Постанова

від 24.02.2020 по справі 923/494/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 923/494/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Колоколова С.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида", с.Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області - Дудченко В.М. за ордером від 10.06.2019 року серія ХС № 145696;

від Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області, смт. Каланчак Херсонської області - не з`явився;

від ОСОБА_1 , смт. Каланчак Херсонської області - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожайне", с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида", с.Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області

на рішення Господарського суду Херсонської області від 04.11.2019 року, м. Херсон, суддя Пінтеліна Т.Г., повний текст рішення складено 11.11.2019 року

у справі № 923/494/19

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида", с.Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області

до відповідача Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області, смт.Каланчак Херсонської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Урожайне", с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , смт. Каланчак Херсонської області

про визнання недійсним розпорядження голови Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області від 27.12.2018 року № 470 про припинення договору оренди землі,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В червні 2019 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Таврида", с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області, смт. Каланчак Херсонської області, в якій просило суд визнати недійсним розпорядження голови Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області від 27.12.2018 року № 470 про припинення договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв), у зв`язку із набуттям прав власності на земельні ділянки, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване розпорядження було прийнято відповідачем незаконно та грубо порушує права позивача, оскільки зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається одностороння відмова відповідача від договору оренди землі, а відповідно до вимог чинного законодавства розірвання договору в односторонньому порядку можливе лише за рішенням суду.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 23.07.2019 року до участі у справі № 923/494/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено ОСОБА_1 , смт. Каланчак Херсонської області, а ухвалою Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 року до участі у справі № 923/494/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Урожайне", с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 04.11.2019 року у справі №923/494/19 (суддя Пінтеліна Т.Г.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що підстави для визнання недійсним розпорядження голови Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області від 27.12.2018 року № 470 відсутні, оскільки умовами спірного договору оренди землі передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається: в разі пред`явлення своїх прав третіми особами на отримання земельної ділянки в натурі (на земельну ділянку, на яку пред`явлено права третіми особами), при цьому такі права були пред`явлені третьою особою, з огляду на що, суд дійшов висновку, що посилання позивача, що спірним розпорядженням відповідач незаконно розірвав договір оренди в односторонньому порядку є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Таврида", с.Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Херсонської області від 04.11.2019 року у справі № 923/494/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області від 27.12.2018 року №470 про припинення договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв), у зв`язку із набуттям прав власності на земельні ділянки.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме скаржник зазначає, що в даному випадку за умовами укладеного між сторонами договору оренди землі від 21.04.2008 року та 20.04.2018 року передача позивачу в оренду була здійснена саме щодо нерозподілених (не витребуваних) земельних часток (паїв), зокрема, на підставі ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" встановлено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки. Припинення дії договору повинно відбуватись у відповідності до вимог чинного законодавства. Чинне законодавство не містить поняття "припинення договору", натомість норми цивільного законодавства дають можливість встановити момент припинення дії договору, в спірному випадку договору оренди. При цьому слід зазначити, що у загальних положеннях про договори в Цивільному Кодексі України безпосередньо визначаються підстави та правові наслідки лише щодо зміни та розірвання договору, але не містяться норми, які б конкретно визначали підстави та порядок припинення договору. Тому для визначення підстав та порядку припинення договору необхідно керуватися відповідними нормами про припинення зобов`язань (ст. 598-609 Цивільного кодексу України), які у своїй переважній більшості стосуються припинення договірних зобов`язань, а також відповідними нормами Цивільного кодексу України, які регулюють окремі види договорів та окремих законів, за якими можуть бути передбачені спеціальні підстави їх припинення.

З наведеного, на думку скаржника, слідує, що дія спірного договору оренди припиняється у випадку закінчення строку та розірвання договору можливе за взаємною згодою, а в односторонньому порядку - за рішенням суду. При цьому, зі змісту оскаржуваного розпорядження від 27.12.2018 року вбачається одностороння відмова відповідача від договору оренди землі.

З огляду на вказане, скаржник зауважує, що з системного аналізу наведеного випливає про відсутність законних підстав для прийняття Каланчацькою районною державною адміністрацією розпорядження від 27.12.2018 року № 470 про припинення договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) у зв`язку із набуттям прав власності на земельні ділянки, що разом з тим порушує законні права та інтереси особи, яка подає апеляційну скаргу, щодо належного користування спірними земельними ділянками.

Також скаржник зазначає, що пп. 3 п. 39 Договору оренди землі від 21.04.2008 року, укладеного між сторонами, передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається: в разі пред`явлення своїх прав третіми особами на отримання земельної ділянки в натурі (на земельну ділянку, на яку пред`явлено права третіми особами). Крім того, в п. 26 зазначеного договору вказано, що на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб: обмежена правами третіх осіб, власників сертифікатів на право на земельну частку (пай). В разі пред`явлення своїх прав третіми особами (власників) сертифікатів на право на земельну частку (пай) орендодавець та орендар зобов`язані внести зміни в даний договір, після збору урожаю орендарем.

При цьому, відповідно до. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Відповідно до частини другої ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Тобто, вищезазначене свідчить лише про право па право , та те, що особа набуває права власності на земельну ділянку лише після державної реєстрації такого права.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида", с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області на рішення Господарського суду Херсонської області від 04.11.2019 року у справі № 923/494/19, справу призначено до судового розгляду.

13.02.2020 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 , смт. Каланчак Херсонської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа просила суд залишити апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида", с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області на рішення господарського суду Херсонської області від 04.11.2019 року по справі № 923/494/19 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві третя особа зазначає, що п.п. 3 п. 39 Договору оренди землі від 21.04.2008 року, укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Таврида" та Каланчацькою РДА Херсонської області, вказано, що розірвання договору оренди землі і односторонньому порядку допускається: в разі пред`явлення своїх прав третіми особами ні отримання земельної ділянки в натурі (на земельну ділянку, на яку пред`явлено права третіми особами).

Крім того, в п. 26 зазначеного договору вказано, що на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб: обмежена правами третіх осіб, власників сертифікатів на право на земельну частку (пай). В разі пред`явлення своїх прав третіми особами (власників) сертифікатів на право на земельну частку (пай) орендодавець та орендар зобов`язані внести зміни в даний договір, після збору урожаю орендарем.

Отже, договором не передбачено, що на момент прийняття Каланчацькою РДА розпорядження про припинення договору оренди, у третіх осіб повинен вже бути державний акт на землю, і встановлено, що достатнім є лише пред`явлення своїх прав третіми особами на отримання земельної ділянки в натурі.

Станом на момент прийняття спірного розпорядження 27.12.2018 року третя особа - ОСОБА_1 вже пред`явив свої права на отримання земельної ділянки в натурі, що підтверджується його заявами від 08.02.2013 року, 21.06.2013 року, 12.12.2013 року.

З вказаного, на думку третьої особи, вбачається, що посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, ще спірним розпорядженням Каланчацька РДА незаконно розірвала договір оренди в односторонньому порядку, є таким, що не відповідає ані умовам договору, ані обставинам справи, оскільки таке право передбачено договором оренди від 21.04.2008 року.

До того ж, спірне розпорядження стосується лише частини земельної ділянки, яка перебуває в оренді позивача - 3,2330 га із належних скаржнику на праві оренди 203,2883 га (як зазначено в додатковій угоді про поновлення договору від 20.04.2018 року).

З урахуванням викладеного вище, третя особа вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з правильним застосуванням вимог матеріального права, без порушення вимог процесуального права, а відтак є законним та обґрунтованим.

20.02.2020 року поштою через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 , смт. Каланчак Херсонської області надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, яка судовою колегією була розглянута та задоволена.

Інші учасники справи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористались, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, яке відкладалось, представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал Південно-західного апеляційного господарського суду.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, відхилено клопотання про відкладення судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида", с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 04.11.2019 року у справі № 923/494/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Херсонської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

21.04.2008 року між Каланчацькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Таврида", с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області (орендар) було укладено договір оренди землі, який було зареєстровано у Каланчацькому районному відділі Херсонської регіональної філії центру Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.04.2008року за № 040873300120.

У відповідності до вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться у адміністративних межах Каланчацької селищної ради (землі тимчасового запасу) Каланчацького району Херсонської області (п. 1 договору).

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 254,45 га, у тому числі рілля (зрошення) - 227,00 га під сільськогосподарськими шляхами - 4,42 га, під гідротехнічними спорудами ( під валиками) - 4, 00 га, під штучними водостоками - 19,03 га.

Згідно з п. 8 Договору, його укладено строком на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 7 денний строк після державної реєстрації договору оренди землі за актом її приймання-передачі (п. 20 договору).

Пунктом 26 договору визначено, що на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб: обмежена правами третіх осіб, власників сертифікатів на право на земельну частку (пай). В разі пред`явлення своїх прав третіми особами (власників) сертифікатів на право на земельну частку (пай) орендодавець та орендар зобов`язані внести зміни в даний договір, після збору урожаю орендарем.

Відповідно до п. 31.11. договору орендар зобов`язався внести зміни до договору оренди в разі пред`явлення своїх прав третіми особами - власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (п. 38 договору).

Пунктом 39 договору сторони погодили, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається, зокрема, в разі пред`явлення своїх прав третіми особами на отримання земельної ділянки в натурі (на земельну ділянку, на яку пред`явлено права третіми особами).

21.04.2008 року сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 24).

В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових угод (від 26.08.2008 року № 000873300054, від 03.11.2010 року № 001073300062, від 10.09.2012 року №652320004001162), якими, зокрема, були внесені зміни щодо розміру земельної ділянки, розміру орендної плати та порядку її сплати, а також строку дії договору.

20.04.2018 року між сторонами було укладено додаткову угоду про поновлення терміну дії договору оренди землі від 21 квітня 2008 року № 0400873300120 з додатковими угодами від 26 серпня 2008 року № 000873300054, від 03 листопада 2010 року №001073300062, від 10 вересня 2012 року № 652320004001162 та внесення змін до нього (а.с. 44-46).

Відповідно до п. 1 додаткової угоди сторони дійшли до взаємної згоди про поновлення договору оренди землі від 21.04.2008 року № 00400873300120 з вищезазначеними додатковими угодами до нього строком на 10 років, тобто до 21 квітня 2028 року.

Згідно з п. 2 додаткової угоди в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 203,2883 га, в тому числі спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6523255100:19:014:0082 площею 1,8337 га та 6523255100:19:014:0072 площею 1,3993 га.

В подальшому здійснено державну реєстрацію зазначеної додаткової угоди, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 72-74).

Крім того, з даної Інформації з Державного реєстру вбачається, що земельна ділянка була передана позивачем в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "Урожайне" за договором суборенди землі від 17.05.2018 року.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником сертифікату на земельну частку (пай) на території Каланчацької селищної ради Херсонської області, що посвідчено сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ХС № 015631, виданим Каланчацькою районною державною адміністрацією 29.01.2013 року на підставі схеми паювання у 2000 році земель, переданих у колективну власність КСП "Жовтневий" (ст.2 "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (а.с. 103-104).

08.02.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Каланчацької районної державної адміністрації із заявою про виділення йому в натурі (на місцевості), належної йому згідно із сертифікатом земельну частку (пай) площею 5,0 га відповідно до схеми поділу земель колективної власності на території КСП "Жовтневий" у межах земель колективної власності КСП "Жовтневий" у контурі, визначеному за його бажанням, як власника сертифікату (а.с. 105).

05.06.2013 року Каланчацькою районною державною адміністрацією винесено розпорядження № 196 "Про погодження місця розташування земельної ділянки та виділення в натурі земельної частки (паю)", яким було погоджено громадянину ОСОБА_1 місце розташування земельної ділянки, яка буде надаватись у власність та надано згоду на виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 107).

З вищевказаним розпорядженням та викопіюванням, ОСОБА_1 21.06.2013 року звернувся до землевпорядної організації за виготовленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки мені у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель КСП "Жовтневий" (а.с. 108).

В зв`язку з виготовленням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель КСП "Жовтневий", ОСОБА_1 12.12.2013 року звернувся до Каланчацької районної державної адміністрації з заявою, в якій просив Каланчацьку районну державну адміністрацію внести зміни до розпорядження голови районної державної адміністрації від 14.04.2008 року № 212 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Таврида" , зменшивши загальну площу земельної ділянки із складу земель тимчасового запасу, орендованої Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Таврида" на 3,2330 га (а.с. 109).

03.03.2014 року Каланчацька районна державна адміністрація винесла розпорядження № 76 Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 14 квітня 2008 року № 212 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду СТОВ "Таврида" , яким було внесено зміни до розпорядження голови районної державної адміністрації від 14 квітня 2008 року № 212 та зменшено орендовану площу земельної ділянки на 37,0154 га.; зобов`язано Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Таврида" внести зміни до договору оренди землі відповідно до норм законодавства та умов договору оренди землі від 21 квітня 2008 року № 040873300120.

Доказів виконання вищезазначеного розпорядження матеріали справи не містять.

25.05.2017 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Каланчацької районної державної адміністрації із заявою, в якій просив винести розпорядження про надання йому у власність земельних ділянок із кадастровими номерами 6523255100:19:014:0082 площею 1,8337 га та 6523255100:19:014:0072 площею 1,3993 га (а.с. 125).

У відповідь на вищевказану заяву ОСОБА_1 отримав лист від 24.10.2017 року №230/03-14, в якому вказано, що в законодавстві України відбулись зміни і для того, щоб отримати земельну ділянку у власність, потрібно виготовити не проект землеустрою, а саме технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) у розмірі земельної частки (паю).

На підставі вказаної відповіді ОСОБА_1 звернувся до Каланчацької районної державної адміністрації із заявою від 01.03.2018 року щодо внесення змін до розпорядження № 196 від 05 червня 2013 року "Про погодження місця розташування земельних ділянок та виділення в натурі земельних часток (паї)", а саме: змінити вираз з "проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" на вираз "технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" (копія додається).

В результаті розгляду заяви ОСОБА_1 від 01.03.2013 року Каланчацькою районною державною адміністрацією було винесено розпорядження № 254 від 09.08.2018 року, яким було внесено зміни до розпорядження № 196 від 05.06.2013 року "Про погодження місця розташування земельних ділянок та виділення в натурі земельних часток (паї)", а саме: змінено вираз з "проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" на вираз "технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" (копія додана до справи).

По вищевказаним розпорядженням, ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) у розмірі земельної частки (паю).

19.10.2018 року, в зв`язку з розробленням технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в контурі 53 ділянка 218, загальною площею 3,2330 га з кадастровими номерами: 6523255100:19:014:0082 площею 1,8337 га та 6523255100:19:014:0072 площею 1,3993 га із земель сільськогосподарського призначення, невитребувані паї колишнього КСП "Жовтневий", які розташовані в адміністративних межах Каланчацької селищної ради Каланчацького району Херсонської області та отриманням витягів із ДЗК (копії додано до матеріалів справи) на вищевказані земельні ділянки, ОСОБА_1 звернувся до Каданчацької районної державної адміністрації із заявою про затвердження технічної документації та винесення розпорядження про надання йому у власність земельної ділянки в контурі 53 ділянка 218 з кадастровими номерами: 6523255100:19:014:0082 площею 1,8337 га та 6523255100:19:014:0072 площею 1,3993 га, а також просив прийняти рішення про припинення права оренди Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида" на вказані земельні ділянки та зобов`язати останнього передати такі земельні ділянки у власність ОСОБА_1

27.12.2018 року, за результатами розгляду заяви представника ОСОБА_1 , у зв`язку з розробленням технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) власниці сертифікату на земельну частку (пай) загальною площею 3,2330 га, з кадастровими номерами 6523255100:19:014:0082 площею 1,8337 га та 6523255100:19:014:0072 площею 1,3993 га із земель сільськогосподарського призначення, невитребувані паї колишнього КСП "Жовтневий", які розташовані в адміністративних межах Каланчацької селищної ради Каланчацького району Херсонської області та знаходяться в оренді Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида" згідно з договором оренди землі від 21.04.2008 року, який було поновлено додатковою угодою від 20.04.2018 року, Головою Каланчацької районної державної адміністрації було видано розпорядження № 470 Про припинення права користування земельною ділянкою (а.с. 14), яким частково припинено право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, зокрема, на не- витребувані паї колишнього КСП "Жовтневий", які розташовані в адміністративних межах Каланчацької селищної ради Каланчацького району Херсонської області загальною площею 3,2330 га, з кадастровими номерами 6523255100:19:014:0082 площею 1,8337 га та 6523255100:19:014:0072 площею 1,3993 га, наданої Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Таврида" згідно з договором оренди землі від 21.04.2008 року, який було поновлено додатковою угодою від 20.04.2018 року.

Цим же розпорядженням вирішено у місячний термін укласти додаткову угоду щодо припинення договорів оренди в цій частині та забезпечити реєстрацію припинення права оренди в Державному реєстрі речових прав та повернути цю земельну ділянку за актом приймання-передачі.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Таврида", с.Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області із зазначеним розпорядженням не погодилося, вважає його незаконним та таким, що порушує права позивача, посилаючись на те, що зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається одностороння відмова відповідача від договору оренди землі, а відповідно до вимог чинного законодавства розірвання договору в односторонньому порядку можливе лише за рішенням суду, в зв`язку з чим звернувся до суду із відповідним позовом.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Так, в даному випадку позивачем у справі оскаржується розпорядження Голови Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області від 27.12.2018 року №470 про припинення договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв), у зв`язку із набуттям прав власності на ці земельні ділянки, при цьому позивачем у справі обставини недійсності вказаного розпорядження пов`язуються з тим, що воно прийнято відповідачем незаконно та грубо порушує права позивача, оскільки зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається одностороння відмова відповідача від договору оренди землі, а відповідно до вимог чинного законодавства розірвання договору в односторонньому порядку можливе лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, спірні правовідносини регулюються приписами Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та Закону України "Про оренду землі" (далі по тексту в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначено, що сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно з п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 року № 122 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відтак, законодавством передбачена можливість раціонального використання земельних часток до оформлення їхніми власниками правовстановлюючих документів з можливістю надходження коштів до бюджету.

При цьому, оренда нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок не є сталою і не може забезпечити постійну площу орендованої земельної ділянки, оскільки земельні ділянки надаються на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Враховуючи положення п. 3 Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та вимоги до форми сертифіката на право на земельну частку (пай), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1995 № 801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)", встановлення розмірів земельної частки (паю) передбачається в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Виходячи з нормативних положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", нерозподілена (не витребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

З огляду на що, на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Згідно з п. 17 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю.

При цьому, спеціальним законодавством не визначено спеціального порядку передачі не витребуваних земельних ділянок (паїв) відповідним державним адміністраціям, з яким пов`язане виникнення права на розпорядження ними згідно зі ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Тобто, враховуючи організаційно-правові засади передачі в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (паїв), які знаходяться поза межами населеного пункту, Каланчацька районна державна адміністрації Херсонської області, смт. Каланчак Херсонської області, приймаючі оскаржуване рішення у справі, діяла в межах повноважень, наданих їй Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Що стосується припинення спірним розпорядженням договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв), у зв`язку із набуттям прав власності на земельні ділянки, судова колегія зазначає таке.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Положеннями ч. ч. 1, 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 24 та 25 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення останнім орендної плати, а орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 Цивільного кодексу України).

З урахуванням вищевказаних норм законодавства, судова колегія зазначає, що припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін, якщо таке право прямо передбачено умовами укладеного між сторонами договору.

Так, як вже зазначалося раніше, умовами укладеного між сторонами договору, а саме пунктом 26 договору визначено, що на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб: обмежена правами третіх осіб, власників сертифікатів на право на земельну частку (пай). В разі пред`явлення своїх прав третіми особами (власників) сертифікатів на право на земельну частку (пай) орендодавець та орендар зобов`язані внести зміни в даний договір, після збору урожаю орендарем.

Відповідно до п. 31.11. договору орендар зобов`язався внести зміни до договору оренди в разі пред`явлення своїх прав третіми особами - власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай).

При цьому, п. 39 договору сторони погодили, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається, зокрема, в разі пред`явлення своїх прав третіми особами на отримання земельної ділянки в натурі (на земельну ділянку, на яку пред`явлено права третіми особами).

Статтями 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Тобто, підписавши договір оренди землі від 21.04.2008 року в добровільному порядку, без заперечень та зауважень в цій частині, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Таврида", с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області прийняло на себе передбачені зазначеним договором певні зобов`язання, а також погодилось на відповідні обмеження щодо переданої в оренду земельної ділянки, як і погодилось з можливістю орендодавця припинити орендні правовідносини в односторонньому порядку в разі пред`явлення своїх прав третіми особами на отримання земельної ділянки в натурі (на земельну ділянку, на яку пред`явлено права третіми особами).

Матеріалами справи підтверджено, що 08.02.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Каланчацької районної державної адміністрації із заявою про виділення йому в натурі (на місцевості), належної йому згідно із сертифікатом земельну частку (пай) площею 5,0 га відповідно до схеми поділу земель колективної власності на території КСП "Жовтневий" у межах земель колективної власності КСП "Жовтневий" у контурі визначеному за моїм бажанням як власника сертифікату.

При цьому, в подальшому вказаною особою здійснювались дії, направлені на фактичне отримання вказаної земельної ділянки у власність, тобто мало місце передбачене Договором оренди землі від 21.04.2008 року, пред`явлення своїх прав третіми особами на отримання земельної ділянки в натурі, що в свою чергу відповідно до приписів п. 39 Договору є підставою для припинення орендних правовідносин орендодавцем в односторонньому порядку (в частині земельної ділянки, на яку пред`явлено права третіми особами).

Так, саме в зв`язку з пред`явленням ОСОБА_1 своїх прав на отримання земельної ділянки в натурі, як власником сертифікату на відповідний пай, 27.12.2018 року Головою Каланчацької районної державної адміністрації було видано спірне розпорядження № 470, яким припинено право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення саме на невитребувані паї колишнього КСП "Жовтневий", які розташовані в адміністративних межах Каланчацької селищної ради Каланчацького району Херсонської області загальною площею 3,2330 га, з кадастровими номерами 6523255100:19:014:0082 площею 1,8337 га та 6523255100:19:014:0072 площею 1,3993 га, наданої Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Таврида" згідно з договором оренди землі від 21.04.2008 року, який було поновлено додатковою угодою від 20.04.2018 року.

Цим же розпорядженням вказано, що керівник позивача повинен у місячний термін укласти додаткову угоду щодо припинення договору оренди та забезпечити реєстрацію припинення права оренди Державному реєстрі речових прав та повернути спірну земельну ділянку за актом приймання-передачі.

Тобто, в даному випадку, Каланчацька районна державна адміністрація діяла у межах як визначених законом, на момент прийняття такого рішення, повноважень, так і у відповідності до приписів укладеного між сторонами договору, в зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відхилення посилань позивача на те, що спірним розпорядженням відповідач незаконно розірвав договір оренди в односторонньому порядку, оскільки, по-перше, таке право прямо передбачено договором оренди від 21.04.2008 року, по-друге, було не розірвано договір оренди, а припинено орендні правовідносини частково.

Так, як вірно зазначив суд першої інстанції, спірне розпорядження стосується лише частини земельної ділянки, яка перебуває в оренді позивача - 3,2330 га (а саме земельних ділянок з кадастровими номерами 6523255100:19:014:0082 площею 1,8337 га та 6523255100:19:014:0072 площею 1,3993 га) із належних позивачу на праві оренди 203,2883 га (як зазначено в додатковій угоді про поновлення договору від 20.04.2018 року).

При цьому, посилання скаржника на те, що визначене п. 26, 39 обмеження договору щодо права третіх осіб пред`явити вимоги на отримання земельної ділянки в натурі, свідчить лише про право па право , та те, що особа набуває права власності на земельну ділянку лише після державної реєстрації такого права, судовою колегією визнається безпідставним, оскільки приписами спірного договору чітко визначено, що достатнім для його розірвання в односторонньому порядку в частині земельної ділянки, на які й пред`явлено вимогу, є саме наявність факту такої вимоги, а не фактичного оформлення у власність такої земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що в період дії між сторонами договору оренди землі 21.04.2008 року, між ними вже укладалась низка додаткових угод, якими сторони поступово зменшували розмір переданої в оренду земельної ділянки в добровільному порядку.

З урахуванням зазначеного судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним розпорядження голови Каланчацької районної державної адміністрації Херсонської області № 470 від 27.12.2018 року та відмови у задоволенні позову.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида", с.Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Херсонської області від 04.11.2019 року у справі № 923/494/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Таврида", с. Гаврилівка Друга Каланчацького району Херсонської області на рішення Господарського суду Херсонської області від 04.11.2019 року у справі №923/494/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 04.11.2019 року у справі № 923/494/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 24.02.2020 року.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська С.І. Колоколов