Рішення

від 26.02.2020 по справі 640/15190/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 року м. Київ № 640/15190/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Групабудівельників-Інжиніринг

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправним та скасування наказу від 19 червня 2019 року №8432

та податкових повідомлень-рішень від 22 липня 2017 року №00009721402 та

№00009731402

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Групабудівельників-Інжиніринг (далі по тексту - позивач, ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 22 липня 2019 року № 00009721402 та № 00009731402;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 8432 від 19 червня 2019 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг .

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, виходячи з того, що господарські операції із ТОВ ІС-БУД підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг дотримано передбачені законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зобов`язано відповідача подати до суду протягом 15 календарних днів з дня отримання даної ухвали суду відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

24 вересня 2019 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшов відзив Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві. Відповідач у письмовому відзиві проти позову вказав про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 22 липня 2019 року № 00009721402 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пункту 201.10 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 63 309 грн, в тому числі 50 647 грн - за основним платежем, 2662 грн - за штрафними санкціями.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 22 липня 2019 року № 00009731402 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 69 323 грн, в тому числі за основним платежем - 55 458 грн., за штрафними санкціями - 13 865 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 27 червня 2019 року № 423/26-15-14-02-02/40960779 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг (далі по тексту - акт перевірки).

У акті перевірки встановлені порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пункту 201.10 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 50 647 грн, у тому числі: за липень 2017 року 10 071 грн, за серпень 2017 року у сумі 40 576 грн; порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік на 55 458 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним заниженням податку на прибуток та віднесенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних у ТОВ ІС-БУД а саме: наявності відкритих кримінальних проваджень, пояснень посадових осіб щодо непричетності до діяльності підприємств, невідповідність придбаного товару реалізованому, відсутності доказів транспортування товару.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентами - ТОВ ІС-БУД , мету придбання та обставини використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції.

Так, матеріали справи свідчать, 17 липня 2017 року між ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг та ТОВ ІС-БУД укладено Договір поставки № 17/07-17-1, за умовами якого ТОВ ІС-БУД зобов`язується поставити товар, а саме - річковий пісок, ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг .

На підставі вищезазначеного договору, ТОВ ІС-БУД виписано на користь ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг наступні видаткові накладні: № 97 від 17 липня 2017 року на суму 28440,72 грн, № 98 від 20 липня 2017 року на суму 47400 грн, № 99 від 21 липня 2017 року на суму 66360 грн, № 100 від 24 липня 2017 року на суму 47400 грн, № 101 від 01 серпня 2017 року ну суму 23700 грн, № 102 від 04 серпня 2017 року на суму 23700 грн, № 103 від 08 серпня 2017 року на суму 23700 грн, № 104 від 08 серпня 2017 року на суму 23700 грн, № 114 від 19 серпня 2017 року на суму 23700 грн.

Також, матеріали справи містять копії податкових накладних, виписаних ТОВ ІС-БУД на адресу ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг , зокрема: № 11 від 17 липня 2017 року на суму 28440,72 грн, № 17 від 20 липня 2017 року на суму 47400 грн, № 18 від 21 липня 2017 року на суму 66360 грн, № 20 від 24 липня 2017 року на суму 47400 грн, № 1 від 01 серпня 2017 року ну суму 23700 грн, № 11 від 04 серпня 2017 року на суму 23700 грн, № 17 від 08 серпня 2017 року на суму 23700 грн, № 16 від 08 серпня 2017 року на суму 23700 грн, № 43 від 19 серпня 2017 року на суму 23700 грн.

Відповідно вибіркова виписка по рахунку ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг за період з 01 липня 2017 року по 31 серпня 2017 року додана до матеріалів справи.

Позивачем отриманий товар (річковий пісок) оплачено, про що зазначено в акті перевірки та не спростовується матеріалами (рахунки на оплату № 53 від 17 липня 2017 року, № 56 від 20 липня 2017 року, № 58 від 21 липня 2017 року, № 59 від 24 липня 2017 року, № 60 від 24 липня 2017 року, № 69 від 01 серпня 2017 року, № 71 від 08 серпня 2017 року, № 83 від 18 серпня 2017 року містяться в матеріалах справи).

Відповідно до платіжних доручень № 293 від 17 липня 2017 року, № 307 від 21 липня 2017 року, № 302 від 20 липня 2017 року, № 316 від 27 липня 2017 року, № 310 від 24 липня 2017 року, № 352 від 08 серпня 2017 року, №331 від 31 липня 2017 року, № 385 від 19 серпня 2017 року, № 353 від 08 серпня 2017 року ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг оплачено річковий пісок відповідно до Договору № 17/07-17-1 від 17 липня 2017 року.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлює, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування та, відповідно, база оподаткування податком на прибуток, визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, досліджуючи питання пов`язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг здійснює відповідну діяльність: електромонтажні роботи (43.21), надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20), штукатурні роботи (43.31), покриття підлоги й облицювання (43.33), покрівельні роботи (43.91), тощо.

Матеріали справи свідчать, що відповідно придбаний товар (річковий пісок) використаний ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг при наданні будівельних послуг ТОВ Мегалайн Інжиніринг , відповідні акти приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2017 року №№ 11-12 містяться в матеріалах справи.

При цьому, судом не беруться до уваги доводи відповідача щодо наявності відкритих кримінальних проваджень, пояснень посадових осіб ТОВ ІС-БУД щодо непричетності до діяльності підприємств з огляду на наступне.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у запереченнях та акті перевірки обставин непричетності посадових осіб контрагентів ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг до здійснення господарської діяльності. Крім того, матеріали кримінальної справи не можуть бути підставою для висновків під час проведення перевірок, а обвинувального вироку, що набрав законної сили у відношенні посадових осіб контрагентів ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг матеріали справи не містять.

Стосовно невідповідності придбаного товару реалізованому, неподання звітності контрагентами позивача суд зазначає, що положеннями чинного законодавства на позивача не покладається обов`язок здійснення перевірки ведення, подання контрагентами податкової звітності. Крім того, у позивача відсутня можливість під час укладення договорів та здійснення господарських операцій з контрагентами, перевірити джерела придбання товару, що є предметом укладених договорів.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих документів, а також придбання товарів з метою провадження господарської діяльності, висновки акта перевірки про порушення Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов`язання з податку на прибуток - протиправним.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку, суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ ІС-БУД річкового піску безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ ІС-БУД , були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів та послуг.

Суд звертає увагу, що порушень з приводу правильності оформлення та реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних в акті перевірки не встановлено.

Відповідно до приписів частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України" (2007 рік, заява №803/02), "Булвес АД проти Болгарії " (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії" (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із ТОВ ІС-БУД , тому, висновки актів перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість протиправним, податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22 липня 2019 року № 00009721402 та № 00009731402 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо визнання протиправним та скасування наказ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 8432 від 19 червня 2019 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг суд зазначає наступне.

Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13 червня 2019 року № 8432 Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг , на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України у зв`язку з наданням копій підтверджуючих документів на письмовий запит ГУ ДФС у місті Києві від 28 травня 2019 року № 99794/10/26-15-02-02 призначено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг з метою дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ ІС-БУД за липень-серпень 2017 року показників декларацій з податку на додану вартість та показників декларацій з податку на прибуток за 2017 рік з 20 червня 2019 року по дату завершення перевірки, тривалістю 3 робочі дні.

Як підставу призначення перевірки визначено - доповідну записку Департаменту аудиту від 13 червня 2019 року № 5126/26-15-1402-02.

Відповідно до статті 62 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової виїзної перевірки.

Так, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється у випадку виявлення недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту

Таким чином, з аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що документальна позапланова виїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України виникає за наявності двох умов: 1) виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 2) не надання платником пояснень та їх документальних підтверджень на запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Разом з тим, відповідно до пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує, перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати, а також печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; у разі проведення зустрічної звірки; в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб`єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб`єкті інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Матеріали справи свідчать, що відповідач звернувся до ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг із запитом про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) від 28 травня 2019 року № 99794/10/26-15-14-02-02, в якому, посилаючись на підпункти 16.1.5 і 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпункт 20.1.2 пункту 20.1 статті 20, пункт 1 та 3 абзацу третього пункту 73.3 статті 73 та підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, пункту 14 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1245, просив надати інформацію (пояснення та їх документальне підтвердження) з приводу виявлених фактів, що свідчать про недостовірність визначення позивачем даних податкового кредиту у сумі 51 350 грн. по взаємовідносинах з ТОВ ІС-БУД що містяться у податкових деклараціях за липень-серпень 2017 року. Про зазначене вказують результати аналізу показників, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість, поданих платником податків за відповідні періоди та податкової інформації, отриманої та опрацьованої відповідно до статей 72, 73, 74 Податкового кодексу України.

У листі від 11 червня 2019 року ТОВ "Групабудівельників-Інжиніринг" надано відповідь на вказаний запит, де зазначило про відсутність обов`язку позивача надавати відповідь на запити, оформлені з порушенням вимог податкового законодавства, а саме: у запитах не наведено підстав для його надіслання із зазначенням інформації, яка це підтверджує. При цьому, позивачем надано пояснення та відповідні документи на їх підтвердження.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено тягар доказування, не надав суду будь-яких доказів на підтвердження недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за зазначений період, а тому не доведено підстав для винесення оскаржуваного наказу.

Натомість суд зазначає, що ухвалою про відкриття провадження у даній справі суд запропонував відповідачу надати докази, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу.

Аналізуючи зміст зазначеного запиту, суд приходить до висновку, що фактично він не містить будь-якої з підстав, зазначених у пункті 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, для направлення такого запиту, а лише посилання на норми Податкового кодексу України.

Разом з тим, у запиті зроблено посилання на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ "ІС-Буд" за результатами аналізу податкових накладних, звітності ТОВ "ІС-БУД", встановлення відсутності в останнього будь-яких основних фондів та виробничих потужностей. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про можливі порушення вимог податкового законодавства.

Проте, такі доводи відповідача, викладені у запитах, не приймаються судом до уваги, оскільки вказані запити контролюючого органу не містять посилань на будь-який акт перевірки або про неможливість проведення зустрічної звірки, не зазначено жодних відомостей про виявлені факти під час аналізу податкової інформації, включаючи і вказані акти, які б свідчили про можливі порушення позивачем або його контрагентом вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а висновки про нереальність господарських операцій зроблено лише на підставі аналізу інформації з Єдиного реєстру податкових накладних.

Таким чином, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів наявності підстав для винесення оскаржуваного наказу № 8432 від 19 червня 2019 року "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що зазначений наказ ГУ ДФС підлягає скасуванню як протиправний, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не має права оскаржувати спірний наказ, тому що допуск до перевірки фактично відбувся, оскільки право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої перевірки, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 02 травня 2018 року у справі №804/3006/17, касаційне провадження №К/9901/40546/18, та від 12 березня 2019 року у справі №813/1052/15, адміністративне провадження №К/9901/8368/18.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних рішень та наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Групабудівельників-Інжиніринг" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить присудити сплачений ним судовий збір у розмірі 3921 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Групабудівельників-Інжиніринг" - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 8432 від 19 червня 2019 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Групабудівельників-Інжиніринг .

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 22 липня 2019 року № 00009721402 та № 00009731402.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Групабудівельників-Інжиніринг" (02094, м. Київ, бул. Верховної Ради, 22 код ЄДРПОУ 40960779) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3910,00 грн. (три тисячі дев`ятсот десять) гривень 48 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу..

Суддя В.В. Аверкова