Рішення

від 26.02.2020 по справі 520/14219/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 лютого 2020 р. № 520/14219/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Тітова О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державна міграційна служба України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ,01001),третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057) в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.12.2019 року;

- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України від 13.12.2019 року № 439-19 є протиправним та таким, що порушує права та інтереси позивача.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з п.10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

16.01.2020 року на адресу суду відповідачем надано відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог зазначивши, що позивач на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявнику в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня. Також відповідач зазначив, що позовна вимога щодо зобов`язання ДМС визнати ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом з матеріалів справи встановлено, що Громадянин Сірійської Арабської Республіки ОСОБА_1 30.06.2016 року звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

22.12.2016 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №88 від 21.12.2016 року про те, що відповідно до ст. 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту мені відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 02.12.2016 року № 619-16.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2017р. по справі №820/7147/16 задоволено адміністративний позов громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

Вказаною постановою рішення від 02.12.2016р. №619-16 Державної міграційної служби України скасовано. Також цією постановою суд зобов`язав Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.01.2018р. по справі № 820/7147/16 вищевказане рішення Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін, а апеляційну скаргу ДМС України без задоволення.

05.09.2018 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №55 від 03.09.2018 року про те, що відповідно до ст. 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (далі - Закон) відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2018 року № 230- 18.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2018р. по справі №2040/7505/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 10.08.2018 року № 230-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 . Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019р. по справі № №2040/7505/18 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2018 по справі № 2040/7505/18- залишено без змін.

В подальшому, 20.12.2019, позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №120від 20.12.2019 року про те, що відповідно до ст. 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (далі - Закон) йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 13.12.2019 року № 439- 19.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 1 Закону, небажання особи, яка звертається за наданням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання повернутися до такої країни.

Як вбачається з позовної заяви та протоколів співбесіди з працівниками міграційної служби позивач в обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначив, що свої побоювання повертатися до країни громадської належності пов`язує з тим, що у випадку повернення на Батьківщину його буде рекрутовано до армії і він буде змушений вбивати людей, а може й сам загинути, в той час як, усе це суперечить його внутрішньому переконанню та міркуванням совісті.

Згідно рішення Державної міграційної служби України № 439-19 від 13.12.2019 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивача, оскільки позивач не відповідає умовам надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Згідно висновку ГУ ДМС України в Харківській області, який став підставою для прийняття рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладений позивачем факт бути призваним до армії, зазначений ним в обґрунтування побоювань повертатися до країни громадської належності, не розглядався. З огляду на п. 167 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця відповідач дійшов висновку, що факт ухилення від військової служби чи дезертирство є кримінальним злочином, отже, викладений позивачем факт не розглядається як обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2)наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

У п. 170 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця вказано, що в деяких випадках необхідність нести військову службу може бути єдиною причиною для подачі клопотання про надання статусу біженця, наприклад, якщо особа може довести, що несення військової служби вимагає його участі у військових діях, що суперечать його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркувань совісті.

У п. 171 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця вказано, що тип військової, в якій особа не бажає приймати участь, засуджується міжнародним співтовариством, як такий що суперечить елементарним правилам людської поведінки, кара яка передбачена за дезертирство чи ухилення від призову, може з урахуванням усіх інших вимог визначення може бути розцінено як переслідування.

Також слід вказати, що військові дії у Сирії засуджуються міжнародним співтовариством, про що свідчить: Резолюції Ради Безпеки ООН від 19.12.2013р. №68/182, 22.02.2014р. №2139(2014) 14,07.2014р., №2165(2014), 18.12.2014р, №2191(2014), №2258(2015) від 22.12.2015р., 2332 (2016), 2393 ()2017, 2401 (2018) та 2449 (2018); Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб які покидають Сирійську Арабську Республіку (від 22 жовтня 2013р., від 27 жовтня 2014р., 1 листопада 2015р.), Доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій ООН в Сирійській Арабській Республіці, Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій №2139 (2014), 2165(2014), №2191(2014), №2258(2015), 2332 (2016), 2393(2017), 2401 (2018) та 2449 (2018) Ради Безпеки ООН та інші.

У вказаному висновку відповідач не аналізує можливість набуття позивачем статусу біженця через відмову проходити військову службу в умовах громадянської війни, (відповідно до п.п. 170-171 Керівництва УВКБ ООН по процедурам та критеріям визначення статусу біженця) та можливість набуття додаткового захисту через ситуацію загальнопоширеного насильства, систематичне порушення прав людини у країні.

Також, міграційною службою не прийнято до уваги Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, в яких зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.

У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.

Державна міграційна служба України, приймаючи спірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не прийняла за належне той факт, що за час відсутності позивача (виїхав у 2007 році) у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.

У доповідях Генерального секретаря від 16.09.2016р., 18.10.2016р., 15.11.2016р., 14.12.2016р. про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН вказується, що на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

Відповідно до п. 1.2. «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» , які затвердженні наказом МВС України № 649 від 07.09.2011р. інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООП у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

Відповідачем в порушення п.п. 4.1. в) та 8.2 Правил розгляду та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затверджені наказом МВС України №649 від 07.09.2011р. не досліджено ситуацію в Сирії.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Отже, при прийнятті спірного рішення відповідачем не було враховано усіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Доводи відповідача, які зводяться до того, що відносно саме позивача відсутні конкретні факти, які можуть свідчити про існування небезпеки у разі повернення до Сирії, а також, що на Батьківщині позивач не притягався до відповідальності, не спростовують висновків суду про неналежне дослідження інформації з приводу ситуації, яка склалась в країні походження.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання Державної міграційної служби України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, суд не підміняє суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта.

Питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, віднесено виключно до компетенції Державної міграційної служби України та не входить до компетенції суду.

Водночас, частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню..

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.257,258,262, 246, 255,295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.12.2019 року № 439-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Тітов