Постанова

від 17.02.2020 по справі 140/1680/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 140/1680/19 пров. № 857/13559/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Гуляка В.В.,

Пліша М.А.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Дочірнього виробничо-комерційного підприємства Горохів - Агротехцентр МТС та Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Каленюк Ж.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Луцьку о 13 год. 51 хв. 10 жовтня 2019 року, повне судове рішення складено 21 жовтня 2019 року, у справі №140/1680/19 за позовом Дочірнього виробничо-комерційного підприємства Горохів - Агротехцентр МТС до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

23.05.2019 Дочірнє виробничо-комерційне підприємство Горохів - Агротехцентр МТС (далі - Підприємство) звернулось в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 квітня 2019 року: №0004311404, №0004301404, №0004351404 та №0004341404.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року замінено в адміністративній справі відповідача Головне управління ДФС у Волинській області (ідентифікаційний код 39400859) на правонаступника Головне управління ДПС у Волинській області (ідентифікаційний код 43143484).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 24 квітня 2019 року №0004311404 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 161867,45 грн. та податкові повідомлення-рішення від 24 квітня 2019 року №0004351404 та №0004341404. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини положення пункту є підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України не поширюються, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . Суд першої інстанції вказав, що приналежність нерухомого майна до об`єктів промисловості, як на цьому наполягає позивач, не є достатньою умовою для застосування положень пункту є підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки застосування цього пункту можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Позивач не є промисловим підприємством. Саме виробництво промислової продукції промисловими підприємствами є умовою застосування підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, що не доведено матеріалами справи та не обґрунтовано стороною позивача у судовому засіданні. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є платником податку в розумінні підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України з об`єктів нежитлової нерухомості, що йому належать на праві власності, а базою оподаткування є загальна площа цих об`єктів, в тому числі їх часток. Суд першої інстанції вказав, що витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявні у матеріалах справи, вказують на те, що об`єкти нежитлової нерухомості, про які йдеться вище та які, як встановлено, є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є власністю позивача одні з 21, а інші з 22 серпня 2015 року на підставі свідоцтв про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство, на що відповідач не звернув уваги та нараховував податок з 01 січня 2015 року, що вказує на неправомірність його рішення №0004311404 в частині визначення податку за 2015 рік, тоді як в іншій частині податкове повідомлення-рішення №0004311404, на думку суду першої інстанції, є правомірним. Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2019 року №0004351404, №0004341404 та №0004311404 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 161 867,45 грн. В решті суд дійшов переконання про доведеність відповідачем правомірності його рішень.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, Підприємство подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що під час проведення документальної позапланової перевірки досліджені питання, що не входили до предмета такої, чим відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень. Скаржник вказує, що відповідачем не дотримано вимог щодо обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії. Вказує, що до переліку об`єктів нерухомого майна, яким володіє Підприємство наявні правові підстави застосувати пункт є пп.266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України, що не враховано судом першої інстанції. Зазначає, що порушення, яке нібито встановлені в акті перевірки та за яке позивачу нараховано штраф в сумі 340 грн. винесене без встановлення фактичних обставин справи та є надуманим та необґрунтованим.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року в частині задоволення позову та в цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що наказ про проведення перевірки позивач отримав, в судовому порядку не оскаржував, до проведення позапланової виїзної перевірки службових осіб допустив. Скаржник вказує, що в ході проведення перевірки позивач в період з 01.01.2016 по 31.12.2018 не здійснювало сільськогосподарську діяльність. Зазначає, що з 01.01.2015 по 31.12.2018 будівлі та споруди Підприємством в оренду не передавались, доходів від передачі їх в оренду не отримувало. Скаржник вважає, що у спірному випадку базовим податковим періодом для сплати податку на нерухоме майно є 2015 рік.

Учасники справи явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, Дочірнє виробничо-комерційне підприємство Горохів - Агротехцентр МТС зареєстровано Горохівським районним управлінням юстиції Волинської області 29.04.1998, види діяльності за КВЕД: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 01.50 змішане сільське господарство; 47.89 роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

У період з 31.01.2019 по 08.02.2019 посадовими особами ГУ ДФС у Волинській області на підставі направлень від 30.01.2019 №290, №291 та відповідно до Наказу від 30.01.2019 №348 проведено позапланову виїзну документальну перевірку Дочірнього виробничо-комерційного підприємства Горохів - Агротехцентр МТС за період діяльності 2015 - 2018 роки з метою дослідження питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плати за землю, за результатами якої складено акт від 15 лютого 2019 року №2498/14-04/23250834.

Відповідно до висновків акта перевірки від 15 лютого 2019 року №2498/14-04/23250834 перевіркою встановлено порушення Підприємством: підпунктів 266.2.1, 266.2.2 пункту 266.2, підпункт 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України, у зв`язку із чим підлягає донарахуванню податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 1 009 416,00 грн.; підпунктів 49.18.2, 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, пункту 120.1 статті 120, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України - платником не подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 - 2018 роки (т.1 а.с.11-15).

07.03.2019 Підприємство подало у ГУ ДФС у Волинській області заперечення на акт перевірки від 15 лютого 2019 року №2498/14-04/23250834 за результатом розгляду якого ГУ ДФС у Волинській області прийнято рішення про проведення позапланової виїзної перевірки з питань, що становлять предмет заперечення, з 26.03.2019.

20.03.2019 ГУ ДФС у Волинській області видано Наказ №1065 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ДВКП Горохів - Агротехцентр МТС згідно з яким документальну виїзну позапланову перевірку слід провести за період діяльності 2015-2018 роки, з метою дослідження питань, що стали предметом заперечення (т.1 а.с.23).

За результатами проведення позапланової виїзної документальної перевірки ДВКП Горохів - Агротехцентр МТС за період діяльності 2015-2018 роки, з метою дослідження питань, що стали предметом заперечення, складено акт від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834 відповідно до висновків якого Підприємством порушено:

- підпункти 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пункти 286.1, 286.2, 286.3, 286.4 статті 286 ПК України, що призвело до заниження задекларованих річних сум земельного податку за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року на 4 956 839,01 грн., в тому числі за 2016 рік на 1 426 806,59 грн., за 2017 рік на 2 233 226,00 грн., за 2018 рік на 1 296 806,42 грн.;

- підпункти 266.2.1, 266.2.2 пункту 266.2, підпункт 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України, у зв`язку із чим підлягає донарахуванню податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 972 719,40 грн.;

- підпункти 49.18.2, 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, пункт 120.1 статті 120, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України - платником не подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 - 2018 роки.

Листом від 19 квітня 2019 року №13294/10/03-20-14-04 проінформовано Підприємство про результати розгляду заперечення від 07 березня 2019 року на акт перевірки від 15.02.2019.

З врахуванням висновків акта перевірки від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834 ГУ ДФС у Волинській області 24 квітня 2019 року прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0004311404, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 1 215 899,25 грн., в тому числі основний платіж в сумі 972 719,40 грн., штрафні санкції - 243 179,85 грн.; - №0004301404 про нарахування штрафних санкцій у сумі 340,00 грн.; - №0004351404, яким визначено грошове зобов`язання із земельного податку (Мар`янівська сільська рада) у сумі 4 998 232,11 грн., в тому числі основний платіж в сумі 3 998 585,69 грн., штрафні санкції - 999 646,42 грн.; - №0004341404, яким визначено грошове зобов`язання із земельного податку (Цегівська сільська рада) у сумі 900 565,28 грн., в тому числі основний платіж в сумі 720 452,22 грн., штрафні санкції - 180 113,06 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, такими, що порушують права, Підприємство звернулось із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

З 01 січня 2015 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 №71-VIII, згідно з яким, зокрема, введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Відповідно до підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України (підпункт 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.8.1 пункту 266.8 статті 266 ПК України у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості.

Законом №71-VIII підрозділ 10 розділу XX Перехідні положення ПК України доповнено пунктом 33 згідно з яким на 2015 рік ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначені пунктом 266.5.1. пункту 265.5 статті 265 цього Кодексу, не можуть перевищувати 1 відсоток мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об`єктів нежитлової нерухомості.

Згідно з інформацією витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 та 22 серпня 2015 року позивач є власником об`єктів нежитлової нерухомості на АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 , 13 АДРЕСА_3 області загальною площею 106142,60 кв.м. (всього 32 об`єкти) (т.1 а.с.201-232), що позивач не заперечує.

Як зазначено в акті перевірки від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834 з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2018 року будівлі та споруди Підприємство в оренду не передавало, доходів від передачі їх в оренду не отримувало, що підтверджено листом №2 від 06 лютого 2019 року, а також банківськими виписками за рахунками позивача, згідно з якими відсутні доходи за оренду приміщень.

У 2018 році відбулась часткова реалізація нерухомого майна, а саме: виробнича споруда площадка цеху механізації, виробнича споруда площадка для вагових будок, виробнича споруда підземний резервуар біля РЮПРО, виробнича споруда гідромеханізозаний склад буряка, виробнича споруда змивна площадка, виробнича споруда галерея жомовидалення відчужені на користь Приватного підприємства Агро-Експрес-Сервіс на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 20 серпня 2018 року ННС №969399. За реалізацію нерухомого майна Підприємство отримало кошти в сумі 260 000 грн.

Станом на 21 серпня 2018 року площа об`єктів нерухомого майна - нежитлових приміщень склала 82 467,3 кв.м. Згідно з довідкою банку №LSK/24 від 04.02.2019 щодо інформації про отримані кошти на рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 кошти від надання в оренду таких об`єктів нерухомого майна не надходили.

В ході проведення перевірки контролюючим органом отримані виписки по рахунках з АТКБ Приватбанк та ПАТ Райффайзен Банк Аваль по рахунках позивача, відповідно до яких відсутні доходи за оренду приміщень.

В позовній заяві та апеляційній скарзі Підприємство зазначає, що належне Підприємству нерухоме майно не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України згідно з яким не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Так, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України закріплено перелік об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та у кожному буквеному пункті (від а до л ) передбачено конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому міститься прив`язка або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю, та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування. Кожен з перелічених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.

Буквальний аналіз пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).

Відповідно до вказаного Класифікатора об`єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості .

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості , який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості , 1251.2 - Будівлі підприємств чорної металургії , 1251.3 - Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості , 1251.4 - Будівлі підприємств легкої промисловості , 1251.5 - Будівлі підприємств харчової промисловості , 1251.6 - Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості , 1251.7 - Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості , 1251.8 - Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості , 1251.9 - Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне .

Щодо промислового підприємства, то необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 лютого 2019 року у справі №819/818/17 зазначив, що відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар`єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Промисловість, в розумінні економічної теорії, це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Враховуючи зазначене, застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Статуту Дочірнього виробничо-комерційне підприємство Горохів - Агротехцентр МТС , затвердженого рішенням учасника (засновника) від 10 грудня 2014 року №88 (зареєстроване державним реєстратором 10 грудня 2014 року), Підприємство створене з метою виробництва сільськогосподарської продукції, її зберігання і реалізації, та задоволення суспільних потреб громадян, економічних соціальних інтересів власника (учасника) та працівників підприємства, тобто позивач не відноситься до промислового підприємства у розумінні Національного класифікатора України ДК 009:2010.

За таких обставин, враховуючи відсутність двох обов`язкових умов для застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач є платником податку в розумінні підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України з об`єктів нежитлової нерухомості, що йому належать на праві власності, а базою оподаткування є загальна площа цих об`єктів, в тому числі їх часток.

Водночас, відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (пункт 8.3 статті 8 ПК України).

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Водночас, пунктом 4 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постановах від 21 травня 2019 року (справа №1840/3064/18), від 31 січня 2020 року (справа №820/607/17).

Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової нерухомості та для об`єктів нежитлової нерухомості на 2015 рік та встановлення ставок податку, затверджено Рішенням Мар`янівської селищної ради від 30 січня 2015 року №58/3 (т.1 а.с.103-106).

Відповідно до пункту 6.2 цього Положення для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, становить 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м бази оподаткування.

Таким чином, оскільки застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року, а тому прийняте Мар`янівською селищною радою 30 січня 2015 року рішення №58/3, в 2015 році не могло бути застосоване, оскільки плановим періодом для застосування такого рішення є 2016 рік.

Отже, відсутні підстави для покладення контролюючим органом в межах спірних правовідносин на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік, а тому нарахування відповідачем грошового зобов`язання Підприємству з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік відповідно до розрахунку, що є у справі, у сумі 129493,96 грн. є протиправним.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення №0004311404 слід скасувати в частині 129493,96 грн. основного платежу та 32373,49 грн. штрафних санкцій (розмір штрафу 25 відсотків основного платежу), а всього 161867,45 грн.

В іншій частині податкове повідомлення-рішення №0004311404 є правомірним, оскільки грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 - 2018 роки відповідачем розраховано відповідно до ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджених рішеннями Мар`янівської селищної ради від 30.01.2015 №58/3, від 10.02.2017 №14/4, яке з врахуванням положень Закону України від 20 грудня 2016 року №1791-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році , набирало чинності з дня його прийняття, з урахуванням об`єктів, відчужених позивачем у 2018 році.

При цьому, відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Підпунктом 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України встановлено, що грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано.

Відповідно підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Як зазначено в акті перевірки від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834 та не спростовано позивачем, у період, що перевірявся, Підприємство не подавало податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з пунктом 120.1 статті 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Податковим повідомленням-рішенням від 24 квітня 2019 року №0004301404 до Підприємства застосовано штрафні санкції у сумі 340,00 грн. за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку вказаний штраф застосовано за неподання декларацій у 2017 та 2018 роках по 170,00 грн. за кожен випадок (т.2 а.с.117), що відповідає вказаним вище нормам законодавства, а тому підстави для визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення відсутні.

Надаючи правову оцінку аргументам сторін щодо правомірності винесення контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2019 року №0004351404, №0004341404, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України).

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (підпункт 286.2 статті 286 ПК України).

Відповідно до підпунктів 286.3 та 286.4 статті 286 ПК України платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

За нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

У разі зміни протягом року об`єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

В акті перевірки від 10 квітня 2019 року №7910/14-04/23250834 зазначено, що за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 Підприємство задекларувало земельного податку в сумі 2259482,25 грн.

В ході перевірки встановлено, що Підприємство має в постійному користуванні земельні ділянки на території Мар`янівської селищної ради загальною площею 57,81 га в межах населених пунктів (Державний акт на право постійного користування І-ВЛ №002127 від 01.12.1998 (т.1 а.с.246-248)), а також на території Цегівської сільської ради загальною площею 223,35 га за межами населених пунктів (Державний акт на право постійного користування І-ВЛ №001017 від 30.12.1998 (т.1 а.с.242-245)).

Як встановлено контролюючим органом в податкових деклараціях за 2016-2018 роки по Мар`янівській селищній раді Підприємство задекларувало земельний податок із застосуванням ставки земельного податку у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, як передбачено Рішеннями Мар`янівської селищної ради від 30.06.2015 №63/2 та від 10.02.2017 №14/10, якими затверджено Положення про плату за землю, для ділянок наданих для потреб сільськогосподарського виробництва, водного господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами.

В податкових деклараціях за 2016-2018 роки по Цегівській сільській раді Підприємство задекларувало земельний податок із застосуванням ставки земельного податку у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки по області, як передбачено Рішеннями Цегівської сільської ради від 30.06.2015 №41/4 та від 14.02.2017 №14/3 за несільськогосподарські угіддя, які перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств.

В ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено заниження Підприємством річної суми земельного податку за 2018 рік по земельних ділянках кадастрові номери №0720855400:02:001:0079 площею 30,8438 га та №0720855400:02:001:0078 площею 12,1080 га, заниження площі земельної ділянки в декларації з плати за землю по Мар`янівській селищній раді за 2018 рік (кадастровий номер 0720855400:01:001:0406) на 1,0677 га, завищення площі земельної ділянки в декларації з плати за землю по Цегівській сільській раді за 2018 рік (кадастровий номер 0720888600:00:001:0225) на 6,97 га, неправомірне застосування ставок земельного податку в розмірі 1% задекларованих Підприємством за період 2016-2018 роки.

Так, відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 04 березня 2019 року №11-3-0.2220-1608/2-19 згідно з державним актом на право постійного користування землею І-ВЛ №001017 від 30.12.1998 у постійному користування Підприємства перебувають земельні ділянки загальною площею 223,35 га, які відповідно до технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) внесені до Державного земельного кадастру за кадастровими номерами: №0720888600:00:001:0225 площею 132,2287 га, №0720888600:00:001:0226 площею 82,05 га, №0720888600:00:001:0224 площею 2,1 га, №0720855400:01:001:0406 площею 1,0677 га, загальна площа відповідно до документації становить 217,4464 га. Згідно з державним актом на право постійного користування землею І-ВЛ №002127 від 01.12.1998 у постійному користування Підприємства перебувають земельні ділянки загальною площею 57,81 га, які відповідно до технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) внесені до Державного земельного кадастру за кадастровими номерами: №0720855400:02:001:0074 площею 5,0364 га, №0720855400:02:001:0078 площею 12,108 га, №0720855400:02:001:0079 площею 30,8438 га, №0720855400:02:001:0081 площею 0,8385 га, №0720855400:02:001:0080 площею 0,2476 га, №0720855400:02:001:0072 площею 0,3402 га, №0720855400:03:005:0042 площею 1,5674 га, №0720855400:01:001:0404 площею 0,1319 га, загальна площа становить 51,1138 га. (т.1 а.с.142)

Також у вказаному листі зазначено, що за інформацією відділу у Горохівському районі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області земельні ділянки з кадастровими номерами №0720888600:00:001:0225, №0720888600:00:001:0226, №0720888600:00:001:0224 знаходяться за межами населених пунктів і технічна документація з нормативної грошової оцінки не розроблялась.

Згідно з витягом із технічної документації від 13 березня 2019 року №34-3-0.191-779/1655-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки №0720855401:00:001:0406 площею 1,0677 га, місце розташування - смт Мар`янівка, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення - 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд, підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, становить 1459001,37 грн. (т.1 а.с.143).

Листами відділу Держземагенства у Горохівському районі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 17 лютого 2015 року №14-305-0.11-1068/2-15 (т.2 а.с.102) та від 16 лютого 2017 року №179/86-17 (т.2 а.с.94), Підприємство повідомлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, які знаходяться на території Цегівської сільської ради згідно з державним актом на право постійного користування І-ВЛ №001017 не проводилася, оскільки земельні ділянки знаходяться за межами Цегівської сільської ради.

Нормативна грошова оцінка 1 га ріллі по Волинській області станом на 01 січня 2016 року становить 35755,63 га. Відповідно до листа Головного управління Держземагенства у Волинській області від 17.02.2017 №28-3-0.10-1512/2-17 нормативна грошова оцінка 1 га ріллі по Волинській області станом на 01 січня 2017 року - 29940,42 га, відповідно до листа Головного управління Держземагенства у Волинській області від 16.02.2018 №28-3-0.10-1451/2-18 нормативна грошова оцінка 1 га ріллі по Волинській області станом на 01 січня 2018 року становить 21 607,36 грн. (т.2 а.с.99-101).

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок на території Мар`янівської селищної ради, які перебувають у постійному користуванні Підприємства, проведена та у 2016 році становить 967131,70 грн., а у 2017 році - 1716802, 00 грн., що зазначено як в податкових деклараціях, так і в акті перевірки. Після реєстрації земельних ділянок у 2018 році їх нормативна грошова оцінка змінилася, що відображено у податковій декларації за 2018 рік та в акті перевірки.

Оскаржуючи правомірність донарахування контролюючим органом земельного податку, Підприємство вказує, що розрахунки такого подано без будь-яких порушень, по ставках, встановлених органом місцевого самоврядування.

Так, рішенням Мар`янівської селищної ради від 30 червня 2015 року №63/2 затверджено Положення про плату за землю (т.1 а.с.107-110), рішенням від 10 лютого 2017 року №14/10 - Положення про податок на майно в частині плати за землю (т.1 а.с.129-133).

Відповідно до підпункту 6.1.4 пункту 6.1 Положення про плату за землю ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місця розташування), надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, становить 1 відсоток.

Згідно з пунктом 6.2 Положення про плату за землю за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання - крім державної та комунальної власності - ставка земельного податку становить 3 відсотки нормативної грошової оцінки.

Рішеннями Цегівської сільської ради від 30 червня 2015 року №41/4, від 14 лютого 2017 року №14/3 затверджені Положення про плату за землю в частині земельного податку та Положення про податок на майно (в частині плати за землю) відповідно (т.1 а.с.118-123, 124-128).

Вказаними Положеннями встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Зокрема, ставка земельного податку становить 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (пункт 7 Положень), однак за несільськогосподарські угіддя, які перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств - 1 відсоток нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (підпункт 7.1 Положень).

Таким чином, при визначенні ставки земельного податку врахуванню підлягають і ознаки земельних ділянок (як-от, несільськогосподарські угіддя; землі, зайняті будівлями і спорудами і т. ін.), і види цільового призначення земель (надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного господарства, для залізничного транспорту і т. ін.), і види діяльності землекористувача (сільськогосподарські підприємства, гірничобудівні підприємства), оскільки за такими ознаками (однією чи їх сукупністю) орган місцевого самоврядування визначив інші (менші) ставки податку, у порівнянні із загальним правилом, коли за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної власності) встановлена ставка 3 відсотки нормативної грошової оцінки землі (якщо така проведена) або 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області (за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено).

В податкових деклараціях за 2016-2018 роки по Цегівській сільській раді позивачем задекларовано земельний податок із застосуванням ставки земельного податку у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки по області згідно з пунктом 7.1 Положення, а по Мар`янівській селищній раді - у розмірі 1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно з підпунктом 6.1.4 Положення.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до підпункту 6.1.4 пункту 6 як Положення про плату за землю, затвердженого Рішенням Мар`янівської селищної ради від 30.06.2015 №63/2, так і Положення податок на майно (в частині плати за землю), затвердженого Рішенням Мар`янівської селищної ради від10.02.2017 №14/10, визначальним при застосуванні ставки земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, в розмірі 1% НГО є вид цільового призначення наданих земель.

В свою чергу, підпунктами 7.1 пункту 7 рішень Цегівської сільської ради від 30.06.2015 №41/4, яким затверджено Положення про плату за землю, та від 14.02.2017 №14/3, яким затверджено Положення про податок на майно (в частині плати за землю), виокремлено несільськогосподарські угіддя, які перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств.

Водночас, відповідно до витягів земельного кадастру про земельні ділянки Цегівської сільської ради та Мар`янівської селищної ради, цільове призначення земельних ділянок, які передані Підприємству - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд, підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, категорія земель - землі промисловості, транспорту, та ін. призначення, вид користування - у виробничій діяльності, що не відповідає ознакам, закріпленим підпунктами 6.1.4 пункту 6 вказаних Положень Мар`янівської селищної ради та підпунктами 7.1 пункту 7 Положень Цегівської сільської ради.

При цьому, відповідно до положень статті 274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Згідно з статтею 275 ПК України ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

З огляду на встановлені обставини справи, враховуючи нормативно-правове регулювання порядку сплати земельного податку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що Підприємством при визначенні розміру ставки земельного податку без належних правових підстав застосовано ставку земельного податку у розмірі 1% НГО, тоді як податковими повідомленнями-рішеннями від 24 квітня 2019 року №0004351404, №0004341404 правомірно визначені грошові зобов`язання та штрафні санкції за платежем земельний податок з юридичних осіб за період березень-грудень 2016 року, 2017-2018 роки.

Щодо аргументів позивача про порушення контролюючим органом порядку проведення позапланової перевірки за фактами, викладеними в запереченні на акт перевірки, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов`язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Таким чином, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

В той же час, платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 ПК України шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

В межах спірних правовідносин податковим органом фактично була реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, а тому актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов`язки для позивача платника податків є податкові повідомлення-рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняті за результатами проведеної перевірки, які оскаржуються позивачем.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що у запереченні на акт перевірки від 15 лютого 2019 року №2498/14-04/23250834 вказано, що Підприємство не погоджується з викладеним у акті, зокрема, вказано на недоліки та невідповідності пункту 3.1 акта Земельний податок та зазначено, що витяги з фактичною площею земельних ділянок, яку має в постійному користування Підприємство, для перевірки надавались, а площа, зазначена у Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.08.2015, який використано контролюючим органом під час проведення перевірки, не відповідає фактичній, так як в період, що перевірявся частина нерухомості була реалізована.

Отже, з огляду на зміст вказаних заперечень, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що перевірка проводилася з питань, що стали предметом оскарження, відповідач, реалізуючи наказ від 20.03.2019 №1065, не вийшов за межі питань, що стали предметом заперечення, та діяв у спосіб, визначений вказаним наказом.

На підставі аналізу вказаних законодавчих положень та матеріалів справи, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2019 року №0004351404, №0004341404.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2019 року №0004351404 та №0004341404 та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Дочірнього виробничо-комерційного підприємства Горохів - Агротехцентр МТС залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №140/1680/19 скасувати в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2019 року №0004351404 та №0004341404 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову Дочірнього виробничо-комерційного підприємства Горохів - Агротехцентр МТС до Головного управління ДПС у Волинській області відмовити.

В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №140/1680/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді В. В. Гуляк М. А. Пліш Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 27.02.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України