Рішення

від 02.03.2020 по справі 910/19075/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2020Справа № 910/19075/19

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс" простягнення 119 871 грн 41 коп. Представники сторін:не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс" про стягнення 119 871 грн 41 коп. заборгованості за порушення строків оплати поставленого позивачем природного газу за договором постачання природного газу від 11.10.2017 № 2307/1718-ТЕ-41, в тому числі: 59 981 грн 19 коп. пені, 17 370 грн 78 коп. 3 % річних та 42 519 грн 44 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору постачання природного газу від 11.10.2017 № 2307/1718-ТЕ-41 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної оплати спожитого газу, у зв`язку з чим позивачем нараховано 59 981 грн 19 коп. пені, 17 370 грн 78 коп. 3 % річних та 42 519 грн 44 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/19075/19, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

14.01.2020 на адресу Господарського суду міста Києва повернулося поштове відправлення за № 0103052351689, яким на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (Вознесенський узвіз, 3/5, м. Київ, 04053), було направлено ухвалу від 03.01.2020, дата довідки ф.20: 13.01.2020.

Відповідно до частин 2, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 03.01.2020 вручена відповідачу 13.01.2020.

Станом на 02.03.2020 відповідачем вимог ухвали суду від 03.01.2020, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано.

Враховуючи викладене, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.10.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс" (споживач за договором) укладено договір постачання природного газу № 2307/1718-ТЕ-41 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

За умовами пункту 2.1. договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 270 тис. куб. м. (двісті сімдесят тисяч куб. м) у тому числі по місяцях (тис. куб. м):

жовтень - 30 тис. куб. м;

листопад - 40 тис. куб. м;

грудень - 50 тис. куб. м;

IV кв. 2017 року - 120 тис. куб. м;

січень - 60 тис. куб. м;

лютий - 50 тис. куб. м;

березень - 40 тис. куб. м;

І кв. 2018 року - 150 тис. куб. м.

Пункт 3.1. договору встановлює, що постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:

- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ газу (далі - ПСГ) до газотранспортної системи;

- імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ газу до газотранспортної системи.

Відпоівдно до пункту 3.7. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформляється актом приймання-передачі.

Відповідно до пункту 3.8. договору споживач зобов`язується подати не пізніше 7-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором ГРМ/ГТС. Разом з копією такого акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу зазначеної в акті, за категоріями (в т.ч. за цим договором);

- підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Згідно з пунтом 3.9. договору постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюєьться Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Пунтом 5.2. договору визначено, що ціна за 1000 куб. м газу на дату укладання договору становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість - 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 6.2. договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначені платежу посилання на номер договору є обов`язковим.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018, а в частині проведненя розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору постачання природного газу від 11.10.2017 № 2307/1718-ТЕ-41 позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ відповідно до наявних в матеріалах справи підписаних між сторонами копій актів приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 в обсязі 21,258 тис. куб. м загальною вартістю 126 068 грн 45 коп., від 31.12.2017 в обсязі 34,205 тис. куб. м загальною вартістю 202 849 грн 33 коп., від 31.01.2018 в обсязі 40,784 тис. куб. м загальною вартістю 241 865 грн 44 коп., від 28.02.2018 в обсязі 38,970 тис. куб. м загальною вартістю 231 107 грн 69 коп., від 31.03.2018 в обсязі 35,122 тис. куб. м загальною вартістю 208 287 грн 50 коп.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору постачання природного газу від 11.10.2017 № 2307/1718-ТЕ-41 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу, що підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи виписками щодо операцій між сторонами за період з 01.10.2017 по 30.04.2019, а також виписками по рахунку позивача.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором постачання природного газу від 11.10.2017 № 2307/1718-ТЕ-41, позивачем нараховано відповідачу пеню за прострочення відповідачем оплати у розмірі 59 981 грн 19 коп., а також 17 370 грн 78 коп. 3 % річних та 42 519 грн 44 коп. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 11.01.2018) у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 8.2. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу за договором постачання природного газу від 11.10.2017 № 2307/1718-ТЕ-41, вимоги позивача про стягнення з відповідача 59 981 грн 19 коп. пені, 17 370 грн 78 коп. 3 % річних та 42 519 грн 44 коп. інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю за розрахунком позивача.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс" (Вознесенський узвіз, 3/5, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 32912668) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) пеню у розмірі 59 981 (п`ятдесят дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) грн 19 коп., 3 % річних у розмірі 17 370 (сімнадцять тисяч триста сімдесят) 78 коп., інфляційних втрат у розмірі 42 519 (сорок дві тисячі п`ятсот дев`ятнадцять) грн 44 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Б.Плотницька