Постанова

від 23.02.2020 по справі 910/9219/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2020 р. Справа№ 910/9219/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Поляк О.І.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.,

за участю представників:

від позивача - Кузнецов К.С., адвокат, довіреність № б/н від 09.12.19, Криворучко Т.В.,голова Жванецької сільської ради;

від відповідача - Родіна Т.М., довіреність № 14-351 від 02.10.19;

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 року у справі № 910/9219/19 (суддя Князьков В.В., повний текст складено - 25.11.2019р.) за позовом Жванецької сільської ради до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України про визнання договору частково недійсним.

встановив наступне.

Жванецька сільська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання частково недійсним договору № 14/544/11 від 11.03.2011, укладеного між Сокільською міською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", щодо здійснення фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання: "Підвідний газопровід високого тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області" в частині предмету договору, а саме щодо зобов`язання замовника "повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкту" (пункт 1.1 договору), а також в частині обов`язку замовника "протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування добудови (будівництва) об`єкта повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету" (пункт 2.3.13 договору), а також відповідні пункти додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 до договору № 14/544/11 від 11.03.2011 в частині взятих Замовником зобов`язань щодо повернення грошових коштів, отриманих від ПАТ "НАК Нафтогаз України" на добудову (будівництво) об`єкта газопостачання (пункти 2.3.15, 4.6 та 4.7).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірні умови укладеного між сторонами договору не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки передбачають взяття Сокільською сільською радою (правонаступником якої є позивач) бюджетних зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань, а також суперечать принципу належного урядування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 року у справі №910/9219/19 позов задоволено частково; визнано недійсними підпункт 2.3.15. пункту 2.3. та пункти 4.6, 4.7 додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 до договору №14/544/111 від 11.03.2011, який укладений між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області; у задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в наведеній частині суд першої інстанції виходив з того, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, а тому зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Сокільську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Відмова у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним договору № 14/544/11 від 11.03.2011 в частині обов`язку замовника "протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування добудови (будівництва) об`єкта повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету" (пункт 2.3.13 договору в редакції до внесення змін згідно з додатковою угодою № 1 від 05.06.2012 ), мотивована відсутністю підстав для визнання недійсним господарського зобов`язання у разі відсутності відповідних видатків державного бюджету.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині задоволення позовних вимог, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 року у справі №910/9219/19 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на наявність рішення у справі №924/29/17 про стягнення з Ради заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням нею умов договору щодо повернення НАК "Нафтогаз України" грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання, вважає, що наведеним унеможливлюється задоволення вимог у даній справі про визнання договору частково недійсним.

Також, скаржник посилається на те, що у позивача, як правонаступника Сокільської сільської ради, існує лише обов`язок щодо виконання судового рішення по справі № 924/29/17.

Крім цього, заперечуючи проти застосування судом першої інстанції позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2018 у справі №918/33/17, апелянт вказує на існування протилежної судової практики (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №922/74/19).

Окрім наведеного, скаржник зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності та вказує, що про його сплив ним було зазначено у відзиві на позовну заяву.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористалася, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутньою у даному судовому засіданні від третьої особи до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін та третьої особи не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи, а також з урахуванням того, що неявка її представника у судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Кабінетом Міністрів України 26.08.2009 прийнято розпорядження "Про добудову підвідних газопроводів з високим рівнем будівельної готовності, які можуть бути введені в експлуатацію в 2009 році" (далі - Розпорядження №1001-р), згідно з пунктом 1 якого погоджено пропозицію Мінпаливенерго та НАК "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів з високим рівнем будівельної готовності, які можуть бути введені в експлуатацію в 2009 році, відповідно до затвердженого НАК "Нафтогаз України" переліку.

Пунктом 5 Розпорядження №1001-р доручено Мінпаливенерго, Мінекономіки, Фонду державного майна, НАК "Нафтогаз України" забезпечити передачу в установленому законом порядку зазначених газопроводів у державну власність і на баланс дочірнього підприємства "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України".

Постановою Кабінету Міністрів України №43 від 20.01.2010 до Розпорядження №1001-р внесено зміни в частині продовження строків будівництва газопроводів до 01.07.2010.

В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України №1881-р від 13.09.2010 до Розпорядження №1001-р були внесені зміни та доповнення, а саме викладено наступне:

- погоджено пропозицію Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" переліку (п. 1);

- передбачено, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (п. 2);

- передбачено, що замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством (п. 3);

- доручено Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській держадміністраціям сприяти відведенню земельних ділянок для добудови газопроводів та підготовці необхідних дозвільних документів, а також введенню добудованих газопроводів в експлуатацію та передачі їх у державну власність (п. 4);

- доручено Міністерству палива та енергетики забезпечити передачу профінансованих за рахунок коштів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств об`єктів незавершеного будівництва газопроводів або їх часток у державну власність з подальшим введенням в установленому законодавством порядку цілісних об`єктів в експлуатацію (п. 5);

- доручено Міністерству палива та енергетики забезпечити контроль за обґрунтованістю та цільовим використанням коштів, виділених на добудову зазначених газопроводів (п. 6);

- доручено Міністерству палива та енергетики забезпечити включення до фінансових планів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" видатків на добудову газопроводів відповідно до затвердженого Компанією переліку (п. 7).

На виконання Розпорядження №1001-р, 11.03.2011 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Нафтогаз) та Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (Замовник) укладено договір №14/544/11 (далі - Договір), відповідно до пункту 1 якого Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" здійснює фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання: "Підвідний газопровід високого тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області" (об`єкт), а Замовник зобов`язується здійснити добудову (будівництво) об`єкта, забезпечити передачу його як цілісного об`єкта у державну власність та введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову (будівництво) об`єкта.

Згідно з п. п. 2.1.1 п. 2.1 Договору Нафтогаз зобов`язався при наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови (будівництва) об`єкта в обсягах, передбачених фінансовим планом Нафтогазу на відповідний період згідно з Додатком 1. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок Замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавства.

Замовник, в свою чергу, у пункті 2.3 Договору зобов`язався, зокрема: після завершення робіт по добудові (будівництву) об`єкта, забезпечити виконання пункту 5 Розпорядження, а саме: в обов`язковому порядку забезпечити прийняття у власність усіх часток незавершеного будівництва об`єкта, що будувались відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації на об`єкт, з подальшою їх передачею як цілісного об`єкта у державну власність та введенням в експлуатацію у термін, що не перевищує 60 (шістдесяти) календарних днів від дати виконання Нафтогазом зобов`язань за цим Договором щодо фінансування добудови (будівництва) об`єкта (п. п.2.3.12 п.2.3); протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування Нафтогазом добудови (будівництва) об`єкта повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету (п. п. 2.3.13 п. 2.3 Договору).

У пункті 3.1 Договору сторони погодили, що загальний обсяг фінансування за цим договором (ціна договору) складає 5 326 633,00 грн, у тому числі ПДВ 20 %.

Вартість добудови визначається замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку, та не може перевищувати вартості добудови затвердженої Переліком (п. 3.2 Договору).

Пунктом 4.7 Договору передбачається, що Замовник не несе відповідальності перед Нафтогазом за невиконання Договору в разі відсутності субвенцій з Державного бюджету.

Строк дії Договору встановлено сторонами з дати його підписання представниками сторін і скріплення їх підписів печатками до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови об`єкта згідно з договором (п. 7.1 Договору).

Згодом, а саме 05.06.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Нафтогаз) та Сокільською сільською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (Замовник) укладено додаткову угоду № 1 до договору №14/544/11 від 11.03.2011, якою викладено умови Договору в новій редакції, зокрема:

в пункті 2.3.15 передбачено, що Замовник зобов`язаний протягом року, наступного за роком введення об`єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об`єкта;

згідно з пунктом 4.6 в разі невиконання пунктів 2.3.12, 2.3.13 договору або непідтвердження суми заборгованості Замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування, Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надходження письмової вимоги Нафтогазу, повертає всю суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу згідно з Договором;

пунктом 4.7 в новій редакції визначено, що невиконання Замовником п. 2.3.15 Договору через відсутність бюджетного фінансування у зв`язку з відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості Замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє Замовника обов`язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з договором.

На виконання умов Договору ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перерахувало Раді на фінансування будівництва об`єкта газопостачання кошти в загальній сумі 5 326 633 грн., а Сокільською сільською радою, в свою чергу, були вчинені дії з добудови об`єкту газопостачання та отримано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яку зареєстровано Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області 03.10.2012 за № ХМ14312180465, та передано майно у державну власність.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Ради про стягнення 11 015 901,14 грн. заборгованості (з них: 5 305 328,00 грн. основного боргу, 464 433,63 грн. - 3% річних, 5 246 139,51 грн. інфляційних втрат), яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням Радою умов договору від 11.03.2011 № 14/544/11 в частині повернення позивачу грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.03.2017 у справі № 924/29/17 позов задоволено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постановою Верховного Суду від 12.10.2018 вказану постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 у справі №924/29/17 скасовано; рішення господарського суду Хмельницької області від 28.03.2017 у справі № 924/29/17 залишено в силі.

Також, слід зазначити, що ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зверталося в Господарський суд Хмельницької області із заявою про заміну боржника у судовому наказі, в якій просило замінити у наказі від 01.06.2018р. № 924/29/17 первісного боржника - Сокільську сільську раду на його правонаступника - Жванецьку сільську раду, яка є представницьким органом Жванецької сільської об`єднаної територіальної громади, до складу якої увійшла Сокільська сільська рада.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 05.07.19 р. у задоволені заяви відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 924/29/17 вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано; задоволено заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про заміну боржника у виконавчому документі, замінено у наказі Господарського суд Хмельницької області від 01.06.2018 у справі №924/29/17 первісного боржника - Сокільську сільську раду на його правонаступника - Жванецьку сільську раду.

Враховуючи наведене, Жванецька сільська рада як правонаступник Сокільської сільської ради звернулась до суду з даним позовом про визнання частково недійсним договору № 14/544/11 від 11.03.2011, укладеного між Сокільською міською радою Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", щодо здійснення фінансування добудови (будівництва) об`єкта газопостачання: "Підвідний газопровід високого тиску до сіл Острівчани, Руда, Цвіклівці, Сокіл, Слобідка Малиновецька, Малинівці, Бобшин, Гринчук, Ходорівці, Княгинин, Гаврилівці, Жванець, Брага, Ісаківці, Ластівці, Збруч Кам`янець-Подільського району Хмельницької області".

Стосовно наявності у Жванецької сільської ради права на звернення до суду з даним позовом та на спростування доводів скаржника про те, що у позивача, як правонаступника Сокільської сільської ради, існує лише обов`язок щодо виконання судового рішення по справі № 924/29/17, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже вказувалося, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 924/29/17 замінено у наказі Господарського суд Хмельницької області від 01.06.2018 у справі №924/29/17 первісного боржника - Сокільську сільську раду на його правонаступника - Жванецьку сільську раду.

При цьому, судом апеляційної інстанції у вказаній постанові було встановлено наступне.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про затвердження плану формування територій громад Хмельницької області" № 924-р від 08.09.15 р. затверджено перспективний план формування територіальних громад Хмельницької області, згідно якого Сокільська територіальна громада увійшла до складу Жванецької територіальної громади.

Розпорядженням голови державної адміністрації № 758/2017-р 06.09.2017р. затверджено проекти рішень Гринчуцької, Жванецької, Ластовецької, Рудської, Сокільської сільських рад Кам`янець-Подільського "Про добровільне об`єднання територіальних громад", щодо добровільного об`єднання територіальних громад сіл, зокрема Жванець, Слобідка-Малиновецька Сокільської сільських рад Кам`янець-Подільського району у Жванецьку сільську об`єднану територіальну громаду з адміністративним центром у селі Жванець Кам`янець-Подільського району.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 р. N 156-р "Про внесення змін до перспективного плану формування територій громад Хмельницької області", Сокільська територіальна громада увійшла до складу Жванецької територіальної громади.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1005328611 від 13.05.2019р., Сокільська сільська рада, як юридична особа припинила діяльність - 17.01.2018р.

Згідно паспорта Жванецької сільської об`єднаної територіальної громади з адміністративним центром у с. Жванець до її складу увійшли Жванецька сільська рада, Гринчуцька сілька рада, Сокілька сільська рада (з селами с. Сокіл, с. Каветчина, с. Слобідка-Малиновецька, с. Межигір), Рудська сільська рада, Ластовецька сільська рада, Ходоровецька сільська рада.

З огляду на подані документи, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" у Хмельницькій області у Кам`янець-Подільському районі Гринчуцька, Жванецька, Ластовецька, Рудська та Сокільська сільські ради рішеннями від 08.09.2017р. об`єдналися у Жванецьку сільську територіальну громаду з адміністративним центром у селі Жванець, включивши до її складу села Бабшин, Брага, Гаврилівні, Гринчук, Збруч, Ісаківці, Каветчина, Ластівці, Малинівці, Межигір`я, Руда, Слобідка-Малиновецька, Сокіл та Цвіклівці Перші.

За таких обставин, апеляційний суд у справі № 924/29/17 дійшов висновку, що Сокільська сільська рада увійшла до складу Жванецької сільської об`єднаної територіальної громади із центром у с. Жванець відповідно до ЗУ "Про добровільне об`єднання територіальних громад" .

Згідно ч. 3, 4 ст. 8 Закону країни "Про добровільні об`єнання територіальних громад", об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою.

Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків всіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою.

Найменування представницького органу місцевого самоврядування об`єднаної територіальної громади як юридичної особи складається з частини, яка є похідною від власного найменування населеного пункту, визначеного її адміністративним центром, у формі прикметника та відповідного загального найменування представницького органу місцевого самоврядування (сільська, селищна, міська рада).

Як вказав суд апеляційної інстанції з матеріалів справи вбачається (відповіді Головного управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області від 13.09.2018), що представницький орган Жванецької сільської територіальної громади є юридична особа Жванецька сільська рада, яка має відкриті рахунки та перебуває на розрахунково-касовому обслуговуванні в Державній казначейській службі України в Хмельницькій області.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1005328672 від 13.05.2019р., за ідентифікаційним кодом (04404036) у реєстрі значиться, як окрема юридична особа Жванецька сільська рада.

За наведених обставин, апеляційній господарський суд у справі № 924/29/17 дійшов висновку, що Жванецька сільська рада є правонаступником прав та обов`язків всіх сільських рад, які увійшли до Жванецької сільської об`єднаної територіальної громади, в т.ч. Сокільської сільської ради .

Вказана постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 924/29/17 не була оскаржена та набрала законної сили.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як роз`яснено п 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Враховуючи встановлення в іншій справі № 924/29/17 обставин правонаступництва Жванецької сільської ради прав та обов`язків Сокільської сільської ради, такі обставини в силу ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують повторного доведення та підтверджують наявність у позивача по даній справі права на пред`явлення позову.

При цьому, колегія суддів зазначає, що Жванецька сільська рада набула всіх прав та обов`язків Сокільської сільської ради, а тому доводи апелянта про те, що у позивача, як правонаступника Сокільської сільської ради, існує лише обов`язок щодо виконання судового рішення по справі № 924/29/17, визнаються апеляційним судом необґрунтованими.

Стосовно задоволення місцевим господарським судом позовних вимог в частині визнання недійсними підпункту 2.3.15. пункту 2.3. та пунктів 4.6, 4.7 додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 до договору № 14/544/111 від 11.03.2011, а також непогодження відповідача із оскаржуваним судовим рішенням в наведеній частині, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Як зазначено у преамбулі Договору, його укладено НАК "Нафтогаз України" та Сокільською сільською радою на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р (Розпорядження), відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України та Закону України "Про трубопровідний транспорт" і діючого законодавства України.

За змістом частини першої статті 5 Господарського кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.

Відповідно до приписів частини третьої статті 5 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

Відповідно до частини першої статті 9 Господарського кодексу України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (частина четверта статті 9 ГК України).

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно з абзацом третім пункту 1 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (який був чинний на час видання Розпорядження) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.

Державна цільова програма - це комплекс взаємопов`язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв`язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (стаття 1 Закону України "Про державні цільові програми", в редакції, чинній на час видачі Розпорядження).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед шляхів та способів розв`язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов`язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.

У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Додатком 2 до Програми "Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року" визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.

Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2 002,3 млн. гривень.

Підсумовуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зазначене відповідає приписам статті 1 Конституції України, у якій проголошено, що Україна є соціальною державою. Підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р ( далі - Розпорядження).

У пункті 1 Розпорядження зазначено: "Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" переліку".

Згідно з пунктом 2 Розпорядження взято до відома, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до пункту 3 Розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством.

Зі змісту пунктів 4 та 5 Розпорядження слідує, що після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність.

Зазначені положення Розпорядження повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

Розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень статті 117 Конституції України є обов`язковими до виконання.

Згідно з Розпорядженням НАК "Нафтогаз України" була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

Слід звернути увагу на те, що НАК "Нафтогаз України" створена відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998 № 151 "Про реформування нафтогазового комплексу України" та постанови Кабінету Міністрів України № 747 від 25.05.1998 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Засновником та єдиним акціонером НАК "Нафтогаз України" є Держава.

Проте, взаємовідносини НАК "Нафтогаз України" та Держави, зокрема і відносини, що стосуються питання подальшого врегулювання спірної ситуації, яка виникла внаслідок виконання відповідачем Розпорядження, знаходяться поза межами предмета розгляду в цій судовій справі.

Аналізуючи зміст укладеного сторонами Договору, слід зазначити, що позивач не є "замовником" у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку сільська рада, на відміну від "замовника" у звичайному значенні, є лише учасником Договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність.

Розпорядженням на Сокільську сільську раду, по суті, покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.

Сокільська сільська рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність.

Сільська рада не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов`язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено Договір між позивачем та відповідачем у справі.

Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (стаття 3 ЦК України).

У справі, що розглядається, безсумнівно потрібно звернути увагу на особливості, які стосуються укладення та виконання Договору. Зокрема, на те, що учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава і що Договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України. У підсумку газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Сокільській сільській раді НАК "Нафтогаз України", отримала у власність Держава.

Тому загальні принципи і засади цивільних відносин у цій конкретній ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених вище особливостей.

При цьому, договір, укладений між сторонами, прямо не врегульований нормами Цивільного кодексу України чи Господарського кодексу України, але сторони могли його укласти, виходячи із загального принципу диспозитивності цивільного права (стаття 6 ЦК України).

У підпункті 2.3.13 пункту 2.3 Договору (до внесення змін згідно з додатковою угодою № 1) було зазначено, що протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування Нафтогазом добудови (будівництва) об`єкта повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету .

Відповідно до частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" (в редакції, чинній на час укладення Договору) у разі якщо за технічними умовами підприємств трубопровідного транспорту за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані (реконструйовані) споруди трубопровідного транспорту, передача зазначених споруд у державну власність і на баланс підприємств трубопровідного транспорту виконується на договірній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України .

Тобто, альтернативи компенсації НАК "Нафтогаз України" витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів у спосіб інший, аніж за рахунок коштів Державного бюджету України, не передбачалось.

Зазначені вище положення частин другої та третьої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" були виключені на підставі Закону України від 22.12.2011 № 4220-VI (4220-17).

Основне положення Договору, змінене у додатковій угоді № 1, стосувалося питання компенсації відповідачу витрат, понесених на добудову Об`єкта.

Так, відповідно до підпункту 2.3.15 пункту 2.3 додаткової угоди №1 Сокільська сільська рада зобов`язалася протягом року, наступного за роком введення Об`єкта в експлуатацію повернути НАК "Нафтогаз України" шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача суму грошових коштів, отриманих на добудову Об`єкта. Отже, саме на Сокільську сільську раду було покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов Договору.

Крім цього, згідно з пунктом 4.6 в редакції додаткової угоди №1 в разі невиконання пунктів 2.3.12, 2.3.13 договору або не підтвердження суми заборгованості Замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування, Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надходження письмової вимоги Нафтогазу, повертає всю суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу згідно з Договором.

Також, пунктом 4.7 в новій редакції визначено, що невиконання Замовником п. 2.3.15 Договору через відсутність бюджетного фінансування у зв`язку з відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості Замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє Замовника обов`язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з договором.

Проте, до Розпорядження, на виконання якого укладено Договір, зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов`язок Сокільської сільської ради компенсувати позивачеві витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, серед видатків місцевого бюджету Сокільської сільської ради (так і бюджету її правонаступника) положення про компенсацію грошових коштів НАК "Нафтогаз України" не передбачено.

Таким чином, підписавши додаткову угоду № 1 до Договору, Сокільська сільська рада всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяла на себе зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, встановлених рішенням про місцевий бюджет, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними підпункту 2.3.15 пункту 2.3, пункту 4.6 та пункту 4.7 додаткової угоди від 05.06.2012 № 1 до Договору.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

У зазначеному аспекті доцільно зазначити про позицію Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу "належного урядування". Він передбачає, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-І, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v.Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК "Нафтогаз України", яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Селецької сільської ради, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України "Про газопровідний транспорт" та підзаконних нормативних актів.

Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, Суд вважає, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Сокільську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Аналогічна позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №918/33/17 від 12.10.2018, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №918/35/17, від 05.12.2018 у справі №918/34/17, від 22.01.2019 у справі №902/559/17 та від 10.04.2019 у справі №908/1270/17.

Стосовно доводів скаржника про існування протилежної судової практики з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №922/74/19, колегія суддів зазначає наступне.

Так, вказаною постановою справу №922/74/19 направлено на новий розгляд, тобто остаточного рішення прийнято не було.

При цьому, підставами для скасування судових актів попередніх інстанцій, судом касаційної інстанції було визначено, зокрема, наступне.

У даній справі, суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази на предмет наявності обставин визнання недійсним у судовому порядку укладеного між сторонами договору, у тому числі в частині обов`язку відповідача сплатити кошти позивачу, у зв`язку з чим дійшов до передчасного висновку щодо відмови у задоволенні позову.

При цьому, встановлення судом вказаних фактичних обставин було необхідним для правильного вирішення спору у даній справі та підлягало оцінці, з урахуванням приписів ст. 204 ЦК України.

Також, суд касаційної інстанції зазначив, що як вбачається з постанови апеляційного суду, визнаючи недійсними підпункт 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 25.02.2012 № 1 до договору №14/396/11 від 25.02.2011 суд апеляційної інстанції послався на ст. 83 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) та вказав на те, що цією процесуальною нормою суду надано право визнати недійсним повністю або в частині, пов`язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Вказані дії суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки, право суду визнати недійсним повністю або в частині, пов`язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству було передбачено Господарським процесуальним кодексом України, в редакції кодексу чинній до 15.12.2017.

Водночас розгляд справи здійснювався під час дії Господарського процесуального кодексу України, з відповідними змінами внесеними Законом України №2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі Закону України №2147-VIII від 03.10.2017), які набули чинності з 15.12.2017.

У зв`язку з чим, згідно з ч.ч. 2 та 3 статті 237 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017), при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Тобто, вказаною процесуальною нормою передбачено право суду визнати недійсним договір повністю або у певній його частині, за умови подання позивачем до закінчення підготовчого засідання відповідної заяви.

В межах даної справи, позивач не звертався до суду з заявою про визнання недійсними пунктів додаткової угоди № 1, відповідно до вимог ст. 237 ГПК України, тоді як апеляційний суд, визнаючи недійсним підпункт 2.3.15 пункту 2.3 та пункт 4.7 додаткової угоди від 25.02.2012 № 1 до договору №14/396/11, помилково послався на ст. 83 ГПК України, в редакції чинній до 15.12.2017, та зважаючи на вимоги ст. 237 ГПК України, суд апеляційної інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, та за межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України.

Враховуючи допущені порушення, справа №922/74/19 була направлена на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Таким чином, у наведеній постанові суду касаційної інстанції відсутні висновки про те, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, не є порушенням принципу належного урядування, наявність яких би свідчила про протилежність позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2019 у справі №922/74/19, позиції наведеній Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №918/33/17.

З огляду на наведені обставини, колегія суддів вважає відсутніми підстави для незастосування позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2018 у справі №918/33/17.

Стосовно доводів апелянта про те, що Верховним Судом у справі №924/29/17 (про стягнення з Сокільської сільської ради заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням Радою умов договору від 11.03.2011 № 14/544/11 в частині повернення НАК "Нафтогаз України" грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання) зроблено остаточний висновок про те, що відсутність субвенцій з Державного бюджету України, призначених для відшкодування витрат на будівництво газопроводу, не є підставою для звільнення Сокільської сільської ради від виконання зобов`язання за Договором, колегія суддів зазначає наступне.

Так, вказаний висновок жодним чином не суперечить висновкам суду першої інстанції, наведеним в оскаржуваному рішенні.

Більш того, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним договору № 14/544/11 від 11.03.2011 в частині обов`язку замовника "протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування добудови (будівництва) об`єкта повернути Нафтогазу шляхом перерахування коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову (будівництво) Об`єкта, відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" або за рахунок субвенцій з державного бюджету" (пункт 2.3.13 договору в редакції до внесення змін згідно з додатковою угодою № 1 від 05.06.2012 ), враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним господарського зобов`язання у разі відсутності відповідних видатків державного бюджету .

Отже, встановлення в іншій справі №924/29/17 обставин стосовно того, що відсутність субвенцій з Державного бюджету України, призначених для відшкодування витрат на будівництво газопроводу, не є підставою для звільнення Сокільської сільської ради від виконання зобов`язання за Договором, жодним чином не може вплинути на правомірно встановлені судом першої інстанції у даній справи обставини про те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов`язком Держави, а тому зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Сокільську сільську раду обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Стосовно наявності рішення у справі №924/29/17 про стягнення з Ради заборгованості, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням нею умов договору щодо повернення НАК "Нафтогаз України" грошових коштів, отриманих на добудову об`єкта газопостачання, окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, скаржник вважає, що наявність вказаного рішення унеможливлює задоволення вимог у даній справі про визнання договору частково недійсним.

На спростування наведеного апеляційний суд зазначає, що у справі №924/29/17 оцінка договору від 11.03.2011 № 14/544/11 на предмет законності та відповідності положень підпункту 2.3.15 пункту 2.3 та пунктів 4.6, 4.7 його додаткової угоди вимогам законодавства України, судами не надавалася.

Висновків, які б суперечили, висновкам, наведеним в оскаржуваному рішенні, судові акти у справі №924/29/17 не містять.

З огляду на викладене, наявність рішення у справі №924/29/17 не може бути перешкодою у захисті порушених прав позивача.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними підпункту 2.3.15. пункту 2.3. та пунктів 4.6, 4.7 додаткової угоди № 1 від 05.06.2012 до договору № 14/544/111 від 11.03.2011 правомірно визнані місцевим господарським судом обґрунтованими.

Стосовно заяви апелянта, викладеної в апеляційній скарзі, про застосування наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Так, скаржник, в апеляційній скарзі зазначає, що у відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції, ним заявлялося про сплив позовної давності.

Разом з тим, апеляційний суд не погоджується із наведеним твердженням апелянта (щодо заявлення відповідачем про сплив строку позовної давності у суді першої інстанції), з огляду на нижчевикладене.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов`язково має бути зазначене в протоколі судового засідання; господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Так, у відзиві відповідача на позовну заяву (т.1, а.с.136 - 142) зазначено: "Сокільська сільська рада була стороною спору, що виник у зв`язку з неналежним виконанням умов договору від 11.03.2011 №14/544/11. При цьому, Сокільська сільська рада мала всі права, визначені процесуальним законодавством, і в повній мірі реалізувала їх з метою захисту своїх прав та законних інтересів у судах. Сокільська сільська рада з 2011 року не зверталася до суду з позовом про визнання недійсним договору від 11.03.2011 №14/544/11.".

З наведеного вбачається, що відповідачем не було зазначено у відзиві про сплив позовної давності.

В свою чергу, колегія суддів вважає, що посилання відповідача на те, що Сокільська сільська рада з 2011 року не зверталася до суду з позовом про визнання недійсним договору від 11.03.2011 №14/544/11 не можна розцінювати як заяву про сплив строку позовної давності.

Отже, відповідачем не було зроблено в суді першої інстанції заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а в суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції.

Про відповідну неможливість зробити вказану заяву в суді першої інстанції апелянтом не зазначено, обставин, що об`єктивно не залежали від нього та перешкоджали поданню такої заяви, не наведено.

При цьому, також слід зазначити, що апелянтом необґрунтовано обставин визначення ним початку перебігу строку позовної давності саме виходячи з дат укладення договору та додаткової угоди до нього, оскільки позивач міг дізнатися про порушення своїх прав лише після того, як став правонаступником Сокільської сільської ради.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 року у справі № 910/9219/19 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 02.03.2020 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді О.І. Поляк

М.А. Дідиченко