Рішення

від 25.02.2020 по справі 924/58/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" лютого 2020 р. Справа № 924/58/20

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д. при секретарі судового засідання Козій Т.М. розглянувши матеріали

за позовом ТОВ "Хітен", м.Запоріжжя

до ТОВ "Джі вотер", м.Хмельницький

про стягнення 150 400,00грн. безпідставно отриманих коштів

Представники сторін: не з"явились

Суть спору:

До господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява ТОВ "Хітен", м.Запоріжжя до ТОВ "Джі вотер", м.Хмельницький про стягнення 150 400,00грн. безпідставно отриманих коштів.

Ухвалою суду від 28.01.2020р. справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.

Представник позивача у судовому засіданні від 13.02.2020р. наполягав на задоволенні позову, обгрунтовуючи доданими до заяви доказами.

Також, представник позивача надав суду заяву про розгляд даної справи без його участі за наявним у справі матеріалами.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, вимог ухвали суду від 28.01.2020р. та від 13.02.2020р. щодо подання відзиву на позов не виконав, однак на адресу суду повернулась копія ухвали суду від 28.01.2020р. направлена на адресу відповідача (м.Хмельницький, вул.Тернопільська, буд.19; м.Хмельницький, вул.Проскурівська, буд.45, прим.9) зазначену у позовній заяві із відміткою Укрпошти "адресат вибув".

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Враховуючи обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов`язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Хітен , м.Запоріжжя (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Джі вотер , м.Хмельницький (Відповідач) було укладене Договір купівлі - продажу автоматів питної води №2603-1 від 26.03.2019р.

За умовами договору позивачем здійснено передплату у розмірі 424 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №325 від 29.03.2019р. на суму 63 600,00 грн. та №324 від 28.03.2019р. на суму 360 400,00 грн.

У зв`язку з невиконанням договору позивач звернувся до відповідача листом від 13.05.2019р. №101 щодо повернення коштів, а саме суми передплати в розмірі 424 000,00 грн. Відповідач повернув позивачу частину коштів у розмірі 237600,00 грн., що підтверджується виписками за особовими рахунками від 18.06.2019р. на суму 100 000,00 грн., від 01.07.2019р. на суму 100 000,00 грн., від 11.07.2019р. на суму 33 600,00 грн., від 17.07.2019р. на суму 20 000,00 грн. та від 12.09.2019р. на суму 20 000,00 грн.

Частину безпідставно отриманих коштів в сумі 150 400,00 грн. відповідачем позивачу повернуто не було, у зв`язку із чим позивач направив відповідачу претензію від 03.12.2019р. №163, із пропозицією терміново повернути відповідачу суму боргу. Однак, відповіді на вказану претензію позивачем не отримано, 150 400,00 грн. безпідставно отриманих коштів відповідачем позивачу не повернуто.

Досліджуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, судом враховується наступне:

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондиційне зобов`язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перерахував відповідачу на підставі платіжних доручень №325 від 29.03.2019р. на суму 63 600,00 грн. та №324 від 28.03.2019р. на суму 360 400,00 грн. - 424 000,00 грн., із призначенням платежу: переплата згідно договору №2603-1 від 26.03.2019 року. Проте, доказів укладення такого договору матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано, як це передбачено ст.ст. 76-79 ГПК України. Про існування інших підстав перерахування таких коштів учасниками судового розгляду не зазначено та судом не здобуто.

У зв`язку з невиконанням договору позивач звернувся до відповідача листом від 13.05.2019р. №101 щодо повернення коштів, а саме суми передплати в розмірі 424 000,00 грн. Відповідач повернув позивачу частину коштів у розмірі 237600,00 грн., що підтверджується виписками за особовими рахунками від 18.06.2019р. на суму 100 000,00 грн., від 01.07.2019р. на суму 100 000,00 грн., від 11.07.2019р. на суму 33 600,00 грн., від 17.07.2019р. на суму 20 000,00 грн. та від 12.09.2019р. на суму 20 000,00 грн.

За таких обставин суд прийшов до висновку про набуття відповідачем 150 400,00 грн., безпідставно.

Статтею 1212 ЦК України встановлено наслідки набуття та збереження майна без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

У суду станом на час розгляду справи докази повернення перерахованої суми коштів зі сторони відповідача відсутні, з чого суд приходить до висновку про необхідність повернення такої суми в судовому порядку та, відповідно, задоволення позову в повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача згідно зі ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ТОВ "Джі вотер", (м. Хмельницький, вул. Тернопільська, буд.19, код: 41586282) на користь ТОВ "Хітен", (м.Запоріжжя, вул. бул.Центральний, буд.20, офіс.213, код: 40130692) 150 400,00 грн. (сто п"ятдесят тисяч чотириста гривень, 00 грн.) безпідставно отриманих коштів та 2 256,00 грн. (дві тисячі двісті п"ятдесят шість гривень, 00 коп.) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя О.Д. Вибодовський

Віддрук 4 прим.:

1- до справи

2- позивачу - 69005, м.Запоріжжя, бул.Центральний, буд.20, офіс 213;

3 - відповідачу - 29000, м.Хмельницький, вул.Тернопільська, буд.19;

4 - відповідачу - 29007, м.Хмельницький, вул.Проскурівська, буд.45, прим.9.

Виготовлено з АСДС помічник судді Т.М.Козій дата 25.02.2020р.