Рішення

від 24.02.2020 по справі 576/2621/19

ГЛУХІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 576/2621/19

Провадження № 2/576/71/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року м. Глухів

Суддя Глухівського міськрайонного суду Сумської області Мазур С.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТАНСАГЕНТ» про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСАГЕНТ» (далі - Відповідач), в якому просить визнати протиправним та незаконним його звільнення з посади агента з митного оформлення Відділу «Бачівськ» у зв`язку зі вступом на військову службу, поновлення його на вказаній посаді та стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 16.08.2019 наказом № 01-69/107 Генерального директора ТОВ «УКРТРАНСАГЕНТ» його було звільнено з посади агента з митного оформлення Відділу «Бачівськ» у зв`язку зі вступом на військову службу відповідно до п.3 ст. 36 КЗпП України.

Водночас вважає своє звільнення незаконним оскільки, 29.07.2019 ним було укладено контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, про що повідомив Відповідача. У зв`язку з укладенням контракту на нього почали поширюватись гарантії та пільги, які передбачені ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» та ЗУ «Про альтернативну (невійськову) службу», ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом в період особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток. За таких обставин, просить суд визнати протиправними дії керівництва Відповідача та скасувати наказ № 01-69/106 від 16.08.2019 про звільнення у зв`язку з добровільним вступом на військову службу за контрактом, зобов`язати Відповідача поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Ухвалою від 14.02.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін.

10.02.2020 до суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній зазначає, що Позивач у липні 2019 року повідомив роботодавця про вступ на військову службу та 16 серпня 2019 року надав копію укладеного контракту з Міністерством оборони України на проходження військової служби у Збройних силах України на посадах рядового складу від 29.07.2019. Проаналізувавши умови контракту, було вирішено звільнити Позивача із займаної посади на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з призовом або вступом працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу. Вважає правомірним застосування норми п. 3 ст. 36 КЗпП України до позивача, оскільки останній не відноситься до жодної категорії, громадян передбачених ч.2 ст.39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», на нього не поширюються гарантії передбачені статтею 119 КЗпП України, оскільки вступ на військову службу відбувся не в період особливого періоду. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача в повному обсязі.

Відповіді на відзив від Позивача не надходило.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні від сторін не надходило. Заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження Відповідач не подавав. За таких обставин, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було прийнято на посаду агента з митного оформлення (представника митного брокера в МАПП «Бачівськ») 11 листопада 2014 року.

Наказом від 16.08.2019 № 01-69/106 «Про звільнення ОСОБА_1 » Позивача звільнено із займаної посади внаслідок вступу на військову службу відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України (а.с.10).

З копії військового квитка Позивача вбачається, що останній склав військову присягу 31.08.2019у В\Ч НОМЕР_1 (а.с.9).

Витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 44-РС від 29.07.2019 вбачається, що солдата запасу ОСОБА_1 призначено курсантом навчального взводу та вирішено укласти контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу строком на 3 роки з 29 липня 2019 року до 29 липня 2022 року.

З копії контракту від 29.07.2019 вбачається, що Позивач уклав строковий контракт з Міністерством оборони України на проходження військової служби в Збройних Силах України строком на 3 роки.

Крім того , Позивач звертався за захистом своїх прав до Управління держпраці у Рівненській області та листом від 27.11.2019 № 19-04/5633 повідомило Позивача, що ТзОВ «Укртрансагент» порушило вимоги ч. 3 ст. 119 КЗпП України при звільненні Позивача з роботи (а.с. 17-18).

Відповідно до положень статті 17 Конституції України, оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно частин 1 та 3 статті 21КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 65Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно да частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно вимог частини 3 статті 119 КЗпП Україниза працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб- підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом ст.3Закону України«Про оборонуУкраїни» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до вимог ст.1Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно з вимогами ст.1Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 статті 2Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Судом встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України з 29 липня 2019 року, строком на три роки.

Як слідує зі змісту ч. 3 ст.119КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Таким чином, позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і останній, як військовослужбовець, несе службу особливого характеру під час дії в державі особливого періоду, а тому користується пільгами, передбаченими статтею 39Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» та частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд у справі за № 323/1252/17 у постанові від 20 червня 2018 року.

З врахуванням вищезазначених норм закону, встановлених обставин справи, суд вважає, що звільнення позивача за п.3 ст.36КЗпП України не відповідає вимогам закону, а тому вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25.05.2016року у справі №6-511цс16, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до вимог ст.27Закону України«Про оплатупраці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КабінетуМіністрів Українивід 08.02.1995року №100 (далі Порядок).

Згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету МіністрівУкраїни «Прозатвердження Порядкуобчислення середньоїзаробітної плати»№ 100від 08лютого 1995року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З довідки ТОВ «УКРТРАНСАГЕНТ» від 29.10.2019 № 01-09/45, вбачається, що середньоденна (годинна) заробітна плата за останні два місяці роботи Позивача, становить 206,64грн.

Позивач згідно поданої позовної заяви, визначає початковий період стягнення середнього заробітку 16.08.2019, а тому виходячи з принципу диспозитивності, який визначає, що суд розглядає справи виключно в межах заявлених позовних вимог (ч.1 ст.13 ЦПК України), при обрахуванні суми середнього заробітку також виходить з цієї дати.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 серпня 2019 року по 25 лютого 2020 року становить 27483,12 грн., без врахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів (206,64 грн. /середньоденна заробітна плата/ х 133дн. /робочих дня вимушеного прогулу/).

Крім того, позивач просить стягнути з Відповідача моральну шкоду в розмірі 3000 грн., за його страждання у зв`язку з незаконним звільненням.

Так, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних та з урахування інших обставин.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу та не доведено факту спричинення йому діями ТОВ «УКРТРАНСАГЕНТ» моральної шкоди та втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по справі, суд встановив наступне.

Згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову до суду про стягнення заробітної плати, натомість позивач не звільнений від сплати судового за подання до суду позовної заяви в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди.

За ухвалою суду від 13.12.2019 року позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. за подання до суду заяви про стягнення моральної шкоди.

Таким чином, враховуючи що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, та те, що судом задоволено позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27483,12 грн., суд вважає, що відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача по справі підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі 768, 40 грн., тобто сума, яку повинен був сплатити позивач при звернені до суду з позовом в частині стягнення середнього заробітку.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСАГЕНТ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСАГЕНТ» В.Ю. Кушнерчука № 01-69/106 від 16 серпня 2019 року про звільнення ОСОБА_1

Поновити ОСОБА_1 на посаді агента з митного оформлення Відділу «Бачівськ» з 16 серпня 2019 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСАГЕНТ» ( 04073 просп. Степана Бандери, 16-б, кор.5 м. Київ, ЄРДПОУ 34652597) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 серпня 2019 року по 25 лютого 2020 року у розмірі 27483,12 грн. (двадцять сім тисяч чотириста вісімдесят три) гривні 12 копійок, без врахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНСАГЕНТ» ( 04073 просп. Степана Бандери, 16-б, кор.5 м. Київ, ЄРДПОУ 34652597) на користь держави судовий збір у розмірі 768,40грн.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Глухівський міськрайонний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.А. Мазур