Рішення

від 25.02.2020 по справі 905/2441/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.02.2020 Справа № 905/2441/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І., при секретарі судового засідання Турко А.В., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Екотест , м. Харків, Харківська область

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь , м.Краматорськ, Донецька область

про стягнення заборгованості за договором №15/962 від 18.12.2018 у розмірі 37939,34грн, пені у сумі 4051,92грн, 3% річних у сумі 832,59грн, інфляційних втрат у сумі 695,32грн

Представники учасників справи:

від позивача: Пономаренко Г.О. - адвокат на підставі ордеру ХВ№7669, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1335 від 13.07.2016

від відповідача: представник не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Екотест , м. Харків, Харківська область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь , м. Краматорськ, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором №15/962 від 18.12.2018 у розмірі 37939,34грн, пені у сумі 4051,92грн, 3% річних у сумі 832,59грн, інфляційних втрат у сумі 695,32грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором №15/962 від 18.12.2018 в частині повної оплати за поставлений позивачем товар.

Приймаючи позовну заяву до розгляду та відкриваючи провадження у справі, суд, виходячи з вимог ч.3 ст.12, ч.1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про розгляд даної справи як малозначної в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Висновок щодо визначення даної справи як малозначної зроблений судом з огляду на приписи п.1 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, для цілей цього Кодексу визначені як малозначні.

Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 16.01.2020; судове засідання призначене на 05.02.2020 з подальшим оголошенням перерви до 25.02.2020.

У судове засідання з`явився представник позивача, позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судові засідання 16.01.2020 та 25.02.2020 представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином; правом на подання відзиву на позов не скористався.

Виходячи з того, що під час розгляду справи судом було створено необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк, згідно зі ст.178 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

18.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Екотест (постачальник) та Публічним акціонерним товариством Енергомашспецсталь (покупець), був укладений договір №15/962 від 18.12.2018, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, передбачених договором постачальник передає у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує товар (продукцію); загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна, виробник продукції визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору.

Ціна продукції вказується в специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору (п.2.1 договору).

Відповідно до п.2.2 договору загальна сума договору є величиною змінною та складається із суми всіх специфікацій, оформлених до договору, але не може перевищувати 300000 з ПДВ, ПДВ 20% (50000грн).

Строки та умови поставки товару вказуються в специфікаціях (п.5.1 договору). Датою поставки товару вважається дата його передачі покупцю постачальником в установленому в специфікаціях місці (п.5.2 договору).

Згідно з п.6.3 договору датою переходу права власності є дата надання представником покупця в товарно-транспортній накладній (видаткові накладній), документом, підтверджуючим таке право, є накладна (видаткова накладна).

За умовами п.9.3 договору покупець проводить оплату за поставлену продукцію протягом строку, вказаного в специфікації, від дня отримання оригіналів рахунку на оплату і сертифікату якості, якщо інше не передбачено специфікаціями.

При несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочки (п.10.6 договору).

Договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п.13.1 договору).

Строк дії договору до 31.12.2019 (п.13.2 договору).

Як встановлюється матеріалами справи в межах договору №15/962 від 18.12.2018 між сторонами було підписано специфікацію №1 від 18.12.2018, якою погоджено поставку продукції - газоаналізатора переносного ОКСИ 5М-4Н з газорозбірним пристроєм довжиною 600мм: кількість - 1шт, сума без ПДВ 37524,45грн; принтеру портативного ОКСИ: кількість - 1шт, сума без ПДВ 2425,00грн; всього вартість з ПДВ складає 47939,89, з яких ПДВ 20% - 7989,89грн.

Відповідно до п.2 специфікації №1 від 18.12.2018 умови оплати: протягом трьох днів після отримання покупцем товару, одним платежем в розмірі 100% загальної суми.

У виконання умов договору №15/962 від 18.12.2018 та специфікації №1 від 18.12.2018 позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною №15 від 05.04.2019 на суму 47939,34грн з ПДВ, який був прийнятий відповідачем без зауважень та заперечень стосовно кількості та якості поставленого товару, що підтверджується підписом представника відповідача на видатковій накладній №15 від 05.04.2019. Так, товар отриманий представником відповідача Зелінським М.С. на підставі довіреності №386 від 03.04.2019 на отримання цінностей за договором №15/962 від 18.12.2018.

Враховуючи приписи положень ст.ст. 76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, вказана видаткова накладна приймається судом як така, що підтверджує належне виконання позивачем умов договору №15/962 від 18.12.2018 та специфікації №1 від 18.12.2018 в частині поставки товару та прийняття його відповідачем.

За наслідком поставки товару постачальником виставлено покупцю рахунок-фактури №20 від 23.01.2019 на суму 47939,34грн.

Як свідчать матеріали справи, у виконання умов договору №15/962 від 18.12.2018 відповідачем шляхом безготівкового переказу були перераховані грошові кошти позивачу в якості оплати за поставлений товар на загальну суму 10000,00грн, що вбачається з виписки по рахунку позивача за період з 13.11.2019 по 19.12.2019.

Таким чином, відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар за договором №15/962 від 18.12.2018 на загальну суму 10000,00грн. Решта вартості поставленого товару у сумі 37939,34грн, станом на час розгляду справи відповідачем сплачена не була. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з нагадуваннями щодо погашення заборгованості за договором №15/962 від 18.12.2018, що не призвело до позитивного результату.

Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №15/962 від 18.12.2018 у розмірі 37939,34грн, пені у сумі 4051,92грн, 3% річних у сумі 832,59грн, інфляційних втрат у сумі 695,32грн. Розглядаючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Відповідно до приписів ч.1 ст.626 ст.11 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Судом встановлено, що договір №15/962 від 18.12.2018 за своєю правовою природою є договором поставки, отже, правовідносини сторін підпадають під регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення містяться в ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договорів поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, позивач виконав господарські зобов`язання за договором №15/962 від 18.12.2018 з поставки товару, в свою чергу відповідач частково виконав свої зобов`язання за договором №15/962 від 18.12.2018, сплативши 10000,00грн за поставлений товар.

Між тим, обставини справи свідчать, що відповідач не здійснив остаточного розрахунку за поставлений позивачем товар у визначений п.2 специфікації №1 від 18.12.2018 строк - протягом трьох днів після отримання покупцем товару, тобто, за видатковою накладною №15 від 05.04.2019 до 08.04.2019 включно. Внаслідок наведеного у відповідача виникла заборгованість за договором №15/962 від 18.12.2018 у розмірі 37939,34грн, наявність якої відповідачем не заперечується.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №15/962 від 18.12.2018 у розмірі 37939,34грн, а отже і про їх задоволення в повному обсязі.

Разом з тим, суд зауважує, що несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставлених ресурсів є порушенням зобов`язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України.

З огляду на невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати поставленого товару у строк, встановлений договором поставки 37939,34грн, суд дійшов висновку, що відповідач згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов`язання.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 4051,92грн за період з 09.04.2019 по 31.12.2019, нарахованої на підставі п.10.6 договору №15/962 від 18.12.2018, суд зазначає таке.

Нарахування заявленої до стягнення в межах даного позову пені зумовлено порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Згідно з приписами ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України є штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Заявлену до стягнення пеню позивачем нараховано на підставі п.10.6 договору №15/962 від 18.12.2018, за умовами якого При несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочки.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, ч.6 ст.232 Господарського кодексу України передбачений період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. При цьому, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Як встановлено судом, відповідач прийняв на себе зобов`язання прийняти та своєчасно здійснити оплату поставленого товару у строк встановлений п.2 специфікації №1 від 18.12.2018 - протягом трьох днів після отримання покупцем товару, тобто, останнім днем здійснення оплати за поставлений товар за видатковою накладною №15 від 05.04.2019 є 08.04.2019, у зв`язку з чим за вимогами ст.253 Цивільного кодексу України першим днем порушення строків оплати, з якого можливо нарахування штрафних санкцій, є 09.04.2019.

Судом також встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені за період, який перевищує шестимісячний строк, визначений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Разом з тим, аналіз умов договору №15/962 від 18.12.2018 свідчить про відсутність умов щодо збільшення встановленого законом періоду нарахування пені, з огляду на що суд дійшов висновку про невідповідність позовних вимог щодо стягнення пені, нарахованої у сумі 4051,92грн за період з 09.04.2019 по 31.12.2019, приписам ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Здійснивши перерахунок пені з дотриманням вимог п.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд встановив, що пеня за прострочення оплати за поставлений товар за вірний період з 09.04.2019 по 08.10.2019 складає 2777,16грн.

Отже, заявлені позовні вимоги про стягнення пені у сумі 4051,92грн, підлягають частковому задоволенню у розмірі 2777,16грн, решта вимог щодо стягнення пені задоволенню не підлягає з мотивів безпідставності.

Розглядаючи позов в частині стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат у сумі 695,32грн за період з 09.04.2019 по 31.12.2019 та 3% річних у сумі 832,59грн за період прострочення з 09.04.2019 по 31.12.2019, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За результатом проведеної судом перевірки розрахунок 3% річних за заявлений позивачем період є методологічно та арифметично вірним та відповідає фактичним обставинам справи, отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 832,59грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За результатом проведеної перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено його невідповідність фактичним обставинам справи в частині невірної методології нарахування (з застосуванням індексів інфляції за неповні місяці).

Суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16, вимога сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Індекс інфляції є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Водночас, суд наголошує на врахуванні індексів виключно за цілі місяці існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п.6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистики №265 від 27.07.2007 випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові №910/9938/17 від 10.10.2018.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат за цілі місяці існування заборгованості, суд встановив, що інфляційні втрати складають більшу суму, ніж заявлена позивачем.

З урахуванням ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 695,32грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, сплачений позивачем платіжними дорученнями №346 від 24.12.2019 у сумі 1921грн, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Доказів понесення інших судових витрат сторонами не надано.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Екотест , м. Харків, Харківська область, до Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь , м.Краматорськ, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором №15/962 від 18.12.2018 у розмірі 37939,34грн, пені у сумі 4051,92грн, 3% річних у сумі 832,59грн, інфляційних втрат у сумі 695,32грн задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь (84306, Донецька область, м. Краматорськ, код ЄДРПОУ 00210602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Екотест (61052, Харківська область, м.Харків, вул.Конторська, б.5, прим.20-А, код ЄДРПОУ 30882862) заборгованість за договором №15/962 від 18.12.2018 у розмірі 37939,34грн, пеню у сумі 2777,16грн, 3% річних у сумі 832,59грн, інфляційні втрати у сумі 695,32грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1864,73грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 25.02.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.02.2020.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя К.І. Аксьонова