Рішення

від 26.02.2020 по справі 910/14268/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.02.2020Справа № 910/14268/19 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи За позовом Приватного підприємства "Антарес" (08411, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Вовчків, вул. Польова 2, код ЄДРПОУ 31383606)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЦ Фактор" (01135, м.Київ, вул. В`ячеслава Чорновола, буд. 41 Д, офіс 10, код ЄДРПОУ 41068053)

про стягнення 98 000,00 грн,

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Романенко І.В.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Антарес" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЦ Фактор" про стягнення 98 000,00 грн, помилково перерахованих на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "МЦ Фактор".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач помилково перерахував за платіжним дорученням № 417 від 23.07.2019 на рахунок відповідача кошти у сумі 98 000,00 грн. з призначенням платежу "за металопрокат згідно рахунку №СФ - 0001030". При цьому позивач стверджує, що між сторонами не існує жодних договірних відносин, які були б підставою для отримання відповідачем коштів, проте, відповідач кошти у добровільному порядку не повернув.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/14268/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

28.10.2019 до суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, посилаючись на усну домовленість між сторонами, без укладання договору в письмовій формі, щодо поставки постачальником на користь покупця товару, в кількості та якості які зазначалися в рахунках-фактурах. Стверджує, що для визначення сортаменту товару, ціни, строків поставки, покупцем була надана заявка, з зазначеними в ній бажаними умовами. Позивач заперечує проти заявки з такими умовами. До суду відповідачем, надано заявку в сканованому вигляді.

04.11.2019 до суду позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що між позивачем та відповідачем велися переговори щодо укладання договору, обговорювалися майбутні умови поставки товару, і відповідачем підписано і надіслано на адресу позивача для ознайомлення Договір поставки № ФР 074 від 23.07.2019, проте позивач даний договір не підписав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 призначено дану справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, починаючи зі стадії відкриття провадження; підготовче засідання призначено на 15.01.2019.

09.01.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано пояснення по справі та клопотання про розгляд справи без участі представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 відкладено підготовче провадження на 22.01.2020.

21.01.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про розгляд справи без участі представника.

22.01.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на пояснення відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2020.

В судовому засіданні 19.02.2020 відкладено розгляд справи на 26.02.2020.

26.02.2020 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.07.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "МЦ Фактор" (далі - відповідач) підписано та надіслано Приватному підприємству "Антарес" договір поставки № ФР 074 разом із специфікацією № 1 додатку № 1 для підписання останнім.

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов`язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в даному договорі, металопрокат, сортамент, кількість та ціна якого вказані у рахунках-фактурах та/або специфікаціях, оформлених як додатки до даного договору, які є його невід`ємними частинами.

Відповідно до п. 3.1. договору ціна на товар встановлюється за домовленістю між позивачем та відповідачем, з урахуванням ПДВ і вказується у рахунках та інших супровідних документах. Ціна на товар може змінюватись в залежності від коливань середньо ринкових цін на металопрокат.

Загальна сума договору визначається на підставі сплачених рахунків (п. 3.2. договору)

Згідно з п. 3.4. договору оплата всієї вартості товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом 100% передплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом2 банківських днів з моменту виставлення рахунку або на інших умовах вказаних у специфікаціях до даного договору поставки. У разі одержання від покупця передплати частково, постачальник має обов`язки з поставки товару лише на суму одержаних коштів. Оплата свідчить про згоду покупця із характеристиками товару, вказаними постачальником у рахунку-фактурі. Допускається передача рахунку-фактури факсимільним зв`язком.

Строк поставки товару - протягом 10 робочих днів після 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій товару узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору (п.4.2. договору).

Відповідно до п.3 специфікації № 1 оплата вартості товару здійснюється шляхом 50% передоплати на поточний рахунок постачальника, а решта - 50% в день поставки товару, але в будь якому випадку до моменту отримання товару та підписання товаросупровідних документів.

Строк поставки - протягом 10 робочих днів, з дня отримання 50% передоплати (п.4 специфікації №1).

Відповідно до п.10.1 договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2020 року, а в частині взаєморозрахунків-до повного розрахунку між сторонами.

Разом з наданим позивачу договору для підписання, 23.07.2019 відповідач виставив Приватному підприємству "Антарес" рахунок-фактуру на оплату №СФ - 0001030 від 23.07.2019 на загальну суму 196 000, 01 грн.

В цей же день, 23.07.2019, позивачем проведено оплату по рахунку № СФ - 0001030 від 23.07.2019, згідно погоджених умов, на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "МЦ Фактор" № НОМЕР_1 в АТ "Укрсиббанк", код банку 351005, на підставі платіжного доручення № 417 від 23.07.2019 на суму 98 000, 00 грн з призначенням платежу "за металопрокат згідно рахунку № СФ - 0001030 від 23.07.2019".

Але позивач стверджує, що вказані кошти були помилково були перераховані Товариству з обмеженою відповідальністю "МЦ Фактор". При цьому при зверненні з даним позовом до господарського суду позивач не повідомив суду ані про наданий йому примірник договору, ані про рахунок-фактуру.

02.08.2019 позивач надіслав на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЦ Фактор" вимогу про повернення коштів за вих. № 20, що підтверджується поштовою квитанцією та описом вкладення від 02.08.2019.

07.08.2019 відповідач надіслав на адресу позивача лист № 07.08.19/10, а якому повідомив, що товар згідно домовленостей готовий до відвантаження на складі постачальника.

В обґрунтування позовних вимог Приватне підприємство "Антарес" стверджує, що він помилково перерахував за платіжним дорученням № 417 від 23.07.2019 на рахунок відповідача кошти у сумі 98 000,00 грн з призначенням платежу "за металопрокат згідно рахунку № СФ - 0001030 від 23.07.2019", при цьому між сторонами не існує жодних договірних відносин, які були б підставою для отримання відповідачем коштів.

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача кошти в сумі 98 000,00 грн як безпідставно набуті відповідно до ст.1212 ЦК України.

Проаналізувавши матеріали справи, норми чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судом встановлено наступне.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Так, відповідач зробив пропозицію позивачу укласти договір № ФР 074 від 23.07.2019 шляхом надання підписаного з його боку договору та специфікації, а також виставив рахунок-фактуру № СФ - 0001030 від 23.07.2019.

Відповідно до ч.2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Позивач після отримання пропозиції укласти договір вчинив дію відповідно до вказаних у пропозицій умов договору, зокрема, сплатив відповідачу 50% вартості товару, як це визначено в специфікації № 1 до договору, та у платіжному дорученні послався на рахунок-фактуру № СФ - 0001030 від 23.07.2019.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Проаналізувавши доводи сторін, вивчивши наявні у справі матеріали і докази, суд не вбачає підстав для задоволення позову в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України відповідно до обраного позивачем способу захисту, оскільки законодавчі норми, які позивач просить застосувати суд, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому суд зауважує, що надані відповідачем докази наявності договірних відносин між сторонами є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем.

Так, у ст. 1212 Цивільного кодекс України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті положення цієї глави (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу ст. 1212 Цивільного кодекс України слідує, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- наявне набуття або збереження майна (особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- набуття або збереження майна - за рахунок іншої особи (збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою);

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Спірні правовідносини сторін не передбачали описаних умов. Більше того, кошти, які позивач просить зобов`язати повернути йому, були сплачені з посиланням на відповідний рахунок-фактуру, виставлену на виконання договору № ФР 074 від 23.07.2019.

Норми про повернення безпідставно одержаного майна застосовуються лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

У спорі, що розглядається, зобов`язання відповідача поставити товар, а позивача прийняти і оплатити їх, так само як і обов`язок постачальника повернути перераховані кошти, мають договірний характер, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому, слід зауважити, що позивач не позбавлений можливості отримати захист своїх порушених прав у передбачений законодавством порядку, зокрема, шляхом заявлення позову про стягнення суми плати за товар, які фактично поставлені не були. Тобто, суд, відмовляючи у заявленому позові, не позбавляє позивача доступу до правосуддя та права на справедливий судовий розгляд.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд не вбачає потреби у з`ясуванні порядку дотримання сторонами договірної дисципліни, що може слугувати предметом дослідження в іншому спорі компетентним судом, оскільки у цій справі позовні вимоги відхиляються у зв`язку з невірно обраним способом захисту.

Враховуючи недоведеність обставини щодо утримання відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави, а також не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення 98 000,00 грн, як помилково перерахованих.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги судом відхиляються, а судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного підприємства "Антарес" відмовити повністю.

Позивач - Приватне підприємство "Антарес" (08411, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Вовчків, вул. Польова 2, код ЄДРПОУ 31383606)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "МЦ Фактор" (01135, м.Київ, вул. В`ячеслава Чорновола, буд. 41 Д, офіс 10, код ЄДРПОУ 41068053)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.03.2020

Суддя І.О. Андреїшина