Рішення

від 23.02.2020 по справі 927/1047/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

24 лютого 2020 року м. Чернігівсправа № 927/1047/19

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Книш Н.Ю.

за участю секретаря судового засідання Солончева О.П.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №927/1047/19

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001

а/с 1800, м. Дніпро, 49027

до відповідача: ОСОБА_2

АДРЕСА_1

про стягнення 17106 грн 63 коп.

За участю представників учасників справи:

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

У судовому засіданні 24.02.2020 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частини.

Процесуальні дії у справі, заяви, клопотання.

Господарським судом Чернігівської області 23.12.2019 винесено ухвалу про залишення позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк без руху та встановлено строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення без руху для усунення недоліків.

Виконуючи вимоги частин 6 та 7 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд ухвалою від 18.12.2019 звернувся до центру надання адміністративних послуг Ніжинської міської ради Чернігівської області з проханням надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.

26.12.2019 від відділу квартирного обліку, приватизації житла та ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Ніжинської міської ради надійшла інформація №18-28/2491 від 23.12.2019, в якій повідомляється про зареєстроване місце проживання відповідача - пров АДРЕСА_1 (т.1 а.с.50).

Після усунення позивачем недоліків у встановлений судом строк ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення 17106 грн 63 коп., а саме: 1563,96 грн заборгованості за кредитним договором №б/н від 19.05.2011, 3403,52 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 8752,06 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 3387,09 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом. Розгляд справи по суті призначено на 29.01.2020, явку учасників справи визнано обов`язковою.

У судове засідання 29.01.2020 уповноважені представники сторін не прибули.

Позивач належним чином повідомлений про дату час та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №1400046858818, однак повноважного представника у судове засідання 29.01.2020 не направив.

Ухвала суду від 08.01.2020 направлена на адресу відповідача (пров. Будівельний, 3, м.Ніжин), що відповідає зареєстрованому місцю проживання відповідача, повернулася 15.01.2020 до суду неврученою, з відміткою відділення поштового зв`язку інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, адресат відсутній .

Ухвала суду від 08.01.2020 повторно 15.01.2020 направлена на адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ), що відповідає зареєстрованому місцю проживання відповідача, повернулася 22.01.2020 до суду неврученою, з відміткою відділення поштового зв`язку інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, адресат відсутній .

Ухвалою господарського суду від 29.01.2020 було відкладено засідання з розгляду справи по суті на 12.02.2020 на 09:30 год та викликано представників учасників справи у судове засідання.

У судове засідання з розгляду спору по суті 12.02.2020 уповноважені представники позивача та відповідача не прибули.

Позивач належним чином повідомлений про дату час та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №1400047166707 та №1400047166685, однак повноважного представника у судове засідання 12.02.2020 не направив.

До початку судового засідання 11.02.2020 від позивача надійшла заява від 11.02.2020, за підписом представника Падалка О.В. про розгляд справи без участі представника банку, в якій зазначає, що позовні вимоги підтримує та просить при винесенні рішення керуватися наявними в матеріалах справи доказами. До вказаної заяви додано копію довіреності на представника Падалка О.В. та пояснення щодо нарахування заборгованості з фіскальним чеком про направлення відповідачу.

Ухвала суду від 29.01.2020 направлена на адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ), що відповідає зареєстрованому місцю проживання відповідача, повернулася 05.02.2020 до суду неврученою, з відміткою відділення поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання .

Крім того, в порядку ст. 120 - 122 Господарського процесуального кодексу України на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет 29.01.2020 розміщено оголошення про виклик у судове засідання 12.02.2020 о 09:30 год. відповідача - ОСОБА_2 .

Заяви та клопотання від відповідача до суду не надходили, причини неприбуття у судове засідання не повідомлено. У ч.4 ст.122 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

За таких обставин, суд доходить висновку про належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання.

Зважаючи на те, що згідно з ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою, враховуючи, що позивачем до заяви від 11.02.2020 не додано доказів неможливості явки в судове засідання та не повідомлено причини неявки, суд дійшов висновку про відсутність поважних причин неявки повноважного представника позивача у судове засідання за викликом суду і заяву позивача про розгляд справи за відсутності його представника не задовольнив.

Приймаючи до уваги, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи 12.02.2020, однак повторно не з`явилися у судове засідання за викликом суду, з огляду на приписи п.2 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України судом розпочато розгляд справи по суті за відсутності учасників справи та досліджено зміст позовної заяви, додані до неї документи. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.02.2020 відкладено засідання з розгляду справи по суті на 24.02.2020.

Крім того, в порядку ст. 120 - 122 Господарського процесуального кодексу України на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет 14.02.2020 розміщено оголошення про виклик у судове засідання 24.02.2020 відповідача - ОСОБА_2 .

Уповноважені представники позивача та відповідача в судове засідання 24.02.2020 не прибули.

Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №1400047285323.

24.02.2020 позивачем через відділ документального забезпечення суду (канцелярія) подано заяву, в якій позивач позовні вимоги підтримує та просить суд провести судове засідання 24.02.2020 без участі представника банку.

В судовому засіданні 24.02.2020 суд задовольнив заяву позивача.

Ухвала суду від 12.02.2020, направлена відповідачу на за адресою: АДРЕСА_1, повернулась до суду неврученою, з відміткою відділення поштового зв`язку інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення адресат відсутній .

Відповідно до п. 99-1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку , рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Судова повістка . Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою Судова повістка , працівник поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою , яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Відповідно до п.п. 116, 117 розділу Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку , у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99 - 1, 99 - 2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, якою господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону, надіслав копію судового рішення у даній справі за належною адресою є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання від відповідача не надходило.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом також враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Зважаючи на те, що згідно з ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи з огляду на приписи ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом враховано, що відповідно до частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Частиною 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень , усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таким чином, судом було вжито всіх заходів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 927/1047/19.

Неявка уповноважених представників сторін не є перешкодою для розгляду справи за відсутності такого учасника.

Виклад позицій учасників судового процесу

Стислий виклад позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору банківського обслуговування від 19.05.2011 №б/н. Позивач зазначає, що згідно заяви відповідач приєднався до Умов та правил надання банківських послуг , Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://ргivatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування №б/н від 19.05.2011 (далі - договір). Позивач стверджує, що відповідно до договору відповідачу був встановлений кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших), що визначено та врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг . Також позивач зазначає, що 11.02.2019 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За твердженнями позивача, у зв`язку з порушенням зобов`язань за договором відповідач станом на 07.11.2019 має заборгованість - 17106,63 грн, яка складається з наступного: 1563,96 грн - заборгованість за кредитом; 3403,52 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01.07.2015 по 07.11.2019; 3387,09 грн - заборгованість по комісії за користуванням кредитом за період з 01.07.2015 по 01.06.2015 (мовою документа); 8752,06 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 01.04.2014 по 01.06.2015.

Стислий виклад заперечень відповідача .

Відповідач відзив не надав, проти позовних вимог не заперечив. Заяви та клопотання від відповідача до суду не надходили.

В ухвалі про відкриття провадження у справі від 08.01.2019 попереджено відповідача про те, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідачем не подано відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин, тому в силу приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України справа вирішується судом за наявними у ній матеріалами.

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі, фактичні обставини справи.

До обставин, які є предметом доказування у справі належить: наявність правових підстав для виникнення грошових зобов`язань відповідача по суті спору, наявність факту невиконання відповідачем грошових зобов`язань, наявність підстав для нарахування сум відсотків, комісії, наявність підстав для нарахування штрафних санкцій (пені), доведеність нарахованої позивачем загальної суми боргу.

Висновок суду про обставини, які є предметом доказування у справі, та визнаються судом встановленими або спростованими з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів.

Згідно зі статутом Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (нова редакція) (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №594 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 №712), погодженого Національним банком України 06.09.2019, рішенням загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 було змінено тип банку на публічне акціонерне товариство та його найменування на публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк , згідно з рішенням єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 № 519 було змінено тип банку на приватне та змінено найменування банку на Акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк .

У п.2 Статуту вказано, що банк є правонаступником всіх прав та обов`язків публічного акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк , яке було правонаступником всіх прав та обов`язків закритого акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк , яке було правонаступником всіх прав та обов`язків товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк ПриватБанк .

До позовної заяви позивачем надано копію Банківської ліцензії №22 від 05.10.2011 виданої Національним банком України публічному акціонерному товариству комерційному банку ПриватБанк на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України Про банки і банківську діяльність .

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка міститься на офіційному сайті Міністерства юстиції України, щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, її було зареєстровано 13.07.2004. При цьому, господарська діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 припинена 11.02.2019, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено запис про припинення №20630060005000006.

Із матеріалів справи вбачається, 19.05.2011 СПД ОСОБА_2 (відповідач, клієнт) було підписано з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк (Банк, позивач) заяву про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки. (т.1, а.с. 18).

Заява підписана СПД ОСОБА_2, з боку позивача заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг підписано головою правління Дубилет А.В., а заяву про відкриття рахунку перевірив/договір оформив фінансовий менеджер ОСОБА_3 .

На підставі заяви банком відкрито поточний рахунок СПД ОСОБА_2 - НОМЕР_1 .

У тексті заяви від 19.05.2011 зазначено, що підписавши дану заяву клієнт погоджується із Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку http //www.privatbank.ua, http //client-bank.privatbank.ua, Тарифами банку, які разом із цією заявою та карткою зі зразками підписів складають договір банківського обслуговування. Підписавши заяву від 19.05.2011 клієнт підтвердив, що він приєднується та зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах Банку - Договір банківського обслуговування в цілому. Відносини між Банком та Клієнтом можуть вирішуватись як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього Договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження щодо банківського обслуговування з клієнтом через web-сайт банку (http //www.privatbank.ua, http //client-bank.privatbank.ua або інший Інтернет/SMS-ресурс, зазначений Банком).

Окрім того, у заяві зазначено, що підписанням заяви від 19.05.2011 сторони погодили порядок ознайомлення зі змінами тарифів Банку, зокрема Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Актуалізуються Умови та Правила надання банківських послуг не частіше одного разу на місяць, з обов`язковою публікацією на сайті Банку до 25-го числа місяця, що передує змінам. Усі клієнти повинні в обов`язковому порядку виконувати вимоги цього документа та ознайомлюватися із внесеними змінами. Крім інформації на сайті Банку www.privatbank.ua, зміни Тарифів доводяться до відома клієнтів за допомогою банкоматів та/або терміналів самообслуговування та/або POS-терміналів (друкування інформації на чеках).

Позивачем до позовної заяви додано довідку про встановлення кредитних лімітів (вих. №08.7.0.0.0./191118145219 від 18.11.2019), у якій зазначено, що клієнту ОСОБА_2 підприємцю станом на 19.05.2011 встановлено кредитний ліміт в розмірі 1000,00 грн, станом на 04.03.2013 - в розмірі 1000,00грн, станом на 19.06.2013 - в розмірі 4500,00 грн, станом на 24.12.2013 та 01.03.2014 - в розмірі 6500,00 грн, станом на 02.03.2014 - в розмірі 6205,56 грн, станом на 28.04.2014 - в розмірі 3300,00 грн (т.1, а.с. 29).

Позивачем до матеріалів справи подано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг , а саме розділу 3.18, та копію наказу №СП-2011-85 від 28.01.2011.

Позивач стверджує, що Розділом 3.18 Умов та правил надання банківських послуг регулюються взаємовідносини між Клієнтом та Банком щодо умов обслуговування кредитних лімітів на поточних рахунках корпоративних клієнтів.

Відповідно до п.3.18.1.1. Умов та Правил надання банківських послуг (далі - Умови) кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших). Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.

Ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших) (п.3.18.1.6.Умов).

Проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов та правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтєрнет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі - далі угода ). При порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених Умов та правил надання банківських послуг , банк на свій розсуд, має право змінити умови кредитування, встановивши інший термін повернення кредиту (п.3.18.1.8.Умов).

Як вбачається із наданих позивачем до матеріалів справи виписок банку (т.1 а.с.33-36), останній з 20.12.2014 в межах встановленого ФОП ОСОБА_2 ліміту надав кредитні кошти у сумі 3300,00грн, погашення суми кредиту зі сторони ФОП ОСОБА_2 відсутнє, у зв`язку з чим 16.04.2015 сума 3300,00грн винесена позивачем на прострочку по договору №б/н від 19.05.2011.

За даними виписки банку з 16.04.2015 по 10.11.2019 відбулося часткове погашення заборгованості по кредиту - 23.05.2015 у сумі 1736,04грн, у зв`язку з чим залишок боргу ФОП ОСОБА_2 становить 1563,96грн, докази погашення вказаної суми боргу ФОП ОСОБА_2 суду не надано.

Заперечень щодо суми основної заборгованості по кредиту в розмірі 1563,96 грн та доказів погашення суми основної заборгованості в розмірі 1563,96грн відповідачем суду не надано.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що заборгованість відповідача за кредитом становить 1563,96 грн.

Позивач зазначає, що у відповідності до п. 3.18.4.1 Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка). Порядок розрахунку відсотків:

за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі - період, в який дебетове сальдо підлягає обнулення ), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі, 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.3.18.4.1.1.Умов);

при необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулення, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулення, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулення (п.3.18.4.1.2.Умов).

У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулення, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулення, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошового зобов`язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань і при реалізації права банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого умовами і правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов`язань (п.3.18.4.1.3.Умов).

Під непогашенням кредиту мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п.3.18.4.1.4.Умов).

Відповідно до п.3.18.4.4 Умов, клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту відповідно до п.п. 3.18.1.6, 3.18.2.3.2, 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг. Клієнт доручає банку здійснювати списання винагороди зі своїх рахунків. Сплата винагороди здійснюється в гривні.

Крім суми основної заборгованості за кредитом, позивачем заявлено до стягнення з відповідача:

3403,52 грн заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 01.07.2015 по 07.11.2019,

3387,09 грн заборгованості по комісії за користуванням кредитом за період з 01.07.2015 по 01.06.2015 (мовою документа).

А також позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 8752,06 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором за період з 01.04.2014 по 01.06.2015.

Норми права, які суд застосував, та мотиви їх застосування

Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1-3 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України закріплено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших, стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За приписами ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) та сплатити відсотки за користування коштами у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.546, 549 Цивільного кодексу України, зокрема, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Мотивована оцінка аргументів, наведеного учасниками справи.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті). Предметом розгляду за даним позовом є стягнення боргу по кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором, стороною якого була фізична особа - підприємець, яка станом на час звернення позивача до суду припинила свою господарську діяльність.

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, від 09.10.2019 у справі 127/23144/18.

Згідно зі ст. 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Статтею 26 Цивільного кодексу України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізична особа-підприємець сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/16713/15.

Відповідно до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, статей 202 - 208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Викладене узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі № 910/8729/18.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Отже, оскільки зобов`язання ОСОБА_2 під час здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця перед позивачем виникли з господарського договору та не припинились із втратою нею статусу фізичної особи-підприємця, з урахуванням наведених вище положень законодавства, суд дійшов висновку про те, що відсутність станом на час розгляду даного спору у ОСОБА_2 статусу фізичної особи-підприємця не може бути підставою для закриття провадження справі відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписам ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов`язання по поверненню кредиту в передбачені строки не виконав, а відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором №б/н від 19.05.2011 становить 1563,96 грн.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19.05.2011 року, посилається на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг як невід`ємної частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву від 19.05.2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати комісії, процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин (19.05.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17.12.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу (на час виникнення спірних правовідносин - ФОП ОСОБА_2) Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату комісії, відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Наданий позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. (відповідну правову позицію викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року).

Разом з тим суд зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме: встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, як вже зазначалось, та в постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 175/4576/14-ц, від 30.09.2019 у справі № 916/2755/18.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг , який містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19.05.2011 року шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони у письмовому вигляді обумовили відповідальність за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Дії учасників господарських правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, врахувавши вказівки Верховного Суду, Господарський суд Чернігівської області дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3403,52 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 8752,06 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та 3387,09 грн заборгованості по комісії за користуванням кредитом не є обґрунтованими, та такими, що не підлягають до задоволення.

Судові витрати

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що спір виник з вини відповідача, судовий збір пропорційно у розмірі 175,63 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 12, 42, 73-80, 86, 123, 129, 165-167, 232, 233, 236-241, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення 17106 грн 63 коп. задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 14360570) 1563грн 96 коп. боргу, 175 грн 63 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити Акціонерному товариству Комерційний банк Приватбанк (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 14360570) у стягненні з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 3403 грн 52 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 8752 грн 06 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та 3387 грн 09 коп. заборгованості по комісії за користуванням кредитом.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 02.03.2020.

Суддя Н.Ю.Книш