Рішення

від 02.03.2020 по справі 910/16248/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2020Справа № 910/16248/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Приватного підприємства "Максі - Спецбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВ Герц 602"

про стягнення 239 625,15 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Максі - Спецбуд" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Індбуд", найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОВ Герц 602" (далі - відповідач) про стягнення 239 625,15 грн, з яких: 194609,47 грн основна заборгованість, пеня у розмірі 38351,31 грн та інфляційні втрати на суму 3305,37 грн та 3% річних у розмірі 3359,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди обладнання №МС-39514968/3001 від 30.01.2017 в частині повної та своєчасної оплати за не повернуте з оренди майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі № 910/16248/19 позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі № 910/16248/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2019, за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/16248/19; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду була направлена судом рекомендованим листом із повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату відкриття провадження у справі, а саме: 01013, м.Київ, вул.Промислова, будинок 6-Г.

До суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103052987613 відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 11.12.2019 була вручена відповідачу.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.01.2017 між Приватним підприємством "Максі - Спецбуд" (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Індбуд", найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОВ Герц 602" (орендар, відповідач) було укладено договір оренди обладнання №МС-39514968/3001 (надалі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) рухоме майно - опалубка (далі за текстом обладнання), а орендар зобов`язується прийняти обладнання та своєчасно здійснювати оплату орендних платежів. Найменування складових частин та вартість обладнання, що передається в оренду зазначено в додаткових угодах, додатках, специфікаціях та в актах прийому-передачі обладнання до цього договору. Технічний стан обладнання, яке передається в оренду (в подальшому за текстом - оренда) зазначається в актах прийому-передачі обладнання. Додаткові угоди та акти приймання-передачі обладнання є невід`ємними частинами цього договору. Адреса об`єкту де буде розташоване обладнання вказана у додаткових угодах до цього договору. Мета оренди: промислове використання за його технічним призначенням, а саме - проведення будівельних, монтажних, ремонтних робіт (п.п.1.1, 1.2, 1.3, 1.4).

Передача-приймання обладнання в оренду здійснюється уповноваженими представниками сторін згідно акту прийому-передачі обладнання в оренду на складі орендодавця за адресою: м. Київ, вул.Бориспільська,19 (п.2.1 договору).

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2017, але в любому випадку повного виконаній зобов`язань сторонами по цьому договору (п.3.1 договору).

Відповідно до п.5.8 договору орендар зобов`язується відшкодувати орендодавцю всі витрати, які зазнав орендодавець в процесі виконання даного договору оренди обладнання (в тому числі протягом строку дії даного договору) та/або відшкодувати в повному обсязі вартість пошкодженого, втраченого, неповерненого обладнання, а також сплатити пеню, штрафи, що виникли в зв`язку з несвоєчасною сплатою орендних та інших платежів.

Орендар зобов`язаний в разі втрати, пошкодження або несвоєчасного повернення обладнання або його деталей відшкодувати його повну вартість, зазначену в специфікації до цього договору (п.6.3.8 договору).

Згідно п.п.7.1, 7.3, 7.7, 7.8 орендар повинен повернути обладнання в день закінчення строку оренди, зазначеного в договорі або в додаткових угодах до даного договору, або у строк, який вказаний у вимозі орендодавця про повернення обладнання у визначений строк. Повернення обладнання з оренди здійснюється уповноваженими представниками сторін, які вказані в даному договорі, на склад орендодавця за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 19 або за іншою адресою вказаною орендодавцем, або за домовленість сторін.

У випадку несвоєчасної сплати чергових платежів за оренду обладнання, або інших платежів згідно з даним договором, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення та за весь час прострочення. Нарахування пені не звільняє орендаря від сплати основного боргу (п.9.1.4 договору).

Відповідно до п.9.1.5 договору у випадку пошкодження або втрати обладнання, орендар відшкодовує у безспірному порядку орендодавцю вартість обладнання в розмірі 100% кожної втраченої або пошкодженої деталі за цінами, зазначеними у специфікації до цього договору або за згодою орендодавця, оплачує всі витрати, пов`язані з ремонтними роботами пошкодженого обладнання (якщо ремонт можливий та доцільний). Сплата суми відшкодування вартості пошкодженого та/або втраченого обладнання здійснюється на підставі рахунку орендодавця протягом 5 банківських днів з дня виявлення факту втрати та/або пошкодження обладнання.

Додатковими угодами №1 від 01.12.2017 та №2 від 30.11.2018 сторони продовжували строк дії договору до 31.12.2018 та 31.12.2019 відповідно.

У період з 16.01.2017 по 01.07.2018 між сторонами підписувались додаткові угоди та специфікації до них, в яких контрагенти погоджували адреси використання орендованого обладнання, строк оренди, вартість оренди, перелік та вартість обладнання.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2019 орендодавцем на адресу орендаря були виставлені рахунки-фактури з переліком та вартістю обладнання, яке за твердженнями позивача, було втрачене відповідачем протягом оренди, а саме: №МС-160401 від 16.04.2019 на суму 35299,88 грн, №МС-160407 від 16.04.2019 на суму 57938,89 грн, №МС-160408 від 16.04.2019 на суму 52859,98 грн, №МС-160409 від 16.04.2019 на суму 93429,73 грн, №МС-160413 від 16.04.2019 на суму 31849,78 грн, №МС-160414 від 16.04.2019 на суму 4799,81 грн, №МС-160415 від 16.04.2019 на суму 4800,02 грн.

Відповідно до видаткових накладних №МС-180407 від 18.04.2019 на суму 57938,89 грн, №МС-180415 від 18.04.2019 на суму 4800,02 грн, №МС-180414 від 18.04.2019 на суму 4799,81 грн, №МС-180413 від 18.04.2019 на суму 31849,78 грн, №МС-180409 від 18.04.2019 на суму 93429,73 грн, №МС-180408 від 18.04.2019 на суму 52859,98 грн, №МС-180401 від 18.04.2019 на суму 35299,88 грн сторонами було оформлено приймання-передачу втраченого орендованого обладнання, а саме позивачем було передано, а представником відповідача за довіреностями прийнято орендоване обладнання на загальну суму 280978,09 грн.

Відповідно до листа №33 від 18.04.2019 відповідач гарантував оплату заборгованості перед позивачем до 30.09.2019 згідно графіку, що додається.

Як зазначив позивач у позовній заяві, після останнього платежу відповідача на суму 5000,00 грн 21.10.2019, не сплаченою є сума основного боргу за втрачене обладнання у розмірі 194609,47 грн

Як вказує позивач, він звернувся до відповідача з вимогою про оплату заборгованості №2210/01 від 22.10.2019, однак відповідач відповіді на вказаний лист не надав, заборгованість не сплатив.

Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору оренди обладнання №МС-39514968/3001 від 30.01.2017 в частині повної та своєчасної оплати за не повернуте з оренди майно, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути 194609,47 грн заборгованості зі сплати за втрачене майно, 38351,31 грн пені, інфляційні втрати на суму 3305,37 грн та 3% річних у розмірі 3359,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.

Згідно з ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір оренди обладнання №МС-39514968/3001 від 30.01.2017 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Матеріалами справи (додатковими угодами до договору) підтверджується факт передачі в оренду майна, що є об`єктом оренди за договором.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач не повернув з оренди майно орендодавця на загальну суму 280978,09 грн, на підтвердження чого між сторонами були складені видаткові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як вже вказувалось судом, за умовами договору орендар зобов`язується відшкодувати орендодавцю всі витрати, які зазнав орендодавець в процесі виконання даного договору оренди обладнання (в тому числі протягом строку дії даного договору) та/або відшкодувати в повному обсязі вартість пошкодженого, втраченого, неповерненого обладнання, а також сплатити пеню, штрафи, що виникли в зв`язку з несвоєчасною сплатою орендних та інших платежів. Орендар зобов`язаний в разі втрати, пошкодження або несвоєчасного повернення обладнання або його деталей відшкодувати його повну вартість, зазначену в специфікації до цього договору. У випадку пошкодження або втрати обладнання, орендар відшкодовує у безспірному порядку орендодавцю вартість обладнання в розмірі 100% кожної втраченої або пошкодженої деталі за цінами, зазначеними у специфікації до цього договору або за згодою орендодавця, оплачує всі витрати, пов`язані з ремонтними роботами пошкодженого обладнання (якщо ремонт можливий та доцільний). Сплата суми відшкодування вартості пошкодженого та/або втраченого обладнання здійснюється на підставі рахунку орендодавця протягом 5 банківських днів з дня виявлення факту втрати та/або пошкодження обладнання.

Суд зазначає, що в силу наведених положень укладеного між сторонами договору, відповідач повинен був у випадку втрати обладнання відшкодувати його вартість на підставі виставлених позивачем для оплати рахунків-фактур №МС-160401 від 16.04.2019 на суму 35299,88 грн, №МС-160407 від 16.04.2019 на суму 57938,89 грн, №МС-160408 від 16.04.2019 на суму 52859,98 грн, №МС-160409 від 16.04.2019 на суму 93429,73 грн, №МС-160413 від 16.04.2019 на суму 31849,78 грн, №МС-160414 від 16.04.2019 на суму 4799,81 грн, №МС-160415 від 16.04.2019 на суму 4800,02 грн.

Внаслідок того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази надсилання або передання даних рахунків-фактур на адресу відповідача, суд вважає найбільш вірогідним те, що вони були передані орендарю при підписанні видаткових накладних №МС-180407 від 18.04.2019 на суму 57938,89 грн, №МС-180415 від 18.04.2019 на суму 4800,02 грн, №МС-180414 від 18.04.2019 на суму 4799,81 грн, №МС-180413 від 18.04.2019 на суму 31849,78 грн, №МС-180409 від 18.04.2019 на суму 93429,73 грн, №МС-180408 від 18.04.2019 на суму 52859,98 грн, №МС-180401 від 18.04.2019 на суму 35299,88 грн, якими сторонами було оформлено приймання-передачу втраченого орендованого обладнання на загальну суму 280978,09 грн, а отже відповідач повинен був оплатити за вказане обладнання у строк до 25.04.2019 за умовами п.9.1.5 договору.

Отже за висновками суду, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОВ Герц 602" не було спростовано наданих позивачем доказів, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за втрату орендованого майна на суму 194609,47 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також за прострочення виконання зобов`язання по оплаті втраченого орендованого майна, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 38351,31 грн за загальний період прострочки з 18.04.2019 по 15.11.2019.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом п.9.1.4 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної сплати чергових платежів за оренду обладнання, або інших платежів згідно з даним договором, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення та за весь час прострочення. Нарахування пені не звільняє орендаря від сплати основного боргу.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за втрачене орендоване майно не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний прострочений день.

Згідно умов укладеного між сторонами правочину, відповідач повинен був оплатити за втрачене орендоване обладнання у строк до 25.04.2019, а отже правильним періодом нарахування пені є з 26.04.2019 по 15.11.2019 (дата, яка визначена позивачем у розрахунку до позовної заяви).

Враховуючи наведене, оскільки за розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у більшому розмірі ніж заявлено позивачем до стягнення у позовній заяві, суд задовольняє вказані вимоги в межах заявленої позивачем суми, тобто у розмірі 38351,31 грн.

Крім того позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3305,37 грн за період з квітня 2019 року по жовтень 2019 року та 3% річних за період прострочки з 18.04.2019 по 15.11.2019 на суму 3359,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті втраченого орендованого майна, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими.

За розрахунком суду, у період прострочення виконання зобов`язання по оплаті вартості втраченого орендованого майна, який визначений судом з 26.04.2019 по 15.11.2019, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у більшому розмірі ніж заявлено позивачем до стягнення у позовній заяві, а отже суд задовольняє вказані вимоги в межах заявленої позивачем суми у розмірі 3359,00 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем вартості втраченого орендованого майна, суд дійшов висновку про його необґрунтованість, внаслідок чого, за розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати на суму 1345,82 грн за період з травня по жовтень 2019 року.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Приватного підприємства "Максі - Спецбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Індбуд", найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОВ Герц 602".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Максі - Спецбуд" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОВ Герц 602" (73000, Херсонська обл., місто Херсон, проспект Ушакова, будинок 43, ідентифікаційний код 39514968) на користь Приватного підприємства "Максі - Спецбуд" (02094, м.Київ, вул.Магнітогорська, будинок 1, ідентифікаційний код 38371864) 194609 (сто дев`яносто чотири тисячі шістсот дев`ять) грн 47 коп. основної заборгованості, пеню у розмірі 38351 (тридцять вісім тисяч триста п`ятдесят одна) грн 31 коп, інфляційні втрати на суму 1345 (одна тисяча триста сорок п`ять) грн 82 коп., 3% річних у розмірі 3359 (три тисячі триста п`ятдесят дев`ять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3564 (три тисячі п`ятсот шістдесят чотири) грн 98 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 02.03.2020 року.

Суддя М.Є.Літвінова