Постанова

від 25.02.2020 по справі 906/20/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року Справа № 906/20/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В. , суддя Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10 січня 2020 року в справі №906/20/20 (суддя - Кудряшова Ю.В.)

час та місце ухвалення: 10 січня 2020 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст ухвали складено 10 січня 2020 року

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо" до

Відповідача 1: Державного підприємства "Сетам"

Відповідача 2: Приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Ковальського М.Р.

Відповідача 3: Акціонерного товариства "Альфа-Банк"

про визнання електронних торгів, протоколу їх проведення, акту про проведенні електронні торги та свідоцтва недійсними

за участю представників сторін:

від Позивача - Міщук І.В.;

від Відповідача 1 - не з`явився;

від Відповідача 2 - Дяденчук А.І.;

від Відповідача 3 - Корецький І.Г..

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий центр Темпо звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Державного підприємства СЕТАМ (надалі - Відповідач 1), Приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Ковальського М.Р. (надалі - Відповідач 2), Акціонерного товариства Альфа-Банк (надалі - Відповідач 3) в якій просить:

· визнати недійсним електронні торги з реалізації лота реєстраційний №381070, а саме нежитлова будівля (магазин "Будинок взуття" з базою) загальною площею 9061,40 м.кв., що розташоване за адресою Житомирська область, м. Житомир, вул. Київська, 87, оформлені протоколом №445263 про проведення електронних торгів від 15 листопада 2019 року, та акт про реалізацію предмета іпотеки від 28 листопада 2019 року, виданий приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Ковальським М.Р.;

· визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 5 грудня 2019 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком Віктором Ярославовичем, серія та номер 12205.

Разом з позовною заявою Позивачем до місцевого господарського суду було подано заяву про забезпечення позову за №17 від 26 грудня 2019 року (м.о. том 1, а.с. 166-168).

Відповідно до вказаної заяви Позивач просив накласти арешт на нежитлову будівлю (магазин "Будинок взуття" з базою) загальною площею 9061,40 м.кв., що розташована за адресою Житомирська область, м. Житомир, вул. Київська, 87 та заборонити Відповідачу 3 здійснювати будь - які дії щодо відчуження в будь-який спосіб нежитлової будівлі (магазин "Будинок взуття" з базою) загальною площею 9061,40 м.кв., що розташована за адресою Житомирська область, м. Житомир, вул. Київська, 87.

Позивач обґрунтовуючи подану заяву вважає, що вжиття судом заходів забезпечення позову забезпечить фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Також, Позивач в даній заяві зазначає, що визначене нерухоме майно може бути відчужене Відповідачем 3, передане іншій особі, що в майбутньому може утруднити виконання рішення суду при задоволенні позову або зробити таке виконання неможливим.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 10 січня 2019 року заяву Позивача про забезпечення позову в справі №906/20/20 задоволено частково. Заборонено Відповідачу 3 та іншим особам здійснювати будь-які дії з нежитловою будівлею (магазин "Будинок взуття" з базою) загальною площею 9061,40 м.кв., що розташована за адресою Житомирська область, м. Житомир, вул. Київська, 87, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо нього.

Мотивуючи дану ухвалу, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що здійснивши оцінку обґрунтованості заяви Позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів до забезпечення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, адекватності вимог заявника про забезпечення позову, з урахуванням збалансованості інтересів сторін, місцевий господарський суд прийшов до висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

З урахуванням наведеного, також місцевий господарський суд зазначив, що обраний Позивачем захід до забезпечення позову щодо заборони відповідає суті позовної вимоги і є розумним, обґрунтованим та адекватним, не має наслідку повного припинення господарської діяльності Відповідача 3, має тимчасовий характер, гарантує можливість забезпечення існуючого між сторонами положення до винесення судового рішення.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Відповідач 3 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні заяви Позивача про забезпечення позову.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач 3 звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що місцевий господарський суд виносячи свою ухвалу не пересвідчився в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в майбутньому.

Також, апелянт зазначив, що місцевий господарський суд застосував захід забезпечення позову, який не передбачений ГПК України, зокрема, було заборонне здійснювати будь-які дії з нежитловою будівлею, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд взяв до уваги лише інтереси Позивача, при цьому не врахував інтереси інших осіб у тому числі Відповідача 3.

Ухвалою Північно -західного апеляційного господарського суду від 29 січня 2020 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача 3; запропоновано сторони по справі подати відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу 3.

На виконання вимог ухвали Відповідач 2 подав відзив на апеляційну скаргу Відповідача 3, в котрому просив ухвалу місцевого господарського суду просив скасувати, а апеляційну скаргу задоволити. Зазначивши, що Позивачем уже були оскаржені дії державного виконавця, де суд в справі №903/614/17 прийшов до висновку, що дії приватного виконавця щодо опису та продажу такого мана з електронних торгів є правомірними.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 лютого 2020 року апеляційну скаргу Відповідача 3 було призначено до розгляду на 26 лютого 2020 року об 14:00 год..

Позивач подав до Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання про закриття провадження по справі, з огляду на те, що апеляційна скарга подана особою, повноваження якої не підтвердженні належними чином.

На виконання вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 січня 2020 року Позивач подав відзив та клопотання про поновлення строку на подання відзиву, в якому, з підстав, зазначених у даному відзиві заперечує проти задоволення апеляційної скарги Відповідача 3, просить залишити ухвалу місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач в своєму відзиві зазначив, що зважаючи на те, що Позивач не зможе захисти свої інтереси в межах одного провадження, це потягне за собою необхідність звернення до суду з іншими позовами, а тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу 3 та іншим особам здійснювати будь-які дії з нежитловою будівлею в тому числі укладати договори є на переконання Позивача доцільним.

В судове засідання від 26 лютого 2020 року представник Відповідача 1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомили.

Водночас, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 24 грудня 2019 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача 1 за наявними в матеріалах справи доказами та зважаючи на закінчення тридцятиденного строку розгляду даної апеляційної скарги.

В судовому засіданні від 26 лютого 2020 року було заслухано представника Відповідача 2 та представника Відповідача 3, котрі заперечили проти задоволення клопотання Позивача про закриття апеляційного провадження у справі № 906/20/20. Зазначивши, що зважаючи на те, що в матеріалах справи є належним чином оформлений ордер на надання правничої допомоги на підставі договору адвокатом Халявка І.М., то у апеляційного господарського суду відсутні правові підстави для закриття провадження по даній справі.

Також, в судовому засіданні від 26 лютого 2020 року представник Відповідача 3 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених у ній, просив суд задоволити апеляційну скаргу, а оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. Зазначивши, що подана Позивачем заява не містить як достатнього обгрунтування так і достатньої доказової бази щодо наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Окрім того, в судовому засіданні від 26 лютого 2020 року представник Відповідача 2 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі Відповідача 3, та з підстав, висвітлених у відзиві, просив суд задоволити апеляційну скаргу Відповідача 3, а оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. Зазначивши, що подана Позивачем заява не містить як достатнього обгрунтування, а забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу 3 на вчинення будь-яких дій щодо нерухомого майна, у тому числі укладати договори та вчиняти інші правочини щодо нього є вихід на межі заяви Позивача про застосування заходів забезпечення позову та статті 137 ГПК України.

В судовому засіданні від 26 лютого 2020 року було заслухано представника Позивача, який підтримав, подану ним заяву та просив закрити провадження по даній справі, з огляду на те, що даний ордер не містить конкретизації з-приводу того, що адвокат має право на підписання поданої ним апеляційної скарги із зазначенням його персональних даних.

Також представник Позивача заперечила проти доводів, наведених в апеляційній скарзі Відповідача 3, та з підстав, висвітлених у відзиві, просила суд відмовити в її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, зазначивши, що Позивач не зможе захисти свої інтереси в межах одного провадження, це потягне за собою необхідність звернення до суду з іншими позовами, а тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу 3 та іншим особам здійснювати будь-які дії з нежитловою будівлею в тому числі укладати договори є на переконання Позивача доцільним.

Розглянувши клопотання представника Позивача про закриття провадження по справі, колегія суддів прийшла до висновку про його відхилення, з огляду на таке.

Частиною першою статті 56 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 58 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною третьою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 20 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2018 року у справі № 908/1101/17 висловила правову позицію про те, що важливим є, щоб особа, яка здійснює представництво, мала статус адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Велика Палата Верховного Суду від 5 червня 2019 року в справі №9901/847/18 висловила правову позицію згідно якої, Положенням про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року №36, встановлено реквізити ордера, серед яких "Назва органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

З наведеного слідує, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема в графі "Назва органу, в якому надається правова допомога". Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду.

При цьому, дослідивши Ордер, долучений представником Відповідача 3 до апеляційної справи, вбачається, що в ньому зазначено, що такий ордер видано адвокату на представництво інтересів саме у Північно-західному апеляційному господарському суді по справі № 906/20/20, що і є самостійною підставою для подання апеляційної скарги та вчиненні інших процесуальних дій пов`язаних із апеляційним провадженням.

Окрім того, в рядку Обмеження прав адвоката згідно договору про надання правової допомоги міститься чіткий перелік дій, які не повинен вчиняти такий представник, при цьому відсутні будь-які обмеження на подання чи підписання апеляційної скарги таким представником.

Саме тому враховуючи усе вищеописане, у апеляційного господарського суду відсутні правові підстави для закриття провадження по даній справі саме на підставі пункту 2 частини 1 статті 264 ГПК України (апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати), а відтак для задоволення клопотання Позивача про закриття провадження по даній справі.

Відповідно Півнчно-західний апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, відзив на апеляційну скаргу, з урахуванням доводів представників Позивача, Відповідача 2 та Відповідача 3 в судовому засіданні, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржувану ухвалу скасувати. При цьому колегія виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи предметом позову в даній справі є визнання недійсними електронних торгів, протоколу їх проведення, акту про проведені електронні торги та свідоцтва недійсними.

При цьому, підставою позовних вимог у даній справі є порушення норм законодавства приватним виконавцем під час реалізації майна, а саме щодо визначення початкової вартості нерухомості, що в подальшому вплинуло на результати електронних торгів та порушило права і законні інтереси Позивача.

Одночасно з поданням позовної заяви, Позивачем було подано до місцевого господарського суду заяву про забезпечення позову.

Обгрунтовуючи таку заяву, Позивач зазначає, що він не зможе захистити свої інтереси в межах одного провадження, це потягне за собою необхідність звернення до суду з іншими позовами, а тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу 3 та іншим особам здійснювати будь-які дії з нежитловою будівлею в тому числі укладати договори є на переконання Позивача доцільним.

Також Позивача, зважаючи на те, що вжиття судом заходів забезпечення позову забезпечить фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, звернувся до місцевого господасрького суду із заявою про забезпечення позову.

Колегія суддів констатує, що статтею 136 Господарського процесуального кодексу України: передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У відповідності до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Частинами першою, третьою статті 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

За змістом статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, зокрема у вигляді арешту грошових коштів або майна відповідача з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту тощо) права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі №915/870/18.

Крім того, суд наголошує на тому, що на підставі вимог статтей 74,76,77 ГПК України заява про забезпечення позову не містить в собі підстав необхідних для її задоволення, оскільки Позивачем не аргументувано та не надано переконливих доказів необхідності прийняття забезпечувальних заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При цьому, колегія суддів зауважує, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. При зверненні до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача, заявник зобов`язаний надати докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Втім, на переконання колегії суду, Позивачем не надано жодного переконливого доказу, який би свідчив про неможливість виконання судового рішення, що свідчить про відсутність підстав вважати, що неприйняття заявленого забезпечувального заходу може потягнути за собою можливість невиконання судового рішення (у разі його задоволення).

Водночас, проаналізувавши обгрунтування заяви Позивача про забезпечення позову (та зважаючи на відсутність будь-яких доказів на підтвердження обставини, зазначених у заяві) колегія суддів зазначає, що Позивачем не було наведено достатніх підстав щодо наявності обставин, які б свідчили про ймовірність ускладнення виконання судового рішення по справі у разі задоволення позову.

Окрім того, суд констатує, що як на момент прийняття оскаржуваної ухвали так і на час винесення апеляційним господарським судом постанови в даній справі є судове рішення (в рамках справи про оскарження дій приватного виконавця) в якому встановлено законність дій приватного виконавця (які на переконання Позивача потягли визнання електронних торгів, протоколу їх проведення та акту недійсними).

При цьому, колегія апеляційного господарського суду констатує, що місцевим господарським судом в оскаржуваній ухвалі було зазначено про заборону Відповідачу 3 здійснювати будь-які дії з майном у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо нього.

Водночас, зазначаючи про таку заборону в тому числі й на вчинення будь-яких правочинів щодо даного майна місцевий господарський суд вжив захід забезпечення позову із його деталізацією, який не визначений статтею 137 ГПК України, оскільки, пункт 2 частини 1 статті 137 ГПК України чітко зазначено, що позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.

В той же час, здійснивши таку заборону на вчинення відповідних дій в тому числі на укладення правочинів щодо даного майна, місцевий господарський суд повністю обмежив дії Відповідача 3 щодо вчинення будь-яких правочинів (в тому числі оренди, комунікаційних та господарських послуг) відносно майна, котре належить Відповідачу 3 на праві власності.

За таких обставин, судова колегія прийшла до висновку про те, що у господарського суду першої інстанції не було достатніх правових підстав для часткового задоволення заяви Позивача та вжиття заходів забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на ймовірне утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, без наведення відповідного обґрунтування, підтвердженого належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення вказаної заяви.

Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, наявність в майбутньому потенційної можливості задоволення судом вимог Позивача про визнання електронних торгів, протоколу їх проведення, акту про проведені електронні торги та свідоцтва недійсними, не може на час постановлення оскаржуваної ухвали виправдовувати втручання у право іншої особи на мирне володіння своїм майном, враховуючи відсутність в матеріалах справи жодних належних доказів в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов`язує застосування заходів забезпечення позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції з огляду на забезпечення позову, вчинене судом першої інстанції (що є більшим аніж те, про котре просив заявник) взагалі не розглядав можливість зустрічного забезпечення (при тому що заборонив укладати договори та вчиняти інші правочини Відповідачу 3 (що як вказує вище) позбавило можливості Відповідача 3 мирно володіти майном при відсутності будь-якого судового рішення щодо незаконності такого володіння), котре у разі існування вчиненого судом в оспорюваній ухвалі забезпечення могло б покрити (у разі відмови Позивача в задоволенні позову в цій справі) нанесені збитки таким забезпеченням (зокрема збитки від неможливості здати таке майно в оренду, тощо).

Враховуючи усе вищевстановлене в даному судовому рішенні, колегія суддів прийшла до висновку, що заява Позивача про забезпечення позову по даній справі не підлягає до задоволення, а відтак приймає рішення про відмову в її задоволенні.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на зазначене, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Господарського суду Житомирської області від 10 січня 2020 року в справі №906/20/20 є такою, що не відповідає нормам процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала підлягає скасуванню.

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом задоволено апеляційну скаргу Відповідача 3, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 ГПК України, покладає судовий збір за розгляд апеляційної скарги на Позивача.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10 січня 2020 року в справі №906/20/20 - задоволити.

2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 10 січня 2020 року в справі №906/20/20 - скасувати.

3. Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо" (вх. №02-44/13/20 від 8 січня 2020 року) про забезпечення позову в справі №906/20/20.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий центр "Темпо" (10001, Житомирська область, м. Житомир, вулиця Київська, будинок 87, Код ЄДРПОУ 34394406) на користь Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, Код ЄДРПОУ 23494714) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 грн за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області у справі №906/20/20 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 2 березня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.