Рішення

від 24.02.2020 по справі 910/14403/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.02.2020Справа № 910/14403/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ТИПОГРАФІЯ ПАРУС

до Товариства з обмеженою відповідальністю ФІБРАТЕКС

про стягнення 933 584,31 грн.,

за участю представників:

від позивача: Прозоря О.Л.

від відповідача: Кампо С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІБРАТЕКС" про стягнення 993 433,29 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 11/02-19 від 11.02.2019 в частині повного та своєчасного здійснення розрахунків за поставлену продукцію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 09.12.2019.

27.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІБРАТЕКС" надійшов відзив на позовну заяву.

03.12.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" надійшла заява про зміну позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зменшення позовних вимог.

У поданій заяві позивач зменшує загальну ціну позову, посилаючись на обставини часткового погашення суми основного боргу відповідачем, а також збільшує період нарахування санкцій та просить стягнути з відповідача суму у загальному розмірі 933 584,31 грн., з яких: 846 534,18 грн. - сума основної заборгованості, 78 078,50 грн. - пеня, 8 971,63 грн. - три відсотки річних.

06.12.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІБРАТЕКС" надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату.

06.12.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" про зміну позовних вимог, відкладено підготовче засідання у даній справі на 23.12.2019.

21.12.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИПОГРАФІЯ "ПАРУС" надійшло клопотання про надання документів.

У підготовчому засіданні 23.12.2019 судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 20.01.2020. Крім того, протокольною ухвалою продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

17.01.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІБРАТЕКС" надійшов відзив на позов з урахуванням заяви про зміну позовних вимог.

Підготовче засідання, призначене на 20.01.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 призначено підготовче засідання на 05.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.02.2020.

У судовому засіданні 24.02.2020 представник позивача надав пояснення, підтвердив факт часткового погашення відповідачем суми основного боргу на суму 5 000 грн., який відбувся після подання позивачем заяви про зміну (зменшення) позовних вимог, у зв`язку з чим сума часткового погашення не була врахована при формуванні остаточної ціни позову. Також позивач наголосив про відсутність погашень відповідачем залишку суми основного боргу та штрафних санкцій, підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

У судовому засіданні 24.02.2020 представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи по суті, в задоволенні якого судом відмовлено через необґрунтованість доводів відповідача та заперечення позивача в цій частині. Також стороною заявлено усне клопотання про зменшення штрафних санкцій, проти якого представник позивача повністю заперечив.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

11.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТИПОГРАФІЯ ПАРУС (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФІБРАТЕКС (покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 11/02-19 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується у встановлені терміни виготовити та передати у власність покупця плівку поліетиленову та матеріали пакувальні в асортименті, а покупець зобов`язується своєчасно прийняти та оплатити продукцію в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Асортимент продукції визначається в специфікації та/або видатковій накладній, які є невід`ємною частиною Договору (п.1.2. Договору).

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що днем поставки продукції вважається дата, зазначена у видатковій накладній на поставку цієї Продукції.

Ціни на продукції визначаються в специфікації та/або видатковій накладній в національній валюті України - гривні. Ціна продукції включає в себе вартість пакування та маркування (п.4.1. Договору).

Згідно з умовами пунктів 5.1.,5.2. Договору всі розрахунки за Договором здійснюються виключно в національній валюті України - гривні в безготівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 календарних днів із дня поставки продукції, у розмірі згідно видаткової накладної про отримання цієї продукції.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач лише частково виконав грошові зобов`язання з повної та своєчасної оплати отриманої за Договором продукції, внаслідок чого виникла заборгованість, на яку також нарахована пені згідно умов Договору, а також 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується, зокрема, господарськими договорами купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п. 11.8. Договору, Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 (включно), а в частині невиконаних зобов`язань - до повного їх виконання.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов укладеного Договору, позивачем у липні - серпні 2019 року було поставлено, а відповідачем прийнято продукцію, що підтверджується наступними видатковими накладними: №661 від 23.07.2019 на суму 243 051,85 грн., №668 від 25.07.2019 на суму 310 098,14 грн., №703 від 01.08.2019 на суму 177 197,87 грн., №754 від 15.08.2019 на суму 343 238,17 грн. Загальна сума прийнятої продукції 1 073 586,03 грн.

Видаткові накладні (копії яких наявні в матеріалах справи) підписані повноважними представниками сторін без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості якості товару, а також строків поставки продукції. Крім того, зазначені видаткові накладні містять посилання саме на реквізити відповідних замовлень покупця.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар згідно видаткових накладних. При цьому, зважаючи на положення розділу 5 Договору в частині порядку здійснення розрахунків, суд дійшов висновку про те, що обов`язок покупця з оплати отриманого ним товару по кожній окремій видатковій накладній є таким, що настав.

Разом з цим, матеріалами справи, зокрема наданими сторонами платіжними дорученнями, підтверджується, що відповідач лише часткового здійснив оплату продукцію, внаслідок чого заборгованість покупця у зв`язку з неповною оплатою отриманого товару станом на 03.12.2019 (дата подання заяви про зміну (зменшення) позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду) склала 846 534,18 грн.

Матеріалами справи також підтверджується, що листом від 11.10.2019 відповідач гарантував повну оплату наявної заборгованості за Договором частинами, проте станом на момент ухвалення даного рішення доказів погашення суми основного боргу матеріали справи не містять.

Разом з цим, судом встановлено, що 05.12.2019 відповідач здійснив часткову оплату спірної заборгованості на суму 5 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 152 від 05.12.2019. Факт часткового погашення відповідачем суми основного боргу на суму 5 000 грн. також підтверджений представником позивача у судовому засіданні.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 5 000 грн. в якості погашення спірної заборгованості після звернення позивача з позовом до суду (що підтверджується належними доказами та безпосередньо самим позивачем), суд дійшов висновку щодо закриття провадження у справі № 910/14403/19 в частині стягнення з відповідача на користь позивача вищезазначеної частини основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Таким чином, на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною та реально існуючою є сума основної заборгованості у розмірі 841 534,18 грн., а відтак саме зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені за порушення відповідачем строків оплати товару, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 9.3. Договору передбачено, що за порушення термінів оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню від суми невиконаних грошових зобов`язань в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, за кожен день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості, що не звільняє його від виконання зобов`язань за Договором.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за визначений ним період, суд встановив, що він виконаний арифметично правильно, з дотриманням вимог чинного законодавства України та умов укладеного між сторонами договору. Контррозрахунку та обґрунтованих заперечень з приводу порядку нарахування штрафних санкцій відповідачем подано не було. Отже, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно, обґрунтовано та підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, на суму 78 078,50 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що сума 3% річних у розмірі 8 971,63 грн., обчислена позивачем обґрунтовано та арифметично вірно, а тому зазначена позовна вимога підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заявляв письмового клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Так, посилаючись на приписи законодавства, якими передбачено право суду на зменшення санкцій, відповідач, водночас, просив відмовити у задоволенні передчасних та непідтверджених або передчасних та некоректних позовних вимог, а не зменшити заявлений до стягнення розмір пені. Належних та допустимих доказів на підтвердження такого роду обставин як: наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, винятковості випадку, обґрунтованих причин неналежного виконання зобов`язання відповідачем також надано не було.

Стосовно заявленого у судовому засіданні усного клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

В свою чергу, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом і виключно у виняткових випадках.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд зазначає, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Тобто, в контексті означеного, суд звертає увагу на те, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Проте, як було вищезазначено, відповідачем не було доведено суду таких обставин як, наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, винятковість випадку, з урахуванням інтересів обох сторін, не наведено обґрунтованих причин неналежного виконання зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

Таким чином, на момент вирішення спору по суті у суду відсутні підстав вважати наявними та належним чином доведеними обставини, які є достатніми для зменшення розміру неустойки у відповідності до ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України.

Відтак, з огляду на викладене вище, виходячи з аналізу конкретних обставин, що склалися у даних правовідносинах, з врахуванням наведених відповідачем аргументів щодо зменшення розміру неустойки, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 841 534,18 грн. - основного боргу, 78 078,50 грн. - пені, 8 971,63 грн. - 3% річних.

Провадження в частині стягнення 5 000 грн. основного боргу підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №910/14403/19 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІБРАТЕКС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТИПОГРАФІЯ ПАРУС основного боргу в розмірі 5 000 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ФІБРАТЕКС (04655, м. Київ, Московський проспект, буд. 23, ідентифікаційний код 38799494) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТИПОГРАФІЯ ПАРУС (03190, м. Київ, вул. Щербакова, буд. 4, ідентифікаційний код 40311998) 841 534,18 грн. - основного боргу, 78 078,50 грн. - пені, 8 971,63 грн. - 3% річних, та витрати зі сплати судового збору у розмірі 14 003,76 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2020.

Суддя І.В. Приходько