ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" лютого 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4312/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ч. 5 ст. 252 ГПК України, справу
про стягнення 6981,85 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Орбіта груп" 26.12.2019 звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Океан-Груп" про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 6636,00 грн., які були помилково перераховані на поточний рахунок, що належить ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Океан-Груп". Посилаючись на приписи ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, позивач вважає, що вказані грошові кошти підлягають поверненню на користь ТОВ "Торгова компанія "Орбіта груп" . Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на помилкове перерахування грошових коштів та зазначає, що у сторін між собою відсутні договірні відносини. Крім того, на вказану суму позивачем за період з 27.09.2019 по 23.12.2019 р. нараховано та заявлено до стягнення: 245,40 грн. за користування чужими коштами, 53,13 грн. інфляційних витрат, 47,32 грн. 3 % річних. Судові витрати, які складаються з витрат на правову допомогу з підготування позовної заяви у розмірі 3 500,00 грн. та судового збору у розмірі 1921,00 грн. позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.12.2019 позовну заяву ТОВ "Торгова компанія "Орбіта груп" прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4312/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив.
Клопотання від сторін, в порядку ч. 5 ст. 252 ГПК України, щодо проведення розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
11.01.2020 року відповідач надав до суду письмові пояснення (вх. 544) та клопотання про закриття провадження у справі, в яких наголошує, що позивач не має підстав для звернення до суду, оскільки відсутній предмет спору, оскільки грошові кошти були повернуті ТОВ "Торгова компанія "Орбіта груп".
З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
27.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Океан-Груп" виставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Орбіта груп" рахунок на оплату № 1909152 на оплату товару на суму 6636,00 грн.
Згідно платіжного доручення № 62 від 27.09.2019 позивач перерахував відповідачу грошові кошти у узгодженому сторонами розмірі на суму 6636,00 грн. В призначені платежу вказано, що оплата здійснюється за товар згідно рахунку № 1909152 від 27.09.2019 року.
27.09.2019 позивач надіслав відповідачу листа вих. № 270919/1 від 27.09.2019 року з повідомленням про помилкову оплату по рахунку №1909152 та проханням повернути сплачені таким чином кошти у розмірі 6 636,00 грн. на вказані банківські реквізити (а.с.17). Докази надсилання вказаного листа в матеріалах справи відсутні.
Крім того, позивачем було надіслано ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Океан-Груп" претензію-вимогу Вих. № 300919 від 30.09.2019 року з проханням повернути помилково перераховані кошти В обґрунтування вимог, викладених у претензії, позивач зазначає, що кошти перераховані помилково та посилається на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Факт отримання відповідачем вказаної претензії підтверджується наданими до матеріалів справи листом відповіддю (вих. № 0210-1 від 02.10.2019 р.), в якому відповідач наголосив на наявності між сторонами договірних відносин та на неможливості повернути кошти до 03.09.2019 року, оскільки оплати була здійснена 27.09.2019 р., при цьому, договірні зобов`язання з боку продавця, за твердженнями останнього, виконуються належним чином.
Станом на час звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав, відповідач не повернув позивачу грошові кошти у розмірі 6636,00 грн. сплачені відповідно до платіжного доручення № 62 від 27.09.2019, як і відсутні докази того, що були виконані обов`язки з поставки товару.
Пунктом 2 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; належить вчиняти у письмовій формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч.ч.1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України також передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов`язки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що внаслідок обміну між позивачем та відповідачем документами та вчинення позивачем дій по оплаті, між сторонами має місце правочин з поставки товару. При цьому сторонами узгоджено усі необхідні істотні умови для даного виду правочинів: узгоджено предмет поставки, його кількість, ціну, вартість поставки.
Правовідносини з поставки регулюється статтями 264-271 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Внаслідок обміну між позивачем та відповідачем документами та вчинення позивачем дій по оплаті, між сторонами має місце правочин з поставки товару. При цьому сторонами узгоджено необхідні істотні умови для даного виду правочинів: предмет поставки, його кількість, ціну, вартість та умови поставки.
Водночас, позивач просить повернути сплачені ним кошти як помилково перераховані на підставі положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч.1, п. 1 ч.2 ст.11, ч. 1 та ч.2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно ч.1 та ч.2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень ч. 1, п.1 ч. 2 ст.11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч.1 та ч.2 ст. 205, ч.1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню інший стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Враховуючи наведені норми права, для задоволення цього позову необхідно встановити відсутність між сторонами договірних взаємовідносин та як наслідок цього безпідставне отримання відповідачем коштів.
Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув грошові кошти за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, за таких обставин, суд дійшов висновку про помилковість посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України.
В той же час, суд приймає до уваги ту обставину, що в ході розгляду справи відповідачем було повернуто суму здійсненої позивачем передплати у розмірі 6636,00 грн. на підставі платіжного доручення № 56 від 09.01.2020 р. на суму 6636,00 грн.
Позивачем не заперечено зарахування вказаних грошових коштів.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відтак, враховуючи факт погашення відповідачем основної заборгованості за спірним договором у розмірі 6636,00 грн. після звернення позивача до суду з відповідним позовом, провадження у справі в частині стягнення вказаної суми підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю предмета спору.
В частині заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 245,40 грн. за користування чужими коштами, 53,13 грн. інфляційних витрат, 47,32 грн. 3 % річних, суд наголошує, що правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не ст. 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведене та правовідносини що склались між сторонами відносно грошових коштів у розмірі 6636,00 грн., перерахованих позивачем в якості передплати за товар, не можуть бути визнані безпідставно набутими коштами, а відтак не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 245,40 грн. за користування чужими коштами, 53,13 грн. інфляційних витрат, 47,32 грн. 3 % річних, які нараховані на суму безпідставно набутих коштів в розмірі 6636,00 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 118, 119, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 6636, грн. основного боргу провадження у справі закрити.
2. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 245,40 грн. за користування чужими коштами, 53,13 грн. інфляційних витрат, 47,32 грн. 3 % річних - в позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено "26" лютого 2020 р.
Суддя М.І. Шатерніков
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 26.02.2020 |
Оприлюднено | 04.03.2020 |
Номер документу | 87928880 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Шатерніков М.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні