Постанова

від 27.02.2020 по справі 120/2325/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2325/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.

Суддя-доповідач - Франовська К.С.

27 лютого 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Совгири Д. І. Кузьменко Л.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Науково-навчально-впроваджувального приватного підприємства "Оримет" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2019 року Науково-навчально-впроваджувальне приватне підприємство Оримет звернулось в суд з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18.06.2019 року № 0006351415, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у сумі 370 264 грн. за основним зобов`язанням та у сумі 92 566 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року адміністративний позов Науково-навчально-впроваджувального приватного підприємства Оримет задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області форми "Р" від 18.06.2019 року № 0006351415.

Стягнуто на користь Науково-навчально-впроваджувального приватного підприємства "Оримет" сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 6942 (шість тисяч дев`ятсот сорок дві) гривні 45 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити.

У доводах апеляційної скарги скаржник покликається на те, що відповідно актом перевірки дотримання ННВПП Оримет своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2018 р., (на підставі наявних пояснень контрагентів, які відображені в протоколах допиту свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , отриманих в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019020000000064 від 20.03.2019 року), спростовано реальність господарських операцій позивача та підтверджено участь даного підприємства у схемах ухилення від оподаткування, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірними.

Також, скаржник зазначає, що в ході проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем податкового законодавства під час здійснення господарських операцій по придбанню ТМЦ (деревного вугілля) у ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у ФОП ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , у ФОП ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , оскільки відсутній характер реальності таких операцій між сторонами правочинів.

У відзиві ННВПП Оримет просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що на податковий облік Науково-навчально-впроваджувальне приватне підприємство Оримет взято в органах державної податкової служби 20.11.1991 р., згідно до відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Основним видом діяльності позивача згідно обраного коду КВЕД є 47.19-Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

Інші види діяльності: 16.10 - Лісопильне та стругальне виробництва,

16.29 - Виробництво інших виробів деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння,

20.14 - Виробництво інших основних органічних хімічних речовин,

45.20 - Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів,

45.31 - Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів,

82.99 - Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.,

46.71 - Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами,

46.73 - Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

З матеріалів справи встановлено, що контролюючим органом на підставі направлення від 11.04.2019р. № 1164 та наказу ГУ ДФС у Вінницькій області від 10.04.2019 року № 1999, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ННВПП Оримет з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №1557/1415/13305103 від 26.04.2019 року, у висновках якого зазначено про порушення позивачем п.п.134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України, п.5, п.21 П(С)БО 15 Доходи , внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього в сумі 370 264 грн., в т.ч. за 2016 рік в сумі 49950 грн., за 2017 рік - 195 034 грн. та за 2018 рік - 125 280 грн. (в т.ч. за 2 квартал 2018 рік - 125 280 грн.).

Не погоджуючись із висновками проведеної перевірки, ННВПП Оримет подало свої заперечення від 30.05.2019 року, за результатами розгляду яких відповідач листом від 12.06.2019 року за № 8481/10/02-32-14-15 залишив заперечення позивача без задоволення, а висновки акту перевірки № 1557/1415/13305103 від 26.04.2019 - без змін.

За наслідками перевірки, 18.06.2019 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006351415, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на суму 462 830 грн., з яких 370 264 грн. за основним платежем та 92 566 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення -рішення слугували наступні висновки перевіряючих.

Виявлене під час проведеної перевірки порушення пп. 134.1.1 п.134 ст.134 ПК України та п.5, п.21 П(С)БО 15 Доходи полягає у тому, що ННВПП Оримет не включено до зазначеного рядка Звіту та, відповідно, до доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), що визначений за правилами бухгалтерського обліку, доходи від безоплатно одержаних оборотних активів всього в сумі 2 057 024 грн., в т.ч. за 2016р. в сумі 277 500 грн., за 2017р. в сумі 1 083 524 грн., за 2018р. в сумі 696 000 грн. (в т.ч. за II квартал 2018р. в сумі 696 000 грн.).

Такий висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що господарські операції між ННВПП Оримет та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були пов`язані із рухом активів та зміною зобов`язань платника податку, так як ТМЦ не могли бути одержані позивачем від зазначених осіб, і, відповідно, підприємством сформовано актив за рахунок надходження запасів з джерела невідомого походження з використанням документів контрагента , що фактично не міг і не здійснював постачання ТМЦ, у зв`язку з чим такі товари необхідно вважати безоплатно отриманими . Єдиною умовою, за якою відповідач дійшов такого висновку, є посилання в акті перевірки на протоколи допитів свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які отримані в межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019020000000064 від 20.03.2019 року, та зі змісту яких слідує, що відповідні особи, будучи зареєстрованими фізичними особами-підприємцями, фактично будь-яких доходів від підприємницької діяльності не отримували та жодних товарно-матеріальних цінностей та послуг в адресу фізичних чи юридичних осіб ніколи не продавали та не надавали.

Позивач, вважаючи прийняте податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з`ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Водночас, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, за змістом положення пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та розміру податку на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

При цьому наявність або відсутність окремих документів, або окремі недоліки допущені при їх складанні не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших документів видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та розміру податку на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановив суд, контролюючим органом в ході перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства під час здійснення господарських операцій - придбанню ТМЦ (деревного вугілля) у ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у ФОП ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , у ФОП ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 . Такий висновок відповідача ґрунтується на відсутності реального характеру таких операцій між сторонами правочинів.

Для повноти встановлення обставин справи необхідно дослідити зміст наведених господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Щодо господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Так, між ФОП ОСОБА_1 (продавець) та ННВПП Оримет (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №16.12.002 від 01.12.2016 р.

Згідно із п.1.1. договору, продавець зобов`язується передавати у власність, а покупець приймати та оплачувати деревне вугілля, надалі товар, в строк та на умовах, зазначених у цьому договорі.

Пунктом п.2.1 договору визначено, що ціна за 1 тонну товару зазначається у видаткових накладних. В ціну товару входить вартість фасування вугілля у поліпропіленові мішки, ціна поліпропіленових мішків, вартість витрат на завантаження товару в автомобіль та його доставки до складу Покупця у м. Вінниці.

Згідно із п.3.1-3.3 договору, продавець відвантажує товар в день отримання оплати; датою відвантаження товару вважається дата передачі продавцем товару покупцю, згідно видаткової накладної; право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент передачі товару.

Пунктом 4.1 договору визначено, що покупець проводить 100% оплату за партію товару по факту завантаження в автомобіль такої партії після отримання СМС або повідомлення на електронну пошту Продавця з вагою партії товару. Оплата за кожну партію товару проводиться в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний або картковий рахунок продавця.

Відповідно до п.11.3 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 30.12.2017р.

Як вбачається із матеріалів справи, факт отримання товару за договором купівлі-продажу №16.12.002 від 01.12.2016р. підтверджується видатковими накладними №1 від 13.12.2016р.; №2 від 23.12.2016р., №3 від 16.01.2017р.; №4 від 17.01.2017р.; №5 від 23.01.2017р.; №8 від 03.02.2017р., №9 від 06.02.2017р.; №12 від 27.02.2017р. (т. 1 а.с. 53-58).

Факт оплати товару підтверджується платіжними дорученнями №1194 від 14.12.2016р., №1196 від 15.12.2016р., №1197 від 16.12.2016р., №1200 від 20.12.2016р №1203 від 23.12.2016р., №1204 від 23.12.2016р., №1218 від 30.12.2016р., №1230 від 10.01.2017р., №1237 від 12.01.2017р., № 1241 від 13.01.2017р., №1245 від 17.01.2017р., №1260 від 23.01.2017р., № 1261 від 23.01.2017р., № 1276 від 08.02.2017р., №1277 від 08.02.2017р., №1282 від 13.02.2017р., №1283 від 13.02.2017р., а також випискою з рахунку за період з 01.01.2017р. до 31.03.2017р. (т. 1 а.с. 59-76).

Вказані господарські операції відображено у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується Карткою субконтрагента ФОП ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 77-79).

Факт подальшого продажу позивачем придбаного у ФОП ОСОБА_1 деревного вугілля, його перевезення та митне оформлення у січні-лютому 2017р. підтверджується митними деклараціями та міжнародними товарно-транспортними накладними від 13.01.2017р., від 16.01.2017р., 23.01.2017р, від 24.01.2017р. від 30.01.2017р., від 03.02.2017р. (т. 1 а.с. 80-93).

Щодо господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом, між позивачем (Покупець) та ФОП ОСОБА_2 (Продавець) було укладено два договори: договір купівлі-продажу від 01.03.2016р. зі строком дії до 30.12.2016р. та договір купівлі-продажу №01/04/18 від 01.04.2018р. зі строком дії до 30.12.2018р.

За змістом даних договорів, (п.1.1. договору), продавець зобов`язується передавати у власність, а покупець приймати та оплачувати деревне вугілля, надалі товар, в строк та на умовах, зазначених у цьому договорі. Згідно п.2.1 договору, ціна за 1 тонну товару зазначається у видаткових накладних. В ціну товару входить вартість фасування вугілля у поліпропіленові мішки, ціна поліпропіленових мішків, вартість витрат на завантаження товару в автомобіль та його доставки до складу Покупця у м. Вінниці.

Згідно із п.3.1-3.3 договорів, продавець відвантажує товар в день отримання оплати; датою відвантаження товару вважається дата передачі продавцем товару покупцю згідно видаткової накладної; право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент передачі товару.

Умови оплати товару визначено в п.4.1 договору, згідно якої покупець проводить 100% оплату за партію товару по факту завантаження в автомобіль такої партії після отримання СМС або повідомлення на електронну пошту Продавця з вагою партії товару. Оплата за кожну партію товару проводиться в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний або картковий рахунок продавця.

Відповідно до п. 11.3 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 30.12.2018р.

Як слідує із матеріалів справи, факт отримання товару за договором від 01.03.2016 р. підтверджується видатковою накладною №5 від 20.07.2016р. (т. 1 а.с. 101). Оплата за даний товар здійснювалась згідно платіжних доручень № 999 від 18.07.2016р., №1000 від 28.07.2016р., №1004 від 21.07.2016р. (т. 1 а.с. 109-111).

Факт отримання товару за договором №01/04/18 від 01.04.2018р. підтверджується видатковою накладною №64 від 23.04.2018р. (т. 1 а.с. 108). Факт оплати товару підтверджується випискою з рахунку за період з 16.04.2018р. до 02.05.2018р.(т. 1 а.с. 112).

Відповідні господарські операції відображено у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується Карткою субконтрагента за січень 2016 - грудень 2018р. (т. 1 а.с. 113).

Факт подальшого продажу позивачем придбаного деревного вугілля, його митне оформлення підтверджується митними деклараціями, міжнародними товарно-транспортними накладними та інвойсами від 03.10.2016р., від 20.04.2018р., від 24.04.2018р., від 25.04.2018р. (т. 1 а.с. 116-122).

Щодо господарських операцій з ФОП ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

13.06.2018 р. між ФОП ОСОБА_3 (Продавець) та ННВПП Оримет (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 13/06/18 від 13.06.2018р., за умовами якого продавець зобов`язується передавати у власність, а покупець приймати та оплачувати деревне вугілля, надалі товар, в строк та на умовах, зазначених у цьому договорі (п. 1.1 договору) (т. 1 а.с. 123, 124).

Згідно п.2.1 договору, ціна за 1 тонну товару зазначається у видаткових накладних. В ціну товару входить вартість фасування вугілля у поліпропіленові мішки, ціна поліпроліенових мішків, вартість витрат на завантаження товару в автомобіль та його доставки до складу Покупця у м. Вінниці.

Пунктом 3.1-3.3 договору, продавець відвантажує товар в день отримання оплати; датою відвантаження товару вважається дата передачі продавцем товару покупцю згідно видаткової накладної; право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент передачі товару.

Як зазначено у п. 4.1 договору, покупець проводить 100% оплату за партію товару по факту завантаження в автомобіль такої партії після отримання СМС або повідомлення на електронну пошту Продавця з вагою партії товару. Оплата за кожну партію товару проводиться в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний або картковий рахунок продавця.

Відповідно до п.11.3 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 30.12.2018р.

Як свідчать матеріали справи, факт отримання товару за договором № 4 від 13.06.2018р підтверджується видатковою накладною № 70 від 01.06.2018р. (т. 1 а.с. 125). Факт оплати товару підтверджується платіжними дорученнями №14 від 23.06.2018р., №16 від 25.06.2018р. №18 від 26.06.2018р. (т. 1 а.с. 126-128).

Відповідні господарські операції відображено у бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується Карткою субконтрагента за січень 2016-грудень 2018р. (т. 1 а.с. 129).

Факт продажу позивачем придбаного у ФОП ОСОБА_3 товару (деревного вугілля), його митне оформлення підтверджується митними деклараціями, міжнародними товарно - транспортними накладними та інвойсами від 13.06.2018р., від 19.06.2018р., від 20.06.2018р., від 25.04.2018р. (т. 1 а.с. 130-140).

Факт оплати за вказаними договорами підтверджується банківськими виписками.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з наданих позивачем доказів вбачається, що відповідні договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) передані, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Апеляційний суд зазначає, що зібрані докази в повній мірі підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відповідні первинні документи містять всі обов`язкові реквізити та відображають в повній мірі зміст господарської операції та є тими документами, на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні .

Висновки акту перевірки не містять жодних зауважень щодо повноти та правильності складання усіх первинних та бухгалтерських документів по даним господарським операціям. Також відповідачем не надано жодних доказів, які б спростували доводи позивача та наявні у справі матеріали, які доводять реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Зокрема, в акті перевірки відображено дослідження банківських виписок, якими підтверджується факт оплати товару, відображено дослідження видаткових накладних, якими підтверджується факт передачі товару, тому висновки відповідача про безоплатне отримання відповідних товарів не є документально підтвердженим. Відповідач не навів власних доводів із посиланням на відповідні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними вказаних правочинів, які б підтверджували нікчемність означених договорів чи відсутність зв`язку укладених угод та отриманого позивачем товару із його господарською діяльністю.

Отже, на підставі наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що досліджені докази по взаємовідносинам між позивачем та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджують факт придбання у власність поставлених товарно-матеріальних цінностей, їх відображення у бухгалтерському обліку підприємства та подальшого руху придбаного товару на експорт.

Єдиною підставою, за якою відповідач дійшов висновку про відсутність між позивачем та зазначеними контрагентами фактичного здійснення господарських операцій щодо постачання відповідного товару, є врахування протоколів допиту свідків - відповідних контрагентів позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019020000000064 від 20.03.2019 року, у яких вказані особи надали пояснення про те, що жодної господарської діяльності з приводу постачання будь-яких товарів вони не здійснювали.

Так, відповідні протоколи допиту свідків не були залучені відповідачем до матеріалів проведеної перевірки, а тому з метою їх дослідження, ухвалою суду першої інстанції від 17.09.2019 року належним чином їх завірені копії витребувано в Оперативного управління ГУ ДФС у Вінницькій області та долучено до матеріалів даної справи.

Зі змісту протоколів з`ясовано, що дійсно, ст. о/у з ОВС ВВКПМС ОУ ГУ ДФС у Вінницькій області капітаном податкової міліції Чернегою В.М. в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019020000000064 від 20.03.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ст. 366 КК України вчинено процесуальні дії - допитано свідків, про що 26.03.2019 року складено протокол допиту свідка ОСОБА_2 , 12.04.2019 року складено протокол допиту свідка ОСОБА_3 , та 26.04.2019 року складено протокол допиту свідка ОСОБА_1 .

Однак, вказані протоколи допиту свідків та викладені у них свідчення відповідних осіб не можуть бути прийнятими судом до уваги при розгляді даної адміністративної справи з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України.

У частині першій статті 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту свідків, отримані на стадії досудового розслідування, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінального провадження в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту свідка на стадії досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Також станом на час розгляду справи відсутній вирок суду у кримінальній справі, в межах розслідування по якій допитувались в якості свідків ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 .

За відсутності відповідного вироку суду, де визнані встановленими факти, зібрані під час розслідування кримінальної справи, будь-яка зібрана під час розслідування інформація не може бути належним доказом, оскільки вона може не знайти підтвердження за результатами судового розгляду відповідної кримінальної справи.

Відповідачем не надано доказів проведення податковими органами перевірок контрагентів, притягнення цих ФОП до відповідальності, винесення щодо них податкових повідомлень-рішень, постановлення вироків або ухвал про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, які б безперечно підтверджували невиконання цими контрагентами своїх зобов`язань.

Крім того, сам факт наявності господарських операцій з контрагентами, які порушують податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки даних про те, що позивач був обізнаний про такі дії його контрагентів до суду не надано. У випадку, коли контрагенти не виконали свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме для цієї особи.

Таку правову позицію неодноразово висловлював в своїх рішеннях Верховний Суд та аналогічна позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "Булавес" АД проти Болгарії".

Надані первинні документи оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують участь позивача та контрагента у виконанні обумовлених послуг.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, з матеріалів справи не вбачається, що контролюючим органом досліджувався реальний рух активів в процесі здійснення відповідних господарських операцій, не наведено доказів залучення контрагента позивача до схеми мінімалізації податкового навантаження та отримання неправомірної податкової вигоди, зокрема, відсутні докази порушення фіскальних інтересів за результатами таких взаємовідносин, ухилення від сплати податків.

Матеріали справи також не містять вироків відносно посадових осіб позивача та/або його контрагентів.

Одночасно з цим, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем в акті перевірки.

Крім того, види діяльності згідно КВЕД та вимог статуту повністю узгоджується та відповідає характеру робіт, що були предметом договорів між позивачем та контрагентами.

Зазначені обставини вказують на наявність у позивача ділової мети відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 02 березня 2020 року.

Головуючий Франовська К.С. Судді Совгира Д. І. Кузьменко Л.В.