Окрема думка

№ 87926857

від 24.02.2020 по справі 916/3156/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Окрема думка

25 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3156/19 Судді Південно-західного апеляційного господарського суду Аленіна О.Ю.

по справі №916/3156/19

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до відповідача Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43»

про стягнення 127165,53грн., із яких 97000 грн. основного боргу, 14085,98 грн. пені, 5105,42 грн. три проценти річних, 10974,13грн. втрат від інфляції

У жовтні 2019 Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43» про стягнення 127165,53грн., із яких 97000 грн. основного боргу, 14085,98грн. пені, 5105,42грн. три проценти річних, 10974,13грн. втрат від інфляції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив що 20.09.2017 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ЖБК «УЮТ-43» було укладено договір №8229/1718-ТЕ-23 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 329534,55грн., та відповідач за умовами п.6.1. договору мав розрахуватись за отриманий газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Однак, як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. вказаного договору, що і стало підставою для позивача нарахувати на суми несвоєчасно сплаченої заборгованості пеню, три проценти річних, втрати від інфляції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 задоволено частково позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43» про стягнення 127165,53 грн, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 97000 грн. основного боргу, 14085 грн. 98 коп. пені, 5105 грн. 42 коп. три проценти річних, 10943 грн. 88 коп. втрат від інфляції, 1920 грн. 54 коп. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що в період з листопада 2017 року по березень 2018 року включно позивач за договором №8229/1718-ТЕ-23 від 20.09.2017 поставив відповідачу природний газ на загальну суму 329534,55 грн., за який відповідач розрахувався не в повному обсязі, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 97000 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Визначаючи розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції пославшись на п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 та лист Верховного Суду України від 03.04.97 р. №62-97 зазначив, що інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а не на суму боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів, у зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку про неправильність та необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат.

Під час здійснення перевірки поданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань суд першої інстанції зазначив, що розраховуючи інфляцію за зобов`язаннями грудня 2017р., позивач на суму заборгованості 17394,36грн. нарахував інфляцію на вже проіндексовану суму з інфляцією, що є невірним. За розрахунком суду за таким зобов`язанням сума інфляційних втрат складає - 191,34грн. (17394,36грн.*1,011)-17394,36 грн.), а не 197,65грн., як вказав позивач.

Також за зобов`язаннями січня 2018р., позивач на суму заборгованості 28394,36 грн. нарахував інфляцію на вже проіндексовану суму з інфляцією, що є неналежним розрахунком. За розрахунком суду за таким зобов`язанням сума інфляційних втрат складає - 227,15грн. (28394,36грн.*1,008)-28394,36 грн.), а не 233,74грн., як зазначив позивач.

Аналогічної помилки припустився позивач і при розрахунку інфляційних за зобов`язаннями лютого 2018р. За розрахунком суду за зобов`язаннями лютого в частині суми заборгованості 26582,43грн. сума інфляційних втрат складає - 2601,30грн. (26582,43грн.*1,09785794900)-26582,43 грн.), а не 2618,65грн., як зазначив позивач.

Таким чином, місцевий господарський суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, яка протягом її існування зменшувалась шляхом часткового погашення, є помилковим,

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 у справі №916/3156/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 30,25 грн. інфляційних витрат скасувати.

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2019 щодо часткового задоволення позовних вимог, і вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 625 Цивільного кодексу України, та процесуального, зокрема, статей 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав.

Скаржник вважає, що висновок суду не підкріплений нормативно-правовою базою та спростовується правовою позицією Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, яка викладена в постанові від 05.07.2019 року по справі №905/600/18.

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» зазначає, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на Індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а тому позиція про те, то інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу не відповідає нормам чинного законодавства.

Так скаржник вважає, що, судом першої інстанції не враховано вказаних норм матеріального права, що призвело до винесення рішення, яке не узгоджується із нормами законодавства.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2020 року вказане рішення залишено без змін.

Вважаю за необхідне, керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України, висловити окрему думку щодо прийнятої постанови.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ст.ст.526,525, ч.1 ст.530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п.п.6.1., 6.2. укладеного між сторонами договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем в період з листопада 2017 року по березень 2018 року включно поставив відповідачу природний газ на загальну суму 329534,55 грн., за який відповідач розрахувався не в повному обсязі, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 97000 грн.

Так, позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, в частині повної та своєчасної оплати за поставлений газ, нарахував та заявив до стягнення 10974,13 грн. втрат від інфляції за період з лютого 2018 р. по червень 2019 р.

Згідно з статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України.

Так, за частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 23.10.2018 у справі №913/70/18, яку суд апеляційної інстанції враховує при розгляді спірних правовідносин у відповідності до частини 4 статті 236 ГПК України.

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, вважаю доводи апелянта, що для розрахунку кожного наступного періоду має бути використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця, обґрунтованими та такими, що узгоджуються із приписами чинного законодавства та правовою позицію Верховного Суду.

Розрахунок позивача в частині інфляційних втрат є вірним, а методика нарахування відповідає зазначеному вище і рекомендаціям Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97-р, а тому позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.

З огляду на викладене вважаю, що рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат є помилковим та таким, що підлягало скасуванню із прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог.

З приводу не застосування у даній справі правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №904/10242/17, від 04.12.2018 у справі №913/63/18 і від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з тих підстав, що предмет і підстави позову, а також фактичні обставини у даних справах та справі, що є предметом апеляційного оскарження є різними, зокрема, предметом позову у всіх зазначених справах є стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за поставлений природний газ (з урахуванням сум інфляційних втрат і 3% річних за попередній період включно), яка (заборгованість) стягувалася за судовим рішенням у іншій справі, тобто підставою позову у вказаних справах є невиконанням боржником судового рішення у іншій справі, у той час як у справі №916/3156/19, серед підстав стягнення інфляційних втрат немає будь-якого рішення суду щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений газ, вважаю за необхідне зазначити наступне.

Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18 зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №910/8399/17 та від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16).

У даному випадку грошове зобов`язання (оплата за отриманий від позивача газ) виникло у відповідача на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу, а тому наявність/відсутність судового рішення про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений газ жодним чином не впливає та не змінює правової природи самої заборгованості.

При цьому, перемноження індексів інфляції між собою призводить до того, що отримане в результаті такої операції значення індексу інфляції враховує індекс інфляції попереднього періоду. Впливу інфляційних процесів підлягають не тільки основна сума боргу, а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 по справі №910/5098/18 та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відтак, з урахуванням того, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.

Суддя Аленін О.Ю.