Рішення

від 02.03.2020 по справі 420/4924/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/4924/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року м. Одеса

Зала судових засідань №21

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

За участю секретаря Макаренко А.І.

За участю сторін:

Від позивача: Шерстюк П.П.,

Від відповідача: Шараг А.О., Медловська Н.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Малиновського районного суду м. Одеси (код ЄДРПОУ 05383419, місцезнаходження: вул. Василя Стуса, 1А, м. Одеса, 65033) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19 серпня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Малиновського районного суду м. Одеси, у якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати Наказ керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси №157-ОС/к від 19 липня 2019 року Про звільнення ОСОБА_1 ;

зобов`язати керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси видати наказ про звільнення ОСОБА_1 - секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси із займаної посади 05.07.2019 року відповідно до ч.3 ст.86 Закону України Про державну службу , ч.3 ст.38 КЗпП України згідно поданої письмової заяви від 05.07.2019 року;

зобов`язати відповідального за ведення трудових книжок працівника служби управління персоналом Малиновського районного суду м. Одеси внести відповідні виправлення до особової картки та у трудову книжку ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 06.08.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання на 18.09.2019 року.

12.09.2019 року за вх.№ЕП/6597/19 та за вх.№32647/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 22.10.2019 року вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 13.11.2019 року.

У підготовчому засіданні 13.11.2019 року за клопотанням позивача були витребувані додаткові докази у справі та оголошено перерву для їх надання до 05.12.2019 року.

19.11.2019 року за вх.№43421/19 від представника відповідача надійшли письмові докази на виконання ухвали суду про витребування доказів.

11.12.2019 року за вх.№46924/19 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 року продовжено строк підготовчого провадження у справі та призначено підготовче засідання на 15.01.2020 року.

18.12.2019 року за вх.№48246/19 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді Аракелян М.М. на лікарняному підготовче засідання перенесено на 05.02.2020 року.

У підготовчому засіданні 05.02.2020 року за клопотанням представника позивача було оголошено перерву для узгодження умов примирення сторін до 12.02.2020 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.02.2020 року.

У судове засідання 19.02.2020 року з`явились представники сторін.

В обґрунтування вимог позову позивач вказує, що за результатом численних звернень до керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси із заявами про звільнення його на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, а в подальшому - на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України наказом керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси №157-ОС/к від 19.07.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади секретаря судового засідання відповідно до ч.4 ст.87 Закону України Про державну службу . Позивач вважає вказаний наказ протиправним. На підтвердження своєї правової позиції позивач вказує наступне:

по-перше, позиція відповідача у справі щодо регулювання відносин між державним службовцем та керівником державної служби виключно Законом України Про державну службу є необґрунтованим в силу дії норми ст.5 Закону, якою визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом України Про державну службу . Тому звільнення державного службовця з підстав, визначених КЗпП України є допустимим.

по-друге, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір у разі порушення роботодавцем або невиконання ним приписів чинного законодавства. Обґрунтовуючи факти порушення відносно позивача законодавства про працю останній вказує на такі порушення:

порушення вимог 2-1 КЗпП України, а саме: порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників у виборі місця роботи;

порушення вимог ст. 29 КЗпП України, а саме: не надано для ознайомлення правила внутрішнього трудового розпорядку та не ознайомлений з умовами оплати праці;

порушення вимог ст. 38 КЗпП України, а саме: відмова у звільнені обґрунтована власними упередженнями без посилання на норму Закону;

порушення вимог ст. 44 КЗпП України, а саме: не виплачена вихідна допомога при звільненні;

порушення вимог ст. 50, 52, 57; 67 КЗпП України, а саме: в Малиновському районному суді міста Одеси систематично порушується трудовий розпорядок, працював у вихідні та неробочі дні без попередження;

порушення вимог ст. 62, 106 КЗпП України, а саме: надурочні роботи не оплачуються, а облік таких робіт не ведеться.

порушення вимог ст. 79 КЗпП України, а саме: порушено порядок надання щорічної основної відпустки;

порушення вимог ст. 74 КЗпП України, а саме: попри гарантоване право на відпочинок, листом від 29.05.2019 року позивачу було відмовлено від надання частини щорічної відпустки;

порушення вимог ст. 110 КЗпП України, а саме: позивача не повідомлено про дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

по-третє, покладений в основу оскаржуваного Наказу висновок про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку (прогул) не відповідає фактичним обставинам справи. Позивач, на його думку, не порушував правил внутрішнього розпорядку, а відсутність на робочому місті зумовлена поданням ним заяви про звільнення з 05.07.2019 року з посади державної служби Малиновського районного суду м. Одеси на підставі ч.3 ст.38 КЗпП. Бездіяльність відповідача в частині не проведення звільнення за заявою ОСОБА_1 не може ставитись у провину позивачу та створювати правовий обов`язок перебувати на робочому місці;

по-четверте, викладена в наказі підстава для звільнення позивача з посади державної служби, а саме ч.4 ст.87 Закону України Про державну службу , стосується процедури скорочення чисельності штату установи, на підтвердження чого відсутні жодні документальні підтвердження.

12.09.2019 року за вх.№32647/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Малиновський районний суд м. Одеси, згідно вказаного відзиву, заперечує проти заявлених позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В підтвердження такої позиції вказано, що:

по-перше, до спірних правовідносин неможливо застосувати положення ч.3 ст.38 КЗпП України, адже припинення державної служби регулюється нормами Закону України Про державну службу , про що позивача у відповідь на його заяву від 05.07.2019 року було повідомлено листом від 08.07.2019 року;

по-друге, наказом керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси від 13.08.2019 року №157/ос-к було внесено зміни до резолютивної частини оскаржуваного наказу та викладено у редакції, згідно якої позивача звільнено на підставі п.4 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу (вчинення дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення). При цьому, помилкові відомості про підстави звільнення позивача не були вказані у його трудовій книжці;

по-третє, за результатом проведеної Міжрегіональним управлінням національного агентства України з питань державної служби в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя перевірки не встановлено порушень законодавства з питань проходження державної служби, а викладені у скарзі позивача обставини не знайшли свого підтвердження. Висновку щодо правомірності дій відповідача Міжрегіональне управління дійшло і за результатом аналізу проведеного службового розслідування, наслідком якого стало звільнення позивача з посади.

У відповіді на відзив (вх.№46924/19 від 11.12.2019 року) позивач акцентує увагу на конкретних порушеннях, які стали підставою для його звернення у травні та липні із заявами про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Так, позивач вказує на свавільний характер розпорядження роботодавцем правом позивача на щорічну оплачувану відпустку, позивач систематично виконував надурочні роботи та працював у святкові та повні передсвяткові дні, а обліку надурочних робіт не велось. При цьому, висновки Міжрегіонального управління національного агентства України з питань державної служби лише частково підтверджують правомірність дій відповідача, а питання порушення стосовно позивача законодавства про працю в частині надання відпустки, оплати праці не вивчалися.

18.12.2019 року за вх.№48246/19 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. На противагу доводам позивача представник відповідача акцентує увагу, що робота у святкові дні від позивача не вимагалась, а природа передсвяткових днів полягає у скороченні не робочого часу, а роботи шляхом перерозподілу робочого часу впродовж робочого тижня таким чином, щоб при 40-годинному робочому тижні робочий день закінчувався на годину раніше. Крім цього, стосовно оплати праці позивачу щомісячно надавались розрахункові листи.

У судовому засіданні 19.02.2020 року сторони підтримали позиції, визначені у заявах по суті.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 20.04.2015 року проходив державну службу на посаді категорії В секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси.

20.05.2019 року позивач звернувся до керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси із заявою про його звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.38 КЗпП України (Т.1 а.с.16) з 31.05.2019р. за угодою сторін.

23.05.2019 року позивач звернувся із заявою, у якій просив звільнити його на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з 31.05.2019р., а заяву від 20.05.2019 року просив не розглядати (Т.1 а.с.17).

У відповідь на вказану заяву керівник апарату Малиновського районного суду м. Одеси повідомив 28.05.2019 року про те, що факти невиконання відповідачем законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору відсутні (Т.1 а.с.21).

У зв`язку із прогулом без поважних причин відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено Наказом від 07.06.2019 року №134-ОС/к (Т.1 а.с.23).

01.07.2019 року позивач звернувся із заявою про направлення йому трудової книжки на відділення №20 Нової пошти за адресою вул АДРЕСА_2 , 119, м. АДРЕСА_3 (Т.1 а.с.183).

02.07.2019 року за №09/527/2019 позивачу було направлено трудову книжку та копію наказу №134-ОС/к від 07.06.2019 року (Т.1 а.с.153).

Наказом від 04.07.2019 року за №148-ОС/к відповідачем на вимогу Міжрегіонального управління національного агентства України з питань державної служби в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя скасовано Наказ від 07.06.2019 року №134-ОС/к (Т.1 а.с.30).

Листом від 04.07.2019 року №09/542/2019 позивача повідомлено про скасування Наказу від 07.06.2019 року №134-ОС/к та про необхідність приступити до виконання своїх службових обов`язків секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси з 05.07.2019 року (Т.1 а.с.39).

ОСОБА_1 факт отримання цього листа визнає, вказуючи також на те, що в цьому листі йому було запропоновано подати заяву про звільнення у разі бажання припинити трудові відносини.

05.07.2019 року позивач звернувся із повторною заявою, у якій просив звільнити його на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку із порушенням роботодавцем його прав, що передбачені статтями 2-1, 39, 38, 44, 50, 52, 57, 67, 62, 106, 79, 74, 110 та ін. КЗпП (Т.1 а.с.24).

Згідно Акту від 05.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 09 год. 15 хв. 05.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.118).

Згідно Акту від 05.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 11 год. 30 хв. 05.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.119).

Згідно Акту від 05.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 15 год. 10 хв. 05.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.120).

Згідно Акту від 05.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 16 год. 00 хв. 05.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.121).

Згідно Акту від 08.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 09 год. 30 хв. 08.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.122).

Згідно Акту від 08.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 12 год. 40 хв. 08.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.123).

Згідно Акту від 08.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 16 год. 50 хв. 08.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.124).

Згідно Акту від 09.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 09 год. 20 хв. 09.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.125).

Згідно Акту від 09.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 11 год. 50 хв. 09.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.126).

Згідно Акту від 09.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 17 год. 10 хв. 09.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.127).

Згідно Акту від 10.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 10 год. 20 хв. 10.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.128).

Згідно Акту від 10.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 14 год. 30 хв. 10.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.129).

Згідно Акту від 10.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 17 год. 10 хв. 10.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.130).

При цьому, листами від 05.07.2019 року за №09/547/2019, від 08.07.2019 року за №09/551/2019, від 09.07.2019 року №09/563/2019 (Т.1 а.с.156-161) позивача повідомлено про необхідність приступити до виконання обов`язків за посадою секретаря судового засідання, що ним не заперечується.

Наказом керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси №131-ОД/к від 10.07.2019 року (Т.1 а.с.84) та №132-ОД/к від 10.07.2019 року (Т.1 а.с.85) стосовно позивача відкритті дисциплінарні провадження за фактом відсутності останнього на робочому місці без поважних причин.

Згідно Акту від 11.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 09 год. 50 хв. 11.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.131).

Згідно Акту від 11.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 14 год. 10 хв. 11.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.132).

Згідно Акту від 11.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 17 год. 40 хв. 11.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.133).

Згідно Акту від 12.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 10 год. 30 хв. 12.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.134).

Згідно Акту від 12.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 16 год. 05 хв. 12.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.135).

Згідно Акту від 15.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 09 год. 20 хв. 15.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.137).

Згідно Акту від 15.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 12 год. 10 хв. 15.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.138).

Згідно Акту від 15.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 16 год. 40 хв. 15.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.139).

Згідно Акту від 16.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 09 год. 40 хв. 16.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.140).

Згідно Акту від 16.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 11 год. 50 хв. 16.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.141).

Згідно Акту від 16.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 15 год. 30 хв. 16.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.142).

Згідно Акту від 17.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 10 год. 05 хв. 17.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.143).

Згідно Акту від 17.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 14 год. 10 хв. 17.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.144).

Згідно Акту від 17.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 17 год. 20 хв. 17.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.145).

Згідно Акту від 18.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 10 год. 15 хв. 18.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.146).

Згідно Акту від 18.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 12 год. 15 хв. 18.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.147).

Згідно Акту від 18.07.2019 року, складеного консультантами суду С.В. Пислар та С.О. Бачинською, станом на 15 год. 30 хв. 18.07.2019 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місці. Причини неявки невідомі (Т.1 а.с.148).

18.07.2019 року дисциплінарною комісією Малиновського районного суду м. Одеси було складено висновок, згідно якого встановлено, що секретарем судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 вчинено дисциплінарний проступок, передбачений п.12 ч.2 ст.65 Закону України Про державну службу (Т.1 а.с.91-98).

Згідно пропозиції дисциплінарної комісії від 18.07.2019 року керівнику апарату Малиновського районного суду м. Одеси було запропоновано застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби секретаря судового засідання ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 .1 а.с.99-100).

19.07.2019 року за №157-ОС/к Наказом Малиновського районного суду м. Одеси було звільнено ОСОБА_1 - секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси із займаної посади 19.07.2019 року відповідно до ч.4 ст.87 Закону України Про державну службу (Т.1 а.с.34).

Підставою для винесення наказу стали:

Лист від 04.07.20919 року №09/542/2019;

Лист від 05.07.20919 року №09/547/2019;

Лист від 10.07.20919 року №09/567/2019;

Акти про відсутність на робочому місці за період з 08.07.2019 року по 18.07.2019 року;

Пропозиції дисциплінарної комісії;

Висновки дисциплінарної комісії від 18.07.2019 року;

Погодження в установленому порядку.

Наказом Малиновського районного суду м. Одеси №182-ОС/к від 13.08.2019 року було внесено зміни до Наказу №157-ОС/к від 19.07.2019 року в частині підстави звільнення, а саме звільнено ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу .

Не погоджуючись із звільненням з підстав вчинення дисциплінарного проступку, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, вважаючи що його звільнення має відбутися з інших підстав - за його заявою про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України Про державну службу (далі - Закон).

Згідно ст.1 Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно ч.1 ст. 8 Закону державний службовець зобов`язаний:

1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки;

3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина;

4) з повагою ставитися до державних символів України;

5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації;

6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів;

7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення);

8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України;

9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції;

10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби;

11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності;

12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню;

13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно ч.1 ст.64 Закону за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності до ч.1 ст.65 Закону підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

За пунктом 12 ч.2 ст.65 Закону дисциплінарним проступком, зокрема, є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно ч.1, 5 статті 66 Закону до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:

1) зауваження;

2) догана;

3) попередження про неповну службову відповідність;

4) звільнення з посади державної служби.

Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.

Згідно ч.1-3 статті 67 Закону дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків.

Обставинами, що пом`якшують відповідальність державного службовця, є:

1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку;

2) попередня бездоганна поведінка та відсутність дисциплінарних стягнень;

3) високі показники виконання службових завдань;

4) вжиття заходів щодо попередження, відвернення або усунення настання тяжких наслідків, які настали або можуть настати в результаті вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування заподіяної шкоди;

5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність;

6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.

Під час застосування дисциплінарного стягнення можуть враховуватися також інші, не зазначені у частині другій цієї статті, обставини, що пом`якшують відповідальність державного службовця.

Позивач вважає, що для видання наказу про звільнення за прогул не має належного правового підґрунтя, адже позивач 05.07.2019 року звернувся із заявою про його звільнення з посади державної служби, однак протиправне ігнорування поданої заяви мало наслідком встановлення факту прогулу позивача (хоча, на переконання ОСОБА_1 , він вже мав бути звільнений). Як наслідок, звільнення позивача було здійснено з неналежних підстав, а тому наказ підлягає скасуванню, а відповідач зобов`язаний видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з належних підстав, якими за його уявленням є порушення відповідачем як роботодавцем законодавства про працю.

Суд не погоджується із вказаною позицією позивача з огляду на наступне.

За змістом ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом поданої позивачем заяви від 05.07.2019 року судом встановлено, що належного обґрунтування підстав для звільнення позивача за ч.3 ст.38 КЗпП України у заяві не визначено. Позивач наводить статті КЗпП України, проте не наводить суті порушень та обставин, при яких ним було виявлено такі порушення стосовно себе.

Суд наголошує, що відповідач не допустив бездіяльності щодо розгляду заяви позивача від 05.07.2019 року, адже листом від 08.07.2019 року за №09/551/2019 позивача повідомлено про те, що у задоволенні заяви було відмовлено з підстави її необґрунтованості (Т.1 а.с.157-158).

Натомість, позивач подав повторно заяву 05.07.2019р. про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України після отримання повідомлення про необхідність приступити до роботи, хоча був обізнаний, що попередній наказ про звільнення №134-ОС/к від 07.06.2019р. був скасований.

Саме лише визначення факту порушення норм трудового законодавства без його обґрунтування не може слугувати належною підставою для прийняття роботодавцем рішення про звільнення особи з державної служби. Задоволення заяви працівника про його звільнення з підстави порушення роботодавцем норм чинного законодавства фактично означатиме визнання роботодавцем порушень, визначених у заяві. Однак, в силу відсутності у заяві як конкретних порушень, так і їх обґрунтування це не залишає суб`єкту владних повноважень іншої альтернативи крім відмови у задоволенні заяви. З іншого боку, її задоволення не відповідало б принципам обґрунтованості та повноти, а тому відповідач у даному випадку вчинив правомірні в контексті ч.2 ст.2 КАС України дії, оскільки ОСОБА_1 мав повідомити про конкретні порушення, а відповідач мав право та обов`язок провести перевірку конкретних фактів.

При цьому, надаючи оцінку окремим порушенням, які визначені позивачем у заяві в контексті їх аналізу, наведеному позивачем у відповіді на відзив, суд вказує наступне.

порушення вимог 2-1 КЗпП України, а саме: порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників у виборі місця роботи :

відповідачем, згідно наявних матеріалів справи, було надано правомірну відмову у задоволенні заяви про звільнення позивача на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Логічно, що відсутність юридичного факту звільнення свідчить про те, що трудові відносини між працівником та роботодавцем наявні та діючі. Крім цього, відповідачем неодноразово повідомлялось про необхідність приступити до виконання обов`язків, про що суду надано відповідні листи. До того ж, позивач розтлумачує вказане порушення, однак вказує на ті обставини, що виникли після надання заяви і в обґрунтування заяви покладені бути не могли.

порушення вимог ст. 29 КЗпП України, а саме: не надано для ознайомлення правила внутрішнього трудового розпорядку та не ознайомлений з умовами оплати праці :

згідно даних особової картки державного службовця ОСОБА_1 позивач вказав, що він ознайомлений з правилами внутрішнього службового розпорядку та нормами Закону України Про державну службу (Т.3 а.с.27), розділ VI якого регламентує порядок, умови та особливості оплати праці державних службовців;

порушення вимог ст. 38 КЗпП України, а саме: відмова у звільненні обґрунтована власними упередженнями без посилання на норму Закону:

позиція суду щодо правомірності відмови у задоволенні заяви про звільнення позивача викладена вище;

порушення вимог ст. 44 КЗпП України, а саме: не виплачена вихідна допомога при звільненні:

виплата вихідної допомоги, у разі якщо для цього є законні підстави, здійснюється одночасно зі звільненням і не може бути покладена в основу заяви про звільнення з хронологічної та причинно-наслідкової точки зору. Більше того, згідно ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Позивач був звільнений з посади на підставі п.4 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу .

Згідно ч.3 ст. 83 Закону у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Оскільки підстави для виплати вихідної допомоги за підстав, вказаних в оскаржуваному наказі, відсутні, то така виплата і не мала бути здійснена;

порушення вимог ст. 62, 106 КЗпП України, а саме: надурочні роботи не оплачуються, а облік таких робіт не ведеться, порушення вимог ст. 79 КЗпП України, а саме: порушено порядок надання щорічної основної відпустки, порушення вимог ст. 74 КЗпП України, а саме: попри гарантоване право на відпочинок, листом від 29.05.2019 року позивачу було відмовлено від надання частини щорічної відпустки;

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України Про державну службу щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

За правилом, встановленим частиною третьою статті 79 КЗпП України, щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Таке саме правило закріплене й у Законі України Про відпустки .

Зважаючи на встановлений порядок, у разі якщо працівник (за погодженням із роботодавцем) бажає піти у щорічну відпустку в інший, ніж обумовлено графіком відпусток, час або взяти лише частину щорічної основної відпустки, він має обов`язково подати відповідну заяву на ім`я керівника підприємства.

Згідно наявних матеріалів справи позивачу було надано:

щорічну основну відпустку за період роботи з 20 квітня 2015 року до 20 квітня року використано з 02 листопада 2015 року до 30 листопада 2015 року (за графіком надання відпусток - з 10 травня 2016 року до 10 червня 2016 року) (Т.2 а.с.199-200, 234);

щорічну основну відпустку за період роботи з 20 квітня 2016 року до 20 квітня року використано з 03 вересня 2016 року до 02 жовтня 2016 року (за графіком надання відпусток - з 01 травня 2017 року до 30 травня 2017 року) (Т.2 а.с.194-198, 235);

щорічну основну відпустку за період роботи з 20 квітня 2017 року до 20 квітня року використано з 02 жовтня 2017 року до 01 листопада 2017 року (за графіком надання відпусток - з 07 травня 2018 року до 01 червня 2018 року) (Т.2 а.с.190-193, 236);

щорічну основну відпустку за період роботи з 20 квітня 2018 року до 20 квітня року використано з 19 листопада 2018 року до 02 грудня 2018 року (за графіком надання відпусток - з 01 лютого 2019 року до 28 лютого 2019 року) (Т.2 а.с.256-257, 237).

При цьому, як слідує зі змісту як заяв секретаря судового засідання Малиша О.Л., так і наказів керівника апарату суду - Малишу О.Л. жодного разу не було відмовлено у наданні щорічної основної відпустки.

порушення вимог ст. 110 КЗпП України, а саме: позивача не повідомлено про дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

вказане спростовується обліком заробітної плати у відповідача та наданням даних про їх нарахування у розрахункових листах (Т.3 а.с.33-45).

Надаючи оцінку порядку прийняття оскаржуваного Наказу суд зазначає наступне.

Згідно ст.69 Закону України Про державну службу (у редакції, чинній на момент проведення дисциплінарного провадження) для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).

Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", утворює керівник державної служби у кожному державному органі.

Дисциплінарна комісія діє у складі не менше шести членів. До складу дисциплінарної комісії включаються державні службовці державного органу, представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу, а також можуть включатися представники громадських об`єднань, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом.

Кількість представників громадських об`єднань у складі дисциплінарної комісії може становити не більше двох осіб.

Членам дисциплінарної комісії забороняється передавати і розголошувати інформацію, отриману під час здійснення дисциплінарного провадження.

У разі якщо один із членів дисциплінарної комісії прямо підпорядкований особі, стосовно якої відкрито або здійснюється дисциплінарне провадження, такий член дисциплінарної комісії не повинен брати участі у прийнятті рішення.

Строк повноважень членів дисциплінарної комісії становить три роки.

Склад дисциплінарної комісії у державному органі затверджується наказом (розпорядженням) керівника державної служби. До складу дисциплінарної комісії у державному органі включаються в однаковій кількості:

представники керівника державної служби, визначені ним одноосібно із числа державних службовців цього державного органу;

представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу.

До складу дисциплінарної комісії можуть включатися експерти або інші представники громадських об`єднань, утворених відповідно до Закону України "Про громадські об`єднання", за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

До складу дисциплінарної комісії повинна бути включена щонайменше одна особа, яка має юридичну освіту не нижче другого (магістерського) рівня та досвід роботи за фахом.

Засідання дисциплінарної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її членів.

Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

За результатом аналізу встановлених обставину їх співвідношенні до норм законодавства судом встановлено, що під час проведення дисциплінарного провадження процесуальних порушень допущено не було, а рішення було прийнято на основі документально підтверджених фактів, а саме:

Лист від 04.07.20919 року №09/542/2019;

Лист від 05.07.20919 року №09/547/2019;

Лист від 10.07.20919 року №09/567/2019;

Акти про відсутність на робочому місці за період з 08.07.2019 року по 18.07.2019 року.

Аналогічного висновку дійшло Міжрегіональне управління НАДС за результатом позапланової виїзної перевірки Малиновського районного суду м. Одеси у Довідці від 24.07.2019 року (т.1 а.с.79-83). Так, управлінням встановлено, що факти, викладені у скарзі державного службовця секретаря судового засідання Малиша О.Л. щодо порушення його прав як державного службовця керівником апарату Малиновського районного суду м. Одеси не знайшли документального підтвердження.

За сукупністю вищевикладеного судом встановлено наступне:

1. Підстави для звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України не убачаються, оскільки позивачем не наведено конкретних фактичних обставин, які б доводили порушення роботодавцем трудового законодавства.

2. Оскаржуваний Наказ від 19.07.2019 року за №157-ОС/к прийнято в порядку, встановленому чинним законодавством, та на підставі належних письмових доказів.

Обставина вчинення дисциплінарного проступку (прогул без поважних причин), у період з 08.07.2019р. по 18.07.2019р. підтверджується належними та допустимими доказами, наданими відповідачем, та не спростована ОСОБА_1 .

Відповідно до п.4 ч.1 ст.87 ЗУ Про державну службу підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Суд констатує помилковість уявлення позивача щодо того, що подання ним вперше 23.05.2019р. та повторно 05.07.2019р. заяв про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України звільняє його від обов`язків державного службовця, зокрема, щодо виконання ним трудових обов`язків, за відсутності угоди сторін трудового спору про інше.

Станом на 05.07.2019р. питання звільнення ОСОБА_1 не було вирішено відповідачем, угоди сторін щодо дати звільнення та підстав для цього не існувало.

Отже ОСОБА_3 мав продовжити після 05.07.2019р. виконання службових обов`язків, не будучи позбавленим права вимагати встановлення усіх обставин порушення вимог трудового законодавства стосовно себе , проведення відповідних перевірок, службових розслідувань, тощо, а також вправі був подати заяву про звільнення за власним бажанням.

Жодних дій подібного напрямку ОСОБА_1 вчинено не було, натомість, достеменно будучи обізнаним про продовження станом на 05.07.2019р. перебування на державній службі, позивач припустився порушення службової дисципліни (прогул без поважних причин).

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У відповідності до частини 2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем доведена законність звільнення ОСОБА_1 оскаржуваним наказом за п.4 ч.1 ст.87 ЗУ Про державну службу , натомість позивачем не доведено обставин, які б дозволяли зробити висновок, що його звільнення мало відбутися з іншої підстави (ч.3 ст.38 КЗпП України).

За таких обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд відмовляє повністю.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати з суб`єкта владних повноважень стягненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Малиновського районного суду м. Одеси (код ЄДРПОУ 05383419, місцезнаходження: вул. Василя Стуса, 1А, м. Одеса, 65033) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано суддею 02.03.2020 року.

Суддя М.М. Аракелян

.