Постанова

від 26.02.2020 по справі 173/496/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1821/20 Справа № 173/496/19 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро Плюс" про розірвання договору оренди земельної ділянки ,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 08.02.2010 року між ТОВ Унірем-Агро Плюс і ОСОБА_2 був у кладений договір оренди земельної ділянки площею 4.4700 га., яка знаходиться на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Договір зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 041011900041. Дана земельна ділянка передана ТОВ Унірем-Агро Плюс землевласником ОСОБА_2 по акту прийому-передачі земельної ділянки. Після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач прийняла спадщину на зазначену вище земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01.10.2015 року. На даний час у неї, як у власника успадкованої земельної ділянки, виникла необхідність у веденні особистого сільськогосподарського виробництва та використовування успадкованої земельної ділянки для власних потреб. В зв`язку з цим вона зверталась до відповідача з вимогою звільнити належну їй земельну ділянку, так як має намір обробляти її самостійно, проте будь-якої відповіді не отримала. Також вважає, що умова договору про строк його дії - 15 років є несправедливою.

У зв`язку з чим, позивач просила суд розірвати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Унірем-Агро Плюс 08.02.2010 року та зареєстрований 08 лютого 2010 року у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 041011900041.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено .

Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права.

ТОВ Унірем-Агро Плюс відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2019 року - залишити без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08.02.2010 року між ТОВ Унірем-Агро Плюс і ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 4.4700 га., яка розташована на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221081800:01:009:0125. Договір зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі у Верхньодніпровському районному відділі Дніпропетровської регіональної філії Центру державного земельного кадастру за № 041011900041.

Також встановлено, що дана земельна ділянка передана ТОВ Унірем-Агро Плюс землевласником ОСОБА_2 , по акту прийому-передачі земельної ділянки, що підтверджується копією акту-прийому передачі земельної ділянки.

Після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач прийняла спадщину на зазначену вище земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01.10.2015 року, виданому державним нотаріусом Верхньодніпровської нотаріальної контори Дніпропетровської області, спадкова справа № 150/2015.

Відповідно до пояснень свідків ОСОБА_3 ,. ОСОБА_4 ,. і ОСОБА_5 встановлено, що позивач хоче самостійно обробляти належну їй земельну дулівку, її земельна ділянка розташована поряд з їхніми земельними ділянками, у свідка ОСОБА_4 є сільськогосподарська техніка для обробки земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необгрунтованості позовних вимог, зокрема, суд зазначив, що бажання позивача самостійно обробляти земельну ділянку, наявність можливості для такого обробітку та перехід до позивача земельної ділянки в порядку спадкування не є підставою для розірвання укладеного договору оренди земельної ділянки. Також, судом першої інстанції не встановлено в спірному договорі несправедливих умов договору та зміни істотних умов договору.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що, укладаючи у 2010 році договір оренди земельної ділянки, батько позивача вже був пенсійного віку, а тому він не міг погодитися на такий тривалий строк. А тому, апелянт зазначає, що відповідач приховав деякі істотні умови договору, а саме його термін дії. Крім того, апелянт вказує на те, що такий тривалий строк дії договору позбавляє орендодавця права на використання ним своєї земельної ділянки для власних потреб, а у випадку спадкування земельної ділянки, несправедливо тривалий час не дає можливості спадкоємцю в повній мірі розпоряджатись спадковим майном на свою користь на більш вигідних умовах. Апелянт також посилається на п. «б» ч. 1 ст. 90 ЗК України, згідно якої власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі. Апелянт зазначає, що суд не надав належної оцінки тому факту, що вона бажає та має можливість самостійно обробляти належну їй земельну ділянку. А тому апелянт вважає, що зміна цих обставин є істотною, оскільки в момент укладання договору ОСОБА_2 не міг передбачити, що така зміна настане.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним Кодексом України та іншими законами України.

Як було встановлено судом першої інстанції, 08.02.2010 року між ТОВ Унірем-Агро Плюс і ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 4.4700 га., яка розташована на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221081800:01:009:0125.

Доказів того, що ТОВ Унірем-Агро Плюс неналежним чином виконує умови укладеного договору позивачем суду не надано.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 ЗУ Про оренду землі , перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Розділом 12 укладеного договору також визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - Орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору (а.с. 7).

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бажання позивача самостійно обробляти земельну ділянку та наявність можливості для цього, а також перехід до позивача земельної ділянки в порядку спадкування не є підставою для розірвання укладеного договору оренди земельної ділянки.

Також, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта щодо тривалості строку укладеного договору та зміни істотних умов спірного договору, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ Про оренду землі , строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Оскільки максимальний строк оренди землі складає 50 років, тому колегія суддів не може погодитися з апелянтом, що 15 років є досить тривалим строком.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЗУ Про оренду землі , істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перехід орендованої земельної ділянки до спадкоємця ОСОБА_1 не є зміною істотних умов укладеного договору, оскільки ЗУ «Про оренду землі» і укладеним між сторонами договором дане питання врегульоване.

Інших підстав для розірвання договір оренди земельної ділянки ОСОБА_1 не зазначено.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано ухвалив рішення в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих позивачем.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2019року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова