Рішення

від 24.02.2020 по справі 160/12833/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року Справа № 160/12833/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ЛИТМАШКОМПЛЕКТ про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ :

19 грудня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ЛИТМАШКОМПЛЕКТ , в якій просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ЛИТМАШКОМПЛЕКТ суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю за 2018 рік у розмірі 50 647,37 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що відповідач не вжив заходів щодо працевлаштування особи з інвалідністю, а отже обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , у зв`язку з чим до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце для осіб з інвалідністю. Оскільки вищезазначена сума у визначений законодавством строк відповідачем не сплачена, утворилась заборгованість в сумі 50 647,37 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/12833/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

10.02.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ЛИТМАШКОМПЛЕКТ були вжиті всі необхідні заходи для виконання нормативу робочих місць із працевлаштування інвалідів, проте протягом 2018 року Товариство фактично не працевлаштувало інваліда з незалежних від нього причин: через відсутність інвалідів, які потребують роботи у відповідача, та бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів. Відповідач вважає, що незайнятість робочого місця для працевлаштування інвалідів виникла не з їх вини, а тому на нього не може бути покладено відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні через відсутність у діях ТОВ Науково-виробниче підприємство ЛИТМАШКОМПЛЕКТ складу правопорушення. Таким чином позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року №875-XII (далі Закон № 875-XII).

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №875-ХІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань, відповідно до абзацу 3 статті 18-1 Закону № 875-XII покладено на державну службу зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону № 875-XII, відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення визначено, що роботодавці зобов`язані, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Згідно пункту 5 Розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Процедура подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості. визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Таким чином, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Приймаючи до уваги, що відповідач використовує працю найманих працівників, на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону № 875-XII.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 ст. 19 Закону №875-XII передбачено, що Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно ч. 5 ст. 19 Закону №875-XII Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Також частинами 9, 10 статті 19 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Оскільки статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з врахуванням положень статтей 18, 18-1 цього ж Закону стосовно обов`язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів і відсутність аналогічного обов`язку у підприємств, установ, організацій, а тому відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць.

Таким чином, з огляду на викладені норми, відповідач зобов`язаний реєструватися у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подавати цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки у відповідача у 2018 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства становило 19 осіб, а середньооблікова чисельність працевлаштованих інвалідів у 2018 році повинна складати одна особа, проте, як зазначено позивачем, та передбачено у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік жодне з місць штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність зайняті не були.

Суд погоджується з доводами відповідача, що функціями роботодавця є створення відповідного робочого місця та повідомлення уповноважені органи про наявність вільних вакансій, що можуть бути заповнені особами з інвалідністю, а факт повідомлення Міського товариства інвалідів про наявність в позивача вакантних місць для працевлаштування інвалідів підтверджується копією листів від 12.02.2018 року № 43, від 02.03.2018 року № 57, від 19.04.2018 року № 69.

Судом встановлено, що відповідач здійснив усі передбачені законом заходи щодо працевлаштування інвалідів шляхом подання до центру зайнятості звіту форми №3-ПН протягом 2018 року.

Крім того, відповідно до п.2.1 Наказу Міністерства Праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42 Про затвердження форми звітності № 10-ІП (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ(річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів , звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

Матеріали справи також містять звіт відповідача про наявність та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою № 10-ПІ.

Таким чином, не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2013 у справі № К/9991/68891/11.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV (далі ГК України) адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання.

Частинами 1-2 ст. 218 ГК України передбачають, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, враховуючи зазначену норму, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Оскільки доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у працевлаштуванні особам з інвалідністю, які безпосередньо зверталися до нього або які були направлені центром зайнятості та не взяті на роботу, суду не надано, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв`язку із вищевикладеним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 25005978, вул. Старокозацька, 52, м.Дніпро, 49000) до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ЛИТМАШКОМПЛЕКТ (ЄДРПОУ 41434777, вул. Хвильового, 121, м. Дніпро, 49068) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський