Рішення

від 02.12.2019 по справі 160/9513/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року Справа № 160/9513/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіТулянцевої І.В. при секретарі судового засіданняПрогонній В.В. за участю: представника позивача представника відповідача Комлика О.М. Чабан О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2019 ТОВ ЗЕНІТ звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р за № 0015291418 від 22.05.2019 Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 123 862,50 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями - 99 090,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 24 772,50 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що зазначені в акті перевірки порушення ТОВ ЗЕНІТ вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та затвердженого Мінфіном України Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку у відносинах із ТОВ ВІДЕКС ГРУП та ТОВ СПЕЦРЕМПІДРЯД не відповідають дійсності та фактичним обставинам з урахуванням того, що відсутність (не подання) податкової звітності контрагентом не може бути беззаперечним доказом відсутності відображених в бухгалтерському обліку ТОВ ЗЕНІТ операцій з придбання товарів у ТОВ ВІДЕКС ГРУП та ТОВ СПЕЦРЕМПІДРЯД .

Ухвалою суду від 04.10.2019 у вказаній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено судове засідання на 03.11.2019 року на 12:00 год.

Представником відповідача 01.11.2019 подано до суду відзив на позовну заяву (а.с. 89-92), відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі. В обґрунтування власної правової позиції зазначено, що аналізом Єдиного реєстру податкових накладних у розрізі номенклатурних позицій по контрагентам-постачальниками ТОВ ВІДЕКС ГРУП та ТОВ Спецремпідряд по ланцюгу постачання товару, реалізованого на адресу ТОВ ЗЕНІТ , контролюючим органом встановлено відсутність джерела їх законного введення в обіг та реального задекларованого придбання та обрив ланцюгів постачання. Отже, перевіркою не встановлено реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах між ТОВ ЗЕНІТ та ТОВ ВІДЕКС ГРУП , ТОВ СПЕЦРЕМПІДРЯД .

В судове засідання 04.11.2019 року позивач не з`явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи. Судове засідання було відкладено на 18.11.2019 року на 13:00 год.

Позивачем 12.11.2019 було подано до суду відповідь на відзив (а.с. 126-32), відповідно до змісту якого наголошує, що зроблений відповідачем в Акті перевірки висновок про порушення ТОВ ЗЕНІТ вимог податкового законодавства протиправним та таким, що суперечить положенням чинного законодавства України, оскільки такий висновок ґрунтується не нічим не обумовлених суб`єктивних припущенням суб`єкта владних повноважень, оскільки не підтверджений належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

В судовому засіданні 18.11.2019 року було оголошено перерву до 02.12.2019 року до 12:30 год.

02.12.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві та відповіді на відзив

Представник відповідача, в ході розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі з посиланням на позицію, яка викладена у відзиві та акті перевірки.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи судом встановлено, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ЗЕНІТ з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ ВІДЕКС ГРУП з 01.01.2016 по 31.01.2016 та ТОВ СПЕЦРЕМПІДРЯД з 01.12.2016 по 31.12.2016, за результатами якої було складено акт від 29.03.2019 №17420/04-36-14-18/21922637 (а.с. 62-82).

З аналізу змісту акту від 29.03.2019 №17420/04-36-14-18/21922637 судом встановлено, що контролюючий орган, використовуючи дані з інформаційних баз даних ДФС України встановив обрив ланцюга діяльності контрагентів позивача - ТОВ ВІДЕКС ГРУП і ТОВ СПЕЦРЕМПІДРЯД та прийшов до висновків, що ТОВ ЗЕНІТ здійснило безпідставне документальне оформлення господарських операцій і склало первинні документи всупереч норм ч. 1 чт. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та пп. 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704. Крім того відповідачем наголошено у акті, що ТОВ ЗЕНІТ в ході проведення перевірки не надало документів, що підтверджують відповідність отриманого товару встановленим стандартам та технічну документацію, яка встановлює вимоги до його якості, а також на тому, що ТОВ ВІДЕКС ГРУП і ТОВ СПЕЦРЕМПІДРЯД не подано декларації за відповідні періоди.

Перевіркою встановлено порушення Позивачем вимог пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження ПДВ на 150 770,00 грн., а саме: за січень 2016 року - 51 680,00 грн.; за грудень 2016 року - 99 090,00 грн.

На підставі акту перевірки від 29.03.2019 №17420/04-36-14-18/21922637 ГУ ДФС у Дніпропетровській області було винесено податкове повідомлення-рішення форми Р від 22.05.2019 за № 0015291418, яким збільшено ТОВ ЗЕНІТ суму грошового зобов`язання з ПДВ на 123 862,50 грн., з яких: за податковими зобов`язаннями + 99 090,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 24 772,50 грн. (а.с. 42).

Не погодившись із зазначеними рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх до суду, звернувшись із даним адміністративним позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі таких висновків спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини та первісну документацію долучену у копіях до матеріалів справи, суд при винесенні рішення виходить з наступного.

На підставі Договору постачання продукції від 06.12.2016 за № 612-16 ТОВ СПЕЦРЕМПІДРЯД на адресу ТОВ ЗЕНІТ було здійснено постачання товарів виробничо-технічного призначення (а.с. 136-137), на підтвердження чого були складені: видаткова накладна № РН-1219/05 від 19.12.2016 на суму 269 700,00 грн., в т.ч. ПДВ 44 950,00 грн. (а.с. 138); товарно-транспортна накладна № 1219-16 від 19.12.2016 (а.с. 139); податкова накладна № 73 від 14.12.2016 на суму 269 700,00 грн., в т.ч. ПДВ 44 950,00 грн. (а.с. 143); видаткова накладна № РН-1214/04 від 14.12.2016 на суму 324 840,00 грн, в т.ч. ПДВ 54 140,00 грн. (а.с. 140); товарно-транспортна накладна № 1214-16 від 14.12.2016 (а.с. 141); податкова накладна № 72 від 14.12.2016 на суму 324 840,00 грн, в т.ч. ПДВ 54 140,00 грн. (а.с. 142); рахунок-фактура № СП-0001219/05 від 19.12.2016 на суму 69 700,00 грн., в т.ч. ПДВ 44 950,00 грн. (а.с. 144).

Оплата ТОВ ЗЕНІТ за накладною № РН-1214/04 від 14.12.2016 у сумі 35 262,90 грн., в т.ч. ПДВ 5 877,15 грн. здійснена згідно платіжного доручення № 2108 від 16.01.2017 (а.с. 146), у сумі 20 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 3 333,33 грн. здійснена згідно платіжного доручення № 2140 від 31.01.2017 (а.с. 147), у сумі 15 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 2 500,00 грн. здійснена згідно платіжного доручення № 2174 від 24.02.2017 (а.с. 148). Станом на 28.11.2019 заборгованість ТОВ ЗЕНІТ перед ТОВ СПЕЦРЕМПІДРЯД складає 514 277,10 грн., що підтверджується відповідною довідкою за № 2811-19/2 від 28.11.2019.

З матеріалів справи підтверджено, що придбаний ТОВ ЗЕНІТ товар в подальшому реалізований контрагентам, що підтверджує наявність ділової мети господарської діяльності.

Згідно зі ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов`язкова ознака господарської операції) випливає також з норм Податкового кодексу України.

За змістом п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). У зв`язку з цим одне лише посилання на відсутність у постачальника - контрагента у господарській операції матеріально-виробничих та/або трудових ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності, не може бути достатньою підставою для позбавлення платника ПДВ - покупця права на податковий кредит.

Суд не погоджується з висновками контролюючого органу про не підтвердження реальності господарських операцій у зв`язку з не наданням до перевірки сертифікатів якості товару, оскільки ненадання сертифікатів якості на товар не є доказом нереальності господарських операцій, бо ці документи не є первинними у розумінні вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1.

Таким чином, якщо податкові органи володіють інформацією щодо ухилення від сплати податків платником, вони повинні вживати заходи з метою притягнення до відповідальності саме такого суб`єкта господарювання, а не покладати відповідальності на його контрагента, який документально підтвердив своє право на податкові відрахування.

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06).

Отже, висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

У рішенні Європейського суду з прав людини у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України висловлена позиція, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом .

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Крім того, суд приходить до висновків, що використання податковим органом при складанні акта перевірки податкової інформації не може бути достатнім доказом відсутності реальних операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки вказана податкова інформація не стосується обставин здійснення фінансово господарської діяльності контрагентів і позивача та жодних обставин щодо їх договірних відносин в такій податковій інформації не встановлено.

Аналізуючи склад податкового правопорушення, судом здійснено системний аналіз норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що для формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідними умовами є наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.01.2019 у справі №805/4684/15-а, провадження №К/9901/26752/18.

Щодо посилань контролюючого органу на обрив ланцюга , то суд наголошує, що виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Так само і саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.06.2019 у справі № 804/4686/16, провадження №К/9901/32862/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.07.2019 у справі № 805/1877/18-а, провадження №К/9901/15110/19

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У відповідності до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Зі змісту ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України випливає, що свобода підприємницької діяльності, у розумінні якої підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, є загальним принципом господарювання.

Враховуючи викладене, при здійсненні господарської діяльності, керуючись принципами свободи підприємницької діяльності та свободи договору, суб`єкти господарювання вправі вільно укладати будь-які договори, не заборонені законодавством, самостійно обирати контрагентів та визначати умови таких договорів, в т.ч. ціну товару.

Отже, підприємство самостійно здійснює власну господарську діяльність і задля досягнення її мети - економічних і соціальних результатів та одержання прибутку - на свій розсуд визначає необхідні для цього умови.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податків товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушенням контрагентами вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності або деякими дефектами в розрахункових документах, зумовленими допущеними помилками.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Таким чином наведені відповідачем доводи не можуть спростувати реальності операцій позивача з контрагентами.

Водночас при встановленні факту здійснення господарської операції повинні досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення форми Р за № 0015291418 від 22.05.2019 є протиправним і підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивачем сплачено при поданні позовної заяви судовий збір у 1 921,00 грн.

Розподіл судових витрат слід здійснити у відповідності до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 9, 73-78, 90, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ (51831, Дніпропетровська область, Петриківський район, с.Єлизаветівка, вул.Індустріальна, буд.5а; код ЄДРПОУ 21922637) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-А; код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області форми Р №0015291418 від 22.05.2019 року про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 123 862,50 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЗЕНІТ судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст складено 09.12.2019.

Суддя І.В. Тулянцева