Постанова

від 27.02.2020 по справі 904/4708/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2020 року м.Дніпро Справа № 904/4708/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Коваль Л.А., Кузнецова В.О.

розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019

(суддя Петренко Н.Е.)

у справі № 904/4708/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна", м. Київ

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Колос", Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Слобожанське

про стягнення заборгованості у розмірі 33 120,03грн., яка складається: з пені у розмірі 22 356,97 грн., 3% річних у розмірі 2 501,96грн., інфляційних втрат у розмірі 8 261,10грн., -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Колос" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 33 120,03 грн., яка складається: з пені у розмірі 22356,97 грн., 3% річних у розмірі 2 501,96 грн., інфляційних втрат у розмірі 8261,10 грн..

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019 у справі № 904/4708/19 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Колос" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" пеню у розмірі 11 178,49 грн. (одинадцять тисяч сто сімдесят вісім грн. 49 коп.), 3 % річних у розмірі 2 501,96 грн. (дві тисячі п`ятсот одна грн. 96 коп.), інфляційні втрати у розмірі 8 261,10 грн (вісім тисяч двісті шістдесят одна грн. 10 коп.), судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн. 00 коп.). В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу №4431/16-ТЕ-4 від 21.12.2015, позивач передав відповідачу газ, що підтверджується: актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 61 097,53 грн. (січень 2016 року), актом приймання-передачі природного газу від 29.02.2016 на суму 29 794,91 грн. (лютий 2016 року), актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2016 на суму 31 590,98 грн. (березень 2016 року), в свою чергу за отриманий від позивача товар відповідач розраховувався з порушенням обумовлених сторонами в Договорі строків, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором, що виразилося у простроченні оплати отриманого товару, позивач нарахував відповідачу до стягнення пеню у розмірі 22 356,97 грн., 3% річних у розмірі 2 501,96 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 261,10 грн..

Враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених позивачем штрафних санкцій на 90% та фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийняв рішення про зменшення розміру неустойки на 50%, одночасно повністю задовольнивши позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019, згідно якої просить скасувати дане рішення в частині відмови у стягненні 11 178,48 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача 11 178,48 грн. пені.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права (ст. 233 Господарського кодексу України), зокрема не враховано особливості діяльності Позивача як підприємства великої соціальної важливості.

За твердженнями апелянта, несвоєчасність оплати контрагентами прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, надавши при цьому консолідований звіт про фінансовий стан Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" за 9 місяців 2018 року.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

20.01.2020 року від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Колос" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019 року - без змін.

Крім того, просить розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Між Публічним акціонерним товариством "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (далі - позивач, постачальник) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "КОЛОС" (далі - відповідач, споживач) укладено договір №4431/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 постачання природного газу (далі - договір).

Предметом договору визначено, що постачальник зобов`язується передати у власність споживачеві у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачам.

Пунктом 4.5 договору закріплено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач передав відповідачу газ, що підтверджується:

- актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 61 097,53грн. (січень 2016 року);

- актом приймання-передачі природного газу від 29.02.2016 на суму 29 794,91грн. (лютий 2016 року);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2016 на суму 31 590,98грн. (березень 2016 року).

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання в строк, чим порушив умови договору.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань позивач нарахував відповідачу пеню, 3% річних, інфляційні втрати.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає, що предметом спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій: пені за прострочення оплати поставленого товару, а також інфляційних втрат та 3% річних.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019 року лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 11 178,48 грн. пені.

Зі змісту статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно із ч. ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач передав відповідачу у власність природний газ на загальну суму 122483,42 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2. цього договору.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання в строк, чим порушив умови п. 6.1 договору.

Оскільки відповідач погасив заборгованість перед позивачем за природний газ, проте з порушенням встановлених договором строків, це стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Пунктом 8.1 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством та цим договором.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1. цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Крім того, за приписами статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналізуючи наведені положення законодавства, колегія суддів зазначає, що обов`язковим елементом для притягнення боржника до господарсько-правової відповідальності та застосування до нього штрафних санкцій є факт порушення ним свого зобов`язання та наявність його вини (у формі умислу або необережності).

Відповідачем не надано доказів відсутності його вини у несвоєчасній оплаті вартості отриманих товарів, а тому колегія суддів доходить висновку, що мало місце прострочення позивача, за яке до нього може бути застосовано господарсько-правову відповідальність у вигляді сплати пені, що також відповідає умовам, погодженим сторонами в пунктах 8.1, 8.2. Договору.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивач нарахував пеню у розмірі 22 356,97 грн. за період прострочення:

- за січень 2016 з 16.02.2016 по 15.08.2016;

- за лютий 2016 з 15.03.2016 по 14.09.2016;

- за березень з 16.04.2016 по 15.10.2016.

Відповідач контррозрахунку не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 року у справі № 908/1473/18).

Враховуючи, що позивачем доведено прострочення покупцем оплати товарів у зазначені періоди, перевіривши правильність розрахунків та межі граничного строку нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог про стягнення штрафних санкцій та наявності підстав для їх задоволення в межах сум, визначених судом першої інстанції, а саме: пені в розмірі 11 178,49 грн., виходячи з наступного.

Відповідач у клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій зазначав, що він не є організацією, створеною з метою отримання прибутку; джерелом надходження коштів є платежі мешканців будинку за наданні їм послуги з опалення квартир.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

За приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд першої інстанції взяв до уваги те, що відповідач здійснив оплату за переданий позивачем природний газ за договором №4431/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 у повному розмірі в сумі 122 483,42 грн., що свідчить про відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

Наведене свідчить про те, що місцевим господарським судом при вирішенні питання про зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій враховано ступінь виконання зобов`язання боржником та майновий стан сторін, а також інтереси боржника. Відтак, колегія суддів вважає, що в даному випадку судом не було порушено приписи ст. 233 Господарського кодексу України.

Стосовно доводів апелянта про те, що несвоєчасність оплати контрагентами прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача пені, а також інфляційних втрат та 3% річних, а не стягнення заборгованості.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджуєтсья матеріалами справи та не спростовується сторонами, у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем у даному спірному правовідношенні за відповідний період.

Відповідач визнає, що мало місце прострочення оплат за отриманий товар, проте на момент звернення позивача із даним позовом борг був повністю сплачений.

Скаржник не наводить, яким саме чином та в якій конкретно мірі неналежне виконання грошових зобов`язань відповідачем погіршило фінансове становище позивача та вплинуло на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

При цьому, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції було стягнуто з відповідача пеню за відповідне прострочення оплати поставленого товару, 3% річних, як компенсацію (плату) за користування відповідачем коштами, належними до сплати позивачу, а також інфляційні збитки, як відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Що стосується тверджень апелянта про наявність у нього збитків внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем за договором, на підтвердження чого надано консолідований звіт про фінансовий стан Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" за 9 місяців 2018 року, необхідно зазначити наступне.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З консолідованого звіту про фінансовий стан Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" за 9 місяців 2018 року не вбачається причинно-наслідкового зв`язку між простроченням відповідачем оплати за природний газ за договором №4431/16-ТЕ-4 від 21.12.2015 та виникненням у позивача будь-яких збитків, а лише зазначено показники поточної дебіторської та кредиторської заборгованості, що не стосується предмету даного спору з огляду на відсутність заборгованості відповідача.

Колегія суддів відмічає, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.?

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі Шенк проти Швейцарії (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019 в частині відмови у стягненні 11 178,48 грн. пені відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 11 178,49 грн., 3 % річних у розмірі 2 501,96 грн. та інфляційних втрат у розмірі 8 261,10 грн. сторонами не оскаржується, апеляційний господарський суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

З приводу заявленого відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців, необхідно зазначити таке.

Згідно ст. 160 Господарського процесуального кодексу України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Як передбачено ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Таким чином, вирішення питання про розстрочення виконання рішення повинно розглядатися Господарським судом Дніпропетровської області, й відповідач не позбавлений права звернутися з відповідною заявою саме до місцевого господарського суду.

Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019 року у справі № 904/4708/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2019 року у справі № 904/4708/19 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя Л.А. Коваль