Постанова

від 03.03.2020 по справі 200/9313/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року справа №200/9313/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

Сіваченка І.В.

при секретарі судового засідання Кобець О.А.,

за участю сторін по справі:

позивач: Шик В.В.

відповідач: Сенников А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Головного управління ДПС у Донецькій області та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Валер`янівське" на рішення Донецького окружного адміністративного (суддя - Голуб В.А.) від 04 грудня 2019 року (повний текст рішення складено 16 грудня 2019 року) на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (повний текст додаткового рішення складений 18 грудня 2019 року) у справі №200/9313/19-а за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Валер`янівське" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.07.2019 року № 0005431417, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.07.2019 року №0005431417.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.07.2019 року № 0005431417 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 186 065, 00 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням в сумі 124 043, 00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 62 022, 00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач зазначив, що ним правомірно було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки при здійсненні перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, пп. а п.198.1, абзаців першого - третього пп.198.2 та абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198 Податкового кодексу України. Відповідач вважає, що позивачем не доведено належними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку реальність здійснення господарських операцій з ТОВ "ЕКО АГРО ПОСТАЧ".

На адресу суду апеляційної інстанції надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Валер`янівське" судові витрати у розмірі 4 000, 00 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Позивач зазначив, що підписуючи акт приймання-передачі виконаних робіт, наданих послуг за договором надання правової допомоги від 25.02.2019 року позивач (клієнт за договором) прийняв перелічені у акті роботи/послуги без зауважень. Загальна вартість наданих послуг визначена у розмірі 7 000,00 грн. При цьому, усі послуги, надання яких передбачено додатковою угодою №2 були надані адвокатом у повному обсязі. У додатковому рішенні, також було зазначено, що участь представника позивача у судовому засіданні від 16.10.2019 року спростовується тим, що ним було подано клопотання про відкладення підготовчого засідання, яке судом було задоволено. Позивач зазначає, що вказане клопотання було надано безпосередньо у приміщенні суді після прибуття представника до суду. Позивач також зазначив, що відповідач не довів неспівмірність витрат, заявлених до відшкодування, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката (з урахуванням кількості проведених судових засідань та складання процесуальних документів) є завищеними на ринку юридичних послуг на підставі чого судом першої інстанції такі витрати були скорочено майже вдвічі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Відповідач зазначив, що договір про надання правової допомоги №б/н від 25.02.2019 року не укладався виключно для супроводження адміністративної справи №200/9313/19-а та не має посилань на номер справи №200/9313/19-а. Відповідач також зазначив, що наданий позивачем до заяви про компенсацію судових витрат акт приймання-передачі виконаних робіт, наданих послуг від 05.12.2019 року за договором про надання правової допомоги №б/н від 25.02.2019 року містить перелік робіт/послуг адвоката, проте зазначений акт не містить розрахунку таких витрат (відсутня калькуляція). Відповідач наполягає на тому, що витрати на правничу допомогу безпідставно завищені та документально не підтверджені.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року, постановленою на місці в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати, замінено відповідача Головне Управління ДФС у Донецькій області на його правонаступника - Головне Управління ДПС у Донецькій області.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що відповідачем відповідно до підпункту 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 24.05.2019 року № 978, проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ "ЕКО АГРО ПОСТАЧ" (код ЄДРПОУ 42533776) за грудень 2018 року, за результатами якої складено акт від 14.06.2019 року № 614/05-99-14-17/30844738 та прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р від 08.07.2019 року № 0005431417 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 186 065, 00 грн., у т.ч. за податковими зобов`язаннями в сумі 124 043, 00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 62 022, 00 грн. (а.с.13-14).

Підставою для прийняття спірного рішення послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, пп. а п.198.1, абзаців першого - третього пп.198.2 та абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198, Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту в сумі 216 607, 00 грн, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті в бюджет в сумі 124 043, 00 грн., у т.ч. за грудень 2018 року в сумі 124 043, 00 грн..

Висновок податкового органу обґрунтований тим, що господарські операції по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентом-постачальником ТОВ "ЕКО АГРО ПОСТАЧ" не мали реального характеру і не здійснювалися, а фактично було здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій по ланцюгу постачання і складено первинні документи.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п.198.2 ст.198 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198ПК).

За приписами п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ТОВ "ЕКО АГРО ПОСТАЧ" (Продавець) укладено договір поставки № 0711-1 від 07.11.2018 року, предметом якого є поставка шроту соняшникового (а.с.51-54).

На підтвердження виконання наведеного договору позивачем як до перевірки, так і до матеріалів справи , було надано:

- видаткові накладні № 10 від 06.12.2018 року, № 11 від 06.12.2018 року, № 14 від 17.12.2018 року, № 16 від 17.12.2018 року, № 17 від 18.12.2018 (а.с.69, 72, 75, 78, 81);

- посвідчення про якість на шрот соняшниковий тостований негранульований № 0612181 від 05.12.2018 року, № 0612182 від 05.12.2018 року, № 1712181 від 16.12.2018 року, № 1712182 від 17.12.2018 року, № 1812181 від 17.12.2018 року (а.с.70,73,76,79,82).

Перевезення товару на адресу, яка вказана у специфікації, підтверджено договором про надання послуг № 234 від 10.04.2018 року (а.с.85-87) та товарно - транспортними накладними №0612-1 від 06.12.2018 року, № 0612-1 від 06.12.2018 року, № 1712-1 від 17.12.2018 року, № 1712-1 від 17.12.2018 року, № 1812-1 від 18.12.2018 року (а.с.71, 74, 77, 80, 83). Крім того, в матеріалах справи наявні копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, якими і було здійснено перевезення товару (а.с.165-170), а також витяги з наказів про прийняття на роботу водіїв (а.с.171-173).

Як встановлено судом, шрот соняшниковий було доставлено до комбікормового заводу ПрАТ ЕКОПРОД , де він зберігався відповідно до договору відповідального зберігання № 18/03-01 від 03.01.2018 року (а.с.84). Подальше транспортування з комбікормового заводу ПрАТ ЕКОПРОД на адресу потужностей позивача було здійснено власними засобами, що відображено у подорожних листах та товаро-транспортних накладних (а.с.90-111).

Факт оплати за вказаним договором підтверджено платіжними дорученнями № 3164 від 17.12.2018 року, № 3169 від 19.12.2018 року, № 3122 від 05.12.2018 року, № 3138 від 10.12.2018 року на всю суму, яка визначена у рахунках на оплату № 7 від 05.12.2018 року та № 13 від 17.12.2018 року (а.с.55-60).

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є сільськогосподарська діяльність, шрот соняшниковий було використано для власних потреб підприємства, а саме на годівлю тварин, що підтверджується наданими позивачем доказами (а.с.112-118).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані.

Судом встановлено, що на час проведення перевірки позивача та на час винесення оскарженого податкового повідомлення рішення вироків щодо контрагентів позивача судами винесено не було.

Колегія суддів вважає, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження фіктивності спірних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС Податковий блок та податкової інформації щодо контрагентів позивача є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Посилання відповідача на те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентом позивача та його контрагентом, які не є контрагентами позивача, є неприйнятними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов`язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов`язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 року в справі №803/2094/15, від 20.12.2018 року в справі №815/4992/16.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідачем порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, пп. а п.198.1, абзаців першого - третього пп.198.2 та абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198, Податкового кодексу України, а тому правомірно скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Частиною 2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного платника податків, у випадку за неправомірні дії іншого платника податків підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в п. 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Європейський суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується реальність здійснення позивачем спірних господарських операцій. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження свого твердження щодо фіктивності спірних господарських операцій, а тому доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийнято до уваги.

Щодо додаткового судового рішення суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн.

На підтвердження здійснених судових витрат на правничу допомогу адвоката, позивачем долучено договір про надання правової допомоги від 25.02.2019 року із додатковою угодою № 2 від 08.07.2019 року (а.с.177-178) та платіжне доручення про сплату адвокату гонорару в сумі 7000, 00 грн (а.с.181).

Предметом додаткової угоди № 2 від 08.07.2019 року є надання правової допомоги під час підготовки та судового розгляду справи у Донецькому окружному адміністративному суду у спорі за позовом СТОВ Валер`янівське до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.07.2019 року №0005431417.

Згідно пункту 3 цієї угоди вартість послуг адвоката включає підготовку документів та представництво інтересів клієнта у Донецькому окружному адміністративному суді до винесення рішення по справі та складає 7 000,00 грн і включає в себе, у тому числі: підготовка матеріалів справи; аналіз судової практики; підготовка та подання до суду заяв по суті справи; збирання та подання доказів до суду; представництва інтересів клієнта у суді, а саме участь у судових засіданнях у Донецькому окружному адміністративному суді не залежно від їх кількості, надання представницьких та правових послуг; робота з нормативно-правовою базою під час складання заяв по суті справи, підготовка заяв, скарг, клопотань та інших процесуальних документів; складання усіх необхідних процесуальних документів під час підготовки та судового розгляду справи.

За приписами п.8.1 правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами.

Як вбачається з акту приймання-передачі виконаних робіт, наданих послуг від 05.12.2019 року за договором про надання правової допомоги від 25.02.2019 року, адвокат виконала та передала наступні роботи/послуги:

-зібрання матеріалів та підготовка позовної заяви (вих. № 169 від 18.07.2019 року), формування правової позиції та консультація щодо стратегії захисту інтересів Клієнта в суді під час розгляду справи № 200/9313/19-а у Донецькому окружному адміністративному суді;

-робота з нормативно-правовою базою, вивчення судової практики;

-підготовка та подання до суду клопотань від 03.10.2019 року, від 06.11.2019 року про проведення засідань по справі № 200/9313/19-а в режимі відеоконференції, подання клопотань в ході судових засідань;

-зібрання доказів, підготовка та подання до суду: клопотання від 08.08.2019 року про долучення до матеріалів справи № 200/9313/19-а доказів; відповіді на відзив від 11.10.2019 року на позовну заяву у справі № 200/9313/19-а; додаткових пояснень від 03.12.2019 року по справі № 200/9313/19-а;

-участь у судових засіданнях по справі № 200/9313/19-а у якості представника позивача 18.09.2019 року, 16.10.2019 року, 06.11.2019 року та 04.12.2019 року, надання клієнту під час судових засідань представницьких і правових послуг.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами частини 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч.7 ст.134 КАС України).

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами частини 7 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За приписами частини 9 цієї статті при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Проте, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції, враховуючи обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у відповідності до вимог ч. 9 ст. 139 КАС України, правомірно стягнуто на користь позивача 4 000, 00 грн понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні додаткового судового рішення, суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційні скарги сторін по справі слід залишити без задоволення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення та додаткове судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення та додаткового рішенні суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційні скарги і залишає судове рішення та додаткове рішення без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного від 04 грудня 2019 року у справі №200/9313/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного від 04 грудня 2019 року у справі №200/9313/19-а - залишити без змін.

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Донецькій області та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Валер`янівське на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного від 18 грудня 2019 року у справі №200/9313/19-а - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного від 18 грудня 2019 року у справі №200/9313/19-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 03 березня 2020 року.

Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 03 березня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 03 березня 2020 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко