Рішення

від 17.02.2020 по справі 911/2446/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2020 р. м. Київ Справа № 911/2446/18

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/2446/18

за позовом Першого заступника прокурора Київської області

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест , м. Ірпінь

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Міністерство енергетики та захисту довкілля України, м. Київ

2. Національний природний парк Голосіївський , м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Коцюбинська селищна рада, смт. Коцюбинське

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Представники:

прокурор: Буцмак А.Ю., посвідчення № 034564 від 20.07.2015;

від позивача: Круль Д.О., наказ № 702/03 від 26.12.2019;

від відповідача: не з`явився;

від третіх осіб на стороні позивача: 1. Забур`янов В.В., довіреність № 23/1.1-17.3-188 від 03.01.2020; 2. не з`явився;

від третьої особи на стороні відповідача: не з`явився;

представники преси: Гуренко С., посвідчення № 22, дійсне до 31.12.2020;

Ляховець Б., посвідчення № 23, дійсне до 31.12.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест (далі - ТОВ Грінінвест ) про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0057 вартістю 30 110,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на вибуття відповідної земельної ділянки із власності держави та незаконну передачу її до статутного капіталу відповідача - ТОВ Грінінвест . Так, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 за № 2145/25-5, яке у подальшому визнано судом недійсним. При цьому, прокурор стверджує, що ОСОБА_1 , знаючи, що відповідна земельна ділянка може бути у нього витребувана, з метою подальшого приховування, передав її до статутного капіталу відповідача і відповідач володіє нею незаконно.

Ухвалою господарського суду від 26.11.2018 відкрито провадження у справі № 911/2446/18, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений у підготовчому засіданні на 19.12.2018, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський .

05.12.2018 через канцелярію суду від Міністерства екології та природних ресурсів України надійшли письмові пояснення № 1380/11-18 від 04.12.2018 по суті заявлених позовних вимог, в яких останнім підтримано позов, поданий прокурором та просило суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.12.2018 підготовче засідання у справі № 911/2446/18 відкладено на 16.01.2019.

19.12.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (34751/18), в якому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, а також застосувати строк позовної давності. Так, відповідач стверджує, що відповідна земельна ділянка не є земельною ділянкою лісового фонду та не входить до складу земель природного заповідного фонду та відчужена з дотримання чинного законодавства. Окрім того, відповідач стверджує, що право Кабінету Міністрів України, який є позивачем у відповідній справі, не порушено.

09.01.2019 через канцелярію суду від прокуратури Київської області надійшла відповідь на відзив № 05/2-2446вих-18 від 08.01.2019, в якій прокурор підтримує заявлені вимоги та спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві. Так, прокурор наголошує на тому, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, яким на даний час є Кабінет Міністрів України, у зв`язку з чим існують правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача; прокурором доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт знаходження спірної земельної ділянки в межах Національного природного парку Голосіївський , який повністю вкритий лісовими насадженнями; пред`явлення позовів у 2013 році та 2016 році щодо відновлення порушеного права на спірну земельну ділянку свідчить про переривання строку позовної давності.

Ухвалою суду від 16.01.2019 підготовче засідання у справі № 911/2446/18 було відкладено на 06.02.2019.

22.01.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 1252/19), в яких відповідач підтримує свої доводи та просить суд відмовити в задоволенні позову.

30.01.2019 через канцелярію суду від Національного природного парку Голосіївський надійшла заява № 80/2-01 від 30.01.2019, в якій останній підтримує позовні вимоги та просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності його повноважного представника.

06.02.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання від 06.02.2019 (вх. № 2463/19 від 06.02.2019) про залучення до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Коцюбинську селищну раду. В необхідність залучення Коцюбинської селищної ради, відповідач вказує на те, що звертаючись із позовом прокурор вказує на те, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту та відноситься до державної власності, отже, рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Коцюбинської селищної ради.

Ухвалою суду від 06.02.2019 підготовче засідання було відкладено на 25.02.2019; залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Коцюбинську селищну раду.

Ухвалою суду від 25.02.2019 закрито підготовче провадження у справі № 911/2446/18, а справу призначено до розгляду по суті на 18.03.2019.

В судовому засіданні 18.03.2019 судом оголошувалась перерва до 15.04.2019.

Ухвалою суду від 15.04.2019 розгляд справи відкладений на 08.05.2019.

07.05.2019 від відповідача надійшла заява від 07.05.2019 (вх. № 8881/19 від 07.05.2019) про зупинення провадження у справі та заява від 02.05.2019 (вх. № 8880/19 від 07.05.2019) про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 08.05.2019 судове засідання відкладено на 27.05.2019.

27.05.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява від 27.05.2019 (вх. № 10432/19) про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц, в межах якої розглядатиметься питання щодо неоднакового застосування статті 23 Закону України Про прокуратуру , зокрема, в частині повноважень прокурорів для представництва в суді інтересів держави у зв`язку з їх порушенням.

Ухвалою суду від 27.05.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест (вх. № 10432/19 від 27.05.2019) про зупинення провадження у справі № 911/2446/18 задоволено, зупинено провадження у справі № 911/2446/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

24.12.2019 через канцелярію суду від Прокуратури Київської області надійшов лист № 05/09/2-608вих-19 від 23.12.2019 (вх. № 25636/19), в якому остання просить суд вирішити питання щодо поновлення провадження у справі № 911/2446/18, у зв`язку із усуненням обставини, які зумовили її зупинення.

Ухвалою суду від 02.01.2020 поновлено провадження у справі № 911/2446/18, розгляд справи призначений в судовому засіданні на 29.01.2020.

29.01.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення (вх. № 2050/20), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою суду від 29.01.2020 відкладено судове засідання на 17.02.2020.

В судових засіданнях прокурором, представником позивача та третьою особою 1 на стороні позивача підтримані позовні вимоги вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню; представники відповідача в судових засіданнях проти позову заперечували та просили суд відмовити в задоволені позову; представники відповідача, третьої особи на стороні позивача 2 та третьої особи на стороні відповідача в судове засідання 17.02.2020 не з`явились, про місце і час судового засідання повідомлені належним чином.

Також, в судовому засіданні представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України заявлене усне клопотання про зміну назви останнього, оскільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 вирішено перейменувати Міністерство екології та природних ресурсів на Міністерство енергетики та захисту довкілля України, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.09.2019 внесено відповідний запис.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2145/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі вищевказаного рішення селищної ради, Біліченко Д.О. видано державний акт серії ЯЗ № 449597 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки - 3210946200:01:041:0057.

На підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.10.2011 ОСОБА_2 продав належну йому згідно державного акту серії ЯЗ № 449597 земельну ділянку ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЗ № 449597 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

У подальшому, ОСОБА_1 відповідно до акту № 1 прийому-передачі нерухомого майна, в якості внеску до статутного капіталу відповідача - ТОВ Грінінвест , передав відповідачу нерухоме майно, у тому числі і спірну земельну ділянку, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.12.2016 за № 32899252 внесено відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:041:0057 за ТОВ Грінінвест .

Однак, до передачі до статутного фонду відповідної земельної ділянки рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24.05.2013 у справі № 367/709/13-ц за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Комунального підприємства Святошинське лісопаркове господарство про визнання недійсним рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, позовні вимоги задоволено частково та визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2145/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт серії ЯЗ № 449597 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:041:0057, виданий на ім`я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію; в іншій частині заявлених вимог відповідним рішенням суду відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 24.05.2013 у справі № 367/709/13-ц залишено в силі.

Вказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт. Коцюбинське Київської області та дійшов висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту та недійсність такого рішення селищної ради.

При цьому, суд у цій справі (№ 911/2446/18) позбавлений повноважень надавати оцінку належності та допустимості доказів, оцінивши які, суд прийняв зазначене судове рішення, тому твердження відповідача, що рішення у цивільній справі прийнято без урахування іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежне, є неналежними.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "г" частини третьої статті 83 цього Кодексу).

Частина друга статті 56 ЗК України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини третьої статті 83 і в частині другої статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

14.04.2016 Державною інспекцією сільського господарства в Київській області, проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої складено акт № А20/180, за змістом якого спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування знаходиться в 110 кварталі. У вказаному акті зазначено, що перевірку проведено з питання визнання недійсним рішення ради та державних актів на право власності на земельні ділянки.

Звертаючись з даним позовом, обґрунтовуючи наявність порушень прав держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду і на даний час розташована в межах земель природно-заповідного фонду і входить до території Національного природного парку Голосіївський .

Так, Указом Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський до передачі спірної земельної ділянки до статутного капіталу відповідача - ТОВ Грінінвест змінено межі Національного природного парку Голосіївський шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд , що включаються до складу Національного природного парку Голосіївський без вилучення у землекористувача.

Згідно листа Комунального підприємства Святошинське лісопаркове господарство № 472 від 14.07.2014, земельні ділянки (501 шт), що передані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства; зазначені земельні ділянки увійшли до території Національного природного парку Голосіївський , який розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014.

Листом від 08.10.2014 № 331 ВО Укрдержліспроект надало перелік кадастрових номерів ділянок, які накладаються на квартали та виділи Київського та Святошинського лісництв.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на час створення становила 14167 га. За розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд", державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945 - 1946, 1952 - 1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалося.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 зазначеного Закону).

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Суд також ураховує, що відповідно до статті 6 ЛК України (у редакції, чинній до 29.03.2006) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному ЗК України та ЛК України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Із набранням чинності нової редакції ЛК України (редакції діє з 29.03.2006), у статті 7 було закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

При цьому у статті 8 ЛК України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Разом із тим у статті 11 ЛК України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

У такий спосіб, з огляду на обставини справи, право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, вона, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Як визначено ст.13 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, зокрема, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно з ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси для нелісогосподарських потреб та земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.

Зважаючи на вищевказане, правом розпорядження спірною земельною ділянкою наділений на час звернення прокурором з позовом Кабінет Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду. Отже, прокурором обґрунтовано зазначено в якості позивача орган, який уповноважений розпоряджатись спірною земельною ділянкою, - Кабінет Міністрів України, що є належним позивачем у даній справі.

У зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави поза волею особи, яка розпоряджається нею і набута у власність відповідачем - ТОВ Грінінвест від особи, яка не мала права її відчужувати, що встановлено рішенням суду, прокурором на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заявлено до суду вимогу про витребування її з незаконного володіння відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, що не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Як визначено ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зокрема, в силу ч. 1 ст. 388 ЦК України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Оскільки майно, набуте відповідачем від особи, яка не мала права його відчужувати, при передачі до статутного капіталу з отриманням учасником, який відчужив таке майно, частки у такому статутному капіталі, однак, не мав повноважень на це, поза волею власника, відповідне майно може бути витребувано у набувача такого майна.

За таких обставин, заявлені вимоги щодо витребування з незаконного володіння ТОВ Грінінвест на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0057, вартістю 30 110 грн., є обґрунтованими.

При цьому, судом враховано, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Поряд з цим, відповідачем у даній справі подано заяву про застосування до вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності, яка мотивована тим, що прокурор та позивач були обізнані про порушення інтересів держави після прийняття радою рішення про передачу громадянам у т.ч. спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ст. 257 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Поряд з цим, повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; п.8.15 постанов Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3311/17, №911/3577/17, №911/3579/17, п. 6.38 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3738/17, п. 30 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3574/17).

Відповідно до ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про застосування до вимог наслідків спливу строку позовної давності у даній справі.

Судом відхиляються твердження відповідача про те, що відповідний позов подано без достатніх повноважень прокурора.

Так, звертаючись до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор мотивував порушення інтересів держави незаконним вибуттям спірної земельної ділянки, яка належала на момент відчуження до земель лісового фонду, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею цієї ділянки у приватну власність.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21.02.1986 у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарі від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Як визначено ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Отже, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із власності відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Звернення про повернення земельної ділянки позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суд, переглядаючи судові акти у справах №911/3311/17, №911/3577/17, №911/3579/17, п. 6.38 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3738/17, п. 30 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №911/3574/17.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір підлягає відшкодуванню прокурору з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 231, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест (08200, Київська обл. м. Ірпінь, вул. Дзержинського, буд. 1-Є, код ЄДРПОУ 40208868) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0057, вартістю 30 110,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест (08200, Київська обл. м. Ірпінь, вул. Дзержинського, буд. 1-Є, код ЄДРПОУ 40208868) на користь прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бул. Л.Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996; отримувач прокуратура Київської області, банк отримувача - Держказначейська служба України в м. Києві, МФО - 820172, рахунок отримувача - 35216008015641) 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 02.03.2020.

Суддя О.О. Христенко