Рішення від 24.02.2020 по справі 905/1906/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, НОМЕР_1

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.02.2020 Справа № 905/1906/19

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Чернової О.В. при секретарі судового засідання Шакуровій І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи - підприємця Бєлінського Олександра Васильовича, м. Білозерське, м. Добропілля Донецької області

до відповідача: Білозерської міської ради, м. Білозерське, м. Добропілля Донецької області

про встановлення особистого строкового земельного сервітуту, -

За участю представників сторін:

від позивача : не з`явився

від відповідача : не з`явився

Відповідно до ч.3 ст.177 ГПК України - 03.12.2019 строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів до 14.01.2020 року.

Фізична особа - підприємець Бєлінський Олександр Васильович, м. Білозерське, м. Добропілля Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Білозерської міської ради, м. Білозерське, м. Добропілля Донецької області про встановлення особистого строкового земельного сервітуту.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на бездіяльність відповідача щодо розгляду питання встановлення особистого строкового земельного сервітуту на користь позивача та неможливість задоволення потреби останнього у користуванні земельною ділянкою в іншій спосіб.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст.401, 402, 403, 406 Цивільного кодексу України, ст.ст.12, 98, 99 Земельного кодексу України, ст.ст.123, 162 Господарського процесуального кодексу України.

З дотриманням приписів ст.6 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/1906/19 визначено суддю Чернову О.В.

Ухвалою судді господарського суду Донецької області від 16.10.2019 позов прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та відкрито провадження у справі №905/1906/19.

13 листопада 2019 року через канцелярію господарського суду Донецької області від відповідача надійшов відзив №01/01-1569 від 12.11.2019 на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позовних вимог, зазначивши про порушення позивачем вимог паспорта прив`язки тимчасової споруди, оскільки ним фактично зайнято земельну ділянку площею 254,4 кв.м., замість дозволеної 108,0 кв.м., що є підставою для анулювання останнього. Крім того відповідач зазначив про можливість позивача задовольнити потреби в отримання спірної земельної ділянки іншим способом ніж встановлення сервітут, а саме шляхом проведення земельних торгів та укладанням договору оренди земельної ділянки, що відповідає приписами діючого законодавства України, в підтвердження чого, відповідачем надано копію рішення Білозерської міської ради №7/59-6 від 20.06.2019 Про продаж на земельних торгах права оренди земельних ділянок .

19.11.2019 року на адресу господарського суду Донецької області від позивача надійшла відповідь №1811/19 від 18.11.2019 на відзив, в якій позивач посилається на безпідставне залишення відповідачем без розгляду питання щодо можливості встановлення сервітуту на його користь відповідно до положень ЗУ Про місцеве самоврядування , разом з цим, позивачем зазначено про доведеність ним обставин щодо неможливості задоволення своїх потреб у користуванні спірною земельною ділянкою у інший спосіб, ніж встановлення строкового сервітуту, право на встановлення якого передбачено положеннями ст.ст.98,99 земельного кодексу України та відповідною судовою практикою, зокрема, постановою Верховного Суду від 04.09.2018 у праві №920/1072/17.

19.12.2019 до господарського суду Донецької області від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення №1726 від 16.12.2019 стосовно обставин справи з посиланням на судову практику з аналогічних спорів.

У підготовчому судовому засіданні 08.01.2020 судом закрито підготовче провадження та призначено справу №905/1906/19 до розгляду по суті на 06.02.2020 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.02.2020 розгляд справи відкладено на 24.02.2020 року.

Представник позивача у судове засідання 24.02.2020 не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 210 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Білозерської міської ради від 19.10.2017р. №7/33-14 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, для укладення платного особистого земельного сервітуту на користь ОСОБА_1 на земельну ділянку (кадастровий номер - 1411570500:00:023:0024) площею 0,0108 га що знаходиться в місті Білозерське АДРЕСА_1 ), для розміщення групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

Рішенням Білозерської міської ради від 19.10.2017р. №7/35-8 надано дозвіл Бєлінському Олександру Васильовичу на розробку паспорту прив`язки тимчасової споруди з метою її розташування в місті Білозерське по вул. Шахтарської Слави для провадження підприємницької діяльності (а.с.38).

19.10.2017 року згідно вищевказаного рішення Білозерської міської ради від 19.10.2017р. №7/35-7 між відповідачем (власником земельної ділянки) та позивачем (сервітуарієм) укладено договір №22/10/17 про встановлення особистого платного (строкового земельного сервітуту), згідно якого позивачу надано право обмеженого користування земельною ділянкою (сервітуту), розташованою в Білозерське по вул. Шахтарської Слави, район житлового будинку №23 (п.п.1.1-1.1.1 договору).

Площа земельної ділянки, на яку поширюється дія земельного сервітуту, становить 0,0108 га (кадастровий номер 1411570500:00:023:0024). Межі сервітуту показані на прикладеному до даного договору додатку, що є невід`ємною частиною договору (п.1.1.2 договору).

Згідно з п.1.3 договору сервітут (обтяження) встановлений для розміщення групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

19.10.2017р. за актом приймання-передачі відповідачем передано, а позивачем прийнято земельну ділянку за кадастровим номером 1411570500:00:023:0024, що знаходиться за адресою: м. Білозерське, вул. Шахтарської Слави (район житлового будинку) №23, загальною площею 0,0108 га (а.с.35).

23.11.2017р. головним архітектором м. Добропілля А.В. Радченко видано ФОП Бєлінському О. В. паспорт прив`язки тимчасової споруди (торговельний павільйон) №7 від 23.2017, розташованої у м.Білозерське, по вул. Шахтарської Слави район житлового будинку №23, з метою ведення підприємницької діяльності, строком до 23.11.2022 року (а.с.30,31).

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.03.2019 у справі №905/1060/18 визнано недійсним і припинено на майбутнє договір №22/10/2017 від 19.10.2017р. про встановлення особистого платного (строкового) земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Білозерська міська рада площею 0,0108 га, кадастровий номер 1411570500:00:023:0024, розташовану за адресою: м. Білозерське, вул. Шахтарської Слави, район житлового будинку №23, укладений між Білозерською міською радою Донецької області та ФОП Бєлінським О.В.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Листом від 17.05.2019 року позивач звернувся до відповідача з проханням винести питання на чергову сесію міської ради щодо укладання договору платного, строкового земельного сервітуту на термін дії паспорту прив`язки до 23.11.2022 на земельну ділянку (кадастровий номер 1411570500:00:023:0024) (а.с.15).

Листами від 06.06.2019 та від 30.08.2019 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою розглянути заяву щодо встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки кадастровий номер 1411570500:00:023:0024, на якій розташована група тимчасових споруд позивача терміном до 23.11.2022 (а.с.16-21).

У відповідь, листом №01/02-1244 від 03.09.2019, відповідач повідомив позивача про неможливість встановлення земельного сервітуту на спірну ділянку та зазначив про можливість задоволення потреб позивача шляхом проведення аукціону та отримання земельної ділянки в користування на конкурентних засадах (а.с.87).

Посилаючись на ухилення відповідача від розгляду питання щодо укладення договору платного строкового земельного сервітуту для розміщення групи стаціонарних тимчасових споруд (торгівельних павільйонів) для провадження підприємницької діяльності згідно паспорту прив`язки №7 від 23.11.2017 в м. Білозерське, вул. Шахтарської Слави, район житлового будинку №23 на земельній ділянці з кадастровим номером 1411570500:00:023:0024 площею 0,0108 га та неможливість задоволення своїх потреб в користуванні спірною земельною ділянкою в інший спосіб, позивач наполягає на встановленні платного особистого строкового сервітуту щодо спірної діляни на користь останнього.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне:

Згідно ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 13 та ст. 19 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу і права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, в порядок та спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Відповідно до ст.98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Частиною першою статті 100 Земельного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Статтею 403 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

За приписами ст.404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним.

Зокрема, власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

З аналізу зазначених норм вбачається, що об`єктом сервітуту може бути земельна ділянка (інші природні ресурси) та нерухоме майно.

Речове право у вигляді сервітуту надає власнику можливість ефективно використовувати свою річ, а також передбачає право на задоволення немайнових інтересів інших осіб, речове право яких на чужу річ не пов`язано зі здійсненням майнових прав.

Набуття у встановленому порядку права на користування чужим майном дозволяє повною мірою реалізувати власнику надані йому правомочності щодо належного йому майна і забезпечити його ефективне використання.

Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з`ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача.

У вирішенні спорів про встановлення сервітуту суд має враховувати, що обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача.

З викладеного вбачається, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

З огляду на наведене вбачається, що чинне законодавство визначає наступні умови, за яких позов про встановлення права сервітуту підлягає задоволенню:

1) відсутність протиправного характеру дій відповідача (власника/володільця земельної ділянки);

2) вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки;

3) наявність причин, з яких позивач не може використовувати належне йому майно;

4) неможливість задовольнити потреби землекористувача (позивача) земельної ділянки для ефективного її використання в інший спосіб.

Таким чином, однією з основних ознак сервітуту, який підлягає встановленню за рішенням суду, є неможливість задоволення інтересів у будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягнути згоди щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо. Умовою встановлення сервітуту у такий спосіб є те, що позивач має довести у суді, що нормальне функціонування його господарства чи задоволення його інтересів при використанні свого майна неможливе без встановлення сервітуту.

Тобто, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування та користування належного йому майна є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.01.2019 по справі №607/12777/17, зокрема суд підкреслив, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом встановлено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача.

Як встановлено судом, реальною потребою позивача є не задоволення потреб, обумовлених ст. 404 Цивільного кодексу України, а отримання абсолютного права володіння та користування земельної ділянкою для розташування на ній тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Водночас, правова природа договору сервітуту виключає таку можливість. Сервітут за своєю правовою природою обмежує власника речі у вчиненні перешкод для її використання іншою особою, без зміни речових прав власника щодо самої речі.

Таким чином, встановлення позивачу особистого строкового сервітуту відносно спірної земельної ділянки, зокрема, з метою провадження підприємницької діяльності, а саме: укладання договорів з отримання комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, енергопостачання) задля обслуговування групи тимчасових споруд, суперечить самій правовій природі сервітуту та меті його надання.

Однак, позивачем, всупереч ст.13 Господарського процесуального кодекс України, не доведено належними та допустимими у розумінні ст.76 ГПК України доказами, що його право користування спірною земельною ділянкою як власника тимчасової споруди, не може бути задоволено іншим способом ніж як встановлення сервітуту.

Разом з цим, в матеріалах справи наявний лист відповідача №01/02-1244 від 03.09.2019, в якому останній повідомив позивача про можливість задоволення потреб позивача шляхом проведення аукціону та отримання спірної земельної ділянки в користування на конкурентних засадах (а.с.87).

Крім того, в якості однієї з підстав для встановлення земельного сервітуту позивач посилається на неможливість укладення договору щодо утримання об`єкту благоустрою на території міста Білозерське, проте, з зазначеною обставиною погодитись не можна з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів (підпункти 1, 2 частини першої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» ).

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом частини першої статті 26 цього Закону до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об`єктів тощо.

Типовий договір щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 листопада 2013 року № 537 «Про затвердження Типового договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою» й зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 грудня 2013 року за № 2073/24605.

За змістом статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , з урахуванням положень законів України «Про благоустрій населених пунктів» і «Про місцеве самоврядування в Україні» та Порядку розміщення тимчасових споруд, отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на її розміщення, а також наявність належним чином укладеного договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою є підставою для встановлення такої тимчасової споруди.

Згідно із ст.15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов`язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об`єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Фінансування заходів з благоустрою населених пунктів, утримання та ремонт об`єктів благоустрою здійснюється за рахунок коштів їх власників або користувачів, якщо це передбачено умовами відповідних договорів, а також за рахунок пайових внесків власників тимчасових споруд, розміщених на території об`єкта благоустрою, інших передбачених законом джерел фінансування (ст. 36 зазначеного Закону).

Отже, за висновками суду, позивач не позбавлений можливості самостійно здійснювати утримання прилеглої до тимчасової споруди території, зокрема, шляхом укладення договорів з відповідними постачальниками комунальних послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, у зв`язку з недоведеністю неможливості задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, як встановлення права земельного сервітуту.

Щодо посилання позивача на порушення відповідачем порядку розгляду заяви позивача про встановлення земельного сервітуту на пленарних засіданнях, згідно положень ст.33, 46 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , суд зазначає, що позивач з приводу таких дій (бездіяльності) відповідача або його посадових осіб до адміністративного суду не звертався, а встановлення даних обставин не відноситься до компетенції господарських судів.

Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у справі №920/1072/17, є необґрунтованими, оскільки, у постанові від 04.09.2018 у справі № 920/1072/17 Верховний Суд, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1552/16, наголосив, що Порядок розміщення тимчасових споруд не містить юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.

Судові витрати у відповідності до вимог п.2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі cт.ст. 7, 13, 42, 86, 123, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позивних вимог Фізичної особи - підприємця Бєлінського Олександра Васильовича, м. Білозерське, м. Добропілля Донецької області до Білозерської міської ради, м. Білозерське, м. Добропілля Донецької області про встановлення особистого строкового земельного сервітуту - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення через Господарський суд Донецької області в порядку, передбаченому розділом ІV ГПК України.

Суддя О.В. Чернова

Повний текст рішення складено та підписано 24.02.2020 року.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/