Постанова

від 03.03.2020 по справі 826/15150/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15150/18 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська галузева компанія" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Українська галузева компанія (далі-позивач, ТОВ УГК ) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 травня 2018 року №2252615147, №2262615147.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки акта перевірки є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ТОВ УГК за результатами фінансово-господарських операцій з контрагентом правомірно сформувало витрати і податковий кредит, що підтверджується належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року даний адміністративний позов - задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що матеріалами справи не підтверджено реальність господарських операцій позивача з товариством з обмеженою відповідальністю СТАРР ПРОМ , оскільки від імені контрагента діяла особа, яка не мала законних повноважень на його представництво.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Українська галузева компанія (код 33061243) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю СТАРР ПРОМ (код 40448600), за період червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року та вересень 2016 року, результати якої оформлені актом від 16 квітня 2018 року №91/26-15-14-07-03-10/33061243 (далі - акт перевірки).

Відповідно до акту перевірки, перевіркою ТОВ УГК встановлено порушення:

1). пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п.5, п.7, п. 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 січня 1999 року №290, внаслідок чого за 2016 рік занижено податок на прибуток на 24644 грн.;

2). п.44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України , в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість , що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 27382 грн., у тому числі по періодах: червень 2016 року на 14821 грн., липень 2016 року на 6036 грн., серпень 2016 року на 6525 грн.

На підставі висновків акту перевірки, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 07 травня 2018 року №2262615147, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 30805 грн., з яких 24644 грн. нараховано за податковими зобов`язаннями та 6161 грн. - за штрафними санкціями;

- від 07 травня 2018 року №2252615147, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 34228 грн., з яких 27382 грн. - податкове зобов`язання та 6846 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На виконання вимог вказаної статті колегія суддів переглядає оскаржуване рішення з тих підстав та щодо тих обставин, на які посилається апелянт в своїй скарзі.

Відповідно до п.1.1. статті 1 Податкового кодексу України даний кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об`єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на день здійснення господарських операцій) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. цієї ж статті визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3. цієї ж статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Згідно статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону № 996, є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно статті 1 Закону № 996 господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, судом першої інстанції вірно зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (покупець) та ТОВ Милтон в подальшому перейменоване в ТОВ СТАРР ПРОМ (виконавець) у період червень-вересень 2016 року ТМЦ на підставі договору поставки від 21 червня 2016 року №06/21-1 та рахунків-фактур на загальну суму 164 291,63 грн.

ТОВ СТАРР ПРОМ здійснено поставки ТМЦ ТОВ УГК за видатковими накладними: від 23 червня 2016 року №7 на суму 88924,67 грн., від 01 липня 2016 року №20 на суму 36215,44 грн., від 08 серпня 2016 року №57 на суму 39151,52 грн. та виписано податкові накладні: від 23 червня 2016 року №7 на суму 88924,67 грн., від 01 липня 2016 року №20 на суму 36215,44 грн., від 08 серпня 2016 року №57 на суму 59151,32 грн.

Оплата за поставлений товар здійснена згідно платіжних доручень: №12049 від 13 липня 2016 року на суму 45000 грн., №12185 від 26 липня 2016 року на суму 43000 грн., №12196 від 27 липня 2016 року на суму 25000 грн., №12204 від 28 липня 2016 року на суму 12140,11 грн., №12402 від 18 серпня 2016 року на суму 39151,52 грн.

На підтвердження виконання поставки, позивачем до матеріалів справи подані копії: договору поставки від 21 червня 2016 року №06/21-1, рахунків-фактур, видаткових накладних, прибуткових ордерів на товари, оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за період червень-вересень 2016 року, картки рахунків, виписки з банківського рахунку позивача, податкових накладних.

На підтвердження господарських можливостей для здійснення вказаних операцій, позивачем надано штатний розклад ТОВ УГК , облік використання робочого часу на підприємстві, договори оренди офісу та складів ТОВ УГК .

При цьому, з огляду на частину 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судами встановлено, що видом діяльності позивача за КВЕД є: основний 46.90 неспеціалізована оптова торгівля. Інші: 25.93 виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин; 77.29 прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку; 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 73.11 рекламні агентства; 33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентом поставлявся такий товар, як будівельні інструменти, скло, дроти, шланги, фільтри, розчинники тощо.

На обґрунтування ділової доцільності вказаних операцій, позивачем надані видаткові накладні щодо реалізації придбаних товарів.

Тобто, укладений договір позивача з ТОВ СТАРР ПРОМ повністю узгоджуються, є логічним та відповідає тому виду діяльності, яким займається позивач.

З доводів апеляційної скарги вбачається, що підставою для нарахування зобов`язань стала інформація по кримінальному провадженню, учасником якої є контрагент позивача.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на досудові розслідування в кримінальних провадженнях за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 статті 205, ч. 3 статті 209 Кримінального кодексу та протокол допиту гр. ОСОБА_1 , яка повідомила про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ СТАРР ПРОМ , з огляду на відсутність вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205, 212 КК України.

Отже, висновок податкового органу про недостовірність документів, підписаних особою, що заперечує свою причетність до господарської діяльності товариства, за умови документального підтвердження реальності виконання господарських операцій, не може розглядатися як самостійна підстава для визнання податкової вигоди необґрунтованою.

При цьому, встановлення факту фіктивного підприємництва контрагента платника Податковий кодекс України не визначає як самостійну підставу для позбавлення права добросовісного платника на формування податкового кредиту та витрат.

Слід зазначити, що самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є беззаперечним доказом обізнаності платника податків з дефектами у правовому статусі контрагента, адже відповідні пояснення можуть надаватись, у тому числі, з метою уникнення кримінальної відповідальності взагалі або більш суворого покарання.

При цьому, договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на надані позивачем документи, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Колегія суддів при прийнятті рішення у даній справі приймає до уваги позицію Верховного суду, висловлену у постанові суду у справі № К/9901/6704/18 (804/4940/14) від 06 лютого 2018 прку, зокрема, що наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Згідно з частиною 2 статті 74 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Апеляційному суду також не були надані докази щодо наявності обвинувального вироку відносно посадових осіб контрагента позивача.

Отже усі наведені аргументи апелянта колегія суддів вважає такими, що не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 03 березня 2020 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Є.В. Чаку