Рішення

від 20.02.2020 по справі 914/2561/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2020 справа № 914/2561/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Сало О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Апартментс» , м.Київ;

до Відповідача: Приватного акціонерного товариства «УКРОЛІЯЖИРПРОМ» , м.Київ;

про: стягнення заборгованості.

ціна позову: 60000грн.

Представники:

Від Позивача: Маричева О.Д - представник, адвокат (ордер від 06.12.2019р. серія ВС №1009573);

Від Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

09.12.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Апартментс» від 06.12.2019р. б/н до Приватного акціонерного товариства «УКРОЛІЯЖИРПРОМ» про стягнення 30000грн. суми основного боргу з повернення поворотної фінансової допомоги та 30000грн. штрафу; ціна позову : 60000грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем умов Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 12.08.2019р. б/н.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.12.2019р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 15.01.2020р.

У зв`язку із тимчасовою втратою працездатності головуючим суддею Фартушком Т.Б. судове засідання 15.01.2020р. у даній справі не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.01.2020р. у даній справі судом постановлено судове засідання призначити на 11.02.2020р.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.02.2020р. у даній справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Апартментс» , м.Київ, від 02.01.2020р. б/н (вх. №330/20 від 03.01.2020р.) про об`єднання справ в одне провадження відхилити; в об`єднанні справ №914/2517/19, №914/2561/19, №914/2562/19 та №914/2563/19 в одне провадження відмовити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.02.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду справи по суті на 20.02.2020р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, 14.02.2020р. за вх. №8161/20 подав до суду письмові пояснення і клопотання від 12.02.2020р. б/н, у яких повідомляє про обізнаність із змістом ухвал суду від 16.12.2019р. та від 28.01.2020р. у даній справі, зазначає про визнання факту укладення між Відповідачем та ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН Договорів про надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 950000грн., право вимоги за якими відступлене Позивачу та невиконання Відповідачем зобов`язань за згаданими договорами. Зазначив, що у вересні-жовтні 2019р. ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН повідомило Відповідача про відступлення права вимоги та про наявність повідомлення про відступлення права вимоги Позивачу. Також, зазначає про отримання від Позивача претензії від 04.11.2019р. з вимогою сплатити борг. Відповідач також зазначає, що станом на дату підписання цих пояснень та клопотання не погасив заборгованості перед Позивачем.

У зв`язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання Відповідач просить суд розглянути справу за відсутності представника Відповідача за наявними в матеріалах справи документами. Вказані пояснення оглянуто судом то долучено до матеріалів справи.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 60000грн. суми заборгованості, яка складається з 30000грн. суми боргу з повернення поворотної фінансової допомоги та 30000грн. штрафу за порушення строку повернення поворотної фінансової допомоги за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 12.08.2019р. б/н.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

14.02.2020р. за вх. №8161/20 подав до суду письмові пояснення і клопотання від 12.02.2020р. б/н, у яких повідомляє про обізнаність із змістом ухвал суду від 16.12.2019р. та від 28.01.2020р. у даній справі, зазначає про визнання факту укладення між Відповідачем та ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН Договорів про надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 950000грн., право вимоги за якими відступлене Позивачу та невиконання Відповідачем зобов`язань за згаданими договорами. Зазначив, що у вересні-жовтні 2019р. ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН повідомило Відповідача про відступлення права вимоги та про наявність повідомлення про відступлення права вимоги Позивачу. Також, зазначає про отримання від Позивача претензії від 04.11.2019р. з вимогою сплатити борг. Відповідач також зазначає, що станом на дату підписання цих пояснень та клопотання не погасив заборгованості перед Позивачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216, 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

12.08.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН (надалі - Сторона-1) та Приватним акціонерним товариством УКРОЛІЯЖИРПРОМ (надалі - Відповідач, Сторона-2) укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги б/н (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1., 1.2. Договору) Сторона-1 надає Стороні-2 поворотну фінансову допомогу, а Сторона-2 зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених Договором. Поворотна фінансова допомога - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного Договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Відповідно до п.2.1. Договору розмір поворотної фінансової допомоги становить 30000грн.

Поворотна фінансова допомога надається Стороні-2 на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (п.2.2. Договору).

Згідно пункту 2.3. Договору поворотна фінансова допомога надається протягом дії Договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Сторони-2 з поточного або іншого рахунку Сторони-1.

Пунктом 2.4. Договору поворотна фінансова допомога надається в термін до 30.09.2019р.

Згідно пункту 3.1. Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню в строк, передбачений Договором.

Місцем виконання договору вважається м. Львів, згідно місцезнаходженням ТОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН . Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Сторони - 1 в установі банку. (п.3.2. Договору).

Відповідно до п.4.2. Договору за неповернення чи невчасне повернення повторної фінансової допомоги Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 штраф у розмірі 100 відсотків неповерненої чи невчасно поверненої поворотної фінансової допомоги.

Пунктом 8.1. Договору Сторонами встановлено, що даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, Договір може бути припинено за домовленістю сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Платіжним дорученням від 20.08.2019р. №103 ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН перерахувало на користь Відповідача 30000грн. Призначення платежу: надання фінансової допомоги зг. дог. б/н від 12.08.2019. без ПДВ .

07.10.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН (за Договором - Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Київ Апартментс (Позивач, за Договором - Новий кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги б/н (надалі - Договір відступлення), за умовами якого (п.1.) Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги, що належить Первісному кредиторові на підставі Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 07.08.2018р., з усіма наступними змінами та доповненнями (надалі - Основний договір від 07.08.2018р.); Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 14.06.2019р.. з усіма наступними змінами та доповненнями (надалі - Основний договір від 14.06.2019р.); Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 12.08.2019р., з усіма наступними змінами та доповненнями (надалі - Основний договір від 12.08.2019р.) та Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 11.09.2019р., з усіма наступними змінами та доповненнями (надалі - Основний договір від 11.09.2019р.), що укладені між Первісним кредитором та Приватним акціонерним товариством УКРОЛІЯЖИРПРОМ , що знаходиться за адресою вул.Академіка Єфремова, 5, м. Київ, 03142, ідентифікаційний код 38081217 (надалі - Боржник).

Відповідно до п.2 Договору відступлення за цим Договором Новий кредитор одержує замість Первісного кредитора право вимагати від Боржника належного виконання визначених Основними договорами зобов`язань щодо повернення поворотної фінансової допомоги, зокрема право вимагати повернення поворотної фінансової допомоги; право вимагати виконання інших зобов`язань за Основними договорами, які не виконані чи неналежним чином виконані Боржником перед Первісним кредитором в т.ч. сплати неустойки.

Пунктом 3. Договору відступлення Сторони досягли згоди, що відступлення права вимоги за цим Договором здійснюється безоплатно, якщо сторони не домовляться про інше та не внесуть зміни до цього Договору.

Згідно пункту 4 Договору відступлення право вимоги за Основними договорами, вважається відступленим Первісним кредитором та відповідно набутим Новим кредитором, з моменту підписання цього Договору.

Первісний кредитор протягом п`яти днів, з моменту відступлення права вимоги за Основними договорами зобов`язаний сповістити Боржника про відступлення Новому кредитору права вимоги за Основними договорами з повідомленням про виконання зобов`язань за Основними договорами на користь Нового кредитора (п.5 Договору відступлення).

Згідно пункту 9 Договору відступлення відступлення права вимоги за основним договором не здійснюється в інтересах третіх осіб. Цей Договір не є факторингом в розумінні чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 10 Договору відступлення Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Платіжним дорученням від 31.10.2019р. №1 Позивачем сплачено на користь ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН 950000грн. призначення платежу: оплата згідно Договору відступлення права вимоги від 07.10.2019р. Без ПДВ .

11.10.2019р. Позивачем надіслано на адресу Відповідача Повідомлення про відступлення права вимоги від 11.10.2019р. б/н, у якому повідомляв про заміну кредитора у зобов`язаннях, які виникли у Відповідача із Основних договорів, у зв`язку із укладенням Договору відступлення та перехід до Позивача права вимоги за основними договорами.

Окрім того, з метою досудового врегулювання спору 05.11.2019р. Позивачем надіслано на адресу Відповідача Претензію від 04.11.2019р. б/н із вимогою про сплату суми боргу за Основними договорами в строк до 08.11.2019р. Відповідачем вказану Претензію залишено без відповіді та реагування. Належні, достатні, допустимі то достовірні докази повного чи часткового задоволення Претензії в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

Факт отримання повідомлення та претензії визнає Відповідач у поясненнях від 14.02.2020р. вх.№8161/20.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 60000грн. суми заборгованості, яка складається з 30000грн. суми боргу з повернення поворотної фінансової допомоги та 30000грн. штрафу за порушення строку повернення поворотної фінансової допомоги за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 12.08.2019р. б/н.

У поданих 14.02.2020р. за вх. №8161/20 письмових поясненнях від 12.02.2020р. б/н, Відповідач повідомляє про обізнаність із змістом ухвал суду від 16.12.2019р. та від 28.01.2020р. у даній справі, зазначає про визнання факту укладення між Відповідачем та ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН Договорів про надання поворотної фінансової допомоги на загальну суму 950000грн., право вимоги за якими відступлене Позивачу та невиконання Відповідачем зобов`язань за згаданими договорами. Зазначив, що у вересні-жовтні 2019р. ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН повідомило Відповідача про відступлення права вимоги та про наявність повідомлення про відступлення права вимоги Позивачу. Також, зазначає про отримання від Позивача претензії від 04.11.2019р. з вимогою сплатити борг. Відповідач також зазначає, що станом на дату підписання цих пояснень та клопотання не погасив заборгованості перед Позивачем.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Таким чином, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН та Відповідачем Договір по своїй правовій природі є договором позики.

За приписами ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.513 ЦК України Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що до Позивача у зв`язку із укладенням Договору відступлення перейшло належне ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН право вимоги до Відповідача, яке виникло з Договору поворотної фінансової допомоги від 12.08.2019р. б/н.

При цьому суд зазначає, що в силу приписів 512-514 ЦК України у зв`язку із укладенням між ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН та Позивачем Договору відступлення не виникає нового зобов`язання, а лише замінюється сторона Кредитора в існуючому зобов`язанні щодо повернення поворотної фінансової допомоги та сплати штрафу за порушення строку її повернення за Договором поворотної фінансової допомоги від 12.08.2019р. б/н.

В той же час, у відповідності до п.3.2. Договору місцем виконання договору вважається м. Львів, згідно місцезнаходженням ТОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН . Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Сторони - 1 в установі банку.

Згідно приписів ч.5 ст.29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновків про додержання Учасниками справи вимог Господарського процесуального кодексу України щодо підсудності справи господарським судам, а також про підставність і обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 30000грн. суми основного боргу з повернення поворотної фінансової допомоги.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 30000грн. штрафу суд зазначає наступне.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно положень ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією (ч.ч. 6, 7 ст. 231 Господарського кодексу України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч.ч. 1 і 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до п.4.2. Договору за неповернення чи невчасне повернення повторної фінансової допомоги Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 штраф у розмірі 100 відсотків неповерненої чи невчасно поверненої поворотної фінансової допомоги.

Перевіривши правильність розрахунку штрафу суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно, а відтак позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 30000грн. штрафу є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання зобов`язання щодо повернення ТзОВ МІСТ ІНВЕСТ КОРПОРЕЙШН наданої поворотної фінансової допомоги у встановлені Договору строки, підставності нарахування Відповідачу штрафу за неповернення такої, а також перехід права вимоги виконання вказаних зобов`язань до Позивача за Договором відступлення, перевіривши розрахунок нарахованої суми штрафу суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 06.12.2019р. №7 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №10 до позовної заяви.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1921грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1921грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 512, 513, 514, 526, 527, 530, 547, 549, 551, 610-612, 627, 629, 632, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства УКРОЛІЯЖИРПРОМ (03142, м.Київ, вул.Академіка Єфремова, буд.5; ідентифікаційний код: 03081217) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київ Апартментс (01024, м.Київ, вул.Круглоуніверситетська, буд.4-Б; ідентифікаційний код: 43245902) 30000грн. суми основної заборгованості, 30000грн. штрафу та 1921грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 25.02.2020р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.