 5 років земельної ділянки, площею 0,0146 га на вул. Січових Стрільців , кадастровий номер 4621810100:02:008:0012, для обслуговування торгівельного павільйону; встановлено ставку орендної плати за дану земельну ділянку в розмірі 12% грошової оцінки землі та зобов`язно ФОП Легоцьку Тетяну Леонідівну протягом місяця з дня одержання рішення укласти договір оренди землі з міською радою.

Як вбачається з протоколу №5 від 26.02.2016 року, підписаного головою засідання Гриньків І .М. та секретарем Чучман Л. , присутніми були 20 депутатів міської ради, у тому числі Легоцька Т.Л. , та міський голова м. Золочева. За проект рішення Про продовження оренди землі за заявою ФОП Легоцької Т.Л. голосували одноголосно за 21, проти - 0, утримались - 0.

10.03.2016 року Золочівська міська рада та фізична особа-підприємець Легоцька Тетяна Леонідівна уклали договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із земель загального користування, яка знаходиться на території Золочівської міської ради в м. Золочів вул. Січових Стрільців. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0146 га, у тому числі 0,0146 га під будівлями і замощеннями, форма у вигляді прямокутника, рельєф рівнинний, грунтовий покрив відсутній, кадастровий помер 4621810100:02:008:0012. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - торгівельний павільйон, що є власністю орендаря. Земельна ділянка передається в оренду разом з торгівельним павільйоном, що є власністю орендаря (п. 1, 2, 3, 4 договору).

Відповідно до п. 8 договору такий укладено на 5 (п`ять) років.

Згідно з п. 15 договору земельна ділянка передається в оренду для обслуговування торгівельного павільйону.

10.03.2016 року міським головою, провідним спеціалістом, землевпорядником міської ради, юристом міської ради, провідним спеціалістом по оренді землі та об`єктах нерухомості комунальної власності міської ради, та представником землекористувача і суміжним землекористувачем підписано акт обстеження та погодження меж земельної ділянки, яка передається в оренду терміном на 5 років ФОП Легоцькій Т.Л.

Право Легоцької Тетяни Леонідівни на оренду земельної ділянки зареєстроване в Реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.03.2016 року (номер запису 14267096), що вбачається з інформаційної довідки № 176631504 від 07.08.2019 року.

25.08.2016 року Золочівський районний суд Львівської області визнав винною Легоцьку Тетяну Леонідівну винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-7 КУпАП, з тих підстав, що особа, будучи депутатом сьомого демократичного скликання Золочівської міської ради Львівської області, котра, відповідно до підпункту б пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України Про запобігання корупції є суб`єктом відповідальності за корупційні правопорушення, 26 лютого 2016 року під час проведення 5 сесії 7 демократичного скликання Золочівської міської ради Львівської області, не повідомила у встановленому законом випадку та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів перед прийняттям рішення № 132 "Про продовження ФОП Легоцькій Т.Л. короткострокову оренду терміном 5 років земельної ділянки площею 0,0146 га на вул. Січових Стрільців, кадастровий номер 4621810100:02:008:0012, для обслуговування торгівельного павільйону", та сама голосувала за прийняття вказаних рішень, тобто в умовах реального конфлікту інтересів.

04.10.2019 року приватний підприємець Легоцька Т.Л. звернулася до міського голови м. Золочів із заявою про скасування рішення міської ради № 132 та прийняття нового рішення.

24.10.2019 року Золочівська міська рада прийняла рішення № 1961 про оренду землі, відповідно до якого скасовано рішення міської ради від 26.02.2016 року № 132 Про продовження оренди землі ; продовжено ФОП Легоцькій Тетяні Леонідівні короткострокову оренду терміном на 5 років земельної ділянки, площею 0,0146 га на вул. Січових Стрільців, кадастровий номер 4621810100:02:008:0012, для обслуговування торгівельного павільйону; встановлено ставку орендної плати за дану земельну ділянку в розмірі 12% грошової оцінки землі та зобов`язано ФОП Легоцьку Тетяну Леонідівну протягом місяця з дня одержання рішення укласти договір оренди землі з міською радою.

15.11.2019 року Золочівська міська рада Львівської області та фізична особа-підприємець Легоцька Тетяна Леонідівна уклали договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну, яка розташована у Львівській області, Золочівському районі, м. Золочів вул. Січових Стрільців. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0146 га, у тому числі 0,0146 га під будівлями і замощеннями, форма у вигляді прямокутника, рельєф рівнинний, грунтовий покрив відсутній, кадастровий помер 4621810100:02:008:0012, реєстраційний номер 907910646218. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - торгівельний павільйон, що є власністю орендаря. Земельна ділянка передається в оренду разом з торгівельним павільйоном, що є власністю орендаря (п. 1, 2, 3, 4 договору).

22.11.2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право № 34296693 стосовно права оренди земельної ділянки кадастровий номер 4621810100:02:008:0012, площею 0,0146 га, РНОНМ 907910646218, згідно з яким орендарем є Легоцька Тетяна Леонідівна на підставі договору оренди землі від 15.11.2019 року.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги частково обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Щодо права прокурора на звернення до суду з позовом у даній справі та клопотання відповідача 1 про залишення позову без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, із позовом про визнання незаконним та скасування рішення сесії Золочівської міської ради від 26.02.2016 № 132 Про продовження оренди землі , про визнання недійсним договору оренди, укладеного між Золочівською міською радою та ФОП Легоцькою Тетяною Леонідівною від 10.03.2016 року, на підставі якого передано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 4621810100:02:008:0012 площею 0,0146 га., та про зобов`язання Легоцьку Т.Л. повернути земельну ділянку у комунальну власність територіальної громади Золочівської міської ради Львівської області земельну ділянку звернувся заступник керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області.

Відповідач, заявляючи клопотання про залишення позову прокурора без розгляду, стверджує, що згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокурором у суді. Водночас, Золочівська місцева прокуратура Львівської області не повідомляла Золочівську міську раду Львівської області про необхідність припинення дії рішення №132 від 26.02.2016 та не повідомила про наступне звернення до суду.

Так, відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і порядку, визначених законом. Частиною 3 ст. 4 ГПК України встановлено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно до ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави". З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (висновки Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 915/20/18).

Як зазначено у позовній заяві, в контексті правовідносин у даній справі, позов заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - законності передачі в оренду земельної ділянки комунальної власності, яке проведене з порушенням вимог чинного антикорупційного законодавства. Відповідно до ст.1 Закону України Про запобігання корупції спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції. Відповідно до положень ст. 25, ч. 1,10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити в них зміни та/ чи скасовувати їх на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Водночас, у даному випадку Золочівська міська рада позбавлена повноважень самостійно скасувати вищевказане рішення у зв`язку із їх реалізацією шляхом реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зважаючи на викладене, прокурором пред`явлено позов в інтересах держави як позивачем.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як зазначено у преамбулі Закону України Про запобігання корупції цей закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень. А отже, держава заінтересована у дотриманні антикорупційного законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, у зв`язку з чим прийняття сесією Золочівської міської ради рішення при наявності порушення ч. 2 ст. 35 Закону України Про запобігання корупції порушує інтереси держави у сфері запобігання корупції.

Згідно з частиною першою статті 67 Закону України Про запобігання корупції нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема НАЗК, органу місцевого самоврядування

Враховуючи наведене, суд вважає, що органи прокуратури відповідно до Закону України Про запобігання корупції уповноважені на оскарження рішень органів місцевого самоврядування. Водночас, процесуальний інтерес прокуратури та органу місцевого самоврядування, рішення якого оскаржується, не співпадає, і процесуальний статус органу місцевого самоврядування правильно визначено як відповідача відповідно до заявлених позовних вимог. Наведені у позові обґрунтування суд вважає належними та достатніми для звернення заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури з позовом у даній справі та для набуття заявником статусу позивача. Підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи залишення її без розгляду судом не встановлено. Заперечення відповідача 1 не спростовують наведених у позовній заяві обгрунтувань та обставин, а заперечення в тій частині, що Золочівська місцева прокуратура Львівської області не повідомляла Золочівську міську раду Львівської області про необхідність припинення дії рішення №132 від 26.02.2016 та не повідомила про наступне звернення до суду, не змінюють обгрунтувань позивача та мали б значення при зверненні з позовом до суду прокурора в інтересах Золочівської міської ради як позивача, оскільки такий порядок передбачено ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення сесії Золочівської міської ради від 26.02.2016 року.

Так, згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради здійснюється вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

У статті 59 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що сільський, селищний, міський голова, секретар, депутат сільської, селищної, міської ради, голова, заступник голови, депутат районної, обласної, районної у місті ради бере участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою за умови самостійного публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання. Здійснення контролю за дотриманням вимог частини першої цієї статті, надання зазначеним у ній особам консультацій та роз`яснень щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, поводження з майном, що може бути неправомірною вигодою та подарунками, покладається на постійну комісію, визначену відповідною радою. Терміни "реальний конфлікт інтересів", "потенційний конфлікт інтересів", "неправомірна вигода", "подарунок" вживаються у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання корупції".

Статтею 3 Закону України Про запобігання корупції визначено суб`єктів, на які поширюється дія цього Закону, згідно пунктів 1 та 2 частини першої якої передбачені особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Зокрема, згідно з підпунктом б пункту 1 частини першої статті 3 Закону суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вживати заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 442/730/17 (постанова від 20.03.2019р.) зазначила, що при виникненні конфлікту інтересів у депутата сільської ради він має діяти у відповідності до правила, передбаченого у статті 59 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , згідно з яким можливість брати участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою пов`язано з виконанням ним такої умови: самостійного публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання. Разом з тим у частині другій статті 35 Закону України Про запобігання корупції зазначено, що у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

Як зазначено вище, рішенням V сесії VII демократичного скликання Золочівської міської ради Львівської області від 26.02.2016 № 132 року продовжено ФОП Легоцькій Тетяні Леонідівні короткострокову оренду терміном на 5 років земельної ділянки. У прийнятті вказаного рішення брала участь Легоцька Тетяна Леонідівна . Стосовно факту порушення Легоцькою Т.Л. наведених вище норм законодавства Золочівським районним судом Львівської області постановлено судове рішення від 25.08.2016 року, яким Легоцьку Тетяну Леонідівну визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-7 КУпАП порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів .

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що Легоцька Т.Л. як депутат Золочівської міської ради брала участі у голосуванні на засіданні сесії місцевої ради 26.02.2016 року за прийняття рішення № 132, яке стосується її цивільних прав, що суперечить вимогам законодавства.

Частиною першою статті 5 Конвенції ООН проти корупції передбачено, що кожна Держава-учасниця, згідно з основоположними принципами своєї правової системи, розробляє й здійснює або проводить ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка сприяє участі суспільства і яка відображає принципи правопорядку, належного управління державними справами й державним майном, чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності. Кожна Держава-учасниця прагне, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості й запобігають виникненню конфлікту інтересів (частина четверта статті 7 Конвенції ООН проти корупції).

Згідно із частиною четвертою статті 8 Конвенції ООН проти корупції кожна Держава-учасниця розглядає, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, можливість запровадження заходів і систем, які сприяють тому, щоб державні посадові особи повідомляли відповідним органам про корупційні діяння, про які їм стало відомо під час виконання ними своїх функцій.

Статтею 19 Конвенції ООН проти корупції встановлено, що кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисного зловживання службовими повноваженнями або службовим становищем, тобто здійснення будь-якої дії чи утриманні від здійснення дій, що є порушенням законодавства, державною посадовою особою під час виконання своїх функцій з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи.

Статтею 34 Конвенції ООН проти корупції врегульовано щодо наслідків корупційних діянь, а саме з належним урахуванням добросовісно набутих прав третіх осіб кожна Держава-учасниця вживає заходів, відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, щоб врегулювати питання про наслідки корупції. У цьому контексті Держави-учасниці можуть розглядати корупцію як фактор, що має значення в провадженні про анулювання або розірвання контрактів, або відкликання концесій або інших аналогічних інструментів, або вжиття заходів для виправлення становища, яке склалося.

Саме ці вимоги Конвенції ООН проти корупції знайшли своє відображення та уточнення у відповідних нормах Закону України Про запобігання корупції . Тому частину першу статті 67 Закону України Про запобігання корупції не можна розглядати окремо і без співставлення з вимогами статі 35 названого Закону щодо імперативної заборони, у тому числі і депутату місцевої ради, брати участь у прийнятті рішення органом у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Як встановлено рішенням суду у справі 445/1315/16-п, Легоцька Т.Л. вказану норму порушила.

Крім того, не лише депутат місцевої ради зобов`язаний запобігати конфлікту інтересів. Такий обов`язок прямо покладено на відповідну постійну комісію місцевої ради та на кожного депутата місцевої ради, який обізнаний з наявністю конфлікту інтересів у іншого депутата місцевої ради (статті 59 1 та 47 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ). Отже, для встановлення порушення процедури прийняття рішення, визначальним є сам факт участі депутата у голосуванні за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального), а не вплив такого голосування на прийняте рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.03.2019р. у справі № 442/730/17).

Враховуючи наведене, суд вважає, що рішення Золочівської міської ради від 26.02.2016 року № 132, прийняте з порушенням частини другої статті 35, статті 67 Закону України Про запобігання корупції , статті 59 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , є незаконним, оскільки прийняте в умовах реального конфлікту інтересів одного з депутатів, яка голосувала за прийняття такого рішення.

Як визначено ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС).

Суд звертає увагу, що в процесі розгляду справи сторони висловлювали доцільність закриття провадження в частині позовної вимоги про визнання незаконним оскаржуваного рішення у зв`язку з прийняттям Золочівською міською радою Львівської області 24.10.2019 року рішення про скасування оскаржуваного рішення, проте, в судовому засіданні 15.01.2020 року позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Щодо прийнятого 24.10.2019 року відповідачем 1 рішення про скасування рішення № 132 про продовження ФОП Легоцькій Т.Л. короткострокової оренду терміном 5 років земельної ділянки, що є предметом спору в даній справі, суд, оцінюючи повно та всебічно обставини справи, зазначає, що не вбачає підстав для закриття провадження в частині заявленої вимоги .

Правовий акт або його окреме положення, зокрема, втрачає чинність у разі скасування (зміни) такого акту органом, що його прийняв, чи у разі завершення строку його дії. Тобто, скасування Золочівською міською радою Львівської області 24.10.2019 року оскаржуваного в даній справі рішення не призводить до визнання рішення скасованим і таким, що не створює жодних правових наслідків з моменту його прийняття - з 26.02.2016 року, а вважається таким, що втратило чинність з 24.10.2019 року. Водночас, як зазначено в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 Про судове рішення в адміністративній справі , скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права держави має наслідком відсутність будь-яких наслідків від моменту прийняття такого акта, а не лише з моменту прийняття рішення про його скасування. Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що рішення сесії Золочівської міської ради від 26.02.2016 року підлягає скасуванню в судовому порядку. Відтак, суд не вважає, що на час постановлення рішення в даній справі між сторонами відсутній спір стосовно заявленої вимоги, що мало б наслідком закриття провадження. Відповідно, позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Золочівської міської ради від 26.02.2016 року № 132 підлягає задоволенню.

Щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.03.2016 року.

Як встановлено вище, 10.03.2016 року Золочівська міська рада та фізична особа-підприємець Легоцька Тетяна Леонідівна уклали договір оренди землі, площею 0,0146 га, кадастровий помер 4621810100:02:008:0012, зобов`язання щодо укладення якого існувало у ФОП Легоцької Т.Л. внаслідок прийняття рішення Золочівської міської ради Львівської області від 26.02.2016 № 132 року.

Так, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частини перша та друга статті 93 Земельного кодексу України).

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України). Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 ЗК України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина перша статті 124 ЗК України).

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (частина друга статті 16 Закону України Про оренду землі ).

Як зазначалося вище, міськрада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Суд зазначає, що вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного внаслідок прийняття міською радою рішення № 132 від 26.02.2016 року, є похідною вимогою від вимоги про визнання незаконним відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Відтак, оскільки оскаржуване рішення міської ради № 132 визнане незаконним і скасоване, то договір оренди земельної ділянки від 10.03.2016 року є таким, що не відповідає частині першій статті 116 та частині першій статті 124 ЗК України, частині другій статті 16 Закону про оренду землі, а отже, вимогам частини першої статті 203 ЦК України. Тому відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України договір оренди земельної ділянки від 26.02.2016 року підлягає визнанню недійсним. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, наведеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 442/730/17-ц, які враховуються судом відповідно до вимог частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів . Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.03.2016 року є обґрунтованою, відповідачами не спростованою та підлягає задоволенню.

Щодо необґрунтованості позовної вимоги про зобов`язання Легоцької Т.Л. повернути земельну ділянку у комунальну власність територіальної громади Золочівської міської ради.

Так, частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Водночас під час розгляду справи встановлено, що на даний час, а саме починаючи з 22.11.2019 року, орендарем земельної ділянки кадастровий номер 4621810100:02:008:0012, площею 0,0146 га, є Легоцька Тетяна Леонідівна на підставі договору оренди землі від 15.11.2019 року. Відповідне речове право зареєстроване Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (№ 34296693). Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина перша статті 125 ЗК України).

Чинність та дійсність відповідного договору оренди як підстава користування відповідною земельною ділянкою відповідачем 2 сторонами не оспорюється. Факт перебування вказаної земельної ділянки, яка раніше була предметом договору від 10.03.2016 року, у фактичному користуванні відповідача 2 на даний час не заперечується та не спростовується.

Суд звертає увагу, що позовна вимога сформульована таким чином, що зводиться до зобов`язання повернути земельну ділянку у комунальну власність територіальної громади Золочівської міської ради Львівської області площею 0,0146 га кадастровий номер 4621810100:02:008:0012, яка розташована в м. Золочів по вул. Січових Стрільців, Золочівського району, Львівської області. Проте, як зазначено вище, стосовно такої земельної ділянки зареєстровано речове право, і задоволення заявленої позовної вимоги вноситиме неоднозначність у правомочності орендаря, може призвести до обмеження чи порушення прав орендаря. Відтак, суд доходить висновку про недоцільність та безпідставність задоволення відповідної позовної вимоги.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір, пропорційний задоволеним вимогам, покладається на відповідачів порівну, що відповідає п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України .

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1 . Позовні вимоги до Золочівської міської ради та до Фізичної особи-підприємця Легоцької Тетяни Леонідівни задовольнити частково.

2 . Визнати незаконним та скасувати рішення сесії Золочівської міської ради від 26.02.2016р. № 132 Про продовження оренди землі .

3 . Визнати недійсним договір оренди, укладений між Золочівською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Легоцькою Тетяною Леонідівною 10.03.2016 року, на підставі якого передано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 4621810100:02:008:0012 площею 0,0146 га.

4 . У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання повернути у комунальну власність територіальної громади Золочівської міської ради Львівської області земельну ділянку площею 0,0146 га кадастровий номер 4621810100:02:008:0012, яка розташована в м.Золочів по вул. Січових Стрільців Золочівського району Львівської області відмовити.

5 . Стягнути з Золочівської міської ради (80700, Львівська обл., Золочівський район, місто Золочів, вул. Шашкевича, будинок 22) на користь прокуратури Львівської області (розрахунковий рахунок №35211093000774 УДКСУ у м. Києві, МФО 820172, ідентифікаційний код юридичної особи 02910031) судовий збір в сумі 1 921,00 грн.

6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Легоцької Тетяни Леонідівни ( АДРЕСА_3 ) на користь прокуратури Львівської області (розрахунковий рахунок №35211093000774 УДКСУ у м. Києві, МФО 820172, ідентифікаційний код юридичної особи 02910031) судовий збір в сумі 1 921,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 24.02.2020 року.

Суддя Матвіїв Р.І.