Рішення

№ 87958084

від 25.02.2020 по справі 903/882/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 лютого 2020 року Справа № 903/882/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: Книш С.В. - адвокат (довіреність №74 від 09.12.2019р.; Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю №277 від 28.04.2004р.); Лавренюк Б.О - адвокат (ордер на надання правничої допомоги серія АС №1002615 від 09.12.2019р.; Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю серія ЖТ №001049 від 20.03.2019р.); Мартинюк С.І. - адвокат (довіреність №73 від 09.12.2019р.)

від відповідача: Грибан Ж.В. - адвокат (ордер на дання правничої допомоги серія АС №1002620 від 09.12.2019р.; Свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю №729 від 27.09.2012р.)

від третьої особи: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Луцьксервіс", м. Луцьк

до відповідача: Пугача Миколи Олександровича , АДРЕСА_2.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Любешівська селищна рада, АДРЕСА_2.

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

Встановив: Приватне підприємства "Луцьксервіс" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом від 07.11.2019р., в якому просило суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,2956 га по АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для обслуговування гаражно-складських приміщень), кадастровий номер 0723155100:01:001:1524 шляхом зобов`язання підприємця Пугача Миколи Олександровича за власні кошти та/або власними силами (засобами) знести всі самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна в межах вказаної земельної ділянки та паркан, влаштований по периметру земельної ділянки.

В обгрунтування заявленої вимоги позивач засвідчував, що земельну ділянку Приватним підприємством "Луцьксервіс" було придбано згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону) від 24.07.2015р., укладеного між Любешівською селищною радою Любешівського району Волинської області (продавець) та Приватним підприємством "Луцьксервіс" (покупець), посвідченого державним нотаріусом Любешівської районної державної нотаріальної контори Волинської області Кух В.І. 24.07.2015р., реєстровий №711. Оскільки на орендованих земельних ділянках знаходяться самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна та паркан, власником яких є підприємець Пугач Микола Олександрович, зазначена земельна ділянка не може використовуватись підприємством позивача, який є власником земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Звернення позивача до відповідача з вимогою усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою залишені без виконання, тому посилаючись на положення ст. ст. 14, 41 Конституції України, ст. ст. 22, 321, 376, 391, 1166 ЦК України, ст. 224 ГК України та ст. ст. 157, 212 Земельного кодексу України, позивач просить в судовому порядку зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить Приватному підприємству "Луцьксервіс".

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 11.11.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 09.12.2019р., залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- Любешівську селищну раду, запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

25.11.2019р. на адресу суду від Любешівської селищної ради надійшли пояснення по справі №2803/04-04/2-19 від 21.11.2019р. з обгрунтовуючими вказані пояснення документами, в котрих третя особа, просила, зокрема, підготовче засідання у справі проводити без участі її уповноваженого представника.

В даних поясненнях Любешівська селищна рада, здійснюючи посилання на положення ч. 1 ст. 134 ЗК України, ст. ст. 317, 319, 321, 328, 386 ЦК України засвідчила, що Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" Волинська регіональна філія на замовлення органу місцевого самоврядування було виготовлено звіт про експертно-грошову оцінку земельної ділянки, право власності на яку підлягає продажу на земельних торгах (у формі аукціону) для будівництва і обслуговування гаражно-складських приміщень площею 0,2956 га, розташованої по вул . Березня, 3 у смт. Любешів.

Рішенням сесії Любешівської селищної ради №39/30 від 03.04.2015р. було затверджено звіт про експертно-грошову оцінку земельної ділянки для будівництва і обслуговування гаражно-складських приміщень площею 0,2956 га кадастровий номер, 0723155100:01:001:1524, за адресою: вул. Березня, 3 смт. Любешів.

Згідно з копією графічних матеріалів зі звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки, остання була вільною від забудови.

Організатором аукціону виступала Любешівська селищна рада, а виконавцем торгів - Приватне підприємство "Фірма "Сомгіз".

За результатами аукціону органом місцевого самоврядування 24.07.2019р. було укладено з переможцем торгів - Приватним підприємством "Луцьксервіс" договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Любешівської державної нотаріальної контори Кухом В.І. та зареєстрований в реєстрі за №711. Предметом згаданого договору купівлі-продажу є земельна ділянка за адресою вул. Березня, 3 у смт. Любешів, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524 (далі-спірна земельна ділянка).

Як вбачається зі змісту вищезгаданого договору купівлі-продажу, підставою для його укладення поряд з іншими документами, є рішення сесії органу місцевого самоврядування №39/30 від 03.04.2015р. та протокол №42/03 від 24.07.2015р. про проведення земельних торгів.

Таким чином, право власності на спірну земельну ділянку позивачем набуто у спосіб та на підставах, встановлених законодавством.

До матеріалів позовної заяви позивачем надано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 08.10.2019р., згідно з яким власником спірної земельної ділянки є Приватне підприємство "Луцьксервіс".

У зв`язку з вибуттям спірної земельної ділянки із комунальної власності у 2015 році, Любешівська селищна рада, в силу положень ч.1 ст.154 Земельного кодексу України, без рішення суду не має права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати не передбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Твердження позивача про сплату земельного податку у період серпня 2015 року по жовтень 2019 року Любешівська селищна рада вважає правдивими та не заперечує факт внесення ПП "Луцьксервіс" вищезгаданих платежів у встановлені строки та в повному обсязі на рахунки Любешівської селищної ради.

Щодо тверджень позивача про розміщення відповідачем на спірній земельній ділянці транспортних засобів, здійснення будівництва об`єктів нерухомого майна, встановлення паркану, то органу місцевого самоврядування про ці факти відомо із позовної заяви ПП "Луцьксервіс".

Отже, на момент відчуження земельної ділянки Любешівською селищною радою ПП "Луцьксервіс", остання була вільною від забудови.

Упродовж 2018-2019 років обстеження спірної земельної ділянки Любешівською селищною радою не проводилось.

Присутній в судовому засіданні 09.12.2019р. представник позивача звернувся до суду з клопотанням про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів у справі, котре було задоволене судом, додаткові докази були долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 09.12.2019р. за участі представників сторін та третьої особи судом було постановлено протокольну ухвалу про оголошення в судовому засіданні перерви до 09.01.2020р.

27.12.2019р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 24.12.2019р. на позовну заяву з обгрунтовуючими відзив документами та фіскальними чеками в підтвердження надіслання відзиву на адреси учасників судового процесу, в котрому відповідач позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

При цьому, відповідач засвідчив наступне.

24.07.2015 року в приміщенні Любешівської селищної ради відбулись земельні торги (у формі аукціону) з продажу земельної ділянки, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, площею 0,2956 га, яка розташована в смт. Любешів по вул. Березня, б/н, номер лота 4467.

На виконання вимог статті 137 ЗК України виконавцем земельних торгів було забезпечено опублікування на офіційному веб-сайті Держгеокадасту оголошення про проведення земельних торгів, лот №4467, яке містило фотографічне зображення земельної ділянки (додаток 1), копії документів та матеріалів на лот (проект договору купівлі-продажу, проект землеустрою, рішення про затвердження проекту землеустрою, рішення про затвердження звіту про нормативну-грошову оцінку, витяг із державного реєстру речових прав, Витяг з ДЗК про земельну ділянку, звіт про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки).

З документів та матеріалів на лот та з фотографічних зображень земельної ділянки, яка була об`єктом торгів, вбачається, що земельна ділянка, яка була об`єктом торгів, є відмінною від земельної ділянки, яка була предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону) від 24.07.2015р., укладеного між Любешівською селищною радою Любешівського району Волинської області (продавець) та Приватним підприємством "Луцьксервіс" (покупець), посвідченого державним нотаріусом Любешівської районної державної нотаріальної контори Волинської області Кух В.І. 24.07.2015р., реєстровий №711, зокрема: - фотографічні зображення земельної ділянки (об`єкта торгів), які були розміщені на офіційному сайті Держземагенства (лот 4467) та з якими були ознайомлені учасники торгів, зроблені з земельної ділянки, яка є відмінною від спірної земельної ділянки (на спірній земельній ділянці, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, на момент виготовлення проекту землеустрою в 2012 році, були розміщені будівлі, які розміщені на ній і на даний час). Учасникам торгів, зокрема, ОСОБА_2 та Пугачу М.О. , була продемонстрована земельна ділянка, фотографічні зображення якої додані до оголошення; - з фотографічних зображень (додаток 1 до відзиву) вбачається, що об`єкт торгів огинає земельну ділянку, яка огороджена бетонним парканом збудованим Пугачем М.О. та перебуває у його користуванні з 2003 року, після переходу до нього права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_2 . Дана обставина також підтверджується поясненнями свідків, письмі пояснення яких додані до даного відзиву; - з фотографічних зображень (додаток 1 до відзиву) вбачається, що об`єкт торгів є вільним від забудови станом на 26.11.2013 року (дата фіксації) та вільний від забудови станом на 06.11.2019 року (дата проставлена позивачем на фототаблиці №4); - в фототаблиці № 1 доданої до позовної заяви позивач зазначає, що на спірній земельній ділянці розташовані, зокрема, самочинно побудовані туалет, сарай та гараж.

Туалет, є складовою частиною об`єкта нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та який був придбаний Пугачем М.О. з аукціону по продажу майна 03.02.2003 року у ВАТ "Волиньпаливо", що стверджується протоколом №17/2 від 03.02.2003 року, накладною № 149 від 04.02.2003 року та квитанції до приходного касового ордера № 117 від 04.02.2003 року.

Тобто, спірна земельна ділянка на момент складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Любешівській селищній раді для будівництва та обслуговування гаражно-складських приміщень в смт. Любешів вул. Березня з земель запасу Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області для продажу права оренди на аукціоні, проведення фотофіксації земельної ділянки, що виставляється для продажу на аукціоні та проведення її оцінки, не була вільною від забудови, а тому не могла бути об`єктом торгів.

Також, на спірній земельній ділянці на момент огляду об`єкта торгів учасниками, зокрема, ОСОБА_2 , Пугачем М .О. та членом комісії ОСОБА_5 , існували зафіксовані позивачем сарай та гараж, що стверджується фотографіями даних будівель від 30.07.2015 року та поясненнями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

В характеристиці лота № 4467 аукціону 2919, зазначено, що об`єкт торгів розташований в АДРЕСА_2

В свою чергу, є два рішення Любешівської селищної ради № 24/3 від 22.03.2013 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу її на аукціоні": -розміщено на офіційному сайті Держземагенства, лот 4467, яким затверджується проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 ; - міститься в додатках до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, право власності на яку підлягає продажу на земельних торгах (у формі аукціону) для будівництва і обслуговування гаражно-складських приміщень, площею 0,2956 кв.м., розташованої по АДРЕСА_2 області, та яким затверджується проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .

Об`єктом торгів не могла бути земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_2 , так як за даною адресою розташоване нерухоме майно, яке належить на праві власності Пугачу М.О. - адмінприміщення з автоваговою та надвірним туалетом.

В своїх Висновках Верховний Суд України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2015 року зазначив, що частиною 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття Пугачем М.О. права власності на адмінприміщення з автоваговою та надвірним туалетом 03.02.2003р.) визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташована будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

За відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід застосовувати положення ч. 4 ст. 120 ЗК України.

Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015р. у справі №6-2цс15 та у постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №592/6097/15-ц, відповідач засвідчив, що земельна ділянка, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, право на яку зареєстроване за позивачем, не підлягала продажу на земельних торгах, так як до Пугача М.О. , як до нового власника нерухомого майна, перейшло право на користування земельною ділянкою у тому ж самому розмірі та на тих самих підставах, що мав попередній власник нерухомого майна.

Об`єктом торгів була земельна ділянка, яка огинає земельну ділянку, що перебуває в користуванні Пугача М.О. та з внутрішнього боку обмежена його бетонним парканом. І на момент проведення торгів і на даний час вона є вільною від забудови, а тому ніяких порушень прав переможця аукціону ПП "Луцьксервіс" з боку Пугача М.О. не вбачається.

Відповідно до п. 12 ст. 135 ЗК України умови, оголошені перед проведенням земельних торгів, не підлягають зміні під час укладання договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки.

Яв вбачається з вищевикладеного, організатором земельних торгів є Любешівська сільська рада, яка здійснювала підготовку лоту до продажу на аукціоні та як організатор надала учасникам торгів неправдиві відомості щодо об`єкта торгів - лот № 4467 аукціону 2919, внаслідок чого порушила права всіх учасників аукціону, що відбувся 24.07.2015 року.

Рішенням Любешівської селищної ради №47 від 26.03.2004р. Пугачу М.О. , як новому користувачу земельної ділянки, було надано дозвіл на добудову паливного складу в АДРЕСА_2 , а тому твердження позивача стосовно того, що Пугачем М.О. здійснювалось будівництво без будь-яких дозволів не відповідає дійсності. І всі об`єкти нерухомого майна, на які посилається позивач в своєму позові, були збудовані до 2013 року. Тобто, на спірній земельній ділянці після проведення аукціону 24.07.2015 року ніякого будівництва не проводилось.

03.01.2020р. на адресу суду від представника позивача (адвоката Лавренюка Б.О.) надійшла відповідь від 02.01.2020р. на відзив відповідача на позовну заяву з обгрунтовуючими відповідь документами та поштовими документами (поштовими накладними та описами вкладення у цінний лист) в підтвердження надіслання відповіді на адреси учасників судового процесу, в котрій позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні з огляду на наступне.

24 липня 2015 року Приватне підприємство "Луцьксервіс" набуло у приватну власність земельну ділянку, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, площею 0,2956 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , 3, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону), укладеного із Любешівською селищною радою. Цього ж дня відбулась державна реєстрація права власності за позивачем, відповідно до ст. 182 ЦК України.

Як вказано у поясненнях по справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, право власності на спірну земельну ділянку позивачем набуто у спосіб та на підставах, встановлених законодавством.

З огляду на викладене вище, ПП "Луцьксервіс", як сторона у справі, яка в законний спосіб набула право власності на земельну ділянку, отримала відповідні підтверджуючі документи на аукціоні, який відбувся і результати якого жодного разу не ставились під сумнів, не може нести негативних наслідків, у зв`язку із тим що, на думку представника відповідача, фотографії, які, нібито, були розміщені на офіційному веб-сайті Держземагентсва (на даний момент це сайт Держгеокадастру і розділ "Земельні аукціони" не функціонує, тому перевірити справжність документів, в тому числі, фотографій, на які посилається представник відповідача, не вбачається можливим) зроблені із земельної ділянки, відмінної від спірної земельної ділянки.

З доданої до відзиву документації, яку було оприлюднено на сайті Держкомзему вбачається, що такі установи та організації, як: Любешівська селищна рада (попередній власник спірної земельної ділянки, організатор торгів); Волинська регіональна філія ДП "Центр державного земельного кадастру" (розробник проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки); Відділ Держземагенства у Любешівському районі та Відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Любешівської РДА (погоджували проект землеустрою); Реєстраційна служба Любешівського районного управління юстиції Волинської області (орган, що зареєстрував право власності Любешівської с/р на спірну земельну ділянку - Додаток №6 до відзиву); Відділ землеоціночних робіт Волинської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" (розробник звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки) (додатково варто зазначити нотаріуса Любешівської районної нотаріальної контори Куха В. І., який посвідчував договір купівлі-продажу земельної ділянки та реєстрував право власності на земельну ділянку за позивачем), які в межах своїх повноважень мали безпосереднє відношення до спірної земельної ділянки та підготовлені документи яких свідчать про те, що ПП "Луцьксервіс" відчужувалась саме та ділянка, яку самовільно забудував відповідач. На спростування ж усім цим доказам представник відповідача надає фотографії та пояснення свідків.

Враховуючи викладене вище, позивач вважає заперечення представника відповідача стосовно того, що об`єктом торгів була інша земельна ділянка, ніж та, яку самовільно зайняв та самочинно забудував відповідач, не мають бути взяті до уваги судом, зокрема, з тих підстав, що докази на підтвердження даної обставини є менш вірогідними, аніж докази, що підтверджують правомірність та законність проведення земельного аукціону, переможцем якого став ПП "Луцьксервіс".

Відповідно до інформаційної довідки №195462001 від 02.01.2020р., яка додається, за Пугачем М.О. 24.12.2019р. було зареєстровано право власності на земельну ділянку, яку "огинає" земельна ділянка ПП "Луцьксервіс" (скрін-шот зображення та інформація із Публічної кадастрової карти України додаються). З цього слідує що, можливо, саме на цю ділянку Пугача М.О. , вказували свідки, як на сусідню земельну ділянку від ділянки Пугача М.О. , а ділянка, яку відчужували на аукціоні, якраз-таки "огинає земельну ділянку, що перебуває в користуванні Пугача М.О. "?

ГПК України встановлює конкретно визначені вимоги до залучення свідків у справі (нотаріальне посвідчення підпису на заяві свідка) та до інформації, яку вони повідомляють суду (не можуть встановлюватись обставини, які відображаються у відповідних документах). У зв`язку із тим, що представником відповідача не дотримано вимог господарського процесуального законодавства, додані до відзиву пояснення свідків не є допустимими доказами, а тому, на думку позивача, не можуть бути взяті до уваги судом при вирішенні даної справи.

Так, у поясненнях свідків вказані обставини, які суперечать інформації, яка зафіксована у відповідних документах, зокрема, пояснення свідка ОСОБА_2 вказує, що "по межі з боку Пугача М.О. стояла огорожа та побудовані будівлі, які належать Пугачу М.О. та існують по цей час" - право власності на об`єкти нерухомого майна підтверджуються правовстановлюючими документами, такими як договори купівлі-продажу, дарування, міни і т.д., а також посвідчують факт державної реєстрації такого права. До відзиву представником відповідача не було подано жодного такого документу.

Пояснення свідка ОСОБА_5 вказує, що переможниця торгів покинула аукціон не підписавши протоколу торгів та договору купівлі-продажу земельної ділянки. Однак, до матеріалів додано копію договору купівлі-продажу земельної ділянки та протоколу торгів, які підписані датою проведення аукціону.

Пояснення свідка ОСОБА_6 вказує, що будівлі та споруди на спірній земельні ділянці Пугач М.О. збудував до 2013 року. Проте, документом, в якому зазначається період часу, коли був збудований об`єкт нерухомого майна є декларація про готовність об`єкта до експлуатації, відповідний висновок експерта або рішення суду, тощо. Представником відповідача не додано до відзиву жодного документу, яким, відповідно до чинного законодавства України, може бути зафіксовано період будівництва об`єкта нерухомого майна.

Пояснення свідка ОСОБА_7 вказує, що в користуванні Пугача М.О. перебуває земельна ділянка, яка раніше перебувала в користуванні ВАТ "Волиньпаливо" та яку він забудував до 2013 року. Знову ж таки, документи на підтвердження періоду будівництва до відзиву не додані, про що зазначалось вище, а право користування земельною ділянкою набувається шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, який набуває чинності з моменту його державної реєстрації. Відповідно, договору оренди землі до відзиву не додано.

Щодо твердження про те, що земельна ділянка на момент торгів не була вільною від забудови, оскільки там було розміщено туалет, позивач засвідчив, що з доданих до відзиву матеріалів вбачається, що Пугач М.О. придбав майно: "побутове приміщення з автоваговою ВАТ "Волиньпаливо" адреса: АДРЕСА_2 " (протокол №17/2 від 03.02.2003р.), оплатив вартість та отримав "Адмінприміщення з автоваговою та надвірним туалетом" (накладна №149 від 04 лютого 2003 року та квитанція). Проте жодного документу на підтвердження права власності на нерухоме майно (туалет, адмінприміщення, автовагова і т.д.) до відзиву не додано. З огляду на це, Пугач М.О. не є власником нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , а , фактично, придбав у ВАТ "Волиньпаливо" будівельні матеріали.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

З огляду на те, що Пугачем М.О. не додано жодного документу на підтвердження того, що на спірній земельній ділянці у його власності перебуває чи перебував на момент аукціону 24.07.2015р. об`єкт нерухомого майна, твердження представника відповідача про те, що земельна ділянка не була вільною від забудови, на переконання позивача, не повинно братись до уваги судом при вирішенні даної справи.

Водночас, відповідно до інформаційної довідки №195462001 від 02.01.2020 року за Пугачем М.О. не зареєстровано жодного права власності чи користування на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку із цим, відповідач не наділений обсягом прав, передбачених ст. 120 ЗК України, оскільки жодного переходу права власності до нього на об`єкти нерухомого майна не відбулося, а, відтак, посилання у відзиві на практику Верховного Суду України щодо застосування положень вказаної вище статті ЗК України, не є доцільним.

Стосовно посилання відповідача на те, що в додатку до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки (Рішення Любешівської с/р №24/3 від 22.03.2013р.) вказано адресу земельної ділянки як "Березня, 2", то вбачається, що це помилка з огляду на те, що в додатках до відповіді на відзив представник відповідача долучає копію цього ж самого рішення Любешівської с/р, де вказано правильну адреса (Додаток №4).

В поясненнях по справі третьої сторони, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, зазначено, що на момент відчуження земельної ділянки Любешівською селищною радою для ПП "Луцьксервіс", вона була вільною від забудови.

Щодо отримання відповідачем дозволу на добудову паливного складу в АДРЕСА_2 позивач засвідчив, що посилання представника відповідача на те, що рішенням Любешівської с/р №47 від 26.09.2004р. було надано підприємцю Пугачу М.О. дозвіл на добудову паливного складу на спірній земельній ділянці жодним чином не доводить того, що підприємець Пугач М.О. став новим користувачем земельної ділянки, як це зазначено у відзиві проте не зазначено у самому тексті рішення, а також того, що підприємець Пугач М.О. отримував дозволи на будівництво (вказане рішення навпаки його зобов`язувало отримати такі дозволи), чи того, що забудову земельної ділянки ПП "Луцьксервіс" підприємець Пугач М.О. здійснив до 2013 року, а не після, оскільки жодного доказу на виконання вказаного вище рішення селищної ради до відзиву не додано.

Більше того, не зрозуміло яким чином представник відповідача отримала копію цього рішення. З метою перевірки достовірності доказів, доданих до відзиву, 30.12.2019р. було направлено на адресу Любешівського селищного голови Куха О.І. адвокатський запит з метою отримання копій рішення Любешівської селищної ради від 22.03.2013р. №24/3 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вільної від забудови земельної ділянки для її продажу на аукціоні" та рішення Любешівської селищної ради від 26.03.2004р. №47 "Про надання дозволу на добудову паливного складу підприємцю Пугачу Миколі Олександровичу ". Відповіді на запит, станом на дату написання відповіді на відзив не отримано.

Крім того, 08.01.2020р. на адресу суду від представника позивача (адвоката Мартинюка С.І.) надійшла відповідь від 08.01.2020р. на відзив відповідача на позовну заяву з обгрунтовуючими відповідь документами та поштовими документами (поштовою накладною, фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист) в підтвердження надіслання відповіді на адресу відповідача у справі, в котрій позивач позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги з огляду на наступне.

Як зазначалося ПП "Луцьксервіс" у позовній заяві, останнє набуло право приватної власності на земельну ділянку кадастровий №0723155100:01:001:1524 у встановленому законом порядку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону) від 24.07.2015р. Вказана земельна ділянка придбавалася на аукціоні, учасником якого був також відповідач Пугач М.О. та останньому було достеменно відомо про об`єкт продажу, його особливості та про покупця цієї земельної ділянки.

До 06 грудня 2019 року (протягом більше 4 років) у Пугача М.О. не виникало жодних сумнівів щодо законності проведення аукціону, правомірності посвідчення договору купівлі-продажу придбаної спірної земельної ділянки, а також про порушення його прав, як учасника аукціону (копія витягу ухвали з ЄДРСР від 09.12.2019р. по справі № 162/962/19 додається - Додаток №1).

Також відповідачу достеменно було відомо про те, що саме спірна земельна ділянка по периметру огороджена бетонним парканом (ним же незаконно встановлена), а не його земельна ділянка, що нібито межує зі спірною. Факт участі в аукціоні Пугача М.О. лише додатково стверджує ту обставину, що останній намагався "узаконити" неправомірне використання чужої земельної ділянки (того часу Любешівської селищної ради) для своїх особистих цілей, і як стало зараз відомо, ще й незаконно забудовуючи її.

Як вбачається із публічної кадастрової карти України земельна ділянка з кадастровим № 0723155100:01:001:1524 станом на 2016 рік має певну конфігурацію і є такою, що відповідає проекту землеустрою та була виставлена на продаж на аукціоні в якості лоту. Із даних публічної кадастрової карти України по спірній земельній ділянці присутній виключно один об`єкт нерухомо майна (скріншот додається - Додаток № 2), коли на сьогоднішній день їх значно більше.

Якщо оглянути на публічній кадастровій карті України сусідню земельну ділянку із кадастровим №0723155100:01:001:2045, що належить відповідачу (копія витягу із ДЗК від 03.01.20 додається - Додаток №3), то станом на 2016 рік на ній вбачається достатня кількість нерухомого майна, продовження якого також зайняло певну частину належної позивачу земельної ділянки (скріншот додається - Додаток № 4). Більше того, право власності на вказану земельну ділянку із присвоєнням кадастрового номера останній Пугач М.О. зареєстрував 27.12.2019 року (копія витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.01.2020 додається - Додаток № 5), тобто після пред`явлення до нього позову.

Також до позовної заяви ПП "Луцьксервіс" додавався оригінал кадастрової зйомки земельної ділянки, з якої вбачається, що станом на сьогоднішній день на належній позивачу земельній ділянці збудовано та змонтовано достатню кількість об`єктів, що здійснено Пугачем М.О. та у відзиві ним цей факт не заперечується.

Таким чином, на переконання позивача, відповідачем не спростовано жодними доказами доводів ПП "Луцьксервіс" щодо вчинення ним перешкод у користуванні належної ПП "Луцьксервіс" земельної ділянки, а тому з метою захисту порушених прав є необхідність у зобов`язанні відповідача за власні кошти та/або власними силами (засобами) знести всі самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна в межах вказаної земельної ділянки та паркан, влаштований по периметру земельної ділянки.

Щодо доводів відповідача в частині того, що спірна земельна ділянка не могла бути предметом продажу на аукціоні, оскільки вона перебувала та перебуває у законному володінні у Пугача М.О. в порядку ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, а на спірній земельній ділянці знаходиться туалет, право власності на який набув Пугач М.О. , купуючи його разом з іншими об`єктами у ВАТ "Волиньпаливо" 03.02.2003 року, то із долученого до відзиву протоколу № 17/2 аукціону по продажу майна від 03.02.2003р. вбачається, що предметом продажу було побутове приміщення з автоваговою ВАТ "Волиньпаливо", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Предметом продажу на аукціоні туалет не являвся.

Однак, такий туалет з`являється уже в накладній від 04.02.2003р. та квитанції до прибутково-касового ордеру від 04.02.2003р. І у цих документах мова йде не про побутове приміщення з автоваговою, а про адмінприміщення з автоваговою.

Незважаючи на ці обставини, поряд з цим позивач вважає, що ФОП Пугач М.О. не набув права приватної власності на вказані об`єкти у встановленому законом порядку на момент їх придбання.

Відповідно до п. 27 Глави І Розділу III Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму. Відповідно до чинного законодавства обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягають: - договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (ст. 227, 242, 244, 426 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні акти про передачу придбаного майна, а також нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, що було придбане на аукціоні, що спростовує доводи відповідача про набуття права власності на побутове приміщення з автоваговою, і тим більше на надвірний туалет, що не був предметом продажу взагалі, як такий.

Доказом не набуття Пугачем М.О. права власності на вищевказане майно у встановленому законом порядку є та обставина, що 07 липня 2011 року останній звертався до Господарського суду Волинської області з позовом до ВАТ "Волиньпаливо" про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на паливний склад з автоваговою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

18 липня 2011 року Господарським судом Волинської області було припинено провадження у справі із тих підстав, що на дату пред`явлення позову ВАТ "Волиньпаливо" було уже ліквідоване як юридична особа (витяг ухвали із ЄДРСР від 18.07.11 по справі № 3104/1319/11 додається - Додаток № 6).

Із вказаної ухвали вбачається, що насправді Пугачем М.О. було придбане за спірною адресою земельної ділянки паливний склад з автоваговою без надвірного туалету (а не побутове приміщення, не адмінприміщення) і факт придбання мав місце 20.12.2002 року, тобто за два місяці за нібито проведений псевдоаукціон від 03.02.2003 року.

Таким чином, на сьогоднішній день у ПП "Луцьксервіс" є обгрунтовані підстави вважати про недостовірність та невірогідність поданих документів Пугачем М.О. в частині підтвердження факту набуття права власності на нерухоме майно (протокол №17/2 від 03.02.2003р., накладна № 149 від 04.02.2003р. та квитанції № 117 до прибутково-касового ордеру від 04.02.2003р.).

Не заслуговують уваги, на думку позивача, і доводи відповідача в тій частині, що він набув право користування спірною земельною ділянкою в порядку ст. 377 ЗК України та ст. 120 ЗК України, оскільки на момент так званого придбання Пугачем М.О. об`єктів нерухомості у ВАТ "Волиньпаливо" (чи то 20.12.2002 року чи то 03.02.2003 року) діяла редакція ЦК УРСР від 1963 року, а тому положення ст. 377 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини.

Що стосується ст. 120 ЗК України в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, то вона звучала наступним чином: "При переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда".

Тобто, питання переходу права власності чи права користування на земельну ділянку у зв`язку із набуттям у власність чи користування будівлі, споруду могло мати місце виключно на підставі цивільно-правової угоди або договору оренди. Тоді діючим законодавством не передбачалося автоматичне набуття права власності чи права користування земельною ділянкою на підставі набуття у власність нерухомого майна, як це регулюється сьогодні.

Отже, відповідач, на переконання позивача, жодним чином не набув права користування спірною земельною, крім фактичного незаконного самовільного заволодіння останньою та ще й проведення незаконного будівництва на ній.

Щодо пояснень свідків, що додані представником Пугача М.О. до матеріалів справи, позивач засвідчив, що подані відповідачем пояснення чотирьох свідків не є доказом в розумінні ст. 73 ГПК України, оскільки вони не викладені у формі заяви свідка та їх підпис не є нотаріально засвідченим.

Більше того, в розумінні ч. 2 ст. 87 ГПК України показами свідків не можуть встановлюватися обставини щодо факту придбання Пугачем М.О. надвірного туалету, що знаходиться на спірній земельній ділянці, оскільки вказані обставини встановлюються відповідними договорами купівлі-продажу чи іншими цивільно-правовими договорами.

Присутня в судовому засіданні 09.01.2020р. представник відповідача звернулась до суду з заявою від 09.01.2019р. про долучення до матеріалів справи додаткових доказів в обґрунтування позиції відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву.

При цьому, засвідчила, що в процесі підготовки відзиву виникла необхідність отримання доказів з матеріалів інвентаризаційної справи на нерухоме майно, належне на праві власності ВАТ "Волиньпаливо", яке знаходиться в смт. Любешів по вул. Березня , 3, які були отримані відповідачем лише 08.01.2020р.

Водночас, представник відповідача звернулась до суду з усним клопотанням про відкладення підготовчого засідання з метою ознайомлення відповідача з відповіддю представника позивача, адвоката Мартинюка С.І. від 08.01.2020р. на відзив відповідача на позовну заяву та обгрунтовуючими відповідь документами, а також в зв`язку з необхідністю підготовки та надання суду пояснень/заперечень відповідача на відповідь на відзив позивача.

Присутні в судовому засіданні 09.01.2020р. представники позивача звернулись до суду з усним клопотанням про відкладення підготовчого засідання у даній справі для надання їм можливості ознайомитись з поданими відповідачем 09.01.2020р. документами, а також з метою надання позивачем пояснень/заперечень із врахуванням цих документів.

Ухвалою суду від 09.01.2020р. було продовжено строк проведення підготовчого провадження до 09.02.2020р., розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 03.02.2020р., встановлено сторонам строк до 23.01.2020р. для подання ними додаткових пояснень (заперечень) стосовно позовних вимог та обґрунтовуючих вказані пояснення/заперечення доказів.

23.01.2020р. на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення від 23.01.2020р. щодо господарської підсудності справи, згідно котрих позивач, посилаючись на положення ст. ст. 15, 16, 24, 25, 26 ЦК України, ст. 42 ГПК України, ст. 128 ГК України, засвідчував, що даний спір слід розглядати за правилами господарського судочинства з огляду на наявність між сторонами спору, що виник у зв`язку із здійсненням господарської діяльності ПП "Луцьксервіс", як власника земельної ділянки з кадастровим № 0723155100:01:001:1524 загальною площею 0,2956 га та сусіднього землекористувача ФОП Пугача М.О., що володіє земельною ділянкою з кадастровим №0723155100:01:001:2045, який протиправно чинить перешкоди у користуванні своїм майном позивачу, забудувавши цю земельну ділянку та огородивши її бетонним парканом з єдиним входом; цей спір, є спором про право власності на землю, яке гарантоване Конституцією України, ЦК України, ЗК України; виник саме між суб`єктами господарювання, з огляду на цільове призначення ділянок, що належать сторонам; припинення підприємницької діяльності Пугачем М .О. після порушення провадження у справі не є підставою для закриття провадження у справі, оскільки чинним ГПК України визначено, що сторонами спору можуть бути й фізичні особи, тим більше на переконання позивача, ця дія відповідача здійснена виключно навмисно для уникнення відповідальності та затягування розгляду справи по суті; у законі відсутня норма, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

В той же час, 23.01.2020р. на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення від 23.01.2020р., в котрих позивач просив суд відмовити відповідачу в прийнятті заяви про приєднання доказів від 09.01.2020р. з додатками, що подана в судовому засіданні 09.01.2020р. представником відповідача Грибан Ж.В.

27.01.2020р. на адресу суду від відповідача надійшли пояснення стосовно позиції Пугача М.О. щодо предметної підсудності даної справи, в котрій відповідач засвідчив, що даний спір, на думку відповідача, повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства і справа підсудна Любешівському районному суду Волинської області, оскільки спір виник із відносин, урегульованих нормами цивільного права та пов`язаний зі здійсненням Пугачем М.О. цивільних прав.

27.01.2020р. на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив від 23.01.2020р. з обгрунтовуючими вказані заперечення документами та фіскальними чеками в підтвердження надіслання останніх на адресу позивача та третьої особи, в котрих відповідач позовні вимоги заперечив та засвідчував, що факт справжності документів, доданих до відзиву, які на виконання вимог статті 137 ЗК України, виконавцем земельних торгів було розміщено на офіційному веб-сайті Держгеокадасту, а саме: оголошення про проведення земельних торгів, лот №4467, яке містило фотографічне зображення земельної ділянки, копії документів та матеріалів на лот (проект договору купівлі-продажу, проект землеустрою, рішення про затвердження проекту землеустрою, рішення про затвердження звіту про нормативну-грошову оцінку, витяг із державного реєстру речових прав, Витяг з ДЗК про земельну ділянку, звіт про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки) підтверджується висновком спеціаліста №01-20 від 10.01.2020 року.

З даного висновку вбачається, що на накопичувачі на жорстких магнітних дисках "Нitachi YDS721032CLA362", серійний №JP1470HA038AZM системного блоку комп`ютеру міститься архів з ім`ям "Iot_4467.zip" із файлами, де є ключові слова "лот №4467", "земельна ділянка площею 0,26955", "кадастровий №0723155100:01:001:1524"; "Волинська область, Любешівський район, смт. Любешів, вулиця Березня". Назви файлів, шляхом розміщення, дата та час створення цих файлів наведено в додатку 1. На накопичувачі на жорстких магнітних дисках "Нitachi YDS721032CLA362", серійний №JP1470HA038AZM системного блоку комп`ютеру містяться записи, які вказують на завантаження 01.08.2015р. о 14:35:52 архіву з ім`ям "lot_4467.zip" із веб-ресурсу, доступного в мережі Інтернет, за посиланням: " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Послідовність дій із архівом "lot_4467.zip" представлена в додатку 2.

В підтвердження факту того, що спірна земельна ділянка не могла бути предметом продажу на аукціоні, так як не була вільною від забудови є матеріали інвентаризаційної справи, з яких вбачається, що до паливного складу Любешів, власником якого на даний час є Пугач М.О. , входить автовагова, огорожа, побутове приміщення, туалет на два очка, автопогрузчик, ЕККА.

Факт придбання Пугачем М.О. паливного складу стверджується протоколом №17/2 від 03.02.2003р., накладною № 149 від 04.02.2003р. та квитанцією до приходного касового ордера за №117 від 04.02.2003р., копією акту прийому-передачі основних засобів паливного складу Любешів від 25.02.2003р., копією накладної № 47 від 04.03.2003р., копією квитанції до прибуткового касового ордера № 47.

Як зазначає сам позивач, на спірній земельній ділянці розміщений туалет на два очка, який, як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи, є складовою частиною паливного складу, власником якого на момент проведення аукціону 24.07.2015 року був Пугач М.О .

Тобто, спірна земельна ділянка на момент проведення земельних торгів не була вільною від забудови, що свідчить про те, що предметом земельних торгів, була земельна ділянка відмінна від спірної.

Щодо того, що туалет на два очка не був предметом продажу на аукціоні проведеного 03.02.2003 року, то туалет на два очка є складовою частиною паливного складу і продати побутове приміщення, яке не має в собі санвузла, без надвірного туалету, є порушенням діючих на той час Державних будівельних та санітарних норм.

Стосовно того, що земельна ділянка, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, право на яку зареєстроване за позивачем, не підлягала продажу на земельних торгах, так як до Пугача М.О. , як до нового власника нерухомого майна, перейшло право на користування земельною ділянкою у тому ж самому розмірі та на тих самих підставах, що мав попередній власник нерухомого майна, то обґрунтування цієї позиції, на думку відповідача, чітко викладено у відзиві на позов з посиланням на норми закону, які діяли на момент набуття відповідачем права власності на нерухоме майно-паливний склад.

Крім того, відповідно до державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення Любешівської селищної ради № 187 від 11.12.1988р., право користування землею видано Любешівському паливному складу на території Любешівської селищної ради площею 044 гектара.

Як зазначалось у відзиві на позовну заяву, в своїх висновках Верховний Суд України, викладених в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2015 р. зазначив, що частиною 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття Пугачем М.О. права власності на адмінприміщення з автоваговою та надвірним туалетом 03.02.2003р.) визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого право власності на земельну ділянку, на якій розташована будівля або споруда, може переходити на підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).

За відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід застосовувати положення ч. 4 ст. 120 ЗК України. При цьому, при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 11.02.2015р. у справі №6-2цс15).

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Дані норми також обов`язково враховувались під час проведення оцінки будівлі побутового приміщення з автоваговою ВАТ "Волиньпаливо" (копія додається).

В розділі "Визначення права користування земельною ділянкою" зазначено, що згідно методології витратного підходу, вартість нерухомості складається з вартості земельної ділянки (права користування) та вартості покращень, що відносяться до неї і включають в себе підведення всіх інженерних комунікацій та вартість будівництва будівлі.

Оцінці підлягає право постійного користування землею, згідно Державного акту на право постійного користування землею, виданого Любешівською селищною Радою народних депутатів.

Тобто, вартість паливного складу для продажу на аукціоні проводилась з врахуванням вартості земельної ділянки (права користування) та вартості покращень, що відносяться до неї і включають в себе підведення всіх інженерних комунікацій. І Пугач М.О. , придбавши на аукціоні побутове приміщення з автоваговою та надвірним туалетом, та автопогрузчик, фактично придбав і право користування земельною ділянкою площею 0,44 га.

Таким чином, земельна ділянка, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524, право на яку зареєстроване за позивачем, не підлягала продажу на земельних торгах, так як до Пугача М.О. , як до нового власника нерухомого майна, перейшло право на користування земельною ділянкою у тому ж самому розмірі та на тих самих підставах, що мав попередній власник нерухомого майна.

Присутні в судовому засіданні 03.02.2020р. представники позивача звернулися до суду з клопотанням від 31.01.2020р. про приєднання до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_8 .

Крім того, засвідчили, що стороною позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000,00грн., які просять відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

В судовому засіданні 03.02.2020р. судом були задоволені клопотання позивача від 31.01.2020р. про долучення до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_8 та клопотання відповідача від 09.01.2019р. про долучення до матеріалів справи матеріалів інвентаризаційної справи. Вказані документи були приєднані судом до матеріалів справи, про що суд постановив відповідну протокольну ухвалу.

Крім того, судом було засвідчено на продовженні розгляду справи в порядку господарського судочинства, а також на відсутності будь-яких клопотань про закриття провадження у справі.

Продовжуючи розгляд справи в порядку господарського судочинства, суд виходив з того, що згідно статтею 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

При пред`явлені відповідного позову до суду, позивачем в якості відповідача було визначено Фізичну особу-підприємця Пугача Миколу Олександровича (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ). Поруч з цим, як це вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 20.11.2019р. було внесено запис № 21880060005000651 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Пугача Миколи Олександровича.

Викладені обставини, на думку суду, свідчать про те, що належним відповідачем у справі повинен виступати не підприємець Пугач Микола Олександрович , а фізична особа Пугач Микола Олександрович , а спір слід продовжувати розглядати по суті господарським судом, зокрема, з огляду на наступне:

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад сторін та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент звернення позивача з позовом до суду-07.11.2019р., Пугач Микола Олександрович був наділений статусом суб`єкта підприємницької діяльності, основним видом діяльності якого було: за КВЕД: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, інші КВЕДИ: 45.19. Торгівля іншими автотранспортними засобами; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

Як уже зазначалось, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем було пред`явлено вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,2956 га по вул. Березня, 3 у смт. Любешів, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для обслуговування гаражно-складських приміщень), кадастровий номер 0723155100:01:001:1524 шляхом зобов`язання Фізичної особи-підприємця Пугача Миколи Олександровича за власні кошти та/або власними силами (засобами) знести всі самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна в межах вказаної земельної ділянки та паркан, влаштований по периметру земельної ділянки.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, позивач, на переконання суду, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарських правовідносин, зобов`язання за якими у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

При цьому судом також було взято до уваги обставини згідно котрих Пугачем М.О. на підставі протоколу №17/2 аукціону по продажу майна від 03.02.2003р. було придбано побутове приміщення з автоваговою ВАТ "Волиньпаливо" за адресою: АДРЕСА_2, підприємцем Пугачем М.О. згідно накладної №149 від 04.02.2003р. прийнято визначене приміщення та оплачено його вартість відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №117 від 04.02.2003р., підприємцем Пугачем М.О. згідно рішення Любешівської селищної ради від 26.03.2004р. №47 було отримано дозвіл на добудову паливного складу в АДРЕСА_2, замовлено у зв`язку з цим відповідну технічну документацію, вчинено дії, спрямовані на звернення підприємця до Господарського суду Волинської області з позовом до ВАТ "Волиньпаливо" про визнання дійсним укладеного між сторонами договору купівлі-продажу майна та визнання за підприємцем права власності на таке майно (ухвалою суду від 18.07.2011р. провадження у справі №5004/1319/11 було припинено).

Також судом прийнято до уваги і ту обставину, що в подальшому підприємцем Пугачем М.О. не було вжито заходів щодо реєстрації у встановленому порядку права власності на об`єкти нерухомості і саме в процесі своєї підприємницької діяльності здійснено будівництво приміщень на земельній ділянці, належній на праві власності ПП "Луцьксервіс".

Протокольною ухвалою від 03.02.2020р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.02.2020р. на 14:00год.

Ухвалою суду від 03.02.2020р. було повідомлено Любешівську селищну раду про закриття підготовчого провадження у справі, призначення справи до судового розгляду по суті на 12.02.2020р. на 14:00 год.

Протокольною ухвалою суду від 12.02.2020р. розгляд справи по суті було відкладено на 24.02.2020р.

Ухвалою суду від 12.02.2020р. було повідомлено Пугача Миколу Олександровича та Любешівську селищну раду про відкладення розгляду справи по суті на 24.02.2020 р.

В судовому засіданні 24.02.2020р., за участі представників позивача, суд постановив протокольну ухвалу про оголошення в судовому засіданні перерви до 26.02.2020р. до 14:00год.

Ухвалою суду від 24.02.2020р. було повідомлено Пугача Миколу Олександровича та Любешівську селищну раду про оголошення в судовому засіданні перерви до 26.02.2020р. до 14:00год.

Присутня в судовому засіданні 26.02.2020р. представник відповідача звернулась до суду із заявою від 26.02.2020р., в котрій, посилаючись на положення ст. 227 ГПК України, просила суд зупинити розгляд справи №903/882/19 за позовом Приватного підприємства "Луцьксервіс" до Пугача Миколи Олександровича про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою до набрання законної сили судовим рішенням у справі №903/138/20 за позовом Пугача Миколи Олександровича до Любешівської селищної ради Волинської області, Приватного підприємства "Луцьксервіс" про визнання незаконними та скасування рішень Любешівської селищної ради, визнання недійсними результатів земельних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування запису про його реєстрацію, оскільки висновки, викладені в судовому рішенні, прийнятому за наслідками розгляду справи №903/138/20, на думку відповідача, будуть мати преюдиційне значення для даної справи.

Присутні в судовому засіданні 26.02.2020р. представники позивача стосовно заяви відповідача та зупинення провадження у справі заперечили.

За наслідками розгляду в судовому засіданні 26.02.2020р. заяви відповідача про зупинення провадження у справі №903/882/19 за позовом Приватного підприємства "Луцьксервіс" до Пугача Миколи Олександровича про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою до набрання законної сили судовим рішенням у справі №903/138/20 за позовом Пугача Миколи Олександровича до Любешівської селищної ради Волинської області, Приватного підприємства "Луцьксервіс" про визнання незаконними та скасування рішень Любешівської селищної ради, визнання недійсними результатів земельних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування запису про його реєстрацію, судом було постановлено протокольну ухвалу про відмову в її задоволенні.

При цьому суд виходив, зокрема з того, що частиною 3 статті 201 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що з оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 185 ГПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі; закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Частиною 3 статті 195 ГПК України унормовано, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Тобто: смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі.

Протокольною ухвалою Господарського суду Волинської області від 03.02.2020р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.02.2020р.

Протокольною ухвалою суду від 12.02.2020р. розгляд справи по суті було відкладено на 24.02.2020р.

В судовому засіданні 24.02.2020р., за участі представників позивача, на стадії судового розгляду справи по суті, суд постановив протокольну ухвалу про оголошення в судовому засіданні перерви до 26.02.2020р. до 14:00год.

Присутні в судовому засіданні 26.02.2020р. представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповідях на відзив.

Крім того, засвідчили на понесенні позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000,00грн. та необхідності відшкодування позивачу останніх за результатами розгляду даної справи за рахунок відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.

При цьому заявила усне клопотання про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки останні, на її думку, є необгрунтованими, неспівмірними з предметом позову у даній справі та не відповідають критерію розумності і реальності таких витрат.

В судове засідання 26.02.2020р. третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-Любешівська селищна рада свого уповноваженого представника не направила.

Водночас, в клопотанні від 10.02.2020р. №249/09-39/2-20, яке надійшло до суду 18.02.2020р., просила суд розглядати справу без участі її уповноваженого представника.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області шостого скликання від 03.04.2015р. №39/30 "Про затвердження звіту про оцінку земельної ділянки на вулиці Березня, 3 в смт. Любешів та продаж її у власність на земельних торгах (у формі аукціону)" було затверджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки для будівництва і обслуговування гаражно-складських приміщень, площею 0,2956 га, яка знаходиться за адресою: вулиця Березня, 3 смт. Любешів, Любешівського району Волинської області, кадастровий номер - 0723155100:01:001:1524 у розмірі - 51 256 грн., з розрахунку за один квадратний метр земельної ділянки -17,34 грн.; уповноважено виконавчий комітет Любешівської селищної ради виступити організатором земельних торгів земельної ділянки, вказаної в п. 1 рішення в порядку передбаченим чинним законодавством; встановлено стартову ціну продажу земельної ділянки, вказаної у п. 1 рішення у розмірі 51 256 гривень (п`ятдесят одна тисяча двісті п`ятдесят шість грн.); встановлено строк торгів у розмірі 5 % стартової ціни продажу земельної ділянки; уповноважено селищного голову укласти та забезпечити нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки за результатами проведених торгів (аукціону); контроль за виконанням даного рішення покладено на секретаря ради Масюн Н.І.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно положень ст.12 Земельного кодексу України, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

У відповідності до частин 1,2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що право розпорядження землями комунальної власності, в тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 ЗК України рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд засвідчує, що рішення Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області шостого скликання від 03.04.2015р. №39/30 "Про затвердження звіту про оцінку земельної ділянки на вулиці Березня, 3 в смт. Любешів та продаж її у власність на земельних торгах (у формі аукціону)" у встановленому законом порядку, визнане незаконним не було.

Згідно з копією графічних матеріалів зі звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки, остання була вільною від забудови. Організатором аукціону виступала Любешівська селищна рада, а виконавцем торгів- Приватне підприємство "Фірма "СОМГІЗ".

Як вбачається з Протоколу №42/03 земельних торгів з продажу земельної ділянки у смт. Любешів Волинської області від 24 липня 2015 року переможцем земельних торгів, а саме лоту - земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що розташована за адресою: Волинська область, Любешівський район, смт. Любешів, вулиця Березня, земельна ділянка 3, кадастровий номер -0723155100:01:001:1524, площа - 0,2956га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для та обслуговування гаражно-складських приміщень) визначено Приватне підприємство "Луцьксервіс".

24 липня 2015 року між Любешівською селищною радою Любешівського району Волинської області (продавець) та Приватним підприємством "Луцьксервіс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону) згідно пункту 1 котрого продавець на підставі Рішення №39/30 сесії Любешівської селищної ради Волинської області від 03.04.2015р., Протоколу № 42/03 земельних торгів з продажу земельної ділянки у смт. Любешів Волинської області від 24 липня 2015 року; Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.05.2015 року, індексний №37811153, виданого ОСОБА_9 М. державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Любешівського районного управління юстиції Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 640330807231, номер запису про право власності: 21449789, при умові повної сплати вартості земельної ділянки зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти у власність з усіма обмеженнями земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 (в межах населеного пункту), надалі - "Предмет Договору", загальною площею 0,2956 га (нуль цілих двадцять дев`ять сотих), кадастровий номер земельної ділянки: 0723155100:01:001:1524, згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.05.2015 року номер витягу НВ-0701436712015 та сплатити за неї суму коштів, яка вказана в п. 2.2. цього Договору. Об`єктом Договору є земельна ділянка, за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, (для та обслуговування гаражно-складських приміщень), категорія: землі житлової та громадської забудови. Кадастровий номер земельної ділянки - 0723155100:01:001:1524, вид використання В. 03.15. Земельна ділянка, призначення якої-для будівництва та обслуговування гаражно-складських приміщень, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, передається у власність на умовах дотримання покупцем діючого законодавства та даного договору. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 2012 року №1051, не зареєстровані. Експлікація земельних угідь, зазначена у Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку: площа земельної ділянки 0,2956 га.

Продаж предмету договору вчиняється за 335 726,80 грн. на підставі Протоколу №42/03 земельних торгів у формі аукціону з продажу земельної ділянки у смт. Любешів Волинської області. До купівельної ціни земельної ділянки зараховується сплачений переможцем аукціону гарантійний внесок в розмірі 2 562,80грн. без ПДВ. Покупець перераховує кошти за предмет договору протягом 3 банківських днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору на розрахунковий рахунок місцевого бюджету смт. Любешів р/р 31410537700241-в ГУДКСУ у Волинській області, МФО 803014, ЄДРПОУ 04333170 призначення платежу-надходження від продажу земельної ділянки у смт. Любешів, вулиця Березня, земельна ділянка 3 (п.п. 2.1.-2.2. договору).

Згідно п.п. 3.1.-3.3. даного договору відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Цей договір, зареєстрований у встановленому порядку та документ про оплату є підставою для державної реєстрації речового права на земельну ділянку. Приступати до використання предмету договору до державної реєстрації речового права на земельну ділянку забороняється.

У відповідності до п.п. 9.1.-9.5. цього договору продавець гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом даного договору, належить до земель, що можуть бути приватизовані згідно з законодавством України, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, до цього часу нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не заставлена, в спорі і під забороною не перебуває, не знаходиться під арештом і судових справ на неї немає. Продавець стверджує, що на момент укладення цього договору вказана вище земельна ділянка, що відчужується не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, вона не є предметом договору іпотеки і як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена, як юридична адреса не використовується. Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП (ідентифікатор пошуку: 41198371 від 24.07.2015 року) актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно предмета договору відсутня. Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП (ідентифікатор пошуку: 105237766 від 24.07.2015 року) актуальна інформація про обтяження стосовно продавця відсутня. Перевірено також відсутність податкової застави на майно та майнові права сторін станом на 24.07.2015 року (витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави №47500021 виданий 24.07.2015 року Кух В.І. державним нотаріусом Любешівською райдержнотконторою Волинської області). Покупцю відомий склад технічної документації і він погоджується з його змістом. Предмет даного договору, що відчужується візуально оглянутий покупцем до проведення торгів. Претензії до продавця щодо якісних характеристик відчужуваного предмету даного договору не має.

Договір набуває чинності після його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і його реєстрації (п. 13.3.).

Даний договір підписано сторонами, скріплено відтисками їх круглих печаток та посвідчено державним нотаріусом Любешівської районної державної нотаріальної контори Волинської області Кух В.І. 24.07.2015р. та зареєстровано в реєстрі за номером 711.

Вказаний договір предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.

Згідно ст. ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

На підставі вказаного договору, 24 липня 2015 року за Приватним підприємством "Луцьксервіс" було зареєстровано право власності на вказану ділянку, що стверджується витягами №41199094 від 24.07.2015р. та №184063055 від 08.10.2019р.

Відтак, вказана земельна ділянка перебуває у володінні Приватного підприємства "Луцьксервіс", яке сплачує земельний податок, що стверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями за період з серпня 2015 року по жовтень 2019 року, однак користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою позивач в повному обсязі не має змоги.

Так, після обстеження спірної земельної ділянки, яка виступала предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону) від 24.07.2015р., з`ясувалося, що на ній розміщені нежитлові будівлі та споруди, а саме: два гаражі, два навіси та господарські будівлі, що стверджується фототаблицями №№1, 3, а також транспортні засоби, що стверджується фототаблицею № 2. Крім того, територія ділянки з південної, західної та північної сторони огороджена бетонним парканом, а в`їзд перекривається металевими воротами, що стверджується фототаблицею № 4.

Задля з`ясування, які будівлі та споруди і в яких частинах розміщені на земельній ділянці Приватне підприємство "Луцьксервіс" замовило у Волинської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" Любешівського районного виробничого відділу кадастрову зйомку земельної ділянки.

Як стверджує позивач та визнає відповідач у відзиві на позовну заяву від 24.12.2019р., а також не заперечує представник Пугача М.О. в судових засіданнях, ці будівлі, споруди та паркан звів Пугач Микола Олександрович , який на той час був наділений статусом фізичної особи-підприємця.

Відтак, на думку суду, відповідач фактично заволодів земельною ділянкою, яка йому не передавалася ні у користування, ні у власність та побудував на цій ділянці об`єкти без будь-яких дозволів (погоджень) від власника ділянки - ПП "Луцьксервіс", органів місцевого самоврядування та Державної архітектурно-будівельної інспекції.

06.11.2019р. представники позивача - адвокат Лавренюк Б.О. і заступник директора ПП "Луцьксервіс" Іванов С.В. не змогли потрапити на земельну ділянку разом з представником Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинсь кій області, який мав направлення №230 від 30.10.2019р. для проведення позапланового заходу, а саме перевірки на "Будівництво гаража, навісу та інших будівель на земельній ділянці кадастровий номер 0723135100:01:001:1524 за адресою: вул. Березня, 3, смт. Любешів, Любешівський район, Волинська область". Така протиправна ситуація стала наслідком створення відповідачем перешкод у вигляді влаштування бетонного паркану по периметру ділянки, замкнених воріт та виставлення охорони (осіб, які фізично перешкоджали потрапити на земельну ділянку). По даному факту відразу повідомлено поліцію. Наведе підтверджується поясненнями від 06.11.2019р., які були надані інспектору сектору реагування патрульної поліції №1 Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області Плевако Віталію.

Вказані обставини спричинили звернення з позивачем з позовом до суду.

Положеннями ст.41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ч. 1 ст. 2 Земельного кодексу України).

Згідно ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Статтею 1 протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, передбачено чіткі критерії визнання можливості позбавлення права власності та межі дій держави, які можуть бути визнані обґрунтованими та правовими, а саме: наведена норма виділяє такі критерії правомірності позбавлення права власності: позбавити права власності можна лише в інтересах суспільства, а підставами можуть стати норми національного законодавства (у ст. "умови, передбачені законом") чи загальні принципи міжнародного права. Подібна норма має місце і в Конституції України, так само як і в Цивільному Кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

В силу положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім того, в силу частини другої статті 328 Цивільного кодексу України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно з частинами 1, 4 ст. 147 ГК України, майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб`єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст. 20 цього Кодексу.

Правом власності згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У відповідності до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до положень статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведена стаття унормовує захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, констатує, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Зазначений позов отримав назву "негаторний".

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.04.2018р. у справі № 916/1711/17.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

При цьому, задоволення негаторного позову можливе за сукупністю двох підстав:

- наявність у позивача права вимоги усунення перешкод;

- вчинення перешкод відповідачем.

За відсутністю хоча б однієї з обставин, підстави для задоволення негаторного позову відсутні.

Отже, суд приходить до висновку, що звертаючись до суду із негаторним позовом, позивач має довести наявність у нього права власності або речового права на майно, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні яким є предметом спору, а також неправомірність дій відповідача стосовно використання даного майна.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 27.05.2015р. у справі № 6-92цс15 (та підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.02.2019р. у справі № 916/24/18, від 04.06.2019р. у справі № 923/695/18), де зазначено, що передбачений ст. 391 ЦК України спосіб захисту усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України майнові права суб`єктів господарювання виникають внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.

За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Як встановлено судом, позивач у встановленому законодавством порядку, набув та зареєстрував право власності на земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що розташована за адресою: Волинська область, Любешівський район, смт. Любешів, вулиця Березня, земельна ділянка 3, кадастровий номер -0723155100:01:001:1524, площа - 0,2956га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для та обслуговування гаражно-складських приміщень) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону) від 24.07.2015р., укладеного згідно рішення Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області шостого скликання від 03.04.2015р. №39/30 "Про затвердження звіту про оцінку земельної ділянки на вулиці Березня, 3 в смт. Любешів та продаж її у власність на земельних торгах (у формі аукціону)" та Протоколу №42/03 земельних торгів у формі аукціону з продажу земельної ділянки від 24.07.2015р.

При цьому, суд засвідчує, що як вбачається з Протоколу №42/03 земельних торгів у формі аукціону з продажу земельної ділянки від 24.07.2015р., одним із учасників аукціону був Фізична особа-підприємець Пугач Микола Олександрович (учасник 4), якому були відомі результати проведеного аукціону, однак останнім оскаржені до цього часу не були.

Крім того, договір купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону) від 24.07.2015р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був, а рішення Любешівської селищної ради Любешівського району Волинської області шостого скликання від 03.04.2015р. №39/30 "Про затвердження звіту про оцінку земельної ділянки на АДРЕСА_2 та продаж її у власність на земельних торгах (у формі аукціону)" у встановленому законом порядку, визнане незаконним також не було.

З наведеного слідує, що матеріалами справи підтверджується наявність у позивача права власності на спірну земельну ділянку.

Щодо відсутності між позивачем та відповідачем договірних відносин стосовно спірного майна, то вказана обставина не оспорювалася сторонами. За приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З урахуванням наведеного, суд вважає вказану обставину такою, що не підлягає доказуванню та є встановленою у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, враховуючи, що позов у даній справі стосується захисту прав власника земельної ділянки щодо можливості вільного користування земельною ділянкою шляхом звільнення відповідної земельної ділянки від розміщених на ній об`єктів, до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин щодо наявності порушення, невизнання або оспорення права заявника, у чому полягає таке порушення прав та якими доказами воно підтверджується.

Отже, задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном прямо залежить від доведеності позивачем факту порушення його права власності чи законного володіння або в разі реальної наявності такої небезпеки.

Як вбачається з матеріалів справи, після обстеження спірної земельної ділянки, яка виступала предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки (у формі аукціону) від 24.07.2015р. з`ясувалося, що на ній розміщені нежитлові будівлі та споруди, а саме: два гаражі, два навіси та господарські будівлі, що стверджується фототаблицями №№1, 3, а також транспортні засоби, що стверджується фототаблицею № 2. Крім того, територія ділянки з південної, західної та північної сторони огороджена бетонним парканом, а в`їзд перекривається металевими воротами, що стверджується фототаблицею № 4.

Задля з`ясування, які будівлі та споруди і в яких частинах розміщені на земельній ділянці Приватне підприємство "Луцьксервіс" замовило у Волинської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" Любешівського районного виробничого відділу кадастрову зйомку земельної ділянки.

Як стверджує позивач та визнає відповідач у відзиві на позовну заяву від 24.12.2019р. та в судових засіданнях, ці будівлі, споруди та паркан звів Пугач Микола Олександрович , який на той час був наділений статусом фізичної особи-підприємця.

За приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

З урахуванням наведеного, суд вважає вказану обставину такою, що не підлягає доказуванню та є встановленою у даній справі.

При цьому, відповідач у відзиві від 24.12.2019р. зазначає, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , розташоване нерухоме майно, яке належить на праві власності Пугачу М.О. -адмінприміщення з автоваговою та надвірним туалетом, однак відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту правомірності здійснення ним будівництва адмінприміщення з автоваговою та надвірним туалетом на спірній земельній ділянці позивача.

Щодо твердження відповідача стосовно того, що земельна ділянка несільськогосподарського призначення, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер -0723155100:01:001:1524, площа - 0,2956га, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для та обслуговування гаражно-складських приміщень) на момент торгів 24.07.2015р. не була вільною від забудови, оскільки там було розміщено туалет, суд засвідчує, що з доданих до відзиву матеріалів вбачається, що Пугач М.О. придбав майно: "побутове приміщення з автоваговою ВАТ "Волиньпаливо" адреса: АДРЕСА_2 області" (протокол №17/2 від 03.02.2003р.), оплатив вартість та отримав "Адмінприміщення з автоваговою та надвірним туалетом" (накладна №149 від 04 лютого 2003 року та квитанція від 04.02.2003р.). Проте жодного документу на підтвердження права власності на нерухоме майно (туалет, адмінприміщення, автовагова і т.д.) до відзиву не додано.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

З огляду на те, що Пугачем М.О. не додано жодного документу на підтвердження того, що на спірній земельній ділянці у його власності перебуває чи перебував на момент аукціону 24.07.2015р. об`єкт нерухомого майна, твердження представника відповідача про те, що земельна ділянка не була вільною від забудови, не береться судом до уваги.

Водночас, відповідно до інформаційної довідки №195462001 від 02.01.2020 року за Пугачем М.О. не зареєстровано жодного права власності чи користування на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку із цим, відповідач не наділений обсягом прав, передбачених ст. 120 ЗК України, оскільки жодного переходу права власності до нього на об`єкти нерухомого майна не відбулося, а, відтак, посилання у відзиві на практику Верховного Суду України щодо застосування положень вказаної вище статті ЗК України, не є доцільним.

Стосовно посилання відповідача на те, що в додатку до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки (Рішення Любешівської селищної ради №24/3 від 22.03.2013р.) вказано адресу земельної ділянки як "Березня, 2", то вбачається, що це помилка з огляду на те, що в додатках до відповіді на відзив представник відповідача долучає копію цього ж самого рішення Любешівської селищної ради №24/3 від 22.03.2013р., де вказано правильну адресу.

Більше того, в поясненнях по справі третьої сторони, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-Любешівської селищної ради, зазначено, що на момент відчуження земельної ділянки Любешівською селищною радою для ПП "Луцьксервіс", вона була вільною від забудови.

Щодо отримання відповідачем дозволу на добудову паливного складу в АДРЕСА_2 суд засвідчує, що посилання представника відповідача на те, що рішенням Любешівської селищної ради №47 від 26.09.2004р. "Про надання дозволу на добудову паливного складу підприємцю Пугачу Миколі Олександровичу" було надано підприємцю Пугачу М.О. дозвіл на добудову паливного складу на спірній земельній ділянці жодним чином не доводить того, що підприємець Пугач М.О. став новим користувачем земельної ділянки, як це зазначено у відзиві, проте не зазначено у самому тексті рішення, а також того, що підприємець Пугач М.О. отримував дозволи на будівництво (вказане рішення навпаки його зобов`язувало отримати такі дозволи), чи того, що забудову земельної ділянки ПП "Луцьксервіс" підприємець Пугач М.О. здійснив до 2013 року, а не після, оскільки жодного доказу на виконання вказаного вище рішення селищної ради до відзиву не додано.

Крім того, суд не бере до уваги пояснення свідка ОСОБА_2 , який вказує, що "по межі з боку Пугача М.О. стояла огорожа та побудовані будівлі, які належать Пугачу М.О. та існують по цей час", оскільки право власності на об`єкти нерухомого майна підтверджуються правовстановлюючими документами, такими як договори купівлі-продажу, дарування, міни і т.д., а також посвідчують факт державної реєстрації такого права. До відзиву представником відповідача не було подано жодного такого документу.

Стосовно пояснення свідка ОСОБА_5 згідно котрого переможниця торгів покинула аукціон 24.07.2015р. не підписавши протоколу торгів від 24.07.2015р. №42/03 та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.07.2015р., суд засвідчує, що до матеріалів додано копію договору купівлі-продажу земельної ділянки та протоколу торгів, які підписані датою проведення аукціону.

З пояснень свідка ОСОБА_6 слідує, що будівлі та споруди на спірній земельні ділянці Пугач М.О. збудував до 2013 року. Проте, документом, в якому зазначається період часу, коли був збудований об`єкт нерухомого майна є декларація про готовність об`єкта до експлуатації, відповідний висновок експерта або рішення суду, тощо. Представником відповідача не додано до відзиву жодного документу, яким, відповідно до чинного законодавства України, може бути зафіксовано період будівництва об`єкта нерухомого майна.

Пояснення свідка ОСОБА_7 вказує на те, що в користуванні Пугача М.О. перебуває земельна ділянка, яка раніше перебувала в користуванні ВАТ "Волиньпаливо" та яку він забудував до 2013 року. Знову ж таки, документи на підтвердження періоду будівництва до відзиву не додані, про що зазначалось вище, а право користування земельною ділянкою набувається шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, який набуває чинності з моменту його державної реєстрації. Відповідно, договору оренди землі до відзиву не додано.

При цьому, суд засвідчує, що згідно ст. ст. 87, 88 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги. Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, наявні в останній показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 оформлені у формі пояснень, а підписи свідків, всупереч положенням ст. 88 ГПК України, не посвідчені нотаріусом, а відтак, не можуть братись судом до уваги в підтвердження чи спростування тих чи інших обставин по суті справи.

Таким чином, суд вважає доведеним факт вчинення відповідачем перешкод у користуванні позивачем належною йому на праві власності земельною ділянкою.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною 4 статті 376 ЦК України унормовано, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 21.05.2018 року у справі № 905/1542/17, системний аналіз положень статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: 1) земельна ділянка, на якій збудовано об`єкт, не була відведена для цієї мети; 2) власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; 3) власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; 4)об`єкт зведено на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки може здійснюватися у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Отже підставою знесення у відповідності до наведених норм та взагалі з обставин самочинного будівництва є, зокрема, позов власника земельної ділянки.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач у справі незаконно зайняв належну ПП "Луцьксервіс" земельну ділянку та неправомірно збудував на ній нежитлові будівлі (споруди). Позивач, будучи власником земельної ділянки не визнає та заперечує стосовно визнання за Пугачем М.О. права власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, а, відтак, у суду наявні підстави для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,2956 га по АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для обслуговування гаражно-складських приміщень), кадастровий номер 0723155100:01:001:1524 шляхом зобов`язання Пугача Миколи Олександровича за власні кошти та/або власними силами (засобами) знести всі самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна в межах вказаної земельної ділянки та паркан, влаштований по периметру земельної ділянки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України в повному розмірі за рахунок Пугача Миколи Олександровича .

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Присутні в судовому засіданні 03.02.2020р. представники позивача засвідчили, що стороною позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000,00грн., які останні просили відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат - це доволі суб`єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається із клопотання позивача про здійснення розподілу судових витрат, останній просить стягнути з відповідача 24 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені ПП "Луцьксервіс" в зв`язку з розглядом в господарському суді справи №903/882/19.

В підтвердження надання адвокатом Матвієвим Вадимом Миколайовичем Приватному підприємству "Луцьксервіс" послуг з професійної правничої допомоги в суді при розгляді справи № 903/882/19 позивачем надано: копії договору про надання правничої допомоги (представництва інтересів) та здійснення захисту від 01.11.2019р., розрахункові квитанції від 01.11.2019р. на суму 10 000,00грн. з призначенням платежу: "Оплата за надання професійної правничої допомоги та здійснення захисту по договору від 01.11.2019р. (аванс згідно підпункту 5.3.1. договору)", від 06.12.2019р. на суму 14 000,00грн. з призначенням платежу: "Оплата за надання професійної правничої допомоги та здійснення захисту по договору від 01.11.2019р. (остаточний розрахунок згідно пункту 5.2. і підпункту 5.3.2. договору)", акту приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги і представництва) від 06.12.2019р. та договору від 06.12.2019р. про розірвання договору від 01.11.2019р. про надання правничої допомоги (представництва інтересів) та здійснення захисту.

Дослідивши надані позивачем докази, суд бере до уваги, що 01.11.2019р. між Адвокатом Матвієвим Вадимом Миколайовичем (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №404 від 18.12.2008р.) та Приватним підприємством "Луцьксервіс" було укладено договір про надання правничої допомоги (представництва інтересів) та здійснення захисту згідно умов п. п. 1.1., 1.2. котрого за цим договором Адвокат приймає на себе доручення клієнта надавати правничу допомогу та здійснювати представництво інтересів, зокрема, у рамках господарської справи щодо захисту права власності на земельну ділянку площею 0,2956 га, кадастровий номер 0723155100:01:001:1524 за адресою: вул. Березня, 3, смт. Любешів, зокрема, але не виключно, шляхом усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Клієнт зобов`язується оплачувати Адвокатові гонорар (винагороду) та відшкодовувати фактично понесені витрати на умовах, визначених даним договором.

Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги і представництва) від 06.12.2019р. до договору про надання правової допомоги від 01.11.2019р., підписаного сторонами, загальна вартість наданих послуг складає 24 000,00грн. та включає в себе: з`ясування фактичних обставин справи в клієнта, вивчення наданих клієнтом документів, надання правничої консультації щодо формування позиції клієнта, вивчення законодавства по суті спору, вивчення та узагальнення судової практики по суті спору, підготовка та направлення адвокатських запитів, підготовка проекту позовної заяви, погодження з клієнтом проекту позовної заяви, вивчення дій для подання позову до господарського суду з дотриманням вимог ГПК України, направлення копії позовної заяви третій особі, подання суду доказів направлення копії позовної заяви третій особі, моніторинг державних реєстрів та інформаційних баз для збору доказів по справі, ознайомлення з поясненнями третьої особи, підготовка документів, які підтверджують понесені клієнтом витрати тощо.

Згідно розрахункової квитанції від 01.11.2019р. ПП "Луцьксервіс" здійснило оплату Адвокату Матвіїву В.М. наданих послуг в розмірі 10 000,00грн. з призначенням платежу: "Оплата за надання професійної правничої допомоги та здійснення захисту по договору від 01.11.2019р. (аванс згідно підпункту 5.3.1. договору)".

Згідно розрахункової квитанції від 06.12.2019р. ПП "Луцьксервіс" здійснило оплату Адвокату Матвіїву В.М. наданих послуг в розмірі 14 000,00грн. з призначенням платежу: "Оплата за надання професійної правничої допомоги та здійснення захисту по договору від 01.11.2019р. (остаточний розрахунок згідно пункту 5.2. і підпункту 5.3.2. договору)".

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом Матвіївим Вадимом Миколайовичем вказаних послуг у суді.

Водночас, представник відповідача в усному клопотанні, заявленому в судовому засіданні 26.02.2020р. під час розгляду справи на стадії судових дебатів, просив суд зменшити суму витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідач вважає, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем, є необгрунтованим, а їх розмір є не співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

В аспекті викладеного суд засвідчує, що для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Між тим, як вже було зазначено вище: склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Однак, докази, надані позивачем на підтвердження понесених витрат на адвокатські послуги, не містять детального опису робіт із зазначенням витраченого часу, розміру окремих послуг, що, в свою чергу, виключає можливість перевірки співмірності та обґрунтованості вказаних витрат. В Акті приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги і представництва) від 06.12.2019р. до договору про надання правової допомоги від 01.11.2019р. визначена лише загальна кількість витраченого часу на надання правничої допомоги-24 години, перелік наданих послуг, а саме: з`ясування фактичних обставин справи в клієнта, вивчення наданих клієнтом документів, надання правничої консультації щодо формування позиції клієнта, вивчення законодавства по суті спору, вивчення та узагальнення судової практики по суті спору, підготовка та направлення адвокатських запитів, підготовка проекту позовної заяви, погодження з клієнтом проекту позовної заяви, вивчення дій для подання позову до господарського суду з дотриманням вимог ГПК України, направлення копії позовної заяви третій особі, подання суду доказів направлення копії позовної заяви третій особі, моніторинг державних реєстрів та інформаційних баз для збору доказів по справі, ознайомлення з поясненнями третьої особи, підготовка документів, які підтверджують понесені клієнтом витрати тощо та загальна вартість наданих послуг, яка складає 24 000,00грн.

Крім того, даний акт не містить розрахунку вартості кожної з послуг, наданих адвокатом, що позбавляє суд об`єктивної можливості пересвідчитись у існуванні погодження між адвокатом та позивачем щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є завищеним в порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, не відповідає критерію розумності та співрозмірності з предметом позову у даній справі, а тому до стягнення з відповідача підлягає 12 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 126, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Усунути Приватному підприємству "Луцьксервіс" (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Підгаєцька, будинок 3, код ЄДРПОУ 30733310) перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,2956 га по вул. Березня, 3 у смт. Любешів, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для обслуговування гаражно-складських приміщень), кадастровий номер 0723155100:01:001:1524 шляхом зобов`язання Пугача Миколи Олександровича ( АДРЕСА_10 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Любешівським РВ УМВС України у Волинській області 29.07.2002р., ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за власні кошти та/або власними силами (засобами) знести всі збудовані об`єкти нерухомого майна в межах вказаної земельної ділянки та паркан, влаштований по периметру земельної ділянки.

3. Стягнути з Пугача Миколи Олександровича ( АДРЕСА_10 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Любешівським РВ УМВС України у Волинській області 29.07.2002р., ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Луцьксервіс" (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Підгаєцька, будинок 3, код ЄДРПОУ 30733310) 1 921,00 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 12 000,00грн. витрат по оплаті професійної правничої допомоги.

4. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 03.03.2020р.

Суддя В. А. Войціховський