Рішення

від 25.02.2020 по справі 520/13825/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

25 лютого 2020 р. № 520/13825/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з березня 2016 року та сплатити виниклу заборгованість з березня 2016 року на рахунок, відкритий раніше у в філії управління АТ «Ощадбанк» ;

- стягнути з Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 01 березня 2016 року по день стягнення компенсації;

- постанову звернути до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова надати суду звіт щодо виконання судового рішення.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона перебуває на обліку у відповідача, яким здійснювалась виплата пенсії. Як вказано позивачем з березня 2016 року виплату пенсії було припинено. При цьому, позивачем вказано, що вона жодних рішень відповідача про припинення виплати пенсії. На думку позивача, відповідач таким чином вчинив протиправні дії чим порушив її права на своєчасне отримання сум пенсійного забезпечення за відповідний період, оскільки їх виплата не може бути пов`язана із наявністю у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи. В той же час, позивачем вказано, що оскільки пенсію позивачу не було виплачено з вини відповідача, то наявні підстави для зобов`язання виплатити позивачу заборгованість з урахуванням компенсації втрати частини доходу. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 23.12.2019 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору у справі №520/13825/19.

Ухвалою суду від 23.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.01.2020 року клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про заміну відповідача - задоволено; замінено відповідача Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м. Свободи, б. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ - 14099344).

Ухвалою суду від 23.01.2020 року розгляд справи за вищевказаним позовом ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області інформацію стосовно перебування ОСОБА_1 на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, підстав припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з березня 2016 року та наявності заборгованості з виплати пенсії з березня 2016 року; належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти заявленого позову заперечував та зазначив, що виплату пенсії позивачу було призупинено з 01.05.2018 року на підставі розпорядження управління від 28.11.2018 року. Також вказано, що позивач жодного разу не звернулась до відповідача з питань поновлення виплати пенсії. Отже, на думку відповідача, позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, представником відповідача вказано на необґрунтованість позовних вимог позивача про нарахування компенсації страти частини доходу.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з положеннями ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до паспортного документу серії ЕМ №687997, виданого Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області, є громадянкою України.

При цьому, відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 позивач є пенсіонером, який отримує за віком.

Зі змісту позову вбачається, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та на даний час перебуває на обліку у структурному підрозділі з питань соціального захисту населення, що підтверджується довідкою від 10.03.2015 року №6324004258 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідно до розпорядження №30 від 28.08.2014 року позивача з 01.08.2014 року було взято на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Харківському районі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, на думку позивача, відповідач порушив її права на своєчасне отримання належних їй сум пенсійного забезпечення, оскільки обмежив її право на щомісячне отримання такої пенсії з підстав, не передбачених нормами діючого законодавства та про які позивачу не було повідомлено належним чином. При цьому, позивачем вказано, що зупинення виплати йому пенсії відбулося без прийняття будь-якого рішення відповідачем, що свідчить про допущені порушення його прав.

Суд зазначає, що під час розгляду справи встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та виплата пенсії ОСОБА_1 здійснювалась з січня 2016 року до квітня 2018 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою №401/04.17-20 від 23.01.2020 року.

Також зі змісту зазначеної довідки вбачається, що з 01.05.2018 року виплата пенсії позивачу призупинена та не поновлена згідно з внесеними Постановою КМУ № 335 від 25.04.2018 року змінами до п. 16, 18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам .

Водночас, матеріали пенсійної справи позивача містять розпорядження №843500/489 від 28.11.2018 року, відповідно до якого призупинено виплату пенсії відповідно до інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають кордон Аркан з 01.05.2018 року, виїзд за межі країни понад 186 днів.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про обставини виплати відповідачем позивачу пенсії з січня 2016 року по 30.04.2018 року, що свідчить про необґрунтованість доводів позивача в цій частині.

В той же час, матеріали справи свідчать, що за період з 01.05.2018 року виплату пенсії позивачу було призупинено.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду або визнання його не пропущеним суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058- IV.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Позивачем у адміністративному позові вказано та не спростовано відповідачем, що призначена пенсія виплачувалась їй щомісяця, після чого її виплата була припинена.

При цьому, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про прийняття рішення про призупинення виплати пенсії.

Суд зазначає, що позивач звернулась до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, а згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.

Отже, надаючи оцінку заявленим позовом вимогам, суд зазначає, що Верховним Судом 08.05.2018 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/20/18 (№805/402/18-а) щодо аналогічних правовідносин, за результатами чого прийнято рішення, яке за даними Єдиного державного реєстру судових рішень та відповідно до оприлюдненої постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року залишена без змін після апеляційного оскарження.

Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені Верховним Судом у пункті 113 рішення від 08.05.2018 року, а отже судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/20/18 (№805/402/18-а).

Надаючи правову оцінку доводам позову і заперечень проти нього, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями ст.4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, відповідно до якого виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 Закону №1058-IV вказаний закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до приписів ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно із ст.49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Зі змісту відзиву на позов вбачається, що відповідачем виплату пенсії позивачу було призупинено з 01.05.2018 на підставі розпорядження №843500/489 від 28.11.2018 року, відповідно до якого призупинено виплату пенсії відповідно до інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають кордон Аркан з 01.05.2018 року, виїзд за межі країни понад 186 днів. Також представником відповідача вказано, що виплата пенсії позивачу призупинена та не поновлена згідно з внесеними Постановою КМУ № 335 від 25.04.2018 року змінами до п. 16, 18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам .

Отже, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до положень п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» , в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою КМУ № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» .

Згідно із п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою КМУ № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII.

Як передбачено п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» .

При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем виплату пенсії позивачу було припинено з 01.05.2018 року на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають кордон Аркан з 01.05.2018 року, виїзд за межі країни понад 186 днів.

Водночас, суд зазначає, що пп. 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 року №365, визначено, що соціальні виплати припиняються у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Однак, суд зазначає, що положеннями Закону № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Також у рішенні у справі «Пічкур проти України» , яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Водночас, суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Як передбачено ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, відповідач, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, що фактично призвело до втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Отже, судовим розглядом справи встановлено, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо припинення виплати пенсії позивачу.

В той же час, оскільки під час судового розгляду справи встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу відбулося на підставі розпорядження №843500/489 від 28.11.2018 року, то з огляду на положення ч.2 ст. 9 КАС України суд приходить до висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та скасування такого розпорядження.

Враховуючи обставини справи суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.05.2018 року та сплатити заборгованість з 01.05.2018 року на рахунок, відкритий раніше у в філії управління АТ «Ощадбанк» .

Стосовно частини позовних вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 01 березня 2016 року по день стягнення компенсації суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Як передбачено положеннями ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно з п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

З аналізу вищевикладеного слід дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.04.2019 року по справі № 727/7818/16-а.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що Законом України №2050-ІІІ передбачено право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Таким чином, на переконання суду, належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про допущення негайного виконання постанови суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про зобов`язання відповідача надати суду звіт щодо виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд зазначає, що у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем у справі не буде виконано рішення суду, у зв`язку з чим на даний час відсутні підстави для задоволення вказаного вище клопотання позивача.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м. Свободи, б. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати розпорядження №843500/489 від 28.11.2018 року про призупинення виплати пенсії з 01.05.2018 року, прийняте відносно ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.05.2018 року та сплатити заборгованість з 01.05.2018 року на рахунок, відкритий раніше у філії управління АТ «Ощадбанк» .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мельников Р.В.