Ухвала

від 02.03.2020 по справі 757/9871/20-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9871/20-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №62019100000000311 від 25.03.2019, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 364 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

02.03.2020 у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання сторони кримінального провадження прокурора другого відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про арешт готівкових грошових коштів у розмірі 554 089 доларів США та 363 000 гривень, які вилучені згідно прямого дозволу ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтава ОСОБА_4 від 03.10.2019 (справа № 552/5438/19) у ході обшуку об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1 ), та використовувались останньою, з метою забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні №62019100000000311 від 25.03.2019, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 364 КК України.

Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

У судове засідання прокурор/слідчий не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином. Прокурор через канцелярію суду подав заяву про розгляд клопотання у його відсутність, вимоги підтримує та просить задовольнити.

На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України слідчим суддею вирішено проводити розгляд клопотання без повідомлення власника майна з метою забезпечення арешту майна.

Частиною 1 статті 172 КПК України передбачено окрім іншого, що неприбуття слідчого, прокурора у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використаннісвоїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що слідчий суддя, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, створив необхідні умови для реалізації особою, яка подала клопотання, її процесуальних прав на участь у розгляді цієї справи в суді, ураховуючи, що підстав для визнання явки сторони обвинувачення обов`язковою не має, вважаю за можливе розглянути клопотання у його відсутність.

Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

З матеріалів клопотання вбачається, що Другим управлінням організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019100000000311 від 25.03.2019 за ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 364 КК України.

Крім того, постановою першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_6 від 04.12.2019 підслідність кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 42019170000000043 від 23.04.2019 за ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 212 КК України визначено за центральним апаратом Державного бюро розслідувань.

Постановою прокурора у провадженнях від 21.01.2020 вказані матеріали об`єднанні в одне провадження під № 62019100000000311.

У ході досудового розслідування встановлено, що суб`єкти підприємницької діяльності діючи спільно з працівниками Національної поліції України, за сприянням військовослужбовців Державної прикордонної служби України, а також працівників Державної фіскальної служби України, налагодили незаконний механізм переміщення товарів через митний кордон України, внаслідок чого завдається шкода у вигляді несплачених митних платежів і зборів.

Військовослужбовці Державної прикордонної служби України та працівники Державної фіскальної служби України в свою чергу отримують неправомірну вигоду за своє сприяння, шляхом зловживання службовим становищем у вказаній протиправній діяльності, зокрема проводять перевірку багажу осіб при перетині кордону поверхнево, що призводить до настання вищевказаних тяжких наслідків.

Заявлений митному органу товар, який прямує в адресу СГД з країн ЄС в Україну не відповідає фактичному, а після перетину державного кордону через пункт пропуску «Шегіні» МП «Мостиська» Львівської митниці ДФС, по дорозі слідування транспортного засобу до митниці призначення, високовартісний товар (брендовий одяг, вартість якого становить близько 400 тис. дол. США за партію) змінюється на так званий «товар підміни» (одяг бувший у використанні) та вводиться у вільний обіг без сплати відповідних митних платежів, що наносить збитки державі близько 1 млн. грн з однієї партії товару. Крім того, транспортні засоби, які використовуються для незаконного переміщення товарів, перетинають пункт пропуску по «червоному коридору» виключно під час несення служби окремими посадовими особами митного посту.

Таким чином, організатори незаконного переміщення товару через митний кордон України домовились з службовими особами митного органу про не застосування форм митного контролю та не виявлення високоліквідних товарів (брендового одягу) в транспортних засобах під час перетину державного кордону.

Також встановлено, що громадяни ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та інші невстановлені особи організували та надавали ФОП ОСОБА_10 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) та іншим суб`єктам господарської діяльності послуги по незаконному переміщенню товарно-матеріальних цінностей через митний кордон України з приховуванням від митного контролю. Такі дії зазначених осіб спричинили несплату митних та інших обов`язкових платежів до Державного бюджету в особливо великих розмірах. Таким чином, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 сприяють умисному ухиленню від сплати податків в особливо великих розмірах суб`єктам господарської діяльності реального сектору економіки. Крім цього, встановлено, що ФОП ОСОБА_10 , перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та користуючись при здійсненні фінансово-господарської діяльності послугами афілійованого суб`єкта господарської діяльності ТОВ «Мода Торг» (код ЄДРПОУ 42361747), власником та службовою особою якого є батько ОСОБА_10 ОСОБА_11 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ), а також перевищивши річний ліміт доходу під час здійснення фінансово-господарської діяльності за період з 01.11.2018 року по 31.12.2018 року, ухилився від сплати єдиного податку в сумі 2 775 000 грн. та за період з 01.01.2019 року по 31.08.2019 року податку на додану вартість у сумі 8 333 333 грн., всього на загальну суму 11 108 333 грн., що є особливо великим розміром.

В рамках кримінального провадження № 42019170000000043 від 23.04.2019 працівниками СУ ФР ГУ ДФС у Полтавській області 10.10.2019 на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтава ОСОБА_4 від 03.10.2019 (справа № 552/5438/19) проведено обшук об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1 ), з метою відшукання та вилучення речей, грошових коштів, документів та інших відомостей для встановлення істини у кримінальному провадженні.

У ході обшуку виявлено і вилучено, у т.ч., грошові готівкові кошти без документів про її законне походження на момент проведення слідчої дії, а саме 554 089 доларів США та 363 000 гривень.

У ході проведення вказаного обшуку, з урахуванням інформації, яка міститься у кримінальному провадженні № 62019100000000311, наявні відомості про те, що вказані грошові кошти мають доказове значення у даному кримінальному провадженні, оскільки містить відомості щодо підстав вчинення зазначених дій, законність яких можливо дослідити при більш детальному вивченні та перевірці, шляхом проведення інших слідчих (розшукових) дій.

Разом з тим, сторона обвинувачення вказує, що існує достатньо підстав вважати, що вилучені готівкові грошові кошти є доходом ОСОБА_10 від вчинення кримінальних правопорушень, набутого внаслідок незаконного переміщення товару через митний кордон країни, шляхом надання до митного органу документів, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги, кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів.

Вказані кошти, також, можуть бути заготовлені для надання неправомірної вигоди службовим особам митниці ДФС через посередників організаторів протиправної схеми з імпорту одягу та взуття до України, а також закупівлі партій одягу та взуття, які протиправно опинились на митній території країни.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Частиною 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 3 частини другої цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 1, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Статтею 98 КПК України, визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Одночасно при розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 172 КПК України, слідчий суддя не вирішує питання належності та допустимості доказів, отриманих в ході досудового розслідування, оскільки оцінка допустимості доказів має бути вирішена відповідно до вимог ст. 89 КК України під час ухвалення судового рішення при судовому розгляді кримінального провадження.

Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

З огляду на зазначені вимоги закону слідчий суддя приходить до висновку про те, що майно, на арешті якого наполягає сторона обвинувачення, відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні №62019100000000311 від 25.03.2019 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 364 КК України, а відтак наявні підстави з якими законодавець пов`язує застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту вказаного майна.

Матеріали клопотання свідчать, що вказане майно має відношення до кримінального провадження, і, таким чином може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Зокрема, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання їх зникнення, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За викладених обставин, враховуючи правове обґрунтування клопотання, яке відповідає положенням ст. ст. 170-173 КПК України, приходжу до переконання про задоволення клопотання прокурора про накладення арешту на вищезазначене майно, яке відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України, тобто є предметом кримінального правопорушення та може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, слідчий суддя з огляду на конкретні обставини справи та враховуючи, що необхідно виконати ряд слідчих дій, спрямованих на всебічне, повне та об`єктивне розслідування всіх обставин кримінального правопорушення, вважає наявними підстави для накладення арешту на вказане майно з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено, що у разі незастосування такого заходу забезпечення існують ризики його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що в подальшому ускладнить встановлення істини у кримінальному провадженні та проведенню необхідних слідчих (процесуальних) дій.

Приходячи до такого висновку, слідчий суддя враховує й те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту. При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею не встановлено.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 107, 117, 131, 132, 171173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В:

Клопотання задовольнити.

Накласти арешт готівкові грошові кошти у розмірі 554 089 доларів США та 363 000 гривень, які вилучені згідно прямого дозволу ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтава ОСОБА_4 від 03.10.2019 (справа № 552/5438/19) у ході обшуку об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1 ), та використовувались останньою.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню.

Зобов`язати слідчого/прокурора у кримінальному провадженні передати ухвалу особі, на майно якої, накладено арешт.

Підозрюваний, його захисник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1