Рішення

від 25.02.2020 по справі 916/55/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" лютого 2020 р.м. Одеса Справа № 916/55/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Літвінова С.В.

при секретарі судового засідання Липі Т.О.

за участю представників:

від позивача - Мухнідов М.Л. , довіреність

від відповідача - Чібічьян О.Р. довіреність

розглянувши у судовому засіданні справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом Приватного акціонерного товариства „Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (50102, м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47) до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19) про стягнення 119229 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» , в якому просить господарський суд: про стягнення 119229 грн..

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної доставки вантажу за залізничною накладною №№ 45409786, 45409778, 47836556. При цьому, на залізничних накладних №№ 45409786, 45409778, 47836556 міститься переуступний підпис засвідчений печаткою вантажоодержувача - ДП „Морський торговельний порт „Южний» про передачу права на пред`явлення претензії та звернення з позовом вантажовідправнику ПРАТ „ІНГЗК» , що не суперечить положенням ст. 133 Статуту залізниць України та підтверджує належні повноваження для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду від 08.01.2020 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/55/20 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 03.02.2020 року.

30.01.2020 року до суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх. ГСОО №2372/20) в порядку ст. 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого просить суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій на 50% до розміру 58169,30 грн. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач, зокрема, посилається на положення ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, а також на те, що матеріали справи №916/55/20 не містять доказів понесення позивачем збитків внаслідок затримки доставки вантажу, а також посилається на судову практику.

30.01.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №2368/20), згідно якого відповідач заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, оскільки »Одеська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії »Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства »Укрзалізниця» повідомляла, що усі вагони з вантажем концентрат залізорудний були доставлені до станції призначення з простроченням не з вини залізниці, а через не прийом даного вантажу портом через перевантаження в його адресу.

У судовому засіданні від 03.02.2020р. було оголошено перерву у розгляді до 26.02.2020 року.

У судовому засіданні 26.02.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві.

В судовому засіданні 26.02.2020 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 02.03.2020р.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.2 ст. 908 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

При цьому, в силу вимог ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.307 Господарського кодексу України, ст.6 Статуту залізниць України наявні у матеріалах справи залізничні накладні свідчать про укладення між ПРАТ „ІНГЗК» (відправник) і АТ „Укрзалізниця» (перевізник) договору перевезення вантажу на користь ДП „Морський торговельний порт „Южний» (вантажоодержувач).

Згідно ст. 133 Статуту залізниць України, передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред`явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством. До претензії або позову додаються документи, які підтверджують вимоги заявника. До претензії або позову щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження крім документів, які обґрунтовують їх пред`явлення (подання), додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Як вбачається з відповідних відміток на накладних №№ 45409786, 45409778, 47836556, ДП „Морський торговельний порт „Южний» передало позивачу право на пред`явлення претензій та позовів у встановленому законом порядку із засвідченням переуступного підпису, а також з огляду на те, що ПрАТ „ІНГЗК» є вантажовідправником вантажу, суд, з урахуванням положень ст. 133 Статуту залізниць України, вважає правомірним звернення саме ПрАТ „ІНГЗК» з позовом, що розглядається в рамках даної справи.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Згідно зі ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами ст. 923 Цивільного кодексу України, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов`язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

У відповідності до ст. 23 Статуту залізниць України, відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.

Статтею 41 Статуту залізниць України визначено, що залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (надалі - Правила) визначено терміни в які залізниці зобов`язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до п.п. 1.1.1, у разі перевезення вантажною швидкістю маршрутними відправками, термін доставки вантажу обчислюється виходячи з 1 доби на кожні повні та неповні 320 км.

Згідно з п. 1.2 Правил, термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.4 Правил, обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. Терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

За приписами п. 2.9 Правил визначено, що про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Згідно з п.п. 2.10 Правил, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно пункту 8 Правил видачі вантажів, після проведення розрахунків за перевезення вантажу, оформленого накладною у паперовому вигляді, накладна видається одержувачу під розписку в примірнику накладної, що залишається у залізниці. Оформлення видачі вантажу, що прибув з електронною накладною (із накладенням електронного цифрового підпису), здійснюється згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за N 863/5084 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08 червня 2011 року N 138) (далі - Правила оформлення перевізних документів). При цьому в разі потреби накладна видається одержувачу в паперовому вигляді. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув. Залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.

Положеннями ч.ч. 1-2 ст. 313 Господарського кодексу України встановлено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Приписами ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Так, враховуючи допущене відповідачем прострочення термінів доставки вантажу, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 119229 грн., згідно наведеного позивачем розрахунку у позовній заяві.

Розрахунок розміру штрафу із зазначенням кількості діб прострочення, нормативного часу доставки вантажу та інших показників необхідних для розрахунку, позивачем наведено безпосередньо у позовній заяві .

Суд, перевіривши вищевказаний розрахунок, дійшов висновку про правильність його складення та відповідність положенням Статуту залізниць України та Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644 .

Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача про відсутність вини залізниці у затримці доставки вантажу, оскільки відповідачем не надано жодного доказу, який б свідчив про відсутність факту несвоєчасного перевезення вантажу або того, що затримка доставки вантажу виникла внаслідок обставин незалежних від волевиявлення та дій перевізника, як і доказів відсутності своєї вини щодо несвоєчасної доставки вантажу.

З огляду на викладене позовні вимоги ПрАТ „ІНГЗК» про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 119229 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, з приводу заявленого відповідачем клопотання про зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50% до розміру 58169,30 грн. суд зазначає таке:

Норми матеріального права, а саме, ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так, відповідно до п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Разом з тим, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із наведеного, в основу судового рішення про зменшення розміру неустойки має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що дають змогу для такого зменшення. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, з аналізу матеріальних норм, які регулюють питання можливості зменшення розміру неустойки, вбачається, що законодавець у будь-якому випадку пов`язує наявність підстав для такого зменшення та оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи з матеріалів справи, суд не вбачає винятковості обставин та підстав скористатися правом на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50% до 58169,30 грн., в зв`язку з чим заявлене відповідачем клопотання не підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення штрафу, передбаченого ч.1 ст. 116 Статуту залізниць України за порушення залізницею строків доставки вантажу є правомірними та підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; код ЄДРПОУ 40081200) на користь Приватного акціонерного товариства „Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (50102, м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47; код ЄДРПОУ 00190905) 119229грн. штрафу за несвоєчасну доставку вантажів та 1921/одна тисяча дев`ятсот двадцять одна/ грн. судового збору.

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повний текст складено 02 березня 2020 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов