Рішення

від 02.03.2020 по справі 910/13949/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2020Справа № 910/13949/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче товариство "Дніпро-МТО"

про стягнення 16 575, 40 грн.

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Інститут проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної академії наук України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче товариство "Дніпро-МТО" (далі - відповідач) про стягнення 16 575, 40 грн., з яких: 15 185, 00 грн. пеня та 1 390, 40 грн. штраф.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідачем було порушено умови Договору оренди № 02/14 нерухомого та /або іншого індивідуально визначеного майна, що знаходиться у віданні НАН України та обліковується на балансах установ, організацій та підприємств НАН України від 01.03.2014 в частині повної та своєчасної оплати за договором, внаслідок чого позивачем нараховані штраф та пеня у вищевказаному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі № 910/13949/19 позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 у справі № 910/13949/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та позивачу строк для надання відповіді на відзив.

31.10.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позовних вимог та повідомляє, що підстав для нарахування пені та штрафу за період з 20.08.2016 по 11.10.2018 немає, а також, зазначає про сплив строку позовної давності за позовними вимогами позивача.

05.11.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач повідомляє суд щодо переривання строку позовної давності у зв`язку з пред`явленням претензії відповідачу, також, заявляє клопотання про поновлення строку позовної давності, якщо суд вважає, що строк позовної давності пропущений.

18.11.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, у яких відповідач заперечує щодо переривання строку позовної давності у зв`язку з тим, що у відповідях на претензію №1 від 22.01.2019, у листі від 23.04.2019 та акті звірки взаєморозрахунків по договору, відповідач не підтверджував наявність заборгованості по сплаті пені та штрафів по простроченим платежам за договором.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2014 року між Інститутом проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної академії наук України (орендодавець) та ТОВ "НВТ "ДНІПРО-МТО" (орендар) укладено договір оренди № 02/14 нерухомого майна та/або іншого індивідуально визначеного майна, що знаходиться у віданні НАН України та обліковується на балансах установ, організацій та підприємств НАН України, відповідно до умов якого орендар приймає в строкове платне користування державне майно -кімната № 117, 117 а, 118, 122-123, загальною площею 171, 8 кв. м., розміщене за адресою: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 15 на першому поверсі(ах)будівлі (будинку, приміщення, будівлі) ИЛК, що перебуває на балансі Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є.Пухова НАН України, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку майна (актом оцінки) від 31 грудня 2013 і становить за незалежною оцінкою (залишковою вартістю) станом на 31 грудня 2013 р. 707 740,85 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1995 року № 786 зі змінами, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - січень 2014 р. за всю орендовану площу - 8 864, 45 грн. та ПДВ 1 772, 89 грн. Разом: 10 637, 34 грн.

Крім орендної плати орендар сплачує орендодавцю по розрахункам орендодавця: відшкодування податку на землю, відшкодування комунальних платежів, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Згідно з п. 3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

У пункті 3.4 договору оренди сторони передбачили, що орендна плата перераховується орендарем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 3.7 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п. 3.8 договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 2% від суми заборгованості.

У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, балансоутримувачу (п. 3.11 договору).

Згідно з п. 10.1 договору, цей договір укладений строком на 10 місяців та діє з 01 березня 2014 р. до 31 грудня 2014 р. включно.

Пунктом 10.4 договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.11 договору).

Додатковою угодою № 1 від 31.12.2014 сторони продовжили строк договору оренди з 01.01.2015 до 31.12.2015 року включно.

11.01.2016 року сторонами був підписаний акт прийому - передачі орендованого майна загальною площею 86, 1 кв. м.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання зі сплати орендної плати у період з 20.08.2016 по 11.10.2018, у зв`язку із простроченням грошових зобов`язань за договором оренди, позивачем здійснено нарахування пені у сумі 15 185, 00 грн. та штрафу в сумі 1 390, 40 грн.

Для врегулювання спору позивачем 19.10.2018 було направлено на адресу відповідача лист з проханням погасити існуючу заборгованість до 15.11.2018, який за твердженням позивача залишився без задоволення.

Позивач вказує, що оскільки оплата не надійшла у вказаний термін, то 05.12.2018 на адресу відповідача була направлена претензія №1 вих. 05-12-225/01-4-304 з вимогою погасити існуючу заборгованість.

За твердженням позивача 22.01.2019 від відповідача надійшла відповідь на претензію №1, в якій відповідач визнає існуючий борг та просить надати можливість розстрочення виявленої заборгованості для оплати рівними частинами щомісячно починаючи з лютого 2019 року, протягом 6 наступних місяців.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість за договором в частині оплати пені у сумі 15 185, 00 грн. та штрафу в сумі 1 390, 40 грн. позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані із орендою державного майна поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджується факт користування відповідачем, у період з серпня 2016 по вересень 2018, державним нерухомим майном за адресою: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 15, що перебуває на балансі Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є.Пухова НАН України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що в період з серпня 2016 року по жовтень 2018 року відповідач неналежно виконував зобов`язання за договором в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.

Матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, тому позивачем правомірно здійснено нарахування пені та штрафу. Позивачем нараховано пеню за період з серпня 2016 року по жовтень 2018 року у сумі 15 185, 00 грн.

Позивач 05.12.2018 направив на адресу відповідача претензію №1 вих. 05-12-225/01-4-304 з вимогою погасити існуючу заборгованість та як вбачається з матеріалів справи 22.01.2019 від відповідача надійшла відповідь з визнанням боргу.

Проте, у відзиві відповідач заперечив проти позову та зазначив, що підстав для нарахування пені та штрафу за період з 20.08.2016 по 11.10.2018 немає, також, заявив про сплив строку позовної давності .

Позивач, заперечуючи проти спливу позовної давності зазначив, що строк позовної давності переривався у зв`язку з:

- відповіддю 22.01.2019 відповідачем на претензію №1 та визнанням боргу;

- підписанням актів звірки взаєморозрахунків від 30.06.2019;

- письмовим зверненням відповідача щодо гарантування сплати суми боргу, що підтверджується листом від 23.04.2019 №17;

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Отже, пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов`язання.

Оскільки, пеня - триваюча санкція, що розраховується за кожен день прострочення, то строк позовної давності слід застосовувати з урахуванням наведеного.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3.7 договору оренди передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь орендодавця відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

У той же час при дослідженні наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення з відповідача сум пені судом було встановлено, що останній був виконаний з арифметичними помилками.

Як було зазначено вище, пунктом 3.4 договору передбачено обов`язок відповідача щомісячно сплачувати орендну плату не пізніше 20 числа поточного місяця.

Враховуючи вищевказані положення, суд дійшов висновку про те, що першим днем прострочення відповідачем сплати орендної плати у відповідному місяці є 21 число такого місяця (а не 20 число, як невірно вказано позивачем у його розрахунку).

У той же час, як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву від 30 жовтня 2019 року Товариство заявило про застосування судом строку позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача заявлених сум штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2 вищезазначеної статті).

Відповідно до частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно частиною 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 254 ЦК України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

За приписами частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 вказаної статті).

Зі змісту частини 6 статті 232 ГК України вбачається, що пеня починає нараховуватися від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають, позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Отже, правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

З відбитку вхідного штампу канцелярії Господарського суду міста Києва, проставленого на першій сторінці позовної заяви Інституту, вбачається, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права 7 жовтня 2019 року.

Разом із тим, у матеріалах справи наявний підписаний 30 червня 2019 року між уповноваженими представниками сторін акт звірки взаємних розрахунків за договором від 01.03.2014 № 02/14, зі змісту якого вбачається, що Товариство фактично визнало суму наявної у нього спірної заборгованості зі сплати нарахованих Інститутом штрафних санкцій у загальному розмірі 16 575, 40 грн., які становлять предмет спору в даній справі.

За умовами частин 1, 3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

При дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, у кожному випадку слід встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу, визнання пред`явленої претензії, або підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Враховуючи вищевказані обставини, а також беручи до уваги підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків від 30 червня 2019 року, який підтверджує наявність заборгованості Товариства саме у тій сумі, щодо якої виник спір, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності до пред`явлених Інститутом вимог перервався 30 червня 2019 року.

Суд звертає увагу на те, що переривання строку позовної давності у зв`язку з підписанням між сторонами вищезазначеного акту звірки взаєморозрахунків відбулося лише стосовно тих вимог, строк давності щодо пред`явлення яких на час такого підписання ще не сплив, оскільки визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Посилання позивача на переривання строку позовної давності до спірних вимог у зв`язку з визнанням у листі Товариства від 22 січня 2019 року № 2 претензії Інституту від 5 грудня 2018 року № 05-12-225/01-4-304, а також гарантуванням відповідачем сплати суми боргу листом від 23 квітня 2019 року № 17, не беруться судом до уваги, оскільки у вказаних листах відсутні відомості про визнання Товариством саме спірної суми нарахованих позивачем штрафних санкцій, тоді як за змістом Глави 19 ЦК України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, сама по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки), а відтак не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Отже, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності та положення вищенаведених законодавчих приписів, а також зважаючи на переривання 30 червня 2019 року строку позовної давності щодо спірних вимог, початком строку для стягнення з відповідача пені та штрафу є 30 червня 2018 року.

За таких обставин, беручи до уваги дійсні періоди прострочення відповідачем виконання спірних грошових зобов`язань та належні періоди нарахування пені, суд дійшов висновку про те, що стягненню з Товариства на користь Інституту підлягає пеня у розмірі 252, 33 грн., з яких: 32, 11 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за несвоєчасну оплату орендної плати у серпні 2018 року в розмірі 11 164, 09 грн. у період з 21 серпня 2018 року по 23 серпня 2018 року; 220, 22 грн. - пеня, нарахована на суму основного боргу за несвоєчасну оплату орендної плати у вересні 2018 року в розмірі 11 164, 09 грн. у період з 21 вересня 2018 року по 11 жовтня 2018 року.

Разом із тим, у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 14 932, 67 грн. пені слід відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності до таких вимог.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати орендних платежів, позивач просив суд стягнути з Товариства штраф у розмірі 1 390, 40 грн.

За частиною 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 230 ГК України згідно з якою під штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 3.8 договору оренди сторони погодили, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше, ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі двох відсотків від суми заборгованості.

Судом встановлено, що заявлений Інститутом до стягнення розмір штрафу є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що наведена штрафна санкція була нарахована позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань у серпні 2016, вересні 2016, жовтні 2016, листопаді 2016, грудні 2016, січні 2017, травні 2017, червні 2017.

Відтак, зважаючи на подану Товариством заяву про застосування строку позовної давності до цих вимог, а також враховуючи те, що на момент підписання між сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 30 червня 2019 року встановлений законом строк позовної давності до наведених вимог вже сплинув, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог Інституту про стягнення з Товариства 1 390, 40 грн. штрафу в зв`язку із застосуванням строку позовної давності.

Водночас слід зазначити, що позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження поважності причин пропущення позовної давності, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання Інституту про поновлення такого строку слід відмовити за необґрунтованістю.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

За таких обставин позов Інституту підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної академії наук України задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче товариство "Дніпро-МТО" (02094, місто Київ, бульвар Верховної Ради, будинок 22; ідентифікаційний номер 19133152) на користь Інституту проблем моделювання в енергетиці ім. Г.Є. Пухова Національної академії наук України (03164, місто Київ, вулиця Генерала Наумова, будинок 15; ідентифікаційний номер 05516949) пеню у розмірі 252 (двісті п`ятдесят дві) грн. 33 коп. пені, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 29 (двадцять дев`ять) грн.24 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 02.03.2020 року.

Суддя М.Є. Літвінова