Рішення

від 24.02.2020 по справі 160/13439/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року Справа № 160/13439/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіГорбалінського В.В. за участі секретаря судового засіданняСітайло О.В. за участі: представник позивача представник відповідача Лагода О.А. Баранник О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЦЕС КОНТРОЛ» (ЄДРПОУ 41253927, 49081, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 13/48) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОЦЕС КОНТРОЛ (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0062695230 від 06.11.2019 р., яким позивачу нараховані 8990,00 грн основного платежу за актом перевірки з податку на додану вартість, штрафні санкції в розмірі 2 247,50 грн. та пені в розмірі 195 397,04 грн., а також №0062685230 від 06.11.2019 р., яким до зменшено від`ємне значення податку на додану вартість в сумі 1334,00 грн., винесені ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що після подання податкової звітності, дані, зазначені у декларації, перевіряються податковим органом протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, не складання податковим органом акта за спливом строку перевірки свідчить про відсутність порушення.

Відтак, позивач зазначає, що проведення камеральної перевірки з податку на додану вартість в липні 2019 року за період жовтень-листопад 2017 року є противоправним, а тому, як наслідок, податкові повідомлення-рішення від №0062685230 №0062695230 від 06.11.2019 року, також є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 02.01.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

11.02.2020 року представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що була проведена камеральна перевірка, за наслідками якої встановлено порушення податкової звітності позивача, що і стало підставою для складення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому останні є законними і обґрунтованими.

18.02.2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій було підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві як підстави для задоволення позову.

19.02.2020 року на адресу суду від відповідача надійшли письмові заперечення, в яких було підтримано позицію, викладену у письмовому відзиві на позовну заяву, та зазначено, що міркування позивача ґрунтуються виключно на формальному запереченні виявлених порушень та спробі надати виявленому правопорушенню неправомірний характер.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та у письмовій відповіді на відзив, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмовий відзив та і письмові заперечення, що містяться в матеріалах справи, у зв`язку з чим у задоволенні позовної заяви просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ ПРОЦЕС КОНТРОЛ зареєстроване платником податку на додану вартість з 01.05.2017 року.

ГУ ДФС у Дніпропетровській області складено акт Про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ ПРОЦЕС КОНТРОЛ за жовтень 2017 року від 29.07.2019 року №42246/04-36-53-41/41253927.

Актом від 29.07.2019 року №42246/04-36-53-41/41253927, встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.201.10 ст.201 ПКУ ТОВ ПРОЦЕС КОНТРОЛ за жовтень 2017 року завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17 -рядок 9 декларації) (р.19) у сумі 1334 грн та занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - рядок 17 декларації), яке сплачується до державного бюджету у сумі 8990,00 грн.

На підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення форми Р від 06.11.2019 року №0062695230 та форми В4 від 06.11.2019 року №0062685230.

Так, правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.46.1 ст.46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 49.1 ст.49 ПК України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з п.49.2 ст.49 ПК України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

За змістом п.203.1 ст.203 ПК України податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п.50.1 ст.50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Обмеження, визначені цією статтею, стосуються випадків, передбачених п.50.2 ст.50 ПК України, відповідно до якого платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Аналізуючи наведені норми можна дійти висновку, що нормами ПК України встановлено обов`язок платника податків подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, за кожний звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню. При цьому, платник податків має право не подавати уточнюючий розрахунок, якщо він зазначає відповідні уточнені показники у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Відповідач зазначає, що винесення оскаржуваних повідомлень рішень є правомірним у зв`язку із недотриманням Товариством вимог п.п.201.10 статті 201 Податкового кодексу України в частині не включення до складу податкових зобов`язань декларації ПДВ за звітний (податковий) період жовтень 2017 року суми ПДВ в розмірі 10 324, грн. по податковій накладній від 27.10.2017 р. №9 на суму ПДВ 10 324,0 грн, зареєстрована 13.11.2017 р. на контрагента позивача ТОВ НВП ЕКОН код за ЄДР 218870420.

Суд критично ставиться до таких висновків відповідача, оскільки як видно з матеріалів справи, рядок 9 розділу II декларації Товариства, в якому зазначена сума зобов`язань, в розмірі 53855,00 грн. збігається із рядком 14 розділу І таблиці 1 додатку 5 до податкової декларації, а також реєстром виданих та отриманих податкових накладних, рядок 11 розділу І, а отже сума 10324,00 грн. внесена позивачем до податкової декларації.

Однак як видно з матеріалів справи, Товариством було допущено технічну помилку, а саме в індивідуальному податковому номері контрагента - ТОВ НВП ЕКОН ЕКОН , в декларації, відсутня остання цифра індивідуального податкового номеру.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем не було допущено завищення від`ємного значення.

Щодо порушення строків проведення камеральної перевірки, суд зазначає, що відповідно до пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За положеннями пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, яка регулює строки давності та їх застосування, контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно зі ст. 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова. 76.2. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу. Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

Підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначає, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Системний аналіз наведених норм, в редакції, яка діяла на час проведення перевірки, свідчить про те, що предметом камеральної перевірки окрім питань правильності оформлення податкових декларацій можуть бути й інші питання, зокрема своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд зазначає, що проведення камеральних перевірок платників податків щодо своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, та з урахуванням положень статті 102 Податкового кодексу України, такою перевіркою може бути охоплено період в 1095 днів, що настали за останнім днем граничного строку реєстрації податкових накладних.

Відтак, суд вказує, що строки, зазначені пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України стосуються перевірки даних, зазначених у податкових деклараціях.

Отже, як встановлено судом, в даному випадку перевірка проводилась саме відносно податкової звітності позивача щодо декларування податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.02.2019 року у справі №819/1569/16.

Таким чином, суд доходить висновку про порушення відповідачем вимог податкового законодавства щодо можливості проведення камеральної перевірки податкової декларації Товариства в липні 2019 року за період жовтень-листопад 2017 року.

Відтак, враховуючи означене, суд зазначає, що оскільки оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення прийняті внаслідок проведення незаконної перевірки, то вказані податкові повідомлення-рішення не можливо визнати правомірними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 07.02.2020 року у справі №815/5748/15.

Щодо клопотання представника позивача про вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає про таке.

Як видно з матеріалів справи, позивачем надано копію договору №07/19 про надання правової допомоги від 24.12.2019 року, завдання №1 до договору №07/19 про надання правової допомоги від 24.12.2019 року, рахунок-фактура №02/20 у розмірі 10 000,00 грн.

Зі змісту договору судом встановлено, що відповідно до 4.1. правова допомога надається на підставі письмових або усних запитів уповноважених осіб Клієнта, що визначені у кожному конкретному Завданні до цього Договору. Конкретний об`єм та зміст правової допомоги визначається у підписаних Сторонами Завданнях, які є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що клієнт надає Адвокату інформацію та документи, необхідні для надання відповідної Правової допомоги. При наданні Правової допомоги Адвокат покладається виключно на інформацію та документи, які надані йому Клієнтом і вважаються такими, що належним чином відображають дійсний стан речей з метою надання Правової допомоги.

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що адвокат має право не приступати до виконання своїх обов`язків за Договором до моменту надання Клієнтом документації та інформації, необхідної для належного виконання своїх зобов`язань за Договором.

Пунктом 4.4. Договору встановлено, що акт приймання-передачі та Рахунок-фактура направляються протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту закінчення надання Правової допомоги, передбачених конкретним Завданням, якщо інше не передбачено таким Завданням

Пунктом 4.5 Договору встановлено, що гонорар Адвоката погоджується сторонами і визначається залежно від змісту та обсягу завдань, які доручаються Адвокату відповідно до цього договору, виходячи з розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму на одну особу, відповідно до ЗУ Про державний бюджет України на 2019 рік - 960 грн. за годину роботи адвоката та в межах прийнятих узагальнених ставок адвокатського гонорару в Україні.

Відповідно до п. 4 завдання №1 до договору №07/19 про надання правової допомоги від 24.12.2019 року встановлено, що розмір гонорару адвоката визначається в сумі 10 000, 00 грн.

Відтак, суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутній розрахунок гонорару адвоката у відповідності до умов п. 4.5 Договору.

Так, у матеріалах справи відсутні докази того, скільки часу було витрачено адвокатом на надання правової допомоги саме по справі №160/13439/19, з розрахунку 50 % від прожиткового мінімуму на одну особу, відповідно до ЗУ Про державний бюджет України на 2019 рік - 960 грн. за годину роботи адвоката, як того вимагають умови п. 4.5 Договору.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар адвоката обчислюється в фіксованому розмірі або за погодинну оплату.

Суд звертає увагу, що у договорі вартість послуг встановлено за погодинну оплату, проте в завданні встановлено фіксований розмір адвокатського гонорару, що не відповідає умовам договору. При цьому, рахунок формується на підставі акту виконаних робіт, проте такий акт не надано до суду.

Крім того, суд окремо звертає увагу, що договір №07/19 про надання правової допомоги від 24.12.2019 року містить предмет договору надання правової допомоги у адміністративному провадженні, яке підлягає розгляду у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, проте не містить посилань саме на дану справу та на спірні правовідносини, що розглядаються у цій справі.

Отже, суд зазначає, що вартість послуг адвоката саме в суді, як того вимагає частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, наданими документами також не підтверджується.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відтак суд доходить висновку, що позивачем не доведено обґрунтованість понесених витрат на правову допомогу в заявленому розмірі.

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного суду від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17 та у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 815/4300/17.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЦЕС КОНТРОЛ» (ЄДРПОУ 41253927, 49081, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 13/48) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 43145015, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0062695230 від 06.11.2019 р., яким позивачу нараховані 8990,00 грн основного платежу за актом перевірки з податку на додану вартість, штрафні санкції в розмірі 2 247,50 грн. та пені в розмірі 195 397,04 грн., а також №0062685230 від 06.11.2019 р., яким до зменшено від`ємне значення податку на додану вартість в сумі 1334,00 грн., винесені ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЦЕС КОНТРОЛ» судовий збір у розмірі 3 119,54 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення суду складений 24 лютого 2020 року.

Суддя В.В. Горбалінський