Постанова від 03.03.2020 по справі 918/778/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року Справа № 918/778/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В. , суддя Дужич С.П.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГАЛАФРУТ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.12.2019р. (повний текст - 06.12.2019р.) у справі №918/778/19 (суддя Романюк Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕССЕНТІ"

до Приватного підприємства "ГАЛАФРУТ"

про стягнення коштів

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.ч.2, 10 ст.270, ч.13 ст.8 та ч.3 ст.252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 03.12.2019р. у справі №918/778/19 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕССЕНТІ" до Приватного підприємства "ГАЛАФРУТ" про стягнення коштів.

Стягнуто з Приватного підприємства "ГАЛАФРУТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕССЕНТІ" 54927,00грн заборгованості за Договором №2/1 від 02.01.2013р., 8556,30 грн - 3 % річних, 10560,30 грн інфляційних, 39725,24 грн пені та 1921,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕССЕНТІ" про стягнення 232,43 грн пені - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "ГАЛАФРУТ" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Відповідач не згодний з рішенням Господарського суду Рівненської області, оскільки вважає, що сума штрафних санкцій, а саме - пені в розмірі 39725,24 грн. є дуже великою у порівнянні із сумою основного боргу. Посилається на норми ст.549, ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, ст.233 Господарського кодексу України.

Просить суд скасувати рішення в частині стягнення пені в сумі 39725,24 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким в стягненні пені в сумі 39725,24грн. відмовити.

Ухвалою від 13.01.2020р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГАЛАФРУТ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.12.2019р. у справі №918/778/19 - залишено без руху. Запропоновано апелянту - Приватному підприємству "ГАЛАФРУТ" усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: подати оригінал доказу сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі протягом - 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

20.01.2020р. (вх.№480/20) на адресу суду від скаржника надійшло клопотання на виконання ухвали суду від 13.01.2020р., до якого було долучено платіжне доручення №5914 від 17.01.2020р. на суму 2881,50грн.

Ухвалою від 22.01.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ГАЛАФРУТ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.12.2019р. у справі №918/778/19. Запропоновано позивачу у строк до 12.02.2020р. надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачам. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Позивач у строк до 12.02.2020р. не скористався правом надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

02.01.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕССЕНТІ" (Постачальник) та Приватним підприємством "ГАЛАФРУТ" (Покупець) укладено Договір №2/1 (далі - Договір), за умовами якого, Постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність Покупцеві товар (далі - "товар") в порядку та на умовах, визначених цим Договором (п.1.1. Договору).

Згідно до п.1.2. та п.1.3. Договору Покупець зобов`язується приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Загальний обсяг переданого (поставленого) товару за цим Договором визначається протягом терміну дії цього Договору з урахуванням кількості і асортименту товару по всім переданим (поставленим) окремим партіям товару. Загальна сума цього Договору визначається загальною вартістю товару, поставленого (переданого) по всім окремим партіям товару за цим Договором.

Пунктом 2.1. Договору сторони погодили, що кількість партії товару, його найменування, асортимент та ціна товару визначаються Сторонами у Специфікаціях (додатках до цього Договору) та відповідних видаткових накладних (інших двосторонніх документах), що є невід`ємною частиною цього Договору.

Після узгодження Сторонами замовлення окремої партії товару, Постачальник зобов`язаний поставити цей товар у строк, визначений в узгодженому замовленні. Сторони можуть погодити графік поставки товару. Датою продажу і переходу права власності на товар, а також усіх ризиків, вважається дата передачі Постачальником товару Покупцю та підписання Сторонами видаткових накладних чи інших двосторонніх документів на поставлений товар. При цьому, Покупець зобов`язаний на кожну поставку товару надати довіреність, виписану датою подання Постачальнику замовлення на товар, або датою отримання товару відповідно до видаткової накладної Постачальника, засвідчену печаткою і підписами керівника та головного бухгалтера. Оформлені належним чином видаткову накладну та довіреність на отримання партії товару Покупець зобов`язаний передати Постачальнику при отриманні товару. В разі, коли Покупець знаходиться поза межами міста Києва та якщо товар відправлений йому Постачальником за допомогою Перевізника, то оформлені належним чином видаткову накладну та довіреність на отримання товару Покупець зобов`язаний надіслати Постачальнику у 7-денний термін поштовим відправленням з повідомленням про вручення. У разі несвоєчасного надання Постачальнику відповідних накладних та довіреностей наступна партія товару буде відправлена лише після надходження вище зазначених документів (п. 3.1. та п. 3.2. Договору).

Як встановлено п.п.5.1., 5.3. Договору, ціни на товар встановлюються Постачальником у гривнях і визначаються у накладних на поставлений товар відповідно до прайс-листів Постачальника або Специфікації. Ціна включає в себе вартість товару, упаковки, маркування та доставки. Покупець зобов`язується сплатити товар за цим Договором в повному обсязі шляхом перерахуванням коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений в розділі 13 даного Договору, не пізніше 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати передачі йому товару. Датою передачі товару вважається дата отримання товару Покупцем, що підтверджується датою у видатковій накладній Постачальника або у разі, якщо Покупець не надав/не надіслав Постачальнику видаткову накладну та довіреність, - датою отримання товару згідно декларації Перевізника.

Підпунктами 8.1.-8.2. Договору погоджено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним в Україні законодавством та відповідно до умов цього Договору. У разі прострочення виконання прийнятих на себе зобов`язань винна Сторона зобов`язана сплатити іншій Стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від вартості невиконаного зобов`язання за кожний день такого прострочення.

Згідно п.п.12.10. - 12.12. Договору останній набуває чинності з "02" січня 2013 року і діє до "31" грудня 2013 року. Якщо жодна із Сторін протягом місяця до закінчення строку дії даного Договору письмово не попередила іншу Сторону про бажання припинити дію Договору, він автоматично пролонгується на кожний наступний рік. Закінчення терміну дії цього Договору не звільняє Сторони від своєчасного і повного виконання своїх зобов`язань за цим Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №2/1 від 02.01.2013р. позивач передав відповідачу товар на загальну суму 471 927,00 грн.

Зазначене підтверджується підписаними та скріпленими печаткою сторін видатковими накладними: №451 від 13.09.2018р. на суму 117150,00 грн та довіреністю №222 від 12.09.2018р., №492 від 10.10.2018р. на суму 39777,00 грн та довіреністю №230 від 10.10.2018р., №553 від 16.11.2018р. на суму 55758,00 грн та довіреністю №253 від 15.11.2018р., №589 від 06.12.2018р. на суму 25671,00 грн та довіреністю №262 від 05.12.2018р., №623 від 29.12.2018р. на суму 66663,00 грн, №36 від 04.02.2019р. на суму 53679,00 грн та довіреністю №23 від 04.02.2019р., №69 від 28.02.2019р. на суму 113 229,00 грн та довіреністю №39 від 27.02.2019р.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором також свідчить відсутність з боку відповідача письмових претензій та повідомлень про порушення Постачальником умов договору.

Разом з тим, в порушення умов Договору відповідач частково сплатив позивачу за поставлений товар, що підтверджується виписками з банку з 01.01.2018р. по 31.12.2018р., з 01.01.2019р. до 28.08.2019р., з 29.10.2019р. до 29.10.2019р.

Крім того, як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків станом за період: 01.09.2018р. - 15.01.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕССЕНТІ" та Приватним підприємством "ГАЛАФРУТ" за договором №2/1 від 02.01.2013р., поданого позивачем, підписаного сторонами та скріпленого печатками останніх, наявність заборгованості та її розмір відповідачем визнається.

В свою чергу, докази сплати позивачу відповідачем заборгованості за переданий товар відповідно до Договору №2/1 від 02.01.2013р. в сумі 74927,00 грн станом на день подання позову відсутні.

Разом з тим, після відкриття провадження у справі, відповідач - ПП "Галафрут" платіжними дорученнями №5380 від 11.11.2019р. на суму 10000,00 грн, №5400 від 12.11.2019р. на суму 5000,00 грн та №5431 від 15.11.2019р. на суму 5000,00 грн, здійснив перерахування грошових коштів ТОВ "ЕССЕНТІ" на загальну суму 20 000,00 грн, призначення платежу - сплата за ароматизатори з-но Договір 2/1 (02.01.13р.).

19.11.2019р. та 26.11.2019р. до суду першої інстанції від позивача надійшли заяви про зменшення розміру позовних вимог №18/11 від 18.11.2019р. та №21/11 від 21.11.2019р., в яких останній, у зв`язку з частковою сплатою заборгованості за товар, просив стягнути 54927,00 грн основного боргу, 39957,669 грн пені, 10560,30 грн інфляційних та 8556,30 грн 3% річних.

Докази сплати відповідачем заборгованості за поставлений товар на загальну суму 54927,00 грн основного боргу за Договором №2/1 від 02.01.2013р. не було подано.

Враховуючи, що відповідач припустився прострочення грошового зобов`язання, позивач відповідно до п.8.2. та ст.625 Цивільного кодексу України просив стягнути з останнього 39957,669 грн пені, 10560,30 грн інфляційних та 8556,30 грн 3% річних.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Згідно з ч.1 та п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Як вбачається з положень ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст.525, ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

У відповідності до п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Оскільки вказана видаткова накладна містить найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача і відповідача про отримання товару та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт передачі позивачем товару на виконання умов Договору №2/1 від 02.01.2013р., строк оплати за який настав, підтверджується наявними у справі матеріалами, тому, за відсутності доказів сплати його повної вартості, позовні вимоги про стягнення з ТОВ "ГАЛАФРУТ" 54927,00 грн заборгованості судом визнаються обґрунтованими.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як встановлено ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач припустився прострочення грошового зобов`язання, перевіривши в апеляційному провадженні розрахунки 3% річних та інфляційних, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про правомірність та обґрунтованість стягнення 8556,30 грн 3% річних та 10560,30 грн інфляційних.

Перевіривши в апеляційному провадженні долучені позивачем розрахунки та період нарахування пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не враховано зменшення розміру облікової ставки НБУ який складав: з квітня 2019 року по липень 2019 року (включно) - 17,5 %; у вересні 2019 року 16,5 %. Крім того, кількість днів прострочення з 01.08.2019 року по 27.08.2019 року складає - 27 днів, а не 28, як було зазначено позивачем у позові.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки на підставі ст.551 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами статті 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не було надано як до суду першої інстанції, так і не було долучено до апеляційної скарги жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст.76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки на підставі ст.551 Цивільного кодексу України відмовлено правомірно.

З огляду на встановлене вище, колегія суддів вважає вірним висновок Господарського суду Рівненської області про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 54 927,00 грн заборгованості за товар згідно Договору № 2/1 від 02.01.20138 р., 8 556,30 грн 3 % річних, 10 560,30 грн інфляційних та 39 725,24 грн пені.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України» , «Пронін проти України» , «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії» ).

Отже, доводи скаржника в апеляційній скарзі спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків Господарського суду Рівненської області не спростовують.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГАЛАФРУТ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 03.12.2019р.у справі №918/778/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.03.2020р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Дужич С.П.