Рішення

від 10.02.2020 по справі 753/7929/18

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7929/18

провадження № 2/753/275/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2020 р.

Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Литвин Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "МАКСУС ЛІЗІНГ" про визнання договору фінансового лізінгу недійсним, стягнення платежу за договором лізінгу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору фінансового лізингу № 01704 від 16.04.2018 року укладеного між ТОВ Максус Лізинг та позивачем недійсним та стягнення 50000,00 грн. сплачених на виконання умов договору лізингу, посилаючись на те, що 16.04.2018 ТОВ Максус Лізинг ввів її в оману при підписанні договору фінансового лізинку № 01704 , оскільки позивач мала намір придбати автомобіль марки "LADA 22171", а в договорі вказаний автомобіль марки "Great Wall Naval H3 New". Також вартість автомобіля марки "LADA 22171", яка була узгоджена між нею та відповідачем становила 95000,00 грн., а ціна автомобіля "Great Wall Naval H3 New" зазначена в договорі фінансового лізингу становить 18956,36 доларів США, що еквівалентно 499500,00 грн. На користь ТОВ Максус Лізинг вона сплатила 50000,00 грн. у якості авансового платежу за придбання автомобіля, однак станом на день звернення її до суду предмет договору переданий їй не був. У разі розірвання вказаного договору позивачка має сплатити на користь відповідача 20 % вартості предмета лізингу у розмірі 99900,00 грн., що ставить позивача у невигідне становище. Зазначила, що оскільки позивача було введено в оману щодо істотних умов договору, що грубо порушує її права як споживача послуг, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

В судове засідання позивач та представник позивача не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача Чмель О.Л. подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, не заперечувала проти винесення заочного рішення по справі.

Враховуючи повторну неявку представника відповідача в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача з ухваленням заочного рішення, відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки позивач не заперечував проти такого вирішення справи.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 16.04.2018 року між ТОВ Максус Лізинг та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу №01704 (а.с. 10-17).

Відповідно до умов вказаного договору відповідач зобов`язався придбати у власність предмет лізингу - "Great Wall Naval H3 New" та передати його в користування позивачу на строк та на умовах, передбачених договором, а позивач- прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі на умовах цього договору.

Вартість предмета лізингу на момент укладання договору, за цим договором становить 18956,36 доларів США, з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США до гривні складало 499500,00 грн., з урахуванням ПДВ.

Правовідносини, які виникають з договору лізингу, регулюються положеннями параграфу 6 глави 58 ЦК України, а загальні правові та економічні засади фінансового лізингу - Законом України Про фінансовий лізинг .

Згідно з ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до положень ч.2 ст.1 ЗУ Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ч.1 ст.2 ст.1 ЗУ Про фінансовий лізинг ).

16.04.2018 р. позивач на виконання умов договору сплатила за наданим представником ТОВ Максус Лізинг рахунком 50000,00 грн. авансового платежу (а.с.18).

Проте, уважно ознайомившись с договором ОСОБА_1 виявила, що відповідач, під час укладання договору, ввів її в оману. За викладених обставин, позивач в усній формі звернулась до ТОВ Максус Лізинг з проханням про розірвання договору та поверненням сплачених коштів у сумі 50000,00 грн.

Як на одну з підстав позовних вимог позивач посилається на положення ч.1, 2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник), не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Так, п.4 ст.3 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що несправедливими є, зокрема умови договору про надання можливості продавцю, виконавцю, виробнику не повертати кошти, здійснені споживачем, у разі умови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника у зв`язку з виконанням або не виконанням ним договору.

Даючи оцінку доводам позивача щодо невідповідності умов договору Закону України "Про захист прав споживачів", суд враховує, що Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (ст.1-1).

З огляду на суб`єктний склад сторін оспорюваного договору та об`єкта зафіксованих у ньому зобов`язань, суд дійшов висновку, що Закон України "Про захист прав споживачів" поширюється на спірні правовідносини.

Відповідно до ст.18 Закону Закон України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно із ч. 3 ст. 18 Закон України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідно компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК України), такий правочин визнається недійсним.

Відповідно до умов оспорюваного договору вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 18956,36 доларів США, що за обмінним курсом долара США до гривні складало 499500,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.6 ЗУ Про фінансовий лізинг істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст.692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов`язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог ст.ст.638, 655, 656, 691 ЦК України.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили предмет лізингу, постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів.

Наведене свідчить про те, що на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов`язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов`язань лізингоодержувача.

Відповідно до ст.16 ЗУ Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

З пункту 12.1 договору вбачається, що у разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача лізингодавець повертає йому лише 80% сплаченого авансового внеску.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить низку несправедливих умов, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч.5 ст.18 Закон України "Про захист прав споживачів", якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За положеннями ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

За приписом ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на встановлену судом несправедливість низки умов договору фінансового лізингу, що є порушенням вимог ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", та враховуючи, що відповідачем не надано доказів, що ним вчинялися будь-які дії на виконання зобов`язань за цим договором, суд відповідно до вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст. 203 ЦК України вбачає підстави для визнання цього договору недійсним в цілому.

Викладені обставини узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України у справах № 6-330цс-16 від 08.06.2016 та у справі № 6-3020цс-15 від 11.05.2016.

Вирішуючи питання про те, які правові наслідки слід застосувати до даного договору, суд враховує, що за загальним наслідком визнання правочину недійсним, встановленим ч.1 ст. 216 ЦК України, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи, що договір фінансового лізингу від 16.04.2018 року №01704 частково виконаний лише позивачем, з відповідача на його користь підлягають стягненню всі кошти, сплачені за недійсним правочином.

У відповідності до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких заперечень по суті позовних вимог відповідачем до суду не надано.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати адвоката Чмель О.Л. на професійну правничу допомогу підтверджуються договором від 02.05.2018 року №10, укладеного між позивачем та адвокатом Чмель О.Л., попереднім розрахунком судових, квитанцією № 8 до прибуткового касового ордеру від 02.05.2018 року на суму 7000,00 грн. (а.с. 23, 25-26)

Виходячи із змісту положень ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу при розгляді та вирішення справи за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Максус Лізинг про визнання договору фінансового лізингу недійсним.

На підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК, враховуючи задоволення судом позоних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню розмір витрат з правової допомоги у розмірі 7000,00 грн. та судовий збір в сумі 1409 грн. 60 коп..

Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76 - 81, 133, 137, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352, на підставі ст.ст. 215, 216, 220, 799, 806 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати договір фінансового лізінгу №01704, укладений 16.04.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ „МАКСУС ЛІЗІНГ", недійсним.

Стягнути з ТОВ „МАКСУС ЛІЗІНГ", (код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_1 50 000 грн. платежу за договором фінансового лізінгу №01704 від 16.04.2018 року, 1 409 грн. 60 коп. судового збору, 7 000 грн. витрат на правову допомогу, а всього 58 409 грн. 60 коп.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Дарницького районного суду м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення, а учаснику справи, якому не було вручене повне заочне рішення в день його проголошення - протягом 20 днів з дня вручення його повного тексту заочного рішення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини заочного рішення через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя :