Рішення

від 19.02.2020 по справі 910/12464/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.02.2020Справа № 910/12464/19 За позовом Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА

до Товариства з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна

про стягнення 434 077,52 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Смігунова В.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Жила М.І.

від відповідача: Шаровка В.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Укрнафта звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна про стягнення 434 077, 52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договорів щодо строку поставки товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції згідно умов договорів №09/03/596-МТР від 16.05.2018р. та №09/03/737-МТР від 04.06.2018р.

Ухвалою від 16.09.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 09.10.2019р.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на невірне визначення позивачем періодів прострочення поставки товару. До того ж, вказаним учасником судового процесу було вказано на припинення зобов`язання Товариства з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна зі сплати штрафних санкцій зарахуванням зустрічних однорідних вимог у відповідності до ст.601 Цивільного кодексу України.

09.10.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 13.11.2019р.

13.11.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 27.11.2019р.

27.11.2019р. підготовче засідання відкладено на 11.12.2019р.

02.12.2019р. представником відповідача було подано заяву про закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору.

09.12.2019р. представником позивача було подано заяву про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсною заяви №2019/53 від 25.11.2019р. Товариства з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна про зарахування зустрічних однорідних вимог.

11.12.2019р. підготовче засідання відкладено на 26.12.2019р.

26.12.2019р. підготовче засідання відкладено на 14.01.2019р.

14.01.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.01.2020р.

29.01.2020р. розгляд справи по суті було відкладено на 19.02.2020р.

Судом було відхилено клопотання відповідача про закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору. При цьому, судом враховано наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Проте, зі змісту клопотання відповідача полягає, що відсутність предмету спору останній пов`язує із поданням заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Позивачем протягом розгляду справи надано заперечення з приводу вказаної заяви, подано заяву про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсною заяви №2019/53 від 25.11.2019р. Товариства з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна про зарахування зустрічних однорідних вимог та в повному обсязі підтримано заявлені позовні вимоги.

Отже, з урахуванням вищевикладеного у суду відсутні підстави для закриття провадження у справі, оскільки між сторонами спір у справі залишився невирішеним.

Представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позові вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача було надано заперечення проти задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 19.02.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16.05.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна (продавець) та Публічним акціонерним товариством Укрнафта (покупець) було укладено договір №596-МТР купівлі-продажу, за умовами п.1.1 якого продавець зобов`язується передати продукцію у власність покупця, а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Ціни товару встановлюються в національній валюті та вказуються у відповідних додатках до цього договору. Загальна вартість товару за цим договором складається із сукупної вартості товару згідно з додатками (п.3.1 договору №596-МТР від 15.05.2018р.).

За умовами п.5.1 договору №596-МТР від 15.05.2018р. продавець зобов`язується передати покупцю товар у строк та на умовах, визначених цим договором та відповідними додатками до нього.

Згідно п.5.3 договору №596-МТР від 15.05.2018р. датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору та/або додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання сторонами без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.

У п.6.9 укладеного між сторонами правочину зазначено, що за порушення строку постачання товару, в тому числі, викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п.п.5.12, 5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 0,1% від вартості непоставленого у строк товару за кожен робочий день прострочення, але не більше 5% вартості непоставленого товару.

Сторони домовились, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 1 року, але у будь-якому разі - до повного виконання взаємних зобов`язань сторін (п.11.1 договору №596-МТР від 15.05.2018р.).

У додатку №1 до договору №596-МТР від 15.05.2018р. сторонами затверджено специфікацію на товар, згідно якої термін поставки товару на суму 9 467 908,50 грн. становить 120 днів з моменту підписання договору.

04.06.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна (продавець) та Публічним акціонерним товариством Укрнафта (покупець) було укладено договір №737-МТР купівлі-продажу, за умовами п.1.1 якого продавець зобов`язується передати продукцію у власність покупця, а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Ціни товару встановлюються в національній валюті та вказуються у відповідних додатках до цього договору. Загальна вартість товару за цим договором складається із сукупної вартості товару згідно з додатками (п.3.1 договору №737-МТР від 04.06.2018р.).

За умовами п.5.1 договору №737-МТР від 04.06.2018р. продавець зобов`язується передати покупцю товар у строк та на умовах, визначених цим договором та відповідними додатками до нього.

Згідно п.5.3 договору №737-МТР від 04.06.2018р. датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору та/або додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання сторонами без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.

У п.6.9 укладеного між сторонами правочину зазначено, що за порушення строку постачання товару, в тому числі, викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п.п.5.12, 5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 0,1% від вартості непоставленого у строк товару за кожен робочий день прострочення, але не більше 5% вартості непоставленого товару.

Сторони домовились, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 1 року, але у будь-якому разі - до повного виконання взаємних зобов`язань сторін (п.11.1 договору №737-МТР від 04.06.2018р.).

У додатку №1 до договору №737-МТР від 04.06.2018р. сторонами затверджено специфікацію на товар, згідно якої термін поставки товару на суму 1005480 грн. становить 120 днів з моменту підписання договору.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договори №596-МТР від 15.05.2018р. та №737-МТР від 04.06.2018р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з виконання робіт.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №596-МТР від 15.05.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Кежуйнафтогазтех Україна було поставлено товар згідно наступних видаткових накладних:

- №15 від 09.11.2018р. на суму 804 000 грн., відмітка покупця про отримання товару від 09.11.2018р.;

- №14 від 09.11.2018р. на суму 2 995 948,50 грн., відмітка покупця про отримання товару від 12.11.2018р.;

- №12 від 06.11.2018р. на суму 5 667 960 грн., відмітка покупця про отримання товару від 15.11.2018р.

Одночасно, на виконання умов договору №737-МТР від 04.06.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Кежуйнафтогазтех Україна було поставлено товар за наступними видатковими накладними:

- №13 від 12.11.2018р. на суму 291 360 грн., відмітка покупця про отримання товару від 12.11.2018р.;

- №16 від 12.11.2018р. на суму 52 200 грн., відмітка покупця про отримання товару від 13.11.2018р.;

- №19 від 12.11.2018р. на суму 132 000 грн., відмітка покупця про отримання товару від 13.11.2018р.;

- №18 від 12.11.2018р. на суму 234 000 грн., відмітка покупця про отримання товару від 14.11.2018р.;

- №17 від 12.11.2018р. на суму 295 920 грн., відмітка покупця про отримання товару від 15.11.2018р.

Тобто, з наведеного полягає, що фактично постачальником за договорами №596-МТР від 15.05.2018р. та №737-МТР від 04.06.2018р. було порушено строки поставки товару, які визначено додатками 1 до договорів, а саме 120 календарних днів з моменту підписання кожного з договорів.

Вказані обставини стали підставою для нарахування неустойки за порушення строків поставки товару за договором №596-МТР від 15.05.2018р. на суму 404 384,12 грн. та за договором №737-МТР від 04.06.2018р. на суму 29 693,40 грн. і звернення до суду з розглядуваним позовом.

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось судом вище, у пунктах 6.9 договорів №596-МТР від 15.05.2018р. та №737-МТР від 04.06.2018р. зазначено, що за порушення строку постачання товару, в тому числі, викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п.п.5.12, 5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 0,1% від вартості непоставленого у строк товару за кожен робочий день прострочення, але не більше 5% вартості непоставленого товару.

Судом було встановлено, що на виконання умов договору №596-МТР від 15.05.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Кежуйнафтогазтех Україна було поставлено товар згідно наступних видаткових накладних:

- №15 від 09.11.2018р. на суму 804 000 грн., відмітка покупця про отримання товару від 09.11.2018р.;

- №14 від 09.11.2018р. на суму 2 995 948,50 грн., відмітка покупця про отримання товару від 12.11.2018р.;

- №12 від 06.11.2018р. на суму 5 667 960 грн., відмітка покупця про отримання товару від 15.11.2018р.

На виконання умов договору №737-МТР від 04.06.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Кежуйнафтогазтех Україна було поставлено товар за наступними видатковими накладними:

- №13 від 12.11.2018р. на суму 291 360 грн., відмітка покупця про отримання товару від 12.11.2018р.;

- №16 від 12.11.2018р. на суму 52 200 грн., відмітка покупця про отримання товару від 13.11.2018р.;

- №19 від 12.11.2018р. на суму 132 000 грн., відмітка покупця про отримання товару від 13.11.2018р.;

- №18 від 12.11.2018р. на суму 234 000 грн., відмітка покупця про отримання товару від 14.11.2018р.;

- №17 від 12.11.2018р. на суму 295 920 грн., відмітка покупця про отримання товару від 15.11.2018р.

Отже, виходячи з того, що у додатках до договорів сторонами визначено, що термін поставки товару становить 120 днів з моменту підписання договорів, судом встановлено обставини порушення постачальником строків поставки, а отже, і виникнення у покупця права на нарахування неустойки за порушення постачальником своїх зобов`язань.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку щодо наявності в останньому помилок у визначенні періодів нарахування.

Зокрема, судом враховано, що згідно пунктів 5.3 договорів №596-МТР від 15.05.2018р. та №737-МТР від 04.06.2018р. датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено додатками до договору та/або додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання сторонами без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі.

Тобто, за висновками суду, зобов`язання постачальника з поставки товару за вказаними договорами слід вважати виконаним з дати, яка визначена покупцем як дату отримання товару у видаткових накладних, оскільки дата складання постачальником видаткових накладних та фактична дата отримання товару покупцем у наведених суду документах є відмінними. При цьому, суд зауважує, що видаткова накладна є документом який засвідчує здійснення господарської операції обома її учасниками, а отже, є оформленим з моменту підписання саме обома контрагентами, а не тільки постачальником.

Здійснивши перерахунок суми неустойки, суд дійшов висновку, що за порушення строків поставки товару обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки за договором №09/03/596-МТР від 16.05.2018р. в розмірі 383 580,03 грн., а за договором №09/03/737-МТР від 04.06.2018р. на суму 28 687,92 грн.

Одночасно, як вказувалось вище, відповідачем було заявлено про припинення зобов`язання зарахуванням.

Як свідчать матеріали справи, 26.11.2019р. Товариством з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна було скеровано на адресу Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА заяву №2019/53 від 25.11.2019р. про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно змісту вказаної заяви у Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА є невиконане грошове зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна на суму 29708,90 доларів США, що виникло на підставі угоди від 10.05.2018р. про заміну боржника за контрактом №20/71-МТР від 16.10.2015р. У зв`язку з невиконанням вказаного зобов`язання також нараховано штраф в сумі 39 205,94 грн.

Оцінюючи твердження відповідача про припинення зобов`язання сторін шляхом зарахування у відповідності до ст.601 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно з вимогами статті 601 Цивільного кодексу України .

Однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування частини першої, пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Отже вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Суд звертає увагу учасників судового процесу на те, що умовою, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням, є ясність вимог, коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. по справі №910/6374/17.

Проте, у даному випадку спір стосовно наявності у позивача грошового зобов`язання перед відповідачем існує.

Зокрема, позивачем надано до матеріалів справи платіжне доручення №6815-П18 від 08.06.2018р., на підтвердження сплати за угодою від 10.05.2018р. про заміну боржника за контрактом №20/71-МТР від 16.10.2015р. У запереченнях проти заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог вказано про погашення заборгованості перед відповідачем.

Відповідачем проти виконання позивачем вказаного зобов`язання заперечено, та вказано, що грошові кошти від позивача останній не отримував, на підтвердження чого надано банківську виписку з відповідного рахунку Товариства з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна .

Одночасно, в матеріалах справи також містяться докази звернення постачальника за контрактом №20/71-МТР від 16.10.2015р. до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовом до Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА про стягнення заборгованості в сумі 29708,90 доларів США.

До того ж, судом вказувалось, що 09.12.2019р. представником позивача було подано заяву про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсною заяви №2019/53 від 25.11.2019р. Товариства з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Тобто, взаємні зобов`язання сторін, які наведено у заяві відповідача, не є ясними та безспірними, що фактично виключає можливість вважати їх припиненими у відповідності до ст.601 Цивільного кодексу України.

Одночасно, суд також звертає увагу на те, що за змістом статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Умовами договорів №09/03/596-МТР від 16.05.2018р. та №09/03/737-МТР від 04.06.2018р. зобов`язання сторін визначено у національній валюті України - гривні.

Тоді як, згідно угоди від 10.05.2018р. про заміну боржника за контрактом №20/71-МТР від 16.10.2015р. позивач зобов`язався перерахувати відповідачу оплату у розмірі 29 708,90 доларів США.

При цьому, наявність умови про проведення оплати в національній валюті, фактично визначення валюти зобов`язання в доларі США не змінює.

Отже, оскільки у цій справі зобов`язання сторін за договорами підлягають виконанню у різних валютах - гривні та доларах США відповідно, такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що гривня та долар США (хоч і є грошовими коштами) є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними.

Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.10.2018 у справі №914/3217/16, та Верховним Судом у постанові від 20.02.2019р. по справі №914/261/18.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав вважати припиненими зобов`язання сторін у відповідності до заяви №2019/53 від 25.11.2019р. Товариства з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна про зарахування зустрічних однорідних вимог.

В контексті наведеного суд звертає увагу відповідача на те, що останній не позбавлений права та можливості звернутись до суду з окремим позовом про стягнення заборгованості з позивача за угодою від 10.05.2018р. про заміну боржника за контрактом №20/71-МТР від 16.10.2015р.

Одночасно, суд не вбачає підстав для визнання недійсним правочину із зарахування з визначених Публічним акціонерним товариством УКРНАФТА підстав.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).

У заяві про вихід за межі позовних вимог позивачем вказано, що правочин про зарахування підлягає визнанню недійсним на підставі ст.228 Цивільного кодексу України.

За приписами ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

Тобто, публічним порядком є публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави, а стаття 228 Цивільного кодексу України визначає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

З наведеного слідує, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути, зокрема, вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вказану правову позицію висловлено у постанові від 05.12.2019р. Верховного Суду по справі №922/668/19.

Проте, належних та допустимих доказів наявності підстав вважати, що заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог порушує публічний порядок, Публічним акціонерним товариством УКРНАФТА не надано.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що суд обмежений підставами вимог позивача та не може виходи за їх межі. Частиною 1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні заяви про вихід за межі позовних вимог шляхом визнання недійсною заяви №2019/53 від 25.11.2019р. Товариства з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна про зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на недоведення заявником наявності підстав вважати вказаний правочин таким, що порушує публічний порядок.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, з огляду на висновки суду щодо відсутності підстав вважати зобов`язання між сторонами припиненим згідно ст.601 Цивільного кодексу України, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Укрнафта до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Кежуйнафтогазтех Україна про стягнення штрафних санкцій підлягають задоволенню частково (з урахуванням наслідків здійсненого судом перерахунку), на саме за порушення строків поставки за договором №09/03/596-МТР від 16.05.2018р. підлягає стягненню неустойка в розмірі 383 580,03 грн., а за порушення строків поставки за договором №09/03/737-МТР від 04.06.2018р. - на суму 28 687,92 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідністю Компанія КЕЖУЙНАФТОГАЗТЕХ Україна (03040, м.Київ, проспект Голосіївський, будинок 88, ЄДРПОУ 38745454) на користь Публічного акціонерного товариства УКРНАФТА (04053, м.Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, ЄДРПОУ 00135390) неустойку за порушення строків поставки за договором №09/03/596-МТР від 16.05.2018р. в розмірі 383 580,03 грн., неустойку за порушення строків поставки за договором №09/03/737-МТР від 04.06.2018р. на суму 28 687,92 грн. та судовий збір в розмірі 6184,02 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 27.02.2020р.

Суддя Спичак О.М.