Постанова

від 27.02.2020 по справі 320/2524/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2524/19 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Парінова А.Б.,

Беспалова О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження, суддя Журавель В.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Поліської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Поліської районної державної адміністрації Київської області, у якому просила:

- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Поліської районної державної адміністрації Київської області щодо встановлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення;

- зобов`язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення відповідного зразка, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, відповідно до якого позовні вимоги задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що надані позивачем довідки від 22 серпня 1991 року № 301, довідки від 22 березня 1991 року № 2179 та довідки від 6 червня 2016 р. № 9 підтверджують лише те, що позивач перебував у зоні ЧАЕС у певні періоди, які визначені в довідках, проте, в них не вказано про те, що позивач був залучений до формувань Цивільної оборони, що є хибним висновком, оскільки, як вбачається з довідки №301 від 22.08.1991 року, яка видана хмільрадгоспом Хабне , що саме по розпорядженню штабу ЦО району зоотехнік ОСОБА_1, 13 травня 1986 року проводила роботу по евакуації обладнання, тех.засобів та майна з складів господарства, яке розташоване в с. Варовичі (яке відноситься до зони відчуження ЧАЕС). Тобто, дана довідка є належним, достовірними та достатнім письмовим доказом, яка підтверджує, що ОСОБА_1 дійсно ліквідувала наслідки аварії на Чорнобильській АЕС по розпорядженню і у складі формувань Цивільної оборони і в результаті чого стала інвалідом внаслідок захворювань, пов`язаних з наслідками Чорнобильської катастрофи.

12.02.2020 від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Управління соціального захисту населення Поліської районної державної адміністрації Київської області просить рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_1 від 07 липня 2016 року та вкладкою до нього № НОМЕР_2 від 7 липня 2016 року.

Відповідно до довідки МСЕК серії АВ № 0513286 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 20 травня 2016 року, причиною якої є захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

11 травня 2016 року експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України за результатами розгляду звернення позивача та наданої документації на предмет встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлено діагноз: Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ст. Наслідки ГПМК (2014 р.) в лівій СМА в вигляді правобічного геміпарезу, елементами моторної афазії. Дисциркулярна енцефалопатія ІІІ ст., вестибулопатією. Згідно з експертним висновком захворювання позивача пов`язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Позивач звернулася до відповідача із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

02 жовтня 2018 року відповідач листом № 3905/06 відмовив позивачу у наданні статусу інваліда війни , посилаючись на те, що в наданих позивачем копіях документів відсутній розпорядчий документ про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.

Крім того, відповідач у цьому листі повідомив, що відповідно до пункту 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

Проте, у зв`язку з тим, що в довідці від 23 травня 2018 року №01.1-14/798 департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності не визначено місце та роботу, яку виконував інвалід під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та не визначено чіткий механізм видачі довідки, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про залучення особи до формувань ЦО, займану посаду та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, на законодавчому рівні не врегульований. Надані позивачем довідки не містять розпорядчого документа про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до відповідача не було подано всіх необхідних документів на підтвердження того, що вона брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, тому відповідачем правомірно визнано, що позивач не має права на встановлення статусу інваліда війни із видачею відповідного посвідчення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-ХІІ).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов`язкових умов: 1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони; 2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частиною 1 статті 10 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).

Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Отже особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у квітні-травні 1986 року, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Зміст Положення № 302 свідчить, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає таке.

Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.

З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.

Апелянт вважає, що сам по собі факт залучення її до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є вичерпним доказом залучення її до складу формувань Цивільної оборони.

Проте, такі мотиви і аргументи колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Дійсно, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Колегія суддів зазначає, що пунктом дев`ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину другу статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 № 1770-IV.

В пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 № 1770-IV зазначено: "З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.

Проте, при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пояснити це можна тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.

За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.

Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року".

Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.

Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.

Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними.

Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.

Отже, апелянт помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.

Як свідчать матеріали справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а згідно вкладки до посвідчення також є і учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно з довідкою МСЕК від 02.06.2016, позивачу встановлено з 20.05.2016 другу групу інвалідності (захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС).

Матеріалами справи підтверджено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Водночас, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надала, однак, ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а та від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а.

Верховний Суд у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Суд апеляційної інстанції зазначає, що долучені до позовної заяви документи належним чином підтверджують лише статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що позивач брала участь у таких заходах.

Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надала . Конкретної норми законодавства, яка б відносила у наведеному випадку все працездатне населення до формувань цивільної оборони, позивачем не наведено.

Колегія суддів, також, звертає увагу позивача, що надані нею довідки від 22 серпня 1991 р. № 301, довідки від 22 березня 1991 р. № 2179 та довідки від 6 червня 2016 р. № 9 підтверджують лише те, що позивач перебувала у зоні ЧАЕС у певні періоди, які визначені в довідках. Проте, в цих довідках не вказано про те, що позивач була залучена до формувань Цивільної оборони.

При цьому, лист від 14 лютого 2019 року № 011-14/204 Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації є лише інформаційним листом про формування Цивільної оборони, а не листом, на підставі якого можливо встановити факт залучення позивача до формувань Цивільної оборони.

Отже, позивачем не надано доказів про її участь у складі формувань Цивільної оборони, а тому, з огляду на наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому у останньої немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2018 року у справі № 756/3226/16-а та від 20 лютого 2019 року у справі № 817/237/18, від 07 серпня 2019 р. справа № 826/11163/18.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді А.Б. Парінов

О.О. Беспалов